Сергій Грабовський
Аудіозапис програми:
Київ, 3 серпня 2004 року.
Олекса Боярко
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.
“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.
“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”.
Вітаємо вас, шановні слухачі!
Історія – річ примхлива, а серед її постатей є настільки неоднозначні постаті, що і слово для їхньої характеристики досі ніким не вигадане.
З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Віталій Пономарьов
Лев Троцький (справжнє ім’я – Лейба Бронштейн) народився у селі Янівці на Херсонщині 7 листопада 1879 року у родині землевласника. Він навчався в єврейській початковій школі, Одеському та Миколаївському реальних училищах.
У січні 1898 року Троцький був заарештований у справі Південно-Російського робітничого союзу і після дволітнього слідства висланий на 4 роки до Східного Сибіру. Через 2 роки він утік із заслання, виїхав до Лондона, співробітничав з газетою “Іскра”, згодом став одним із лідерів меншовиків. У лютому 1905 року Троцький приїхав до Києва, а вже у грудні був заарештований у Петербурзі і через 2 роки висланий на вічне поселення до Сибіру. По дорозі він знову втік, згодом жив у Відні, Парижі, Нью-Йорку і вів боротьбу з більшовизмом. У травні 1917 року Троцький повернувся до Росії і вступив до партії більшовиків. Він очолив Петроградську раду, був одним з керівників Жовтневого перевороту, комісаром іноземних справ, головою радянської делегації на переговорах у Бересті, наркомом військових справ. За допомогою репресій Троцькому вдалося створити тримільйонну червону армію. Після смерті Леніна Троцький потерпів поразку у боротьбі за владу всередині керівництва компартії і був усунутий з усіх посад. Виключений з партії у листопаді 27-го року, він був висланий до Алма-Ати, а через 2 роки – за кордон Радянського Союзу. Відтоді Троцький мешкав на Принцевих островах біля Стамбула, у Франції, Норвегії, Мексиці. 38-го року він заснував Четвертий Інтернаціонал для підштовхування світової революції, відродження партії та звільнення СРСР від влади бюрократії.
20 серпня 1940 року Лев Троцький був смертельно поранений агентом НКВД Рамоном Меркадером у своєму будинку на околиці Мехіко. Максим Стріха
Якщо продовжити біографію Лева Давидовича Троцького, то незалежність України, проголошена 1918 року, немалою мірою впала внаслідок колосальних зусиль з боку саме цього персонажу всесвітньої і російської історії, бо він очолював Червону армію і був другою за рангом постаттю в більшовицькі ієрархії, яка вела з незалежною Україною криваву тотальну війну.
Сергій Грабовський
Народжений на Україні, Троцький дуже добре знав її людність, знав, як вплинути на українського селянина, як збурити в ньому недовіру до лідерів Української народної республіки.
Ось фрагмент з його статті 1920 року щодо українських справ
“У англо-французьких капіталістів очі розгорілися на Україну. В Одесі висадилися французькі війська. Генерал Петлюра виповз із темного закутка і звернувся до капіталістичних урядів Англії та Франції з проханням прислати на Україну якомога більше військ для встановлення влади петлюрівської директорії.
На знак вдячності за це Петлюра обіцяв лондонським і паризьким лихварям служити вірою і правдою, тобто добром і горбом українського мужика. І Петлюра одержав від англо-французьких імперіалістів гроші та амуніцію. Він став створювати свою армію”. 1920 р.
Максим Стріха
Хочу звернути увагу на це симптоматичне “Генерал Петлюра”. Адже талановитий журналіст, потім член Генерального секретаріату, а потім Головний отаман Симон Петлюра генералом ніколи не був.
Але це була частина більшовицької пропаганди. Раз член Генерального секретаріату, то значить генерал, байдуже, що цей генерал був тодішньою мовою, висловлюючись із різночинців і ніколи не мав нічого спільного із істеблішментом колишньої імперії, та й не одержав нічого Петлюра від англо-французьких імперіалістів і не хотів служити. Бо коли одержав, то, можливо, зовсім по-інакшому повернулося тодішні військові події.
