Андрій Охрімович
Аудіозапис програми:
Київ, 31 травня 2004 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
Кримські татари – це народ, який за світлої доби побудови комунізму був позбавлений не лише батьківщини, але й власного імені. Навіть у паспорти заборонялось вписувати цю крамольну національність.
Трагічна дата 60-річчя депортації привернула увагу українського суспільства до проблем, пов’язаних з поверненням кримськотатарського народу на батьківщину.
Так вже у нас повелося – про найважливіші речі згадуємо з виключною прив’язкою до дат. І хоч у жалобних заходах взяли участь чільні особи держави, їх ритуальні рухи мало впливають на реальну ситуацію.
А от Верховна Рада відзначила трагічну річницю неприйняттям закону “Про поновлення прав осіб, що були депортовані за національною ознакою”.
Цей закон, якого довго й нудно чекали не лише кримські татари, а й інші депортовані народи, має швидше політичне, ніж практичне значення. Тим більш тривожним симптомом видається його неприйняття...
Далі Інна Набока зі своїм спостереженням та розкриттям теми у Світовій Мережі.
Інна Набока
Познайомитися з проблематикою, пов’язаною з поверненням на батьківщину корінного народу Криму, можна на сайті Центру інформації та документації кримських татар (www.cidct.org.ua).
Центр – неурядова некомерційна організація. Його метою є “надання інформації з історії та сучасного розвитку Криму, висвітлення проблем, пов’язаних з поверненням кримськотатарського народу на історичну батьківщину і відновленням його політичних, економічних, соціальних і культурних прав у межах незалежної України”.
На сайті Центру можна знайти новини з життя кримських татар і Криму, офіційні документи та інформаційні матеріали, міжнародне та українське законодавство у сфері захисту прав корінних народів, національних меншин і прав людини. Можна також познайомитися з бюлетенем “Кримські студії”, що його видає Центр.
Для рубрики “Крим у дзеркалі української преси” проводиться щоденний моніторинг вітчизняних ЗМІ.
В пригоді відвідувачам сайту стане і невеличка електронна бібліотека та інформація про кримськотатарські Інтернет-ресурси.
Ще одна ініціатива Центру видання збірки статей і досліджень з історії кримськотатарського народу та його боротьби за повернення на історичну Батьківщину з промовистою назвою “...Вибрати не можна тільки Батьківщину”.
До збірки увійшли розвідки відомих діячів минулого та сучасних авторів, свідчення про жахіття депортації, документи про становлення кримськотатарського національного руху, матеріали ІІ-го Курултаю.
Книжка, безперечно, сприятиме глибшому розумінню й осмисленню трагедії кримських татар українським суспільством.
Та, кажуть, щоби пізнати душу народу, треба познайомитися з його культурою, мистецтвом.
Наразі маємо щасливу можливість знайомства з кримськотатарською літературою, що також повертається на батьківщину. Минулого року вийшла друком двомовна - в оригіналах та українських перекладах - антологія кримськотатарської поезії “Окрушина сонця”, що охоплює 8 століть поетичної традиції древнього народу. А на початку року нинішнього світ побачила збірка сучасної кримськотатарської прози “Самотній пілігрим”.
Можливо, якби депутати Верховної Ради прочитали хоча б одне оповідання, присвячене депортації, скажімо, “Самотній” Ервіна Умерова, проблем із прийняттям закону про поновлення прав депортованих народів не було б.
Та чи читають депутати художню літературу?
Андрій Охрімович
Кожного разу, дістаючись на працю “зручним та вигідним” в усіх відношеннях метром, я скриплю зубами і ледь стримую брудну та нечестиву лайку на адресу людей обмундированих та у правовому сенсі цнотливих.
Коротенька відстань від Лівобережної до серця европейської столиці перетворилась на якийсь екстрімний спорт.
Спочатку до вагона вривається недобре пахнучий гітареро і голосом недорізаного Розембаума надриває мені серце “чорними тюльпанами”, “офіцерами кієвлянами” та якимись “старікамі в грязном рубіще”.
На зміну йому заходе щось мале, недорікувате з купою “пластирєй тєлєсного цвєта” та руками митими позаторік.
Далі, якісь погорільці.
