Павло Вольвач
Аудіозапис програми:
Київ, 7 червня 2004 року.
Павло Вольвач
Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Пам’ятається, символісти початку минулого віку та, зрештою, вся тодішня мистецька “тусня”, мріяли, аби мистецтво виходило із задухи студій і салонів на протяги вулиць і площ.
Поєднати мистецтво і дійсність – справді заманлива мрія.
Втім, як написав пізніше один російський інтелектуал-публіцист, мрія поетів “срібного віку” про “народ-художник” втілилась в сталінській табірній самодіяльності.
Як би там не було, а на початку віку іншого мені хочеться прямої мови, галасу вулиці, а не студійної стерильності. Хай вулиця і людина стають засобом художнього дійства.
Як писав Тичина:
“І буде так, фальшиве небо сміхом хтось розколе, і стане світ новий, і люди як Боги, І скрізь, де буде поле, плуги, плуги...”
Наразі ні поля, ні плугів, а лише хрещатицькі бруки і людський тлум. Пряма мова вихлюпнутих на вулицю мас, запах соусів і шашликів від найближчого ларька лоскоче ніздрі. Вуличні обтіпані музиканти, пляшки пива під ногами, ліниво торгають струни. З динаміків лунає якась міськрадівська середньоукраїнська естрадна “музика”. А на самому Хрещатику на проїжджій частині виросли ятки, на яких, видно здалеку, яскравіють вишиванки, лунають звуки свищиків і, звісно ж, юрмляться люди.
“Ярмарок,” – здогадуюсь. І поринаю в ярмаркову стихію...
Перше, що розумію: ярмарок не звичайний, бо показують і торгують не дьогтем із хомутами, не гречкою чи “мівіною”, а... ляльками. Так-так, ляльками.
Перша, на кого я потрапляю, симпатична жіночка-майстриня.
Людмила Тесленко-Пономаренко
Художник-модельєр, член Спілки художників.
Я сьогодні представляю проект “Українська традиційна вузлова лялька”. Історичне явище, відновлена. Моя колекція – це авторська колекція на основі історичного канону.
Павло Вольвач
Пані Людмило, вузлова лялька (я не знаю, можливо, і слухачі не всі знають), що це таке?
Людмила Тесленко-Пономаренко
Вузлова лялька-мотанка виконується абсолютно без голки. Техніка обертання нитки. Вона може виконуватися із соломи, із тканини, із дерева. Це нова колекція, тому що окремо обличчя робиться дуже цікаво. Тобто, намотується хрест на основу і обличчя абсолютно абстрактне, воно не схоже на жодну людину, тобто, є хрест, і в цьому абстрактну обличчі можна впізнати будь-яку людину.
Павло Вольвач
А як народ реагує попри те, що в магазинах є іноземні ляльки, красиві, яскраві?
Людмила Тесленко-Пономаренко
Ці ляльки мають особливу енергетику, вони дуже подобаються. Всі, хто мають мої ляльки, мені дякують, тому що вони несуть із собою тепло і відчуття щастя.
Павло Вольвач
Я Вам дякую, пані Людмило.
А Ви нам скажете що-небудь?
Відвідувачка виставки
Я не вперше на подібних виставках. Я дуже добре знаю цю майстриню. Я вражена тим, що вона дуже часто обновлює свої експозиції, вона міняє кольори одягу ляльок. Мене вражає її фантазія. Складається враження, що вона використовує кольори природних фарбників.
Якщо порівняти її ляльки з Барбі чим з іншими ляльками, які є в магазинах, вони настільки теплі, настільки рідні, і здається, що такі речі просто не можна порівнювати.
Дуже приємно бачити майстрів, з якими ми вже знайомі. І от сьогодні в мене на шиї висить робота майстра з Ніжина. Це є оберіг. Я його якось підсвідомо вдягнула, хоча і не збиралася йти на Хрещатик. Він мене від метра побачив і страшенно зрадів, що я одягнула цю річ. Вона мені також дуже приємна, тепла.
Іграшки народні дерев’яні привозять з Волині. Я сьогодні спеціально сюди прийшла, щоб для своєї знайомої дівчинки маленької придбати не Барбі, не магазинну ляльку, а, власне, ляльку, яка зроблена руками майстра, який вклав туди тепло, вклав якусь свою енергетику. Я сподіваюся, що ця дитина це відчує.
