Павло Вольвач
Аудіозапис програми:
Київ, 3 травня 2004 року.
Павло Вольвач
Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Радіожурнал “Віта Нова” намагається слідкувати за проявами нового у різних формах та вимірах. За всім тим, що містить модуль новизни, що формує нові реалії. І вибір в царині прем’єр безмежний, котрий не замикається стінами концертних залів та театральних лаштунків.
Це може бути і Нагірна проповідь Христа і презентація нової книги, що заповідається на статус якщо не “культової”, то хоча б популярної, указ Президента і з’ява нових технологій в броварській справі, якісь знакові події, що ділять наше буття на “до” і “після”.
У світлі цього, ми не могли обминути тему подій 9-го березня 2001-го року, коли протестні акції опозиції завершилися сутичками з міліцією. Тепер це вже історія, про яку багато говориться і ще більше скажеться колись. Але майже не озвученими залишились долі найактивніших учасників подій, для котрих березневі виступи обернулися кількарічними ув’язненнями.
Яким стало їхнє нове життя, справді навпіл розділене датою “9-го березня”? Які нові реалії вписалися в їхнє буття, і як вони самі пробують вписуватися в нинішнє, “пост-дев’ятоберезневе” суспільство?
Про це ми й зустрілися поговорити з учасником тих подій, керівником Київської організації УНА-УНСО Ігорем Мазуром-“Тополею”, нещодавно звільненим з Харківської колонії для хворих на туберкульоз.
До розмови також долучилися член проводу УНА-УНСО Андрій Бондаренко та колишній політв’язень Олег Бурячок, котрі зустрічали Ігоря під табірною брамою.
В Андрія Бондаренко ще свіжі враження.
Андрій Бондаренко
Дуже сильно хвилювався. Насправді були дуже сильні хвилювання. Це не просто зустріч побратимів, а це, в першу чергу, зустріч друзів. Звідти вже коли їхали, коли вже сіли до машини, коли все було зрозуміло, що Ігор вже на свободі, був момент абсолютної спустошеності (тобто, не було ні відчуттів, нічого), настільки сильний був вихід емоцій, що хвилин 20 була порожнеча.
Павло Вольвач
Я хочу, щоб і Олег долучився до розмови. Як ви самі оцінюєте і себе, і ті події? Що це було? Хто ви в них? Діапазон оцінок дуже широкий: екстремісти, політичні в’язні, як, до речі, вас визнала Рада Європи, кримінальники банальні, які затіяли бійку.
Олег Бурячок
Ми робили те, що мали робити, й іншого варіанту не було тоді. Комусь потрібно було стати між міліцією і народом, комусь потрібно було це зробити. Я думаю, що ніхто не жаліє, що те відбулося.
На прес-конференції у Ігоря питали, що ми будемо говорити своїм дітям. Я думаю, що нам, можливо на відміну від інших, буде що сказати. Тому що мій батько мене теж зрозумів і сказав: “Я тебе виховав, то значить ти сів із-за того, за що я міг сісти”.
Павло Вольвач
Андрію, а як ти вважаєш, важко буде входити, зокрема, Ігорю в нове життя? За три роки воно ж змінилося.
Андрій Бондаренко
Багато хлопців, які отримали термін ув’язнення (от виходив той же самий Олег), перший час дуже важкий для них був, цей вхід в життя, по них було трохи помітно. Є такий вираз, як від людей трохи “фонить”...
Павло Вольвач
“Фонить” зоною.
Олег Бурячок
Не відчувається абсолютно. Ігор мало змінився. Він завжди був і лишається людиною дуже розважливою, розсудливою. Я сподіваюся, що для нього буде не важко, і ми максимально будемо намагатися допомагати йому входити.
Павло Вольвач
Ви все ж таки політичні романтики. Ігорю, політичний романтизм тобі коштував трьох років життя. Чи не жалкуєш ти за цим, озираючись на нові реалії, коли люди їздять на “мерседесах”, і їх з’являється все більше, хтось відкриває нові магазини, хтось стає власником заводу, “газєт”, “параходов”.