Ще далі, до вагона завалює гевал, на якому в чотири плуга від “забора до вєчєра” пахать можна і голосом оперного кастрата пропонує купить “замєчатєльниє ручкі с устойчівим запахом клубнікі”.
Словом, під кінець маршруту од усього того в голові такий карамболь вимальовується, що впору комусь в бульбу заїхати.
На самому Хрещатику не легше. Народні гуляння перевалили в тяжку фазу “бодуна” та “молодьожного” джін-тоніка з протяжно-ниючими циганськими отприсками, елегантними збирачами пляшок та подібними до них стражами порядку.
Їх перекинуті набакир фураньки нагадують нам про недавнє і страшне колгоспне минулого мундирної братії. Тепер “при власті та погонах” ти їм палець в рота не клади. Відкусять по саму голову. І все це за мої, платника податків, гроші.
Такою є реальність невіртуальна. У Глобальній Павутині все інакше, однак, в сенсі запаху, навряд чи легше.
Надія Шерстюк. Огляд віртуальної преси.
Надія Шерстюк
Ситуація в українському інформаційному просторі загострюється.
Колишня співробітниця Інституту масової інформації Марія Самбур та екс-головний редактор черкаської газети “Антена” Валерій Воротник подали позов на газету “Україна молода”. Про це читаємо на сайті “Главреду”.
“Це вже другий судовий позов до опозиційних видань за останній місяць,” - зазначає видання. Перший позов стосувався інтернет-видання “Українська правда”.
Позивачі хочуть спростування матеріалів, моральної компенсації у розмірі 10 000 гривень на кожного, а також вимагають накласти арешт на майно і грошові вклади часопису.
В інтерв’ю “Главреду” керівник головного управління інформаційної політики Адміністрації Президента Сергій Васильєв, коментуючи цю ситуацію, зазначив: “Українська правда” не є виданням, це персональна веб-сторінка Олени Притули, а намагається позиціонувати себе як опозиційне ЗМІ”.
Той таки “Главред” у статті “Спікер доброї волі” аналізує плюси і мінуси дворічного перебування Володимира Литвина на посаді голови Верховної Ради. “Дивлячись на сьогоднішню поведінку пана Литвина, важко пригадати, що колись він був головою Адміністрації Президента і першим номером списку “За єдину Україну!” Видання закидає йому політичну забудькуватість, образливість і конфліктність.
Разом з тим, на думку віртуального часопису, “спікер виявився одним з небагатьох високих посадовців, які здатні робити серйозні висновки з власних помилок”.
Сайт “Телекритики” розповідає про “десант журналістів” до Донецька, метою якого було ознайомитися з доказами не винуватості Віктора Януковича.
“Пропагандиський ефект від цієї поїздки вийшов прямо-протилежний тому, який, напевно, задумувався, - пише “Телекритика”, - сприяли цьому два фактори: по-перше, погана підготовка прес-конференції голови суду; по-друге, агресивність журналісті, що стимулювалася цією непідготовленістю”.
Обіцяних документів журналістам не показали, ба більше, їх лише роздратували некомпетентністю і протиріччями.
Андрій Охрімович
На одному з форумів віртуальний Остап Бульба радісно повідомив, що в президенти висуватиметься комуніст Симоненко. “В разі перемоги останнього, – прогнозує форумний аналітик, - український контингент буде боротися проти НАТО”.
Перша відповідь надійшла од високочолого псевдо-Гораціо. “Ги-ги,” - сказав він.
Далі до розмови долучився відвідувач за підписом Всеволод: “О... А хто такий Симоненко? Етта – піонєр?”
Удар відбив сперечальник на ім’я Варяг: “Ага, піонер. Задер ноги та й помер”.
Відвідувач з Донбасу добив тему: “Слабо віриться. Всі вони хороші до виборів. А потім стають бізнесменами...”
Швидкий та віртуальний “мордобойчик” натякнув на кілька важливих способів мислення електорату. Принаймні тої його частини, яка сидить перед компами та пальцем в “клаву” тицяє.
Верхній огляд психічних параметрів публіки наштрикує на підозру, що малувато в Україні політиків, яких “Палата №6” сприйняла б всерйоз.
Віктор Недоступ, тим часом, од цинізму життя заховався за білим халатом нервового санітара та заходився на манжетах чиркать поточні спостереження.