Насправді лідери більшовиків у своєму середовищі відверто говорили, щоб без українського мужика і хліба вирощеного цим мужиком їхня революція приречена, отже, цей хліб треба будь-що забрати і забирати цей хліб вони навчилися віртуозно, не гребуючи жодними засобами.
Сергій Грабовський
А тепер – унікальний запис. Голос Лева Троцького з далекого 1920 року, де він говорить про Україну та світову революцію.
Лев Троїцький (переклад)
Багатьом здавалося, що більше не зібратися народам Росії у одне ціле ніколи. Та ось на наших очах звершується велике історичне чудо – радянська влада об’єднує народи старої царської Росії в одне ціле. Радянські війська визволили Харків і Київ.
Що ж, народ український хоче жити особим життям від решти радянської Росії? Ні, він хоче дружного братського союзу і нерозривного зв’язку.
Сергій Грабовський
Але парадокс: той самий Лев Троцький став одним із головних ініціаторів процесів “коренізації” більшовизму на початку 1920-х років, він суворо вимагав від чиновників Радянської України (серед котрих, до речі, було чимало євреїв) вільно говорити і писати українською мовою; Троцький запровадив певні процеси коренізації і в Червоній армії і навіть підтримав ідею українізації червоних військ на теренах України, але тут втрутився Сталін і зірвав виконання цієї ідеї.
І ще одна цікава деталь: мовою дитинства Лейби Бронштейна була не російська, і не ідиш, а українська, якою все життя розмовляв його батько. То ж ким був насправді Лев Троцький в історії України? До нашої розмови підключається професор Вадим Скуратівський.
Вадим Скуратівський
Йдеться про те, що Троцький виходець з України. Десь учнем у віці 14 років він учинив свій перший літературний акт. Він написав цикл байок українською мовою під Леоніда Івановича Глібова.
Вслід за тим він до України ставився аж до 1917 року нейтрально. А от після 1917 року рішуче вся його енергія йшла на те, щоб Україну інкорпорувати до складу комуністичної червоної Росії.
Те, що тут діялося, починаючи з самого початку 1918 року і далі, аж до початку 20-их років не в останню чергу похитне від ініціативи Лева Троїцького.
Вслід за тим доволі несподівано в другій половині 20-их років Троцький, який давно вже був позбавлений свого радянського контексту, Троцький, за яким полювала сталінська розвідка, власне, просто сталінські кіллери, він доволі несподівано у своїй публіцистиці заговорив про необхідність суверенної України – робітничо-селянської України, яка має відкластися од сталінської імперії.
При цьому було сказано, що українські націоналісти повинні триматися подалі від цієї самої суверенної України, що буде в руках робітників і селян. Як собі Лев Троцький уявляв собі от-таку українську суверенну структуру сказати дуже важко.
Але йдеться про інше. Йдеться про те, що в другій половині 30-их років Троцький по суті був змушений визнати свою, умовно кажучи, помилку, якщо не злочин. Всіх його дій з початку 1918 року, орієнтованих на інкорпорацію України до складу радянської Росії.
Скільки крові пролилося у зв’язку з цим? Чим це скінчилося? Передовсім страшним голодомором початку 30-их років.
Сергій Грабовський
Деталізуємо сюжет про певну “зміну віх” у ставленні Троцького до України. Спершу фрагмент з його статті 1937 року, присвяченої якраз українському питанню.
“Українське питання, що його багато які уряди і багато які “соціалісти” і навіть “комуністи” намагалися забути чи відсунути у довгу шухляду історії, знову постало, тепер з подвоєною силою, на порядку денному...
Розіп‘ята між чотирма державами, Україна нині посіла у долі Європи те становище, яке займала у минулому Польща... Українському питанню суджено у ближчий період грати величезну роль у житті Європи...
Ніде утиски, чистки і репресії і взагалі всі різновиди бюрократичного хуліганства не набували такого вбивчого розмаху, як на Україні, у боротьбі з сильними підспудними устремліннями українських мас до більшої свободи і самостійності.
Совєтська Україна стала для тоталітарної бюрократії адміністративною частиною цілого і військової бази СССР.