Ігор Мазур
Тут проблема не в “мерседесах” і не в магазинах. Головне – це певна ізоляція від активного життя. От в чому проблема зони для представників УНА-УНСО.
Шукшин сказав: “Якби три життя було, то я одне просидів би у в’язниці”. Розумієш? Попадаються колоритні люди, спроможні в умовах зони на вчинок. Дехто може все своє життя прожити і жодного разу не стати чоловіком: не врятує людину, не захистить свою дружину...
Павло Вольвач
А ставлення до тебе було з боку колег-в’язнів, як до політичного? Вони тебе якось виокремлювали?
Ігор Мазур
Мене проводжало більше сотні чоловік. Проривалися з інших бараків, віддавали останній час, цигарки представникам адміністрації, щоб тільки вирватися у мій барак, щоб провести.
Я скажу просто таку річ, що випили 7 літрів чифіру і 3 літри кави. Тобто, скільки треба було людей для цього?
Павло Вольвач
Ігорю, а якщо відійти від святкових реалій зони і підійти до більш буденного. Як жилося, як живеться не лише тобі, а взагалі контингенту?
Ігор Мазур
Це ж лікарня. Туди ж звозять з різних зон. В кого 15 років, в кого всього рік, в кого восьма судимість, в кого перша судимість.
Павло Вольвач
Хто вкрав мішок комбікорму, а хто “сємєрих зарєзал, а восьмой ушол”.
Ігор Мазур
Так.
Головні питання які на зоні? Це, по-перше, харчування; по-друге, хорі люди. Їх виганяють на роботу і виганяти можуть в дощову погоду, хоча вони туберкульозники. Але в дощ вони йдуть і грузять сміття, наприклад. Це болото. Вони мокрі. Потім вони йдуть і, зрозуміло, що немає умов, де сушитися, сушилок немає, тобто, вони чіпляють на ті самі бильця ліжок і сплять в цьому ж приміщенні.
Нари по закону не повинні бути двоповерхові в туберкульозних лікарнях, а вони двоповерхові. Зрозуміло, що туберкульоз прогресує.
Павло Вольвач
Ігорю, як писав Варлам Шаламов, досвід ув’язнення є негативним в будь-якому сенсі для будь-яких сторін: і та, що з того боку забору, і навіть той перехожий, що буде заглядати в шпарину. Звісно, хто виходить звідки, вони намагаються якомога швидше забути той досвід.
А ти, я так зрозумів, будеш і надалі слідкувати за тим, що відбувається там за забором і продовжувати відстоювати права ув’язнених?
Ігор Мазур
Я побачив на прикладі того ж візиту Луценка. Він приїхав повоював трошки за ліки, за харчування. Через тиждень почали давати молоко і яйця, яких не було до того більше, ніж півроку, взагалі.
Я хочу мати гарне посвідчення, яке мені допоможе не тільки там на ЖВК 17 людям допомогти, але якщо питання виникне в якісь інші зоні, то... Ми вже потрошечку стали зеками на все життя.
Павло Вольвач
Реалії, що спливли в розмові, мимохіть викликають асоціації про зв’язок поколінь. Маються на увазі не традиції “ведмежатників” і “скокарів” чи кримінальна естафета “домушників”. Мова, звісно ж, про політичних або, як іще йменувалася ця категорія в’язнів, про дисидентів.
Отож, в чому спорідненість між “сидільцями” часів застою і нинішніми? З таким питанням, певна річ, треба звертатися до людини поважної і бувалої. А хто підходить під ці означення більше, ніж Микола Матусевич?
Отож, слово журналісту і політв’язню часів брежнєвського тоталітаризму.
Микола Матусевич
То ти хочеш, щоб я тобі сказав з позиції аксакала, так?
Павло Вольвач
Так.
Микола Матусевич
Я не знаю цього нового покоління політв’язнів добре. Але нари вони одні і ті ж самі. Якщо людина йде на нари чи то будь-де – це символ того, що людина здатна чимось жертвувати заради своєї ідеї.