Віктор Недоступ
Українські Інтернет-користувачі ніяк не можуть заспокоїтись при згадці у пресі слова “Янукович”.
На форумах “Гала-порталу” вважають, що карні справи Януковича зберігаються у самого Януковича.
Дописувач під псевдо-Бастед бурчить: “Ще не вистачало нам зека-президента, начебто нинішнього пахана було недостатньо...”
На форумі “Українського порталу” відвідувач Будулай зайшовся в оваціях: “Ви лише вдумайтеся: судили та виправдали за грабунок і побиття! Супер! Тисячу разів “браво”! А тепер по суті. Ми, здається, йдемо в Європу? Ми є частиною світової спільноти? І у якій це країні світу на посаду президента висувалася людина неодноразово засуджена?”
Відвідувач на прізвисько Циган пояснює танці довкола фігури Януковича: “Якщо він кандидат від влади, які можуть бути коментарі?”
На форумах “Української правди” спробували абстрагуватися від кримінальних піар-колізій нинішнього прем’єра.
Такий собі Сашко запитує: “А на фіга нам потрібний уряд Януковича? Може, хтось згадає про нього щось добре, окрім підвищення цін за останні півтора року?”
Відвідувач за підписом Лесь Могорич признається: “Я не пам’ятаю...”
На сайті “Фор-Ю-Ей” дописувачка Вів’єн також абстрагується від судово-піарних судомин довкола Віктора Януковича: “Я не у великому захваті від Ющенка. Але Янукович кандидат від нинішньої влади. А вона вже задрала по саме “не можу”. Висунь опозиція хоч Бєлку і Стрєлку в президенти - я швидше за них проголосую, ніж за оцих нинішніх”.
Тим часом на вільному форумі сайту “Майдан.Орг” взялися за конспірологічне сканування пострадянських суспільств.
Такий собі Навігатор запитує: “Що роблять в Україні півмільйона колишніх агентів КДБ?” Навігатор наводить цифри: “На два з половиною мільйони населення Латвії двадцять п’ять тисяч агентів. На 50 мільйонів українського населення півмільйона! Де вони зараз? Як їх облікують?”
“Що роблять? Що роблять? До виборів готують народ!” – відповідає такий собі Нострадамус.
Тим часом увагу форумчан захопила новина: селянський бунт на Київщині, а саме: село Погреби Броварського району. Погребищинська райрада продала елітну ділянку багатому бізнесмену за копійки. Це обурило селян, вони захопили приміщення сільради, викинувши звідти голову, а також створили народну дружину, яка бродить селом і не дає чинити провокації. На в’їзді до села бунтівники повісили плаката, який інформує: “В селі встановлюється пряме президентське правління”.
“Почалося?” - запитують форумчани.
“Хлопці, на сполох, – пише відвідувач Мінор, - передайте інформацію максимальній кількості журналістів та політиків. Як опозиції нам гріш ціна, якщо ми кинемо напризволяще цих людей”.
А такий собі Іпатій Галаган з видання “Фор-Ю-Ей” так висловився про бунт: “Цікаво чим придушувати будуть? А на загал мужики молодці”.
Андрій Охрімович Військові люди – особливі люди. Люблять, зокрема, чіткість, яка давно вже стала предметом легенд і анекдотів.
Ну, наприклад... У одній з інструкцій ракетної частини хтось наваяв: “Черговому оператору забороняється спати, поклавши голову на пульт управління ракетною установкою, щоб слина з відкритого рота не замкнула електричних контактів”.
Смішно, звісно, хоч в реальному житті часто буває не до сміху.
Словом, Павло Вольвач. Рубрика “Екстрема в Павутині”.
Павло Вольвач
Пожежники якимось робом теж військові. А отже, теж люди особливі. На ракетний пульт вони обважнілу голівоньку не кладуть, а от щодо завалитися спати з непогашеною цигаркою, так це як два пальці об асфальт...
Саме так сталося сьогодні в червонозоряній столиці Росії Москві. Там в панельній багатоповерхівці виникла пожежа, в результаті якої загинуло семеро осіб, ще четверо постраждало. Основна версія – необережне поводження із запаленою цигаркою одного із мешканців, який загинув.