Павло Вольвач
Простуємо далі і відразу потрапляємо у світ житньо-пшеничного сяєва. Пам’ятаєте казку про “Солом’яного бичка”? Так оце щось дуже подібне.
Пані Марію, розкажіть, будь ласка, що Ви сьогодні виставили на суд глядачів і покупців?
Марія Кравчук
Волинь, село Туличів.
Сьогодні я привезла дитячі роботи (це найголовніші) і свої власні творчі роботи. Це такий новий стиль в моїй творчості.
Для мене головне творчість, а не масовий продукт. От я створила такі нові твори, і всім подобається. Я зараз збираю таку колекцію і сподіваюся, що з часом виставлю. Тобто, я створюю різні образи: птахи, коні, взагалі щось таке фантастично-міфологічне. Думаю, що ніхто в світі такого не робить.
Павло Вольвач
Це все з соломи, так?
Марія Кравчук
Все це з житньої дуже молодої соломи.
Павло Вольвач
Пані Марію, а як Ви думаєте, воно знайде відкуг, відгомін, взагалі воно потрібно людям нинішньої доби, доби комп’ютерів, нікелю, пластмаси?
Марія Кравчук
Я думаю, що так. В мене такі люди бувають, які кажуть: “Ти врятувала життя своїми роботами”. Я думаю, що це найголовніше. Це збагачує душу людини, а, мабуть, техніка, якісь високі технології її руйнують, нашу природу.
Відвідувачка виставки (переклад)
Дуже незвичайно! Супер! Нам дуже сподобалося!
Павло Вольвач
Тобто, це цікавіше, ніж те, що пропонують в універмагах (хоча воно і яскравіше)?
Відвідувачка виставки (переклад)
Поза сумнівом. Дуже цікаво, дуже в дусі.
Павло Вольвач
Неподалік бачу колоритного типажа: вишиванка, густа білобородість на тлі запеченої засмаглості, у таких же засмаглих руках якась екзотична, здається, теракотова, іграшка-тваринка.
Пане Романе, розкажіть про свої вироби.
Пан Роман
Є ось музикальні черепахи нові.
Павло Вольвач
А що це за черепахи?
Пан Роман
Черепахи глиняні, кераміка. Але коли світ любить це тримати в себе, то це означає, що це символ добробуту. У нас в Україні черепаху також шанують, люблять її. Вона ще й грає.
Ну і пару нових намист є.
А це непросто свищики, а вони й трошки музикальні. Цей тихесенько грає, а цей трохи голосніше.
Павло Вольвач
У цьому ярмарковому різноманітті обов’язково мусила виникнути одна постать. І вона виникла. Он, уже бачу, блискає скельцями окулярів над головами юрми. Підходимо ближче. Окуляри блищать ще різкіше, жовтіє якась модна панама, визивно біліє футболка з надписом “Найк таун”. Такий собі передпенсійного віку рок-музикант чи заїжджий турист з Німеччини. Але це Доля. Не в сенсі фатуму, а в розумінні прізвища. Ну, так уже сталося з чоловіком.
Олекса Доля – етнограф, завідділом виставок і народного мистецтва Музею народної архітектури та побуту України. І, за сумісництвом, духовний батько всіх українських народних майстрів. Ну, принаймні тих, що збираються останніми роками у Києві. Хоч діє він не самотужки, певна річ.
Олекса Доля
Вже декілька років підряд на День сім’ї і День захисту дитини КМДА проводить такі заходи на Хрещатику.
Справа в тому, що дійсно на сьогодні у нас те, що пропонує ринок, те, що пропонує магазин, ця штучна агресивна іграшка-лялька – це переважно зброя, якісь потвори, вампіри, робокопи, трансформери. А тут ми представляємо вироби народних майстрів з різних регіонів України.
Тут і керамічна іграшка, і свистунці, і іграшковий посуд, і дерев’яна іграшка, і навіть з соломи іграшка, з тканини іграшка, лялька-мотанка традиційна.
