Володимир Павлів
Варшава, 26 липня 2004 - За сто днів до президентських виборів Україну все частіше навідують російські майстри пропаганди, спеціалісти від виборчих рекламних трюків і так звані медіакілери, тобто журналісти, котрі на замовлення компрометують ту чи іншу політичну силу. Про це на сторінках польської “Газети виборчої” пише в понеділок її власний кореспондент у Москві Марцін Войцеховський. Його співрозмовники, анонімні спеціалісти з політичного маркетингу, пояснюють, чому так відбувається.
Один з московських співрозмовників польського журналіста говорить відверто:
“Ми змушені їздити заробляти в Україну, а незабаром може й до інших країн. Не виключено, що й до Польщі”.
Пояснюється це тим, що в самій Росії публічна політика практично завершилася. Тепер про все вирішує знову Кремль, а не різні виборчі трюки чи вміння заволодіти громадською думкою, як це було ще кілька років тому, говорить анонімний московський політтехнолог. Тому російські спеціалісти від рекламних кампаній у політиці практично перестали отримувати замовлення. З одного боку, вони не потрібні Кремлеві, а з іншого боку - опоненти Кремля просто не ризикують тепер замовляти кампаній проти нього.
Зате в Україні, пише польська газета, ще невідомо, хто на жовтневих президентських виборах перейме владу після десятилітнього правління Леоніда Кучми. Тому то й “тягнуться до Києва валки російських “спеців”, голодних на гроші та нові виклики”.
Серед цих “голодних на гроші” власний кореспондент “Газети виборчої” називає перш за все Ґлєба Павловського, керівника московського Центру ефективної політики, котрий, як зазначає газета, “повинен слідкувати за тим, щоб під час виборів Президента України розігрувалася російська карта”. Головним завданням команди Ґлєба Павловського, як твердять співрозмовники польського журналіста, є те, щоби Україна залишалася в орбіті російських впливів.
Наступний московський спеціаліст – це Марат Гельман, котрий на минулих російських парламентських виборах “провів успішну кампанію для зліпленого під егідою Кремля блоку “Родіна”. Згадує газета і про менш знаних в Україні спеціалістів, від так званого “чорного PR”, як наприклад Станіслав Бєлковскій з російської Ради національної стратегії, котрий за даними “Газети виборчої”, “рік тому розкручував скандал довкола фірми “Юкос”, звинувачуючи її керівника у підготовці заколоту проти Кремля”.
Газета також підкреслює, що ніхто з російських політтехнологів офіційно не признається до своєї діяльності в Україні, ні до конкретних кандидатів, на замовлення яких вони будуть працювати. Адже згідно з українськими законами іноземці не мають права брати участі у передвиборчій кампанії. Саме тому в Україні немає політтехнологів із Варшави, наголошують польські спостерігачі політичної сцени.
Це, щоправда, не означає, що якісь політичні сили не надаватимуть посильної теоретичної допомоги певним політичним силам в Україні, наприклад у вигляді передачі досвіду, здобутого окремими польськими політиками у часі виборчих кампаній. Саме з такою метою, наприклад на минулих парламентських виборах в Україні, вчащали до Києва, а конкретніше до середовища “Нашої України”, такі польські політики, як Мирослав Чех із Союзу Свободи чи Януш Томашевський з Акції виборчої Солідарність.
Цьому ж, тобто, передачі досвіду, як можна здогадатись, служать і досить часті поїздки представників демократичних сил з України до Варшави. Однак, польський досвід виборчих кампаній є цілком відмінним від, наприклад, російського, наголошують польські експерти. На їхню думку, упродовж останніх п’ятнадцяти років у польському політичному житті практично не застосовується таких методів, як “чорний PR”, тому й немає фахівців від такого ремесла.
Один з московських співрозмовників польського журналіста говорить відверто:
“Ми змушені їздити заробляти в Україну, а незабаром може й до інших країн. Не виключено, що й до Польщі”.
Пояснюється це тим, що в самій Росії публічна політика практично завершилася. Тепер про все вирішує знову Кремль, а не різні виборчі трюки чи вміння заволодіти громадською думкою, як це було ще кілька років тому, говорить анонімний московський політтехнолог. Тому російські спеціалісти від рекламних кампаній у політиці практично перестали отримувати замовлення. З одного боку, вони не потрібні Кремлеві, а з іншого боку - опоненти Кремля просто не ризикують тепер замовляти кампаній проти нього.
Зате в Україні, пише польська газета, ще невідомо, хто на жовтневих президентських виборах перейме владу після десятилітнього правління Леоніда Кучми. Тому то й “тягнуться до Києва валки російських “спеців”, голодних на гроші та нові виклики”.
Серед цих “голодних на гроші” власний кореспондент “Газети виборчої” називає перш за все Ґлєба Павловського, керівника московського Центру ефективної політики, котрий, як зазначає газета, “повинен слідкувати за тим, щоб під час виборів Президента України розігрувалася російська карта”. Головним завданням команди Ґлєба Павловського, як твердять співрозмовники польського журналіста, є те, щоби Україна залишалася в орбіті російських впливів.
Наступний московський спеціаліст – це Марат Гельман, котрий на минулих російських парламентських виборах “провів успішну кампанію для зліпленого під егідою Кремля блоку “Родіна”. Згадує газета і про менш знаних в Україні спеціалістів, від так званого “чорного PR”, як наприклад Станіслав Бєлковскій з російської Ради національної стратегії, котрий за даними “Газети виборчої”, “рік тому розкручував скандал довкола фірми “Юкос”, звинувачуючи її керівника у підготовці заколоту проти Кремля”.
Газета також підкреслює, що ніхто з російських політтехнологів офіційно не признається до своєї діяльності в Україні, ні до конкретних кандидатів, на замовлення яких вони будуть працювати. Адже згідно з українськими законами іноземці не мають права брати участі у передвиборчій кампанії. Саме тому в Україні немає політтехнологів із Варшави, наголошують польські спостерігачі політичної сцени.
Це, щоправда, не означає, що якісь політичні сили не надаватимуть посильної теоретичної допомоги певним політичним силам в Україні, наприклад у вигляді передачі досвіду, здобутого окремими польськими політиками у часі виборчих кампаній. Саме з такою метою, наприклад на минулих парламентських виборах в Україні, вчащали до Києва, а конкретніше до середовища “Нашої України”, такі польські політики, як Мирослав Чех із Союзу Свободи чи Януш Томашевський з Акції виборчої Солідарність.
Цьому ж, тобто, передачі досвіду, як можна здогадатись, служать і досить часті поїздки представників демократичних сил з України до Варшави. Однак, польський досвід виборчих кампаній є цілком відмінним від, наприклад, російського, наголошують польські експерти. На їхню думку, упродовж останніх п’ятнадцяти років у польському політичному житті практично не застосовується таких методів, як “чорний PR”, тому й немає фахівців від такого ремесла.