Сергій Грабовський “Країна Інкогніта”
Київ, 24 лютого 2004 року.
Олександр Народецький
Радіожурнал “Країна Інкогніта”– це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”. Вітаємо вас, шановні слухачі! Останнім часом в Україні з‘явилася, з якогось дива, когорта таких собі борців за чистоту української раси від всіляких небажаних елементів. Але говорити ми будемо не про них, а про українську історію 15-16 століть. З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Козацтво здавна стало символом України. Певним втіленням всього українського. Козацькою нацією називали українців ще автори ХVІІ століття.
Але звідки постало це козацтво? З одного боку, останнім часом ця генеза сповита міфологією, яка виводить козаків ще з часів Трипільської культури, розповідає, що істинні козаки-орії-арії протистояли здавна всіляким зайдам-жидохристиянам, котрі зазіхали на неньку-Україну, де, мовляв, започаткувалася світова цивілізація
З іншого боку – на відміну від міфотворців історична наука говорить зовсім інше, можливо, не настільки приємне новоявленим борцям за чистоту арійської української раси, а проте – об‘єктивне.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”. Отже, ми ведемо мову про генезу козацтва. І спершу про перші документальні згадки щодо козаків.
Уперше слово “козак” зафіксовано у латино-персидсько-кипчатському рукописі кодекс “Куманікус”, який містить словник і переклади християнських текстів укладені наприкінці ХІІІ століття у Кафі (сучасна Феодосія) у Криму.
Згідно з куманським кодексом слово “козак” означало сторож, вартовий. Під 1308 роком у Субдеї (сучасний Судак) згадуються козаки, але вже як розбійники.
За пізнішу фіксацію це слово в цілому ряді тюркських мов означало вільних найманців, вояків, які покинули свої улуси, а у ширшому значенні: вигнанців, бездомних людей, авантюристів, нежонатих молодиків.
У такому контексті згадує про татарських козаків і тогочасний польський хроніст Ян Длугош, визначаючи їх так: втікачі розбійники і вигнанці, що їхньою мовою звуться козаками.
У Криму у д.п. ХV століття місцеві джерела згадують серед татар і найманих козаків-вартових і козаків-розбійників.
Під 1492 роком вперше згадані козаки християни, кияни і черкасьці, які в гирлі Дніпра по-розбійницькому напали на турецький корабель. У відповідь на скаргу кримського хана Великий князь Литовський обіцяв провести розшуки пограбованого серед козаків у Черкасах.
Так само наприкінці ХV ст. знаходимо згадки про християн-козаків, які брали участь у нападі князя Богдана Глинського на татарську фортецю Очаків, у привілеї Київському воєводі на стягнення податків з населення, де знову йдеться про козаків, котрі повз Київ ходять водою на низ до Черкас.
І далі і на самому початку XVI ст. згадки про київських і черкаських козаків, котрі нападають на дніпровських перевозах на кримських купців і послів
Тобто, як бачимо, йдеться спершу про тюрків, потім про слов‘ян. А, може, у певних випадках ідеться про етнічно мішаний субстрат? З іншого боку, відомо, що давньоруський князь Святослав Великий зображений візантійськими хроністами дуже цікаво: у нього одяг, вуса, чуб, вся зовнішність, та й поведінка пізнішого козака.
Хоча Святослав, котрий зростав як воїн і як державний муж у степових походах – запозичив він це все чи у руській культурі ці риси існували уже тоді? Це питання серед істориків залишається відкритим.
Проте, так чи інакше, саме у Дикому Полі, у Степу, над Руським морем і виникає історичний тип козака – на стику слов‘янської і тюркської культур, пізніше – української і кримськотатарської.
Слово історику професору Наталі Яковенко, яка категорично заперечує усталене уявлення про споконвічне протистояння козаків і кримських татар, слов‘ян і тюрків і про генезу козацтва як таких собі захисників Вітчизни від ординської агресії.
Наталя Яковенко
Неважко знайти людину, яка собі інакше уявляє генезу козацтву. Тому що, ну на це працює не тільки підручник шкільний, на це працює вся культурна традиція українська, вибудована, починаючи з романтизму, чи татарин – це одвічний ворог, хижий татарин, це ясир, це плече невільників і т.д. і т.д.
Так, звичайно, ясир був. Так, звичайно, боротьба споконвічна була. Але я колись написала так і зараз дозволю собі повторити, я бачу, татар і козаків ХVI-XVIII ст., знаєте, як реверс і аверс однієї монети.
І що цікаво, їх саме так сприймали стабільні уряди у Варшаві і в Стамбулі, тому що terrible infant Стамбулу – це Крим, а terrible infant Варшави і причина головного болю всіх варшавських політиків – це козацтво.