Максимально представляємо народну іграшку, тому що, в першу чергу, вона жива, тобто, вона не є штучна, вона не є холодна, вона є тепла і жива, тому що кожен майстер туди вкладає часточку себе, роблячи своїми руками на відміну від того, що робиться на конвеєрі з екологічно шкідливої навіть для здоров’я дитини пластмаси. Тут дерево, глина, солома – екологічно чистий матеріал. І потім, вони всі є добрі, вони справжні, вони живі.
Я бачу, як люди на це реагують: нормально, так, як це і має бути. Коли розпочиналися перші такі виставки, то мені казали: “Розумієш, для сучасних дітей це не буде цікаво, бо сучасні діти інші”.
А діти абсолютно ще не є зіпсовані, так як дорослі, і в них відчуття тієї краси, тієї справжності, отієї теплоти ще живе. Я бачу, як діти біля кожного столика, біля кожного майстра зупиняються, хочуть щось придбати, хочуть щось таке мати.
І є вже дійсно люди, які по кілька разів приходять сюди на Хрещатик на виставку, хоча виставку іграшки ми проводимо вже багато: в Києві вже п’ять років в музеї Шевченка...
Павло Вольвач
Я, власне, хотів запитати, що вона раніше була в інших місцях, все-таки більш віддалених від центру, від мас людей? Те, що ви вийшли на Хрещатик, чи не говорить це про те, як оця теза про те, що мистецтво повинно виходити на вулиці, що і ви йдете тим же шляхом?
Олекса Доля
Я абсолютно погоджуюся з Вами. Коли мені казали, що це буде нецікаво, то я відповідав: “А давайте запропонуємо, покажемо людям. Давайте в тому іграшковому магазині покажемо і народну іграшку, і фабричну, і нехай людина вибирає, бо дитині ніхто не дає права вибору”.
А тут ми якраз даємо право вибору людині: люди йдуть, вони навіть не знають, що тут є виставка, але у вихідні дні люди ходять по Хрещатику, гуляють, і вони можуть це побачити. Бо ж не кожен із них піде у музей, не кожен із них піде у Музей архітектури і побуту чи в музей Шевченка, може, вони взагалі по музеях не ходять, а по Хрещатику вони гуляють і можуть побачити цю іграшку-ляльку, вони можуть купити. А купили, вони вже зацікавилися, познайомилися з майстром, і вже іншим разом прийдуть на іншу виставку, де він буде виставлятися.
Тому я вважаю, що такі акції мають бути і частіше: не раз на рік, на День захисту дитини, а, може, як мені казали, кожної суботи, неділі тут, на Хрещатику, виставляти іграшку і народне мистецтво, тому що це те, чим ми можемо себе представити у світі.
Не нашими політиками, не нашими державними мужами і діячами, тому що вони були, є, будуть, відходять, про них пам’ятають, про них забувають, а іграшка вічна, так як і народне мистецтво - воно вічне.
Павло Вольвач
Майстри можуть говорити скільки завгодно, але що ж думають про їхні вироби самі глядачі і потенційні покупці?
Відвідувач виставки
Якась символіка.
Павло Вольвач
Тобто такого в універмазі не купиш?
Відвідувач виставки
Мабуть, що ні.
Відвідувачка виставки
Я можу сказати, що це дуже грамотні народні твори вжиткового мистецтва, із високим смаком зроблені ляльки, котрі можна назвати “берегинями”. Тут є янголи, із соломи дуже гарні вироби. Ось майстриня...
Павло Вольвач
А майстриня звідки?
Майстриня
Я з Києва. Варвара Прокопівна Мацелла. Займаюся лялькою більше 20 років, роблю україночок. Я хочу відродити українське мистецтво.
Дуже багато людей цікавиться, як зроблено, то я показую, розказую. Буває так, що ціла група біля мене і я розказую, і вони потім роблять, а деякі з них навіть потім переказують, що зробили вже таку лялечку, як і в мене.
Павло Вольвач
Так, справді, більшість майстрів, попри всю їхню народність і органічність, не схожі на персонажів, скажімо з картини Пимоненка “Ярмарок”. Ніяких тобі Хіврь і захмеліліих Солопіїв Черевиків.
Втім, за віком вони все ж таки належать до людей старших. А як же молодь, тобто, чи є ті, кому майстри передадуть традицію?
Підходимо до гурту молоденьких дівчаток.