Покоління шістдесятників і це нове покоління жертвували, зрештою, собою заради однієї ідеї: Україна українська. В цьому є зв’язок.
А різниця, мабуть, буде полягати в тому, що покоління шістдесятників ще не було позбавлене якихось певних ілюзій; частина навіть були таких лівих поглядів, що можна вдосконалити і розробити соціалізм з людським обличчям; інша частина вважала, що на другий день після того, як проголоситься незалежність, все стане українське і “всє пляшут і поют, і воздух в чєпчєкє бросают”.
Павло Вольвач
Миколо, а чи не вбачаєш ти певного парадоксу між тим, що ви в далекі 60-ті і на початку 70-х йшли в тюрми за “українську Україну” (як ти висловився), і те ж саме відбувається нині з нинішніми політв’язнями? Принаймні, вони теж стверджують, що пішли за Україну і сиділи за Україну, хоча їх судили вже не під “сєрпастим-малаткастима” гербом, а під гербом незалежної держави, під тризубом?
Микола Матусевич
Найбільшу помилку я бачу шістдесятників не в тому, що вони не змогли взяти владу в руки (це не їхнє завдання), а навпаки, я бачу в тому, що деякі колишні політв’язні пішли у владні структури. Коли мені говорять, а яка ж різниця між таким “N” рухівцем і вданими, бо і той хапає, і той хапає, то це лягає плямою на тих людей, які десятиріччями сиділи на нарах.
Павло Вольвач
Ми якось відішли від теми, від нинішніх політв’язнів.
Микола Матусевич
Я думаю, що це нове покоління, постільки це не є творча інтелігенція, а це люди більш практичні, я сказав би, навіть більш європейськи мислячі, очевидно вони вибирали ті методи, які на сьогоднішній день нам більш ефективні.
Павло Вольвач
Миколо, а як ти думаєш, кому було важче, коли було важче: тоді чи тепер?
Микола Матусевич
Мабуть, сьогодні важче, тому що вже сьогодні хіба що маніяк стовідсотковий може мати якісь ілюзії, що влада дається легко, що українську Україну збудувати легко.
Павло Вольвач
По суті, за цією групую людей, за частиною опозиції, яка виступила 9-го березня найактивніше, за ними не пішли маси: ні молодь, ні сорокарічні, ні старші. Чому так сталося?
Микола Матусевич
Люди стомилися, взагалі вони не вірять ні своїм, ні чужим, нікому. Я вважаю, що це добре. Добре, тому що моя принципова позиція на сьогоднішній день, що не треба вірити ні “медведчукам”, ні “ющенкам”, нікому не треба вірити, треба вірити лише собі і звіряти свої думки з Богом. Оце важливо.
Оте тривке, що людина сама дійде, а не їй нав’язують мас-медіа, то те тривке, і тоді людина піде не лише на мітинги, а на плаху піде за свої ідеї.
Головне - якщо в них зберігся якийсь український дух. А це все таки незнищенна сила. Як казав колись мій один приятель: “Українство – це така зараза, що як його не вичавлюють, як його не паскудять, а все одно рано чи пізно повертається”.
Павло Вольвач
Дякую, Миколо.
Від аксакала Матусевича, що дав нам інтерв’ю, на мить відірвавшись від плекання города-годувальника в родинному васильківському маєтку, повернімося знову до наших гостей і до нашої розмови.
А по своєму вироку... Ви якось будете його оскаржувати?
Ігор Мазур
Справа зараз в Страсбургзькому суді.
Олег Бурячок
В нас просто з Ігорем один адвокат. З самого початку ми підписували...
Андрій Бондаренко
Ми нещодавно підписували звернення до Страсбурга. На тій самій прес-конференції він підійшов і дав мені бланк. Я його заповнив.
Павло Вольвач
Тобто, що ви хочете?
Андрій Бондаренко
Ми хочемо все ж таки, щоб нас вважали патріотами, а не злочинцями.
Павло Вольвач
І щоб це юридично вилилося в яку формулу? Що ви політичні в’язні?