Вони між собою ведуть свої порахунки, вони між собою там сходяться, розходяться, миряться, б’ються. Вони влаштовують між собою перемир’я і угоди, дуже добре ці перемир’я і угоди фіксуються в часи дуже довгого кошування на Запорозькій Січі Сірка, знаменитого героя, коли вірити національній традиції, непримиренного борця з татарською агресією. Насправді, людини, яка дуже часто виступала в ролі цього кардаш козака (брата татар).
І це все зовсім не випадково не випадково, тому що ці люди виникли на одній території, ці люди формувалися, як соціальна група на підставі одного і того самого поштовху.
Я цей поштовх вбачаю в тому, що існує поле, існує величезна незаселена територія, земля, як писав один кримський хан до Великого князя Литовського в 1530-тих роках, що то земля не твоя і не моя – “однобозская”.
Значить, на оцій “бозскій” землі, яка нічия, шукають собі прожитку, очевидно, шукають задоволення своїх амбіцій. Очевидно, шукають місце, де випускається адреналін.
Місце, де можна застосувати своє молодецтво шукають люди з усіх сторін, байдуже, чи це християнська сторона, чи це мусульманська сторона, чи це та умовна мусульманська сторона, бо намагається, теж мусульмани, з них мусульмани дуже і дуже приблизні, напевно такі, як християни з якутів християнізовані і т.д.
І з цього сплаву виростає оте козацтво. Дуже цікаво, ще в щоденнику Якова Марковича, це вже під 1725 чи 1726 роком, тобто гай-гай після того, як і козацтво виникло і Ханат створився і Ханат уже сів і перестав кочувать, Ханат уже нормальна стабільна держава.
Так от, у щоденнику Якова Марковича під час Сулацького походу до Азовського моря, він чує різноманітні новини зі Сходу, знайомиться з якимись екзотичними східними сюжетами такими, і пише, як йому, значить, сьогодні оповідають якійсь чоловік-татарин, що є гілка каракалпацька, що каракалпаки їхньою мовою називаються козаки.
Це в тюркському середовищі, це слова, як людина, яка відкололася від певного стабільного нормативу і живе сама по собі в степу ще побутує всередині ХVIII сторіччя у цьому значенні. Це дуже цікаво і це достатньо, мені здається, свідчить про цю східну, орієнтальну степову генезу козаків.
Коли ми говоримо орієнтальну, то тут можна собі уявити і вишукані мечеті і мінарети Стамбула, але не про це йдеться, це не той орієнт – це той орієнт, де на конях.
Максим Стріха
Ще наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, скажімо, побутувала пам’ять про чорних клобуків, засновників такого села, як Басань на півдні Чернігівщини, яке обороняли ці землі, закликані київськими князями для цього ще за кінця київської княжої доби.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”. Додамо до цього, що прізвища доброї чверті етнічних українців спираються на тюркську мовну основу, канонічним є зовсім не слов‘янський тип жіночої вроди (карії очі, чорнії брови), та й з чоловічим складно (згадаємо Наталку Полтавку Котляревського і Петруся: лице біле, чорний вус – той же самий тип гарного хлопця, що і у кримськотатарській поезії). А класика фольклору – дума – на думку сучасних фахівців, є яскравим породженням азійських типів мелосу. І знову перед мікрофоном професор Наталя Яковенко.
Наталя Яковенко
Цей світ реалітетів: одяг, вбрання, зачіска, манера воювати, тактика бою, це все дуже щільно пов’язує татарів з козаками. Але це багато разів вченими визнавалося і проникало, навіть в такий найміцніший бастіон, як шкільний підручник.
Тільки, якщо шкільний підручник таки дозволяє собі визнати, що “осавул” – слово східне і “шаровари” – це вбрання таки східне, а не європейське, то шкільний підручник називає це запозиченням. Хоча, насправді, це спільний матеріал. Так було, бо інакше бути не могло.
Звичайно, це орієнтальний одяг, ті самі шаровари. І орієнтальний одяг, важко сказати, коли утвердився в Україні і в Польщі, до речі, так серед шляхти, орієнтальний одяг утвердився, я думаю, десь в кінці XIV – в п.п. XV сторіччя не прямо з Орієнту через Угорщину.
Це зброя, шабля, якою билася наша Європа і бився Схід, в той час, як Захід вживав трошки інших видів холодної зброї. Це тип панцира, це знаменита карацина – луска плетений, лускоподібний панцир. Це тактика бою, це знаменитий цей татарський танець так званий. Коли бій відбувається, значить, спеціальними такими атаками в розсипку, з сходженням знову і т.д. і т.д. І цим татарським танцем козаки володіли досконало.
І коли вчені цей татарський танець зачіпають, вони його, навіть татарським танцем не називають. Коли, навіть дослідники, цілком поважні дослідники, тактик військових, вони говорять, що козаки виробили власну тактику кінного бою, так званий козацький півмісяць. Це не козацький півмісяць – це татарський танець.