Як ви вже, мабуть, здогадалися, небіжчик до недавнього часу був не аби ким, а саме начальником пожежної частини.
Втім, була б то найбільшою бідою, полум’я від цигарки... У світі палає глобально по повній програмі, на тлі чого московська трагедія лише легкий опік від невдалого прикуру.
Особливо гаряче на Близькому Сході. В результаті масакри, влаштованої терористами в Саудівській Аравії, загинуло кілька десятків людей. “Аль-Каїда” заявляє про початок очистки Аравійського півострова від “гяурів”, турецькі курди погрожують туристам, в Іраку вибухає авто біля парламентського комплексу.
В результаті ракетного удару, завданого з гелікоптера ВПС Ізраїлю вранці в неділю вбито одного з лідерів руху “Хамас”. Він є організатором численних терактів, зокрема, і підриву армійського бронетранспортеру.
Вузол протиріч все тугіше закручується і на Кавказі. Зокрема, в Грузії, котра ввела свої війська в Південну Осетію, посилаючись на антиконтрабандну операцію.
Насамкінець, про символічну подію в Зімбабве. Водій автобуса, що перевозив пацієнтів психіатричної лікарні, зупинився випити пива. Пацієнти під шумок розбіглися. Водій, не довго думаючи, набрав на зупинці пасажирів з черги і доправив їх до лікарні. Лише через кілька днів персонал запідозрив неладне і розібрався у всьому. Справжніх же психів шукають по сей день.
Так що мрія митців-символістів про вихід на вулиці мистецтва поки що не збулася. Натомість, на вулиці виходить клініка.
Андрій Охрімович
І на завершення печальне нагадування про те, що двадцять шостого травня помер видатний український поет Микола Вінграновський.
“Я б тебе заховав за коня чи могилу, Та могилі й коню де сховатись самим? Я б тебе заховав за Дніпра тиху спину, Та Дніпрові самому сховатись за ким? Я б тебе заховав, та за що і за кого? Чи за серце своє, що в гуді цій гуде? Я б тебе заховав серед неба у Бога, Але небові й Богу сховатися де?”
На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Михайло Петренко.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
Київ, 31 травня 2004 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
Кримські татари – це народ, який за світлої доби побудови комунізму був позбавлений не лише батьківщини, але й власного імені. Навіть у паспорти заборонялось вписувати цю крамольну національність.
Трагічна дата 60-річчя депортації привернула увагу українського суспільства до проблем, пов’язаних з поверненням кримськотатарського народу на батьківщину.
Так вже у нас повелося – про найважливіші речі згадуємо з виключною прив’язкою до дат. І хоч у жалобних заходах взяли участь чільні особи держави, їх ритуальні рухи мало впливають на реальну ситуацію.
А от Верховна Рада відзначила трагічну річницю неприйняттям закону “Про поновлення прав осіб, що були депортовані за національною ознакою”.
Цей закон, якого довго й нудно чекали не лише кримські татари, а й інші депортовані народи, має швидше політичне, ніж практичне значення. Тим більш тривожним симптомом видається його неприйняття...
Далі Інна Набока зі своїм спостереженням та розкриттям теми у Світовій Мережі.
Інна Набока
Познайомитися з проблематикою, пов’язаною з поверненням на батьківщину корінного народу Криму, можна на сайті Центру інформації та документації кримських татар (www.cidct.org.ua).
Центр – неурядова некомерційна організація. Його метою є “надання інформації з історії та сучасного розвитку Криму, висвітлення проблем, пов’язаних з поверненням кримськотатарського народу на історичну батьківщину і відновленням його політичних, економічних, соціальних і культурних прав у межах незалежної України”.
На сайті Центру можна знайти новини з життя кримських татар і Криму, офіційні документи та інформаційні матеріали, міжнародне та українське законодавство у сфері захисту прав корінних народів, національних меншин і прав людини. Можна також познайомитися з бюлетенем “Кримські студії”, що його видає Центр.
Для рубрики “Крим у дзеркалі української преси” проводиться щоденний моніторинг вітчизняних ЗМІ.
В пригоді відвідувачам сайту стане і невеличка електронна бібліотека та інформація про кримськотатарські Інтернет-ресурси.