Дівчинка-майстриня
Я прийшла займатися у цей гурток, коли мені було років 11. Зараз я вже майстер-писенкар і вступаю в Спілку. Я прозаймалася вже більше 10 років у цьому гуртку і дуже вдячна Зої Вікторівні за те, що вона навчила мене.
Павло Вольвач
Перепрошую. Дівчата, я бачу, що вас зацікавили писанки?
Відвідувачка виставки
Просто гарна річ. Я колись в дитинстві пробувала, а зараз хочу зновити все.
Павло Вольвач
А Ви не тільки продаєте, а й показуєте, як це робиться, так?
Дівчинка-майстриня
Так, і розповідаємо як робити, всю технологію, тобто, ні від кого нічого не ховаємо.
Павло Вольвач
А це складно?
Дівчинка-майстриня
Ні, нічого складного немає, просто треба мати бажання і трошки наполегливості.
Павло Вольвач
Є на нинішньому ярмарку і своєрідні ноу-хау.
Розкажіть, що це таке?
Пані Суліковська
Це не нове, це дуже старе, тому що це наша історія, наша традиція. Проблема в тому, що наші люди нашу культуру дуже забули, тому я хочу, щоб вони приходили, бачили, і щоб вони цим користувалися.
Це набір для хрещення дитини з трьох предметів: сорочка, маленький головний убірчик і пелюшка із християнською символікою.
Я читала літературу, шукала, у що вбиралися наші люди, які були наші традиції. Я хочу, щоб наші українці, мої співвітчизники також були причетні до нашої культури, до нашої історії, щоб вони теж цими речами користувалися.
Павло Вольвач
Як Ви вважаєте, потрібні такі ярмарки, ярмарки народно-ужиткового мистецтва?
Відвідувач виставки
Звичайно, хоч кожен день. Людям потрібно перш за все у музей йти, а тут музей під відкритим небом, доступні народні умільці.
Павло Вольвач
Спеціально для “Віта Нова” Павло Вольвач з Хрещатика.
Ось таке у нас вийшло “нове життя” із вулиці.
А в студії мені допомагала звукооператор Світлана Коломієць.
Хай всім щастить і ходіть здорові!
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 7 червня 2004 року.
Павло Вольвач
Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Пам’ятається, символісти початку минулого віку та, зрештою, вся тодішня мистецька “тусня”, мріяли, аби мистецтво виходило із задухи студій і салонів на протяги вулиць і площ.
Поєднати мистецтво і дійсність – справді заманлива мрія.
Втім, як написав пізніше один російський інтелектуал-публіцист, мрія поетів “срібного віку” про “народ-художник” втілилась в сталінській табірній самодіяльності.
Як би там не було, а на початку віку іншого мені хочеться прямої мови, галасу вулиці, а не студійної стерильності. Хай вулиця і людина стають засобом художнього дійства.
Як писав Тичина:
“І буде так, фальшиве небо сміхом хтось розколе, і стане світ новий, і люди як Боги, І скрізь, де буде поле, плуги, плуги...”
Наразі ні поля, ні плугів, а лише хрещатицькі бруки і людський тлум. Пряма мова вихлюпнутих на вулицю мас, запах соусів і шашликів від найближчого ларька лоскоче ніздрі. Вуличні обтіпані музиканти, пляшки пива під ногами, ліниво торгають струни. З динаміків лунає якась міськрадівська середньоукраїнська естрадна “музика”. А на самому Хрещатику на проїжджій частині виросли ятки, на яких, видно здалеку, яскравіють вишиванки, лунають звуки свищиків і, звісно ж, юрмляться люди.
“Ярмарок,” – здогадуюсь. І поринаю в ярмаркову стихію...
Перше, що розумію: ярмарок не звичайний, бо показують і торгують не дьогтем із хомутами, не гречкою чи “мівіною”, а... ляльками. Так-так, ляльками.
Перша, на кого я потрапляю, симпатична жіночка-майстриня.
Людмила Тесленко-Пономаренко
Художник-модельєр, член Спілки художників.
Я сьогодні представляю проект “Українська традиційна вузлова лялька”. Історичне явище, відновлена. Моя колекція – це авторська колекція на основі історичного канону.
Павло Вольвач
Пані Людмило, вузлова лялька (я не знаю, можливо, і слухачі не всі знають), що це таке?