Сталінська бюрократія, щоправда, зводить пам‘ятники Шевченкові, але для того, щоб міцніше придушити цими пам‘ятниками український народ і змусити його мовою Кобзаря славити кремлівську кліку ґвалтівників”.
Навесні 1939 року Лев Троцький конкретизує своє бачення української ситуації. Він висуває гасло виходу України зі сталінського СССР та об‘єднання всіх українських земель у межах незалежної Української радянської республіки.
І, нарешті, на початку серпня 1939 року, полемізуючи з російськими емігрантами-соціалістами, об‘єднаними навколо журналу “Новая Россия”, Лев Троцький розставляє всі крапки над “і” у своєму баченні українського питання:
“Допустимо, що відокремлення України дійсно послаблює СРСР. Але як же бути з демократичним принципом самовизначення націй? Кожна держава, котра насильницьки утримує у своїх кордонах будь-яку націю, вважає, що її відокремлення послабило б державу в економічному і військовому відношенні.
Гітлер анексував Чехію і напіванексував Словаччину саме тому, що це призводить до військового посилення Німеччини. То чим же критерій наших демократів відрізняється від критерію Гітлера?
Чи нація - українці, на це запитання демократи з “Нової Росії”, слідом за добре відомим демократом Мілюковим, готові, мабуть, відповісти, що українці “загалом і в цілому” все ж нація, але ж, як кажуть, треба і честь мати.
Іншими словами, якщо нація , то другого сорту, то ж доля України має визначатися інтересами Росії, тобто великоруської більшості. Це і є точкам зору шовіністичних кріпосників.
У плачевні дні Лютневої революції Тимчасовий уряд безсовісно відмовив українцям не лише у незалежності, - вони тоді цього ще не вимагали, - але й у простій автономії.
Пани демократи торгувалися щодо національних прав України, мов кінські баришники. Вони виходили тоді прямо і безпосередньо з інтересів старих великоруських “хазяїв” поміщичого, буржуазного і бюрократичного типу. Зараз вони переводять ту ж велику традицію на мову еміграції.
Далекоглядні демократичні кріпосники дуже турбуються про те, що Гітлер використає в майбутньому національну українську революцію. Вони закривають очі на те, що Гітлер вже сьогодні користується придушенням і роздробленням української національності.
Національно-революційний український рух є складовою частиною тієї могутньої революційної хвилі, яка зараз молекулярно готується під корою торжествуючої реакції. Ось чому ми говоримо: “Хай живе незалежна радянська Україна”.
Максим Стріха
Ледве чи можемо, навіть на підставі цих статей, навіть беручи під увагу зміну поглядів Троцького напередодні його загибелі, хоч якоюсь мірою його ідеалізувати.
Але варто відзначити інше, що в устах Сталіна, Хрущова, Брежнєва чи навіть ініціатора Перебудови Михайла Сергійовича Горбачова такі слова були б абсолютно неможливі, навіть із кон’юнктурницьких міркувань
Сергій Грабовський
І знову до нашої розмови підключається професор Вадим Скуратівський.
Вадим Скуратівський
Звернімо увагу на ймовірну іронію історії. Те, що трапилося після 1991 року дивним чином розгорталося у напрямі того, що говорив Троцький, тому що робітники і селяни у своєму судьбоносному референдумі у грудні 1991 року проголосували за суверенну Україну.
Патріотична інтелігенція, та сама інтелігенція, яку Троцький вважав поспіль націоналістичною стала ударною силою от цього самого процесу.
Сергій Грабовський
От на цьому місці, де йдеться про іронію історії, ми і зупинимося цього разу, і, всупереч традиції нашого радіожурналу, не будемо сьогодні робити певних підсумків.
Хоча, звичайно, всі учасники сьогоднішнього випуску – і Віталій Пономарьов, котрий на початку підготував короткий начерк біографії Лева Троцького, і Володимир Ляшко, котрий читав в українському перекладі фрагменти статей Троцького, і Максим Стріха, і Вадим Скуратівський, і я, Сергій Грабовський, маємо з цього приводу кожен свою думку.
Але – спробуємо залучити до завершення розмови наших слухачів. Чекаємо на ваші листи і дзвінки.