Андрій Бондаренко
Практично Європа це вже визнала, а Україна все ж таки визнала те, що ми йшли 9-го березня на демонстрацію і, можливо, навіть приймали участь у цих сутичках як чоловіки, як українці, які відстоювали інтереси держави.
Ігор Мазур
Відповідати, чесно кажучи, треба багатьом людям, які провокували всі ці дії, які були у формі, яким, в принципі, потрібно було слідкувати за дотриманням законності і порядку, чого там абсолютно не робилося.
Павло Вольвач
Події 9-го березня є занадто свіжими і гарячими, аби давати їм якусь оцінку. Зрештою, це колись зробить сама історія.
Як уже зазначалося, хочеться висвітлити не події, а саме долі учасників подій. І, скажімо, згадати, що Ігор Мазур є не останнім політв’язнем. Про це в есеї мого колеги Андрія Охрімовича.
Андрій Охрімович
Засмарканий совок свого часу любив козирнуть ефектним слоганом тіпа: “Лєнін киш, лєнін миш, лєнін тахтамиш”. Себто жив, живе і, мовляв, буде жити.
Червоні креативники, як у воду дивились. Справа лисого чохлика, на правду, затягнула на безсмертя. Принаймні в Україні. Люблять його у нас. Не забувають настанов та час од часу заглядають у безодню лєнінської мислі.
Безодня, ясна річ, дивиться у відповідь. І від погляду того начальственними спинами блукають великі мурахи, і страх заповзає у кирзові душі. І хочеться їм дбать про щось добре і “хароше”, ще й добробуту для неньки рідної, України радянської. І блукає зіницями їхніми хижа ненависть до ворогів усього того, про що так багато мріяв мудрий Ленін, і стискають гнівні руки міліцейські дубці, і викрешують іскри з черепів злочинних...
Десь у такому дещо урочистому стилі мав би черкануть Боян теперішній про події дві тисячі першого року, в центрі яких опинились хлопці з УНСО.
Держава рідна миттю подбала про цих ворогів народу і убезпечила їм відповідний сервіс у не менш рідній в’язниці. А вона, ясна річ, є школою життя, яка має святий обов’язок навчати буржуазних націоналістів, як “родіну любіть”.
Навчання, треба визнати, помандрувало псу під хвіст. Хлопці так таки нічому не навчились. Більше того, відбувши термін, кинулись захищать одного з найактивніших недругів України радянської, Карпюка Миколу, термін тюрми якого має завершитись аж у дві тисячі сьомому році.
Є у них одна ілюзія. Мовляв, правду-матку розкажемо, резонанс створимо, до солідарності люд вкраїнський покличемо, творчу інтелігенцію і таке інше піднімемо.
Наївні. Забули, мабуть, що рибка шукає, де глибше, а людина вкраїнська, де краще і ситніше. Втім, поживемо-побачимо. Кажуть, що й вила раз на рік самі стріляють.
Павло Вольвач
От ми і підійшли до останнього відтинку розмови. Що далі? Який шлях і перспективи конкретно у вас як особистостей і вашої організації? Яку ви бачите нішу політичну для УНСО?
Андрій Бондаренко
Нішу Запорізької Січі. Завжди, коли в України була серйозна проблема державності чи навіть для народу українського, коли татари набігли, то за них завжди ставала Запорізька Січ.
Ігор Мазур
Це розшифровка абревіатури: Українська народна самооборона. Це і є завдання і ніша.
Олег Бурячок
Патріотичні сили мають об’єднатися і перемогти. А з ким ми об’єднаємося, це нам підкаже наше серце.
Павло Вольвач
Нагадую, що в ефірі був радіожурнал “Віта Нова”. Нашими гостями були колишні політв’язні Ігор Мазур та Олег Бурячок, а також член проводу УНА-УНСО Андрій Бондарекно.
Хай всім щастить, ходіть здорові і слухайте “Віта Нова”, де, віриться, траплятимуться і більш оптимістичніші сюжети. Життя ж – воно безмежне. Говорить радіо “Свобода”.