Людмила Тесленко-Пономаренко
Вузлова лялька-мотанка виконується абсолютно без голки. Техніка обертання нитки. Вона може виконуватися із соломи, із тканини, із дерева. Це нова колекція, тому що окремо обличчя робиться дуже цікаво. Тобто, намотується хрест на основу і обличчя абсолютно абстрактне, воно не схоже на жодну людину, тобто, є хрест, і в цьому абстрактну обличчі можна впізнати будь-яку людину.
Павло Вольвач
А як народ реагує попри те, що в магазинах є іноземні ляльки, красиві, яскраві?
Людмила Тесленко-Пономаренко
Ці ляльки мають особливу енергетику, вони дуже подобаються. Всі, хто мають мої ляльки, мені дякують, тому що вони несуть із собою тепло і відчуття щастя.
Павло Вольвач
Я Вам дякую, пані Людмило.
А Ви нам скажете що-небудь?
Відвідувачка виставки
Я не вперше на подібних виставках. Я дуже добре знаю цю майстриню. Я вражена тим, що вона дуже часто обновлює свої експозиції, вона міняє кольори одягу ляльок. Мене вражає її фантазія. Складається враження, що вона використовує кольори природних фарбників.
Якщо порівняти її ляльки з Барбі чим з іншими ляльками, які є в магазинах, вони настільки теплі, настільки рідні, і здається, що такі речі просто не можна порівнювати.
Дуже приємно бачити майстрів, з якими ми вже знайомі. І от сьогодні в мене на шиї висить робота майстра з Ніжина. Це є оберіг. Я його якось підсвідомо вдягнула, хоча і не збиралася йти на Хрещатик. Він мене від метра побачив і страшенно зрадів, що я одягнула цю річ. Вона мені також дуже приємна, тепла.
Іграшки народні дерев’яні привозять з Волині. Я сьогодні спеціально сюди прийшла, щоб для своєї знайомої дівчинки маленької придбати не Барбі, не магазинну ляльку, а, власне, ляльку, яка зроблена руками майстра, який вклав туди тепло, вклав якусь свою енергетику. Я сподіваюся, що ця дитина це відчує.
Павло Вольвач
Простуємо далі і відразу потрапляємо у світ житньо-пшеничного сяєва. Пам’ятаєте казку про “Солом’яного бичка”? Так оце щось дуже подібне.
Пані Марію, розкажіть, будь ласка, що Ви сьогодні виставили на суд глядачів і покупців?
Марія Кравчук
Волинь, село Туличів.
Сьогодні я привезла дитячі роботи (це найголовніші) і свої власні творчі роботи. Це такий новий стиль в моїй творчості.
Для мене головне творчість, а не масовий продукт. От я створила такі нові твори, і всім подобається. Я зараз збираю таку колекцію і сподіваюся, що з часом виставлю. Тобто, я створюю різні образи: птахи, коні, взагалі щось таке фантастично-міфологічне. Думаю, що ніхто в світі такого не робить.
Павло Вольвач
Це все з соломи, так?
Марія Кравчук
Все це з житньої дуже молодої соломи.
Павло Вольвач
Пані Марію, а як Ви думаєте, воно знайде відкуг, відгомін, взагалі воно потрібно людям нинішньої доби, доби комп’ютерів, нікелю, пластмаси?
Марія Кравчук
Я думаю, що так. В мене такі люди бувають, які кажуть: “Ти врятувала життя своїми роботами”. Я думаю, що це найголовніше. Це збагачує душу людини, а, мабуть, техніка, якісь високі технології її руйнують, нашу природу.
Відвідувачка виставки (переклад)
Дуже незвичайно! Супер! Нам дуже сподобалося!
Павло Вольвач
Тобто, це цікавіше, ніж те, що пропонують в універмагах (хоча воно і яскравіше)?
Відвідувачка виставки (переклад)
Поза сумнівом. Дуже цікаво, дуже в дусі.
Павло Вольвач
Неподалік бачу колоритного типажа: вишиванка, густа білобородість на тлі запеченої засмаглості, у таких же засмаглих руках якась екзотична, здається, теракотова, іграшка-тваринка.
Пане Романе, розкажіть про свої вироби.