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 3 серпня 2004 року.
Олекса Боярко
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.
“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.
“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”.
Вітаємо вас, шановні слухачі!
Історія – річ примхлива, а серед її постатей є настільки неоднозначні постаті, що і слово для їхньої характеристики досі ніким не вигадане.
З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Віталій Пономарьов
Лев Троцький (справжнє ім’я – Лейба Бронштейн) народився у селі Янівці на Херсонщині 7 листопада 1879 року у родині землевласника. Він навчався в єврейській початковій школі, Одеському та Миколаївському реальних училищах.
У січні 1898 року Троцький був заарештований у справі Південно-Російського робітничого союзу і після дволітнього слідства висланий на 4 роки до Східного Сибіру. Через 2 роки він утік із заслання, виїхав до Лондона, співробітничав з газетою “Іскра”, згодом став одним із лідерів меншовиків. У лютому 1905 року Троцький приїхав до Києва, а вже у грудні був заарештований у Петербурзі і через 2 роки висланий на вічне поселення до Сибіру. По дорозі він знову втік, згодом жив у Відні, Парижі, Нью-Йорку і вів боротьбу з більшовизмом. У травні 1917 року Троцький повернувся до Росії і вступив до партії більшовиків. Він очолив Петроградську раду, був одним з керівників Жовтневого перевороту, комісаром іноземних справ, головою радянської делегації на переговорах у Бересті, наркомом військових справ. За допомогою репресій Троцькому вдалося створити тримільйонну червону армію. Після смерті Леніна Троцький потерпів поразку у боротьбі за владу всередині керівництва компартії і був усунутий з усіх посад. Виключений з партії у листопаді 27-го року, він був висланий до Алма-Ати, а через 2 роки – за кордон Радянського Союзу. Відтоді Троцький мешкав на Принцевих островах біля Стамбула, у Франції, Норвегії, Мексиці. 38-го року він заснував Четвертий Інтернаціонал для підштовхування світової революції, відродження партії та звільнення СРСР від влади бюрократії.
20 серпня 1940 року Лев Троцький був смертельно поранений агентом НКВД Рамоном Меркадером у своєму будинку на околиці Мехіко. Максим Стріха
Якщо продовжити біографію Лева Давидовича Троцького, то незалежність України, проголошена 1918 року, немалою мірою впала внаслідок колосальних зусиль з боку саме цього персонажу всесвітньої і російської історії, бо він очолював Червону армію і був другою за рангом постаттю в більшовицькі ієрархії, яка вела з незалежною Україною криваву тотальну війну.
Сергій Грабовський
Народжений на Україні, Троцький дуже добре знав її людність, знав, як вплинути на українського селянина, як збурити в ньому недовіру до лідерів Української народної республіки.
Ось фрагмент з його статті 1920 року щодо українських справ
“У англо-французьких капіталістів очі розгорілися на Україну. В Одесі висадилися французькі війська. Генерал Петлюра виповз із темного закутка і звернувся до капіталістичних урядів Англії та Франції з проханням прислати на Україну якомога більше військ для встановлення влади петлюрівської директорії.
На знак вдячності за це Петлюра обіцяв лондонським і паризьким лихварям служити вірою і правдою, тобто добром і горбом українського мужика. І Петлюра одержав від англо-французьких імперіалістів гроші та амуніцію. Він став створювати свою армію”. 1920 р.
Максим Стріха
Хочу звернути увагу на це симптоматичне “Генерал Петлюра”. Адже талановитий журналіст, потім член Генерального секретаріату, а потім Головний отаман Симон Петлюра генералом ніколи не був.
Але це була частина більшовицької пропаганди. Раз член Генерального секретаріату, то значить генерал, байдуже, що цей генерал був тодішньою мовою, висловлюючись із різночинців і ніколи не мав нічого спільного із істеблішментом колишньої імперії, та й не одержав нічого Петлюра від англо-французьких імперіалістів і не хотів служити. Бо коли одержав, то, можливо, зовсім по-інакшому повернулося тодішні військові події.