Київ, 3 травня 2004 року.
Павло Вольвач
Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Радіожурнал “Віта Нова” намагається слідкувати за проявами нового у різних формах та вимірах. За всім тим, що містить модуль новизни, що формує нові реалії. І вибір в царині прем’єр безмежний, котрий не замикається стінами концертних залів та театральних лаштунків.
Це може бути і Нагірна проповідь Христа і презентація нової книги, що заповідається на статус якщо не “культової”, то хоча б популярної, указ Президента і з’ява нових технологій в броварській справі, якісь знакові події, що ділять наше буття на “до” і “після”.
У світлі цього, ми не могли обминути тему подій 9-го березня 2001-го року, коли протестні акції опозиції завершилися сутичками з міліцією. Тепер це вже історія, про яку багато говориться і ще більше скажеться колись. Але майже не озвученими залишились долі найактивніших учасників подій, для котрих березневі виступи обернулися кількарічними ув’язненнями.
Яким стало їхнє нове життя, справді навпіл розділене датою “9-го березня”? Які нові реалії вписалися в їхнє буття, і як вони самі пробують вписуватися в нинішнє, “пост-дев’ятоберезневе” суспільство?
Про це ми й зустрілися поговорити з учасником тих подій, керівником Київської організації УНА-УНСО Ігорем Мазуром-“Тополею”, нещодавно звільненим з Харківської колонії для хворих на туберкульоз.
До розмови також долучилися член проводу УНА-УНСО Андрій Бондаренко та колишній політв’язень Олег Бурячок, котрі зустрічали Ігоря під табірною брамою.
В Андрія Бондаренко ще свіжі враження.
Андрій Бондаренко
Дуже сильно хвилювався. Насправді були дуже сильні хвилювання. Це не просто зустріч побратимів, а це, в першу чергу, зустріч друзів. Звідти вже коли їхали, коли вже сіли до машини, коли все було зрозуміло, що Ігор вже на свободі, був момент абсолютної спустошеності (тобто, не було ні відчуттів, нічого), настільки сильний був вихід емоцій, що хвилин 20 була порожнеча.
Павло Вольвач
Я хочу, щоб і Олег долучився до розмови. Як ви самі оцінюєте і себе, і ті події? Що це було? Хто ви в них? Діапазон оцінок дуже широкий: екстремісти, політичні в’язні, як, до речі, вас визнала Рада Європи, кримінальники банальні, які затіяли бійку.
Олег Бурячок
Ми робили те, що мали робити, й іншого варіанту не було тоді. Комусь потрібно було стати між міліцією і народом, комусь потрібно було це зробити. Я думаю, що ніхто не жаліє, що те відбулося.
На прес-конференції у Ігоря питали, що ми будемо говорити своїм дітям. Я думаю, що нам, можливо на відміну від інших, буде що сказати. Тому що мій батько мене теж зрозумів і сказав: “Я тебе виховав, то значить ти сів із-за того, за що я міг сісти”.
Павло Вольвач
Андрію, а як ти вважаєш, важко буде входити, зокрема, Ігорю в нове життя? За три роки воно ж змінилося.
Андрій Бондаренко
Багато хлопців, які отримали термін ув’язнення (от виходив той же самий Олег), перший час дуже важкий для них був, цей вхід в життя, по них було трохи помітно. Є такий вираз, як від людей трохи “фонить”...
Павло Вольвач
“Фонить” зоною.
Олег Бурячок
Не відчувається абсолютно. Ігор мало змінився. Він завжди був і лишається людиною дуже розважливою, розсудливою. Я сподіваюся, що для нього буде не важко, і ми максимально будемо намагатися допомагати йому входити.
Павло Вольвач
Ви все ж таки політичні романтики. Ігорю, політичний романтизм тобі коштував трьох років життя. Чи не жалкуєш ти за цим, озираючись на нові реалії, коли люди їздять на “мерседесах”, і їх з’являється все більше, хтось відкриває нові магазини, хтось стає власником заводу, “газєт”, “параходов”.