Пан Роман
Є ось музикальні черепахи нові.
Павло Вольвач
А що це за черепахи?
Пан Роман
Черепахи глиняні, кераміка. Але коли світ любить це тримати в себе, то це означає, що це символ добробуту. У нас в Україні черепаху також шанують, люблять її. Вона ще й грає.
Ну і пару нових намист є.
А це непросто свищики, а вони й трошки музикальні. Цей тихесенько грає, а цей трохи голосніше.
Павло Вольвач
У цьому ярмарковому різноманітті обов’язково мусила виникнути одна постать. І вона виникла. Он, уже бачу, блискає скельцями окулярів над головами юрми. Підходимо ближче. Окуляри блищать ще різкіше, жовтіє якась модна панама, визивно біліє футболка з надписом “Найк таун”. Такий собі передпенсійного віку рок-музикант чи заїжджий турист з Німеччини. Але це Доля. Не в сенсі фатуму, а в розумінні прізвища. Ну, так уже сталося з чоловіком.
Олекса Доля – етнограф, завідділом виставок і народного мистецтва Музею народної архітектури та побуту України. І, за сумісництвом, духовний батько всіх українських народних майстрів. Ну, принаймні тих, що збираються останніми роками у Києві. Хоч діє він не самотужки, певна річ.
Олекса Доля
Вже декілька років підряд на День сім’ї і День захисту дитини КМДА проводить такі заходи на Хрещатику.
Справа в тому, що дійсно на сьогодні у нас те, що пропонує ринок, те, що пропонує магазин, ця штучна агресивна іграшка-лялька – це переважно зброя, якісь потвори, вампіри, робокопи, трансформери. А тут ми представляємо вироби народних майстрів з різних регіонів України.
Тут і керамічна іграшка, і свистунці, і іграшковий посуд, і дерев’яна іграшка, і навіть з соломи іграшка, з тканини іграшка, лялька-мотанка традиційна.
Максимально представляємо народну іграшку, тому що, в першу чергу, вона жива, тобто, вона не є штучна, вона не є холодна, вона є тепла і жива, тому що кожен майстер туди вкладає часточку себе, роблячи своїми руками на відміну від того, що робиться на конвеєрі з екологічно шкідливої навіть для здоров’я дитини пластмаси. Тут дерево, глина, солома – екологічно чистий матеріал. І потім, вони всі є добрі, вони справжні, вони живі.
Я бачу, як люди на це реагують: нормально, так, як це і має бути. Коли розпочиналися перші такі виставки, то мені казали: “Розумієш, для сучасних дітей це не буде цікаво, бо сучасні діти інші”.
А діти абсолютно ще не є зіпсовані, так як дорослі, і в них відчуття тієї краси, тієї справжності, отієї теплоти ще живе. Я бачу, як діти біля кожного столика, біля кожного майстра зупиняються, хочуть щось придбати, хочуть щось таке мати.
І є вже дійсно люди, які по кілька разів приходять сюди на Хрещатик на виставку, хоча виставку іграшки ми проводимо вже багато: в Києві вже п’ять років в музеї Шевченка...
Павло Вольвач
Я, власне, хотів запитати, що вона раніше була в інших місцях, все-таки більш віддалених від центру, від мас людей? Те, що ви вийшли на Хрещатик, чи не говорить це про те, як оця теза про те, що мистецтво повинно виходити на вулиці, що і ви йдете тим же шляхом?
Олекса Доля
Я абсолютно погоджуюся з Вами. Коли мені казали, що це буде нецікаво, то я відповідав: “А давайте запропонуємо, покажемо людям. Давайте в тому іграшковому магазині покажемо і народну іграшку, і фабричну, і нехай людина вибирає, бо дитині ніхто не дає права вибору”.
А тут ми якраз даємо право вибору людині: люди йдуть, вони навіть не знають, що тут є виставка, але у вихідні дні люди ходять по Хрещатику, гуляють, і вони можуть це побачити. Бо ж не кожен із них піде у музей, не кожен із них піде у Музей архітектури і побуту чи в музей Шевченка, може, вони взагалі по музеях не ходять, а по Хрещатику вони гуляють і можуть побачити цю іграшку-ляльку, вони можуть купити. А купили, вони вже зацікавилися, познайомилися з майстром, і вже іншим разом прийдуть на іншу виставку, де він буде виставлятися.