Насправді лідери більшовиків у своєму середовищі відверто говорили, щоб без українського мужика і хліба вирощеного цим мужиком їхня революція приречена, отже, цей хліб треба будь-що забрати і забирати цей хліб вони навчилися віртуозно, не гребуючи жодними засобами.
Сергій Грабовський
А тепер – унікальний запис. Голос Лева Троцького з далекого 1920 року, де він говорить про Україну та світову революцію.
Лев Троїцький (переклад)
Багатьом здавалося, що більше не зібратися народам Росії у одне ціле ніколи. Та ось на наших очах звершується велике історичне чудо – радянська влада об’єднує народи старої царської Росії в одне ціле. Радянські війська визволили Харків і Київ.
Що ж, народ український хоче жити особим життям від решти радянської Росії? Ні, він хоче дружного братського союзу і нерозривного зв’язку.
Сергій Грабовський
Але парадокс: той самий Лев Троцький став одним із головних ініціаторів процесів “коренізації” більшовизму на початку 1920-х років, він суворо вимагав від чиновників Радянської України (серед котрих, до речі, було чимало євреїв) вільно говорити і писати українською мовою; Троцький запровадив певні процеси коренізації і в Червоній армії і навіть підтримав ідею українізації червоних військ на теренах України, але тут втрутився Сталін і зірвав виконання цієї ідеї.
І ще одна цікава деталь: мовою дитинства Лейби Бронштейна була не російська, і не ідиш, а українська, якою все життя розмовляв його батько. То ж ким був насправді Лев Троцький в історії України? До нашої розмови підключається професор Вадим Скуратівський.
Вадим Скуратівський
Йдеться про те, що Троцький виходець з України. Десь учнем у віці 14 років він учинив свій перший літературний акт. Він написав цикл байок українською мовою під Леоніда Івановича Глібова.
Вслід за тим він до України ставився аж до 1917 року нейтрально. А от після 1917 року рішуче вся його енергія йшла на те, щоб Україну інкорпорувати до складу комуністичної червоної Росії.
Те, що тут діялося, починаючи з самого початку 1918 року і далі, аж до початку 20-их років не в останню чергу похитне від ініціативи Лева Троїцького.
Вслід за тим доволі несподівано в другій половині 20-их років Троцький, який давно вже був позбавлений свого радянського контексту, Троцький, за яким полювала сталінська розвідка, власне, просто сталінські кіллери, він доволі несподівано у своїй публіцистиці заговорив про необхідність суверенної України – робітничо-селянської України, яка має відкластися од сталінської імперії.
При цьому було сказано, що українські націоналісти повинні триматися подалі від цієї самої суверенної України, що буде в руках робітників і селян. Як собі Лев Троцький уявляв собі от-таку українську суверенну структуру сказати дуже важко.
Але йдеться про інше. Йдеться про те, що в другій половині 30-их років Троцький по суті був змушений визнати свою, умовно кажучи, помилку, якщо не злочин. Всіх його дій з початку 1918 року, орієнтованих на інкорпорацію України до складу радянської Росії.
Скільки крові пролилося у зв’язку з цим? Чим це скінчилося? Передовсім страшним голодомором початку 30-их років.
Сергій Грабовський
Деталізуємо сюжет про певну “зміну віх” у ставленні Троцького до України. Спершу фрагмент з його статті 1937 року, присвяченої якраз українському питанню.
“Українське питання, що його багато які уряди і багато які “соціалісти” і навіть “комуністи” намагалися забути чи відсунути у довгу шухляду історії, знову постало, тепер з подвоєною силою, на порядку денному...
Розіп‘ята між чотирма державами, Україна нині посіла у долі Європи те становище, яке займала у минулому Польща... Українському питанню суджено у ближчий період грати величезну роль у житті Європи...
Ніде утиски, чистки і репресії і взагалі всі різновиди бюрократичного хуліганства не набували такого вбивчого розмаху, як на Україні, у боротьбі з сильними підспудними устремліннями українських мас до більшої свободи і самостійності.
Совєтська Україна стала для тоталітарної бюрократії адміністративною частиною цілого і військової бази СССР.