Це ніякою мірою не знімає, значить, з козаків славу добрих воїнів, але це спільний грунт, спільний матеріал.
Сергій Грабовський
Додамо до цього спільного грунту і запорозькій кіш, і курені, і сагайдаки, і кобзу, і джур, і булаву, бунчук, барабан, сурму, табір, майдан і т.д.
А з іншого боку, історики стверджують, що українсько-татарська двомовність була поширеним явищем не лише серед козаків, а і Криму.
Власне кажучи, староукраїнською мовою писалися ярлики і листи кримських ханів у XV-XVI столітті адресовані у Велике князівство Литовське, а деякі татарські хани вільно говорили українською мовою.
Максим Стріха
Дуже популярна у середовищі деяких українських “суперпатріотів” теза про те, що росіяни, мовляв, то й зовсім ніякі не слов‘яни, а певна мішанка нащадків Золотої Орди з угрофінським субстратом.
В цьому сенсі з українцями теж не все так просто, бо ж тюркський елемент, елемент поля присутній в нашій крові, в нашій мові, в нашій культурі дуже і дуже виразно. І нам нема чого того соромитися, бо козацтво таки було звитяжний лицарством і тільки в полі воно і могло народитися, де цей субстрат був вельми і вельми присутній.
Сергій Грабовський
В ефірі українська служба радіо “Свобода”. Максиме, але тут можна зауважити – це різний тюркський елемент. У формуванні російського етносу і його традицій відчутна складова державно-деспотичного елементу тюркських культур, Золотої Орди і т.д.. А в Україні ми бачимо вільнолюбивий, швидше, навіть анархічний елемент тюркських культур і тюркських традицій, чи не так?
Максим Стріха
Я мушу сказати, що в Україні крім тюрксього елементу був присутній завжди дуже потужний абсолютно інший елемент – європейський, бо тут, справді, Схід, Орієнт, про який говорить Наталя Яковенко зіткнувся з Європою і в тому був надзвичайно плідний симбіоз. І коли стандартна радянська історія втовкмачувала нам у голову лишень оце от – боротьбу, вічну непримиренну боротьбу з бусурманством, життя було значно складніше і значно цікавіше. І через українців і європейський світ значно більшою мірою проникав той кримський Ханат, де справді писали ярлики староукраїнською мовою.
І через ці зв’язки ми запозичували оці от риси романтичного, волелюбного, справді волелюбного Орієнту. Бо, Сергію, я згідний з твоєю реплікою про те, що кримський Ханат, то була далеко не гірша частина мусульманського світу, порівняно демократична, якщо можна говорити, в цих термінах на той час, з високою культурою, достатньо високим рівнем освіти.
І в наших відносинах був не тільки ясир, набіги, але було і братання, були і союзи гетьманів від Богдана Хмельницького і до Пилипа Орлика. І про цю сторінку нашого минулого аж не слід ніяк забувати.
Сергій Грабовський
Отож українська історія – річ значно складніша, ніж про неї часом говорять люди, котрі вважають себе суперпатріотами. Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить радіо “Свобода”.
Олександр Народецький
Радіожурнал “Країна Інкогніта”– це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”. Вітаємо вас, шановні слухачі! Останнім часом в Україні з‘явилася, з якогось дива, когорта таких собі борців за чистоту української раси від всіляких небажаних елементів. Але говорити ми будемо не про них, а про українську історію 15-16 століть. З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Козацтво здавна стало символом України. Певним втіленням всього українського. Козацькою нацією називали українців ще автори ХVІІ століття.
Але звідки постало це козацтво? З одного боку, останнім часом ця генеза сповита міфологією, яка виводить козаків ще з часів Трипільської культури, розповідає, що істинні козаки-орії-арії протистояли здавна всіляким зайдам-жидохристиянам, котрі зазіхали на неньку-Україну, де, мовляв, започаткувалася світова цивілізація
З іншого боку – на відміну від міфотворців історична наука говорить зовсім інше, можливо, не настільки приємне новоявленим борцям за чистоту арійської української раси, а проте – об‘єктивне.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”. Отже, ми ведемо мову про генезу козацтва. І спершу про перші документальні згадки щодо козаків.
Уперше слово “козак” зафіксовано у латино-персидсько-кипчатському рукописі кодекс “Куманікус”, який містить словник і переклади християнських текстів укладені наприкінці ХІІІ століття у Кафі (сучасна Феодосія) у Криму.
Згідно з куманським кодексом слово “козак” означало сторож, вартовий. Під 1308 роком у Субдеї (сучасний Судак) згадуються козаки, але вже як розбійники.
За пізнішу фіксацію це слово в цілому ряді тюркських мов означало вільних найманців, вояків, які покинули свої улуси, а у ширшому значенні: вигнанців, бездомних людей, авантюристів, нежонатих молодиків.