Ігор Мазур
Тут проблема не в “мерседесах” і не в магазинах. Головне – це певна ізоляція від активного життя. От в чому проблема зони для представників УНА-УНСО.
Шукшин сказав: “Якби три життя було, то я одне просидів би у в’язниці”. Розумієш? Попадаються колоритні люди, спроможні в умовах зони на вчинок. Дехто може все своє життя прожити і жодного разу не стати чоловіком: не врятує людину, не захистить свою дружину...
Павло Вольвач
А ставлення до тебе було з боку колег-в’язнів, як до політичного? Вони тебе якось виокремлювали?
Ігор Мазур
Мене проводжало більше сотні чоловік. Проривалися з інших бараків, віддавали останній час, цигарки представникам адміністрації, щоб тільки вирватися у мій барак, щоб провести.
Я скажу просто таку річ, що випили 7 літрів чифіру і 3 літри кави. Тобто, скільки треба було людей для цього?
Павло Вольвач
Ігорю, а якщо відійти від святкових реалій зони і підійти до більш буденного. Як жилося, як живеться не лише тобі, а взагалі контингенту?
Ігор Мазур
Це ж лікарня. Туди ж звозять з різних зон. В кого 15 років, в кого всього рік, в кого восьма судимість, в кого перша судимість.
Павло Вольвач
Хто вкрав мішок комбікорму, а хто “сємєрих зарєзал, а восьмой ушол”.
Ігор Мазур
Так.
Головні питання які на зоні? Це, по-перше, харчування; по-друге, хорі люди. Їх виганяють на роботу і виганяти можуть в дощову погоду, хоча вони туберкульозники. Але в дощ вони йдуть і грузять сміття, наприклад. Це болото. Вони мокрі. Потім вони йдуть і, зрозуміло, що немає умов, де сушитися, сушилок немає, тобто, вони чіпляють на ті самі бильця ліжок і сплять в цьому ж приміщенні.
Нари по закону не повинні бути двоповерхові в туберкульозних лікарнях, а вони двоповерхові. Зрозуміло, що туберкульоз прогресує.
Павло Вольвач
Ігорю, як писав Варлам Шаламов, досвід ув’язнення є негативним в будь-якому сенсі для будь-яких сторін: і та, що з того боку забору, і навіть той перехожий, що буде заглядати в шпарину. Звісно, хто виходить звідки, вони намагаються якомога швидше забути той досвід.
А ти, я так зрозумів, будеш і надалі слідкувати за тим, що відбувається там за забором і продовжувати відстоювати права ув’язнених?
Ігор Мазур
Я побачив на прикладі того ж візиту Луценка. Він приїхав повоював трошки за ліки, за харчування. Через тиждень почали давати молоко і яйця, яких не було до того більше, ніж півроку, взагалі.
Я хочу мати гарне посвідчення, яке мені допоможе не тільки там на ЖВК 17 людям допомогти, але якщо питання виникне в якісь інші зоні, то... Ми вже потрошечку стали зеками на все життя.
Павло Вольвач
Реалії, що спливли в розмові, мимохіть викликають асоціації про зв’язок поколінь. Маються на увазі не традиції “ведмежатників” і “скокарів” чи кримінальна естафета “домушників”. Мова, звісно ж, про політичних або, як іще йменувалася ця категорія в’язнів, про дисидентів.
Отож, в чому спорідненість між “сидільцями” часів застою і нинішніми? З таким питанням, певна річ, треба звертатися до людини поважної і бувалої. А хто підходить під ці означення більше, ніж Микола Матусевич?
Отож, слово журналісту і політв’язню часів брежнєвського тоталітаризму.
Микола Матусевич
То ти хочеш, щоб я тобі сказав з позиції аксакала, так?
Павло Вольвач
Так.
Микола Матусевич
Я не знаю цього нового покоління політв’язнів добре. Але нари вони одні і ті ж самі. Якщо людина йде на нари чи то будь-де – це символ того, що людина здатна чимось жертвувати заради своєї ідеї.