Сталінська бюрократія, щоправда, зводить пам‘ятники Шевченкові, але для того, щоб міцніше придушити цими пам‘ятниками український народ і змусити його мовою Кобзаря славити кремлівську кліку ґвалтівників”.
Навесні 1939 року Лев Троцький конкретизує своє бачення української ситуації. Він висуває гасло виходу України зі сталінського СССР та об‘єднання всіх українських земель у межах незалежної Української радянської республіки.
І, нарешті, на початку серпня 1939 року, полемізуючи з російськими емігрантами-соціалістами, об‘єднаними навколо журналу “Новая Россия”, Лев Троцький розставляє всі крапки над “і” у своєму баченні українського питання:
“Допустимо, що відокремлення України дійсно послаблює СРСР. Але як же бути з демократичним принципом самовизначення націй? Кожна держава, котра насильницьки утримує у своїх кордонах будь-яку націю, вважає, що її відокремлення послабило б державу в економічному і військовому відношенні.
Гітлер анексував Чехію і напіванексував Словаччину саме тому, що це призводить до військового посилення Німеччини. То чим же критерій наших демократів відрізняється від критерію Гітлера?
Чи нація - українці, на це запитання демократи з “Нової Росії”, слідом за добре відомим демократом Мілюковим, готові, мабуть, відповісти, що українці “загалом і в цілому” все ж нація, але ж, як кажуть, треба і честь мати.
Іншими словами, якщо нація , то другого сорту, то ж доля України має визначатися інтересами Росії, тобто великоруської більшості. Це і є точкам зору шовіністичних кріпосників.
У плачевні дні Лютневої революції Тимчасовий уряд безсовісно відмовив українцям не лише у незалежності, - вони тоді цього ще не вимагали, - але й у простій автономії.
Пани демократи торгувалися щодо національних прав України, мов кінські баришники. Вони виходили тоді прямо і безпосередньо з інтересів старих великоруських “хазяїв” поміщичого, буржуазного і бюрократичного типу. Зараз вони переводять ту ж велику традицію на мову еміграції.
Далекоглядні демократичні кріпосники дуже турбуються про те, що Гітлер використає в майбутньому національну українську революцію. Вони закривають очі на те, що Гітлер вже сьогодні користується придушенням і роздробленням української національності.
Національно-революційний український рух є складовою частиною тієї могутньої революційної хвилі, яка зараз молекулярно готується під корою торжествуючої реакції. Ось чому ми говоримо: “Хай живе незалежна радянська Україна”.
Максим Стріха
Ледве чи можемо, навіть на підставі цих статей, навіть беручи під увагу зміну поглядів Троцького напередодні його загибелі, хоч якоюсь мірою його ідеалізувати.
Але варто відзначити інше, що в устах Сталіна, Хрущова, Брежнєва чи навіть ініціатора Перебудови Михайла Сергійовича Горбачова такі слова були б абсолютно неможливі, навіть із кон’юнктурницьких міркувань
Сергій Грабовський
І знову до нашої розмови підключається професор Вадим Скуратівський.
Вадим Скуратівський
Звернімо увагу на ймовірну іронію історії. Те, що трапилося після 1991 року дивним чином розгорталося у напрямі того, що говорив Троцький, тому що робітники і селяни у своєму судьбоносному референдумі у грудні 1991 року проголосували за суверенну Україну.
Патріотична інтелігенція, та сама інтелігенція, яку Троцький вважав поспіль націоналістичною стала ударною силою от цього самого процесу.
Сергій Грабовський
От на цьому місці, де йдеться про іронію історії, ми і зупинимося цього разу, і, всупереч традиції нашого радіожурналу, не будемо сьогодні робити певних підсумків.
Хоча, звичайно, всі учасники сьогоднішнього випуску – і Віталій Пономарьов, котрий на початку підготував короткий начерк біографії Лева Троцького, і Володимир Ляшко, котрий читав в українському перекладі фрагменти статей Троцького, і Максим Стріха, і Вадим Скуратівський, і я, Сергій Грабовський, маємо з цього приводу кожен свою думку.
Але – спробуємо залучити до завершення розмови наших слухачів. Чекаємо на ваші листи і дзвінки.
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.
Говорить радіо “Свобода”!