Тому я вважаю, що такі акції мають бути і частіше: не раз на рік, на День захисту дитини, а, може, як мені казали, кожної суботи, неділі тут, на Хрещатику, виставляти іграшку і народне мистецтво, тому що це те, чим ми можемо себе представити у світі.
Не нашими політиками, не нашими державними мужами і діячами, тому що вони були, є, будуть, відходять, про них пам’ятають, про них забувають, а іграшка вічна, так як і народне мистецтво - воно вічне.
Павло Вольвач
Майстри можуть говорити скільки завгодно, але що ж думають про їхні вироби самі глядачі і потенційні покупці?
Відвідувач виставки
Якась символіка.
Павло Вольвач
Тобто такого в універмазі не купиш?
Відвідувач виставки
Мабуть, що ні.
Відвідувачка виставки
Я можу сказати, що це дуже грамотні народні твори вжиткового мистецтва, із високим смаком зроблені ляльки, котрі можна назвати “берегинями”. Тут є янголи, із соломи дуже гарні вироби. Ось майстриня...
Павло Вольвач
А майстриня звідки?
Майстриня
Я з Києва. Варвара Прокопівна Мацелла. Займаюся лялькою більше 20 років, роблю україночок. Я хочу відродити українське мистецтво.
Дуже багато людей цікавиться, як зроблено, то я показую, розказую. Буває так, що ціла група біля мене і я розказую, і вони потім роблять, а деякі з них навіть потім переказують, що зробили вже таку лялечку, як і в мене.
Павло Вольвач
Так, справді, більшість майстрів, попри всю їхню народність і органічність, не схожі на персонажів, скажімо з картини Пимоненка “Ярмарок”. Ніяких тобі Хіврь і захмеліліих Солопіїв Черевиків.
Втім, за віком вони все ж таки належать до людей старших. А як же молодь, тобто, чи є ті, кому майстри передадуть традицію?
Підходимо до гурту молоденьких дівчаток.
Дівчинка-майстриня
Я прийшла займатися у цей гурток, коли мені було років 11. Зараз я вже майстер-писенкар і вступаю в Спілку. Я прозаймалася вже більше 10 років у цьому гуртку і дуже вдячна Зої Вікторівні за те, що вона навчила мене.
Павло Вольвач
Перепрошую. Дівчата, я бачу, що вас зацікавили писанки?
Відвідувачка виставки
Просто гарна річ. Я колись в дитинстві пробувала, а зараз хочу зновити все.
Павло Вольвач
А Ви не тільки продаєте, а й показуєте, як це робиться, так?
Дівчинка-майстриня
Так, і розповідаємо як робити, всю технологію, тобто, ні від кого нічого не ховаємо.
Павло Вольвач
А це складно?
Дівчинка-майстриня
Ні, нічого складного немає, просто треба мати бажання і трошки наполегливості.
Павло Вольвач
Є на нинішньому ярмарку і своєрідні ноу-хау.
Розкажіть, що це таке?
Пані Суліковська
Це не нове, це дуже старе, тому що це наша історія, наша традиція. Проблема в тому, що наші люди нашу культуру дуже забули, тому я хочу, щоб вони приходили, бачили, і щоб вони цим користувалися.
Це набір для хрещення дитини з трьох предметів: сорочка, маленький головний убірчик і пелюшка із християнською символікою.
Я читала літературу, шукала, у що вбиралися наші люди, які були наші традиції. Я хочу, щоб наші українці, мої співвітчизники також були причетні до нашої культури, до нашої історії, щоб вони теж цими речами користувалися.
Павло Вольвач
Як Ви вважаєте, потрібні такі ярмарки, ярмарки народно-ужиткового мистецтва?
Відвідувач виставки
Звичайно, хоч кожен день. Людям потрібно перш за все у музей йти, а тут музей під відкритим небом, доступні народні умільці.
Павло Вольвач
Спеціально для “Віта Нова” Павло Вольвач з Хрещатика.
Ось таке у нас вийшло “нове життя” із вулиці.
А в студії мені допомагала звукооператор Світлана Коломієць.
Хай всім щастить і ходіть здорові!
Говорить радіо “Свобода”!