Покоління шістдесятників і це нове покоління жертвували, зрештою, собою заради однієї ідеї: Україна українська. В цьому є зв’язок.
А різниця, мабуть, буде полягати в тому, що покоління шістдесятників ще не було позбавлене якихось певних ілюзій; частина навіть були таких лівих поглядів, що можна вдосконалити і розробити соціалізм з людським обличчям; інша частина вважала, що на другий день після того, як проголоситься незалежність, все стане українське і “всє пляшут і поют, і воздух в чєпчєкє бросают”.
Павло Вольвач
Миколо, а чи не вбачаєш ти певного парадоксу між тим, що ви в далекі 60-ті і на початку 70-х йшли в тюрми за “українську Україну” (як ти висловився), і те ж саме відбувається нині з нинішніми політв’язнями? Принаймні, вони теж стверджують, що пішли за Україну і сиділи за Україну, хоча їх судили вже не під “сєрпастим-малаткастима” гербом, а під гербом незалежної держави, під тризубом?
Микола Матусевич
Найбільшу помилку я бачу шістдесятників не в тому, що вони не змогли взяти владу в руки (це не їхнє завдання), а навпаки, я бачу в тому, що деякі колишні політв’язні пішли у владні структури. Коли мені говорять, а яка ж різниця між таким “N” рухівцем і вданими, бо і той хапає, і той хапає, то це лягає плямою на тих людей, які десятиріччями сиділи на нарах.
Павло Вольвач
Ми якось відішли від теми, від нинішніх політв’язнів.
Микола Матусевич
Я думаю, що це нове покоління, постільки це не є творча інтелігенція, а це люди більш практичні, я сказав би, навіть більш європейськи мислячі, очевидно вони вибирали ті методи, які на сьогоднішній день нам більш ефективні.
Павло Вольвач
Миколо, а як ти думаєш, кому було важче, коли було важче: тоді чи тепер?
Микола Матусевич
Мабуть, сьогодні важче, тому що вже сьогодні хіба що маніяк стовідсотковий може мати якісь ілюзії, що влада дається легко, що українську Україну збудувати легко.
Павло Вольвач
По суті, за цією групую людей, за частиною опозиції, яка виступила 9-го березня найактивніше, за ними не пішли маси: ні молодь, ні сорокарічні, ні старші. Чому так сталося?
Микола Матусевич
Люди стомилися, взагалі вони не вірять ні своїм, ні чужим, нікому. Я вважаю, що це добре. Добре, тому що моя принципова позиція на сьогоднішній день, що не треба вірити ні “медведчукам”, ні “ющенкам”, нікому не треба вірити, треба вірити лише собі і звіряти свої думки з Богом. Оце важливо.
Оте тривке, що людина сама дійде, а не їй нав’язують мас-медіа, то те тривке, і тоді людина піде не лише на мітинги, а на плаху піде за свої ідеї.
Головне - якщо в них зберігся якийсь український дух. А це все таки незнищенна сила. Як казав колись мій один приятель: “Українство – це така зараза, що як його не вичавлюють, як його не паскудять, а все одно рано чи пізно повертається”.
Павло Вольвач
Дякую, Миколо.
Від аксакала Матусевича, що дав нам інтерв’ю, на мить відірвавшись від плекання города-годувальника в родинному васильківському маєтку, повернімося знову до наших гостей і до нашої розмови.
А по своєму вироку... Ви якось будете його оскаржувати?
Ігор Мазур
Справа зараз в Страсбургзькому суді.
Олег Бурячок
В нас просто з Ігорем один адвокат. З самого початку ми підписували...
Андрій Бондаренко
Ми нещодавно підписували звернення до Страсбурга. На тій самій прес-конференції він підійшов і дав мені бланк. Я його заповнив.
Павло Вольвач
Тобто, що ви хочете?
Андрій Бондаренко
Ми хочемо все ж таки, щоб нас вважали патріотами, а не злочинцями.
Павло Вольвач
І щоб це юридично вилилося в яку формулу? Що ви політичні в’язні?