Ще одна ініціатива Центру видання збірки статей і досліджень з історії кримськотатарського народу та його боротьби за повернення на історичну Батьківщину з промовистою назвою “...Вибрати не можна тільки Батьківщину”.
До збірки увійшли розвідки відомих діячів минулого та сучасних авторів, свідчення про жахіття депортації, документи про становлення кримськотатарського національного руху, матеріали ІІ-го Курултаю.
Книжка, безперечно, сприятиме глибшому розумінню й осмисленню трагедії кримських татар українським суспільством.
Та, кажуть, щоби пізнати душу народу, треба познайомитися з його культурою, мистецтвом.
Наразі маємо щасливу можливість знайомства з кримськотатарською літературою, що також повертається на батьківщину. Минулого року вийшла друком двомовна - в оригіналах та українських перекладах - антологія кримськотатарської поезії “Окрушина сонця”, що охоплює 8 століть поетичної традиції древнього народу. А на початку року нинішнього світ побачила збірка сучасної кримськотатарської прози “Самотній пілігрим”.
Можливо, якби депутати Верховної Ради прочитали хоча б одне оповідання, присвячене депортації, скажімо, “Самотній” Ервіна Умерова, проблем із прийняттям закону про поновлення прав депортованих народів не було б.
Та чи читають депутати художню літературу?
Андрій Охрімович
Кожного разу, дістаючись на працю “зручним та вигідним” в усіх відношеннях метром, я скриплю зубами і ледь стримую брудну та нечестиву лайку на адресу людей обмундированих та у правовому сенсі цнотливих.
Коротенька відстань від Лівобережної до серця европейської столиці перетворилась на якийсь екстрімний спорт.
Спочатку до вагона вривається недобре пахнучий гітареро і голосом недорізаного Розембаума надриває мені серце “чорними тюльпанами”, “офіцерами кієвлянами” та якимись “старікамі в грязном рубіще”.
На зміну йому заходе щось мале, недорікувате з купою “пластирєй тєлєсного цвєта” та руками митими позаторік.
Далі, якісь погорільці.
Ще далі, до вагона завалює гевал, на якому в чотири плуга від “забора до вєчєра” пахать можна і голосом оперного кастрата пропонує купить “замєчатєльниє ручкі с устойчівим запахом клубнікі”.
Словом, під кінець маршруту од усього того в голові такий карамболь вимальовується, що впору комусь в бульбу заїхати.
На самому Хрещатику не легше. Народні гуляння перевалили в тяжку фазу “бодуна” та “молодьожного” джін-тоніка з протяжно-ниючими циганськими отприсками, елегантними збирачами пляшок та подібними до них стражами порядку.
Їх перекинуті набакир фураньки нагадують нам про недавнє і страшне колгоспне минулого мундирної братії. Тепер “при власті та погонах” ти їм палець в рота не клади. Відкусять по саму голову. І все це за мої, платника податків, гроші.
Такою є реальність невіртуальна. У Глобальній Павутині все інакше, однак, в сенсі запаху, навряд чи легше.
Надія Шерстюк. Огляд віртуальної преси.
Надія Шерстюк
Ситуація в українському інформаційному просторі загострюється.
Колишня співробітниця Інституту масової інформації Марія Самбур та екс-головний редактор черкаської газети “Антена” Валерій Воротник подали позов на газету “Україна молода”. Про це читаємо на сайті “Главреду”.
“Це вже другий судовий позов до опозиційних видань за останній місяць,” - зазначає видання. Перший позов стосувався інтернет-видання “Українська правда”.
Позивачі хочуть спростування матеріалів, моральної компенсації у розмірі 10 000 гривень на кожного, а також вимагають накласти арешт на майно і грошові вклади часопису.
В інтерв’ю “Главреду” керівник головного управління інформаційної політики Адміністрації Президента Сергій Васильєв, коментуючи цю ситуацію, зазначив: “Українська правда” не є виданням, це персональна веб-сторінка Олени Притули, а намагається позиціонувати себе як опозиційне ЗМІ”.
Той таки “Главред” у статті “Спікер доброї волі” аналізує плюси і мінуси дворічного перебування Володимира Литвина на посаді голови Верховної Ради. “Дивлячись на сьогоднішню поведінку пана Литвина, важко пригадати, що колись він був головою Адміністрації Президента і першим номером списку “За єдину Україну!” Видання закидає йому політичну забудькуватість, образливість і конфліктність.