Андрій Бондаренко
Практично Європа це вже визнала, а Україна все ж таки визнала те, що ми йшли 9-го березня на демонстрацію і, можливо, навіть приймали участь у цих сутичках як чоловіки, як українці, які відстоювали інтереси держави.
Ігор Мазур
Відповідати, чесно кажучи, треба багатьом людям, які провокували всі ці дії, які були у формі, яким, в принципі, потрібно було слідкувати за дотриманням законності і порядку, чого там абсолютно не робилося.
Павло Вольвач
Події 9-го березня є занадто свіжими і гарячими, аби давати їм якусь оцінку. Зрештою, це колись зробить сама історія.
Як уже зазначалося, хочеться висвітлити не події, а саме долі учасників подій. І, скажімо, згадати, що Ігор Мазур є не останнім політв’язнем. Про це в есеї мого колеги Андрія Охрімовича.
Андрій Охрімович
Засмарканий совок свого часу любив козирнуть ефектним слоганом тіпа: “Лєнін киш, лєнін миш, лєнін тахтамиш”. Себто жив, живе і, мовляв, буде жити.
Червоні креативники, як у воду дивились. Справа лисого чохлика, на правду, затягнула на безсмертя. Принаймні в Україні. Люблять його у нас. Не забувають настанов та час од часу заглядають у безодню лєнінської мислі.
Безодня, ясна річ, дивиться у відповідь. І від погляду того начальственними спинами блукають великі мурахи, і страх заповзає у кирзові душі. І хочеться їм дбать про щось добре і “хароше”, ще й добробуту для неньки рідної, України радянської. І блукає зіницями їхніми хижа ненависть до ворогів усього того, про що так багато мріяв мудрий Ленін, і стискають гнівні руки міліцейські дубці, і викрешують іскри з черепів злочинних...
Десь у такому дещо урочистому стилі мав би черкануть Боян теперішній про події дві тисячі першого року, в центрі яких опинились хлопці з УНСО.
Держава рідна миттю подбала про цих ворогів народу і убезпечила їм відповідний сервіс у не менш рідній в’язниці. А вона, ясна річ, є школою життя, яка має святий обов’язок навчати буржуазних націоналістів, як “родіну любіть”.
Навчання, треба визнати, помандрувало псу під хвіст. Хлопці так таки нічому не навчились. Більше того, відбувши термін, кинулись захищать одного з найактивніших недругів України радянської, Карпюка Миколу, термін тюрми якого має завершитись аж у дві тисячі сьомому році.
Є у них одна ілюзія. Мовляв, правду-матку розкажемо, резонанс створимо, до солідарності люд вкраїнський покличемо, творчу інтелігенцію і таке інше піднімемо.
Наївні. Забули, мабуть, що рибка шукає, де глибше, а людина вкраїнська, де краще і ситніше. Втім, поживемо-побачимо. Кажуть, що й вила раз на рік самі стріляють.
Павло Вольвач
От ми і підійшли до останнього відтинку розмови. Що далі? Який шлях і перспективи конкретно у вас як особистостей і вашої організації? Яку ви бачите нішу політичну для УНСО?
Андрій Бондаренко
Нішу Запорізької Січі. Завжди, коли в України була серйозна проблема державності чи навіть для народу українського, коли татари набігли, то за них завжди ставала Запорізька Січ.
Ігор Мазур
Це розшифровка абревіатури: Українська народна самооборона. Це і є завдання і ніша.
Олег Бурячок
Патріотичні сили мають об’єднатися і перемогти. А з ким ми об’єднаємося, це нам підкаже наше серце.
Павло Вольвач
Нагадую, що в ефірі був радіожурнал “Віта Нова”. Нашими гостями були колишні політв’язні Ігор Мазур та Олег Бурячок, а також член проводу УНА-УНСО Андрій Бондарекно.
Хай всім щастить, ходіть здорові і слухайте “Віта Нова”, де, віриться, траплятимуться і більш оптимістичніші сюжети. Життя ж – воно безмежне. Говорить радіо “Свобода”.