Разом з тим, на думку віртуального часопису, “спікер виявився одним з небагатьох високих посадовців, які здатні робити серйозні висновки з власних помилок”.
Сайт “Телекритики” розповідає про “десант журналістів” до Донецька, метою якого було ознайомитися з доказами не винуватості Віктора Януковича.
“Пропагандиський ефект від цієї поїздки вийшов прямо-протилежний тому, який, напевно, задумувався, - пише “Телекритика”, - сприяли цьому два фактори: по-перше, погана підготовка прес-конференції голови суду; по-друге, агресивність журналісті, що стимулювалася цією непідготовленістю”.
Обіцяних документів журналістам не показали, ба більше, їх лише роздратували некомпетентністю і протиріччями.
Андрій Охрімович
На одному з форумів віртуальний Остап Бульба радісно повідомив, що в президенти висуватиметься комуніст Симоненко. “В разі перемоги останнього, – прогнозує форумний аналітик, - український контингент буде боротися проти НАТО”.
Перша відповідь надійшла од високочолого псевдо-Гораціо. “Ги-ги,” - сказав він.
Далі до розмови долучився відвідувач за підписом Всеволод: “О... А хто такий Симоненко? Етта – піонєр?”
Удар відбив сперечальник на ім’я Варяг: “Ага, піонер. Задер ноги та й помер”.
Відвідувач з Донбасу добив тему: “Слабо віриться. Всі вони хороші до виборів. А потім стають бізнесменами...”
Швидкий та віртуальний “мордобойчик” натякнув на кілька важливих способів мислення електорату. Принаймні тої його частини, яка сидить перед компами та пальцем в “клаву” тицяє.
Верхній огляд психічних параметрів публіки наштрикує на підозру, що малувато в Україні політиків, яких “Палата №6” сприйняла б всерйоз.
Віктор Недоступ, тим часом, од цинізму життя заховався за білим халатом нервового санітара та заходився на манжетах чиркать поточні спостереження.
Віктор Недоступ
Українські Інтернет-користувачі ніяк не можуть заспокоїтись при згадці у пресі слова “Янукович”.
На форумах “Гала-порталу” вважають, що карні справи Януковича зберігаються у самого Януковича.
Дописувач під псевдо-Бастед бурчить: “Ще не вистачало нам зека-президента, начебто нинішнього пахана було недостатньо...”
На форумі “Українського порталу” відвідувач Будулай зайшовся в оваціях: “Ви лише вдумайтеся: судили та виправдали за грабунок і побиття! Супер! Тисячу разів “браво”! А тепер по суті. Ми, здається, йдемо в Європу? Ми є частиною світової спільноти? І у якій це країні світу на посаду президента висувалася людина неодноразово засуджена?”
Відвідувач на прізвисько Циган пояснює танці довкола фігури Януковича: “Якщо він кандидат від влади, які можуть бути коментарі?”
На форумах “Української правди” спробували абстрагуватися від кримінальних піар-колізій нинішнього прем’єра.
Такий собі Сашко запитує: “А на фіга нам потрібний уряд Януковича? Може, хтось згадає про нього щось добре, окрім підвищення цін за останні півтора року?”
Відвідувач за підписом Лесь Могорич признається: “Я не пам’ятаю...”
На сайті “Фор-Ю-Ей” дописувачка Вів’єн також абстрагується від судово-піарних судомин довкола Віктора Януковича: “Я не у великому захваті від Ющенка. Але Янукович кандидат від нинішньої влади. А вона вже задрала по саме “не можу”. Висунь опозиція хоч Бєлку і Стрєлку в президенти - я швидше за них проголосую, ніж за оцих нинішніх”.
Тим часом на вільному форумі сайту “Майдан.Орг” взялися за конспірологічне сканування пострадянських суспільств.
Такий собі Навігатор запитує: “Що роблять в Україні півмільйона колишніх агентів КДБ?” Навігатор наводить цифри: “На два з половиною мільйони населення Латвії двадцять п’ять тисяч агентів. На 50 мільйонів українського населення півмільйона! Де вони зараз? Як їх облікують?”
“Що роблять? Що роблять? До виборів готують народ!” – відповідає такий собі Нострадамус.
Тим часом увагу форумчан захопила новина: селянський бунт на Київщині, а саме: село Погреби Броварського району. Погребищинська райрада продала елітну ділянку багатому бізнесмену за копійки. Це обурило селян, вони захопили приміщення сільради, викинувши звідти голову, а також створили народну дружину, яка бродить селом і не дає чинити провокації. На в’їзді до села бунтівники повісили плаката, який інформує: “В селі встановлюється пряме президентське правління”.
“Почалося?” - запитують форумчани.
“Хлопці, на сполох, – пише відвідувач Мінор, - передайте інформацію максимальній кількості журналістів та політиків. Як опозиції нам гріш ціна, якщо ми кинемо напризволяще цих людей”.
А такий собі Іпатій Галаган з видання “Фор-Ю-Ей” так висловився про бунт: “Цікаво чим придушувати будуть? А на загал мужики молодці”.
Андрій Охрімович Військові люди – особливі люди. Люблять, зокрема, чіткість, яка давно вже стала предметом легенд і анекдотів.
Ну, наприклад... У одній з інструкцій ракетної частини хтось наваяв: “Черговому оператору забороняється спати, поклавши голову на пульт управління ракетною установкою, щоб слина з відкритого рота не замкнула електричних контактів”.
Смішно, звісно, хоч в реальному житті часто буває не до сміху.
Словом, Павло Вольвач. Рубрика “Екстрема в Павутині”.
Павло Вольвач
Пожежники якимось робом теж військові. А отже, теж люди особливі. На ракетний пульт вони обважнілу голівоньку не кладуть, а от щодо завалитися спати з непогашеною цигаркою, так це як два пальці об асфальт...
Саме так сталося сьогодні в червонозоряній столиці Росії Москві. Там в панельній багатоповерхівці виникла пожежа, в результаті якої загинуло семеро осіб, ще четверо постраждало. Основна версія – необережне поводження із запаленою цигаркою одного із мешканців, який загинув.
Як ви вже, мабуть, здогадалися, небіжчик до недавнього часу був не аби ким, а саме начальником пожежної частини.
Втім, була б то найбільшою бідою, полум’я від цигарки... У світі палає глобально по повній програмі, на тлі чого московська трагедія лише легкий опік від невдалого прикуру.
Особливо гаряче на Близькому Сході. В результаті масакри, влаштованої терористами в Саудівській Аравії, загинуло кілька десятків людей. “Аль-Каїда” заявляє про початок очистки Аравійського півострова від “гяурів”, турецькі курди погрожують туристам, в Іраку вибухає авто біля парламентського комплексу.
В результаті ракетного удару, завданого з гелікоптера ВПС Ізраїлю вранці в неділю вбито одного з лідерів руху “Хамас”. Він є організатором численних терактів, зокрема, і підриву армійського бронетранспортеру.
Вузол протиріч все тугіше закручується і на Кавказі. Зокрема, в Грузії, котра ввела свої війська в Південну Осетію, посилаючись на антиконтрабандну операцію.
Насамкінець, про символічну подію в Зімбабве. Водій автобуса, що перевозив пацієнтів психіатричної лікарні, зупинився випити пива. Пацієнти під шумок розбіглися. Водій, не довго думаючи, набрав на зупинці пасажирів з черги і доправив їх до лікарні. Лише через кілька днів персонал запідозрив неладне і розібрався у всьому. Справжніх же психів шукають по сей день.
Так що мрія митців-символістів про вихід на вулиці мистецтва поки що не збулася. Натомість, на вулиці виходить клініка.
Андрій Охрімович
І на завершення печальне нагадування про те, що двадцять шостого травня помер видатний український поет Микола Вінграновський.
“Я б тебе заховав за коня чи могилу, Та могилі й коню де сховатись самим? Я б тебе заховав за Дніпра тиху спину, Та Дніпрові самому сховатись за ким? Я б тебе заховав, та за що і за кого? Чи за серце своє, що в гуді цій гуде? Я б тебе заховав серед неба у Бога, Але небові й Богу сховатися де?”
На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Михайло Петренко.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.