У такому контексті згадує про татарських козаків і тогочасний польський хроніст Ян Длугош, визначаючи їх так: втікачі розбійники і вигнанці, що їхньою мовою звуться козаками.
У Криму у д.п. ХV століття місцеві джерела згадують серед татар і найманих козаків-вартових і козаків-розбійників.
Під 1492 роком вперше згадані козаки християни, кияни і черкасьці, які в гирлі Дніпра по-розбійницькому напали на турецький корабель. У відповідь на скаргу кримського хана Великий князь Литовський обіцяв провести розшуки пограбованого серед козаків у Черкасах.
Так само наприкінці ХV ст. знаходимо згадки про християн-козаків, які брали участь у нападі князя Богдана Глинського на татарську фортецю Очаків, у привілеї Київському воєводі на стягнення податків з населення, де знову йдеться про козаків, котрі повз Київ ходять водою на низ до Черкас.
І далі і на самому початку XVI ст. згадки про київських і черкаських козаків, котрі нападають на дніпровських перевозах на кримських купців і послів
Тобто, як бачимо, йдеться спершу про тюрків, потім про слов‘ян. А, може, у певних випадках ідеться про етнічно мішаний субстрат? З іншого боку, відомо, що давньоруський князь Святослав Великий зображений візантійськими хроністами дуже цікаво: у нього одяг, вуса, чуб, вся зовнішність, та й поведінка пізнішого козака.
Хоча Святослав, котрий зростав як воїн і як державний муж у степових походах – запозичив він це все чи у руській культурі ці риси існували уже тоді? Це питання серед істориків залишається відкритим.
Проте, так чи інакше, саме у Дикому Полі, у Степу, над Руським морем і виникає історичний тип козака – на стику слов‘янської і тюркської культур, пізніше – української і кримськотатарської.
Слово історику професору Наталі Яковенко, яка категорично заперечує усталене уявлення про споконвічне протистояння козаків і кримських татар, слов‘ян і тюрків і про генезу козацтва як таких собі захисників Вітчизни від ординської агресії.
Наталя Яковенко
Неважко знайти людину, яка собі інакше уявляє генезу козацтву. Тому що, ну на це працює не тільки підручник шкільний, на це працює вся культурна традиція українська, вибудована, починаючи з романтизму, чи татарин – це одвічний ворог, хижий татарин, це ясир, це плече невільників і т.д. і т.д.
Так, звичайно, ясир був. Так, звичайно, боротьба споконвічна була. Але я колись написала так і зараз дозволю собі повторити, я бачу, татар і козаків ХVI-XVIII ст., знаєте, як реверс і аверс однієї монети.
І що цікаво, їх саме так сприймали стабільні уряди у Варшаві і в Стамбулі, тому що terrible infant Стамбулу – це Крим, а terrible infant Варшави і причина головного болю всіх варшавських політиків – це козацтво.
Вони між собою ведуть свої порахунки, вони між собою там сходяться, розходяться, миряться, б’ються. Вони влаштовують між собою перемир’я і угоди, дуже добре ці перемир’я і угоди фіксуються в часи дуже довгого кошування на Запорозькій Січі Сірка, знаменитого героя, коли вірити національній традиції, непримиренного борця з татарською агресією. Насправді, людини, яка дуже часто виступала в ролі цього кардаш козака (брата татар).
І це все зовсім не випадково не випадково, тому що ці люди виникли на одній території, ці люди формувалися, як соціальна група на підставі одного і того самого поштовху.
Я цей поштовх вбачаю в тому, що існує поле, існує величезна незаселена територія, земля, як писав один кримський хан до Великого князя Литовського в 1530-тих роках, що то земля не твоя і не моя – “однобозская”.
Значить, на оцій “бозскій” землі, яка нічия, шукають собі прожитку, очевидно, шукають задоволення своїх амбіцій. Очевидно, шукають місце, де випускається адреналін.
Місце, де можна застосувати своє молодецтво шукають люди з усіх сторін, байдуже, чи це християнська сторона, чи це мусульманська сторона, чи це та умовна мусульманська сторона, бо намагається, теж мусульмани, з них мусульмани дуже і дуже приблизні, напевно такі, як християни з якутів християнізовані і т.д.
І з цього сплаву виростає оте козацтво. Дуже цікаво, ще в щоденнику Якова Марковича, це вже під 1725 чи 1726 роком, тобто гай-гай після того, як і козацтво виникло і Ханат створився і Ханат уже сів і перестав кочувать, Ханат уже нормальна стабільна держава.
Так от, у щоденнику Якова Марковича під час Сулацького походу до Азовського моря, він чує різноманітні новини зі Сходу, знайомиться з якимись екзотичними східними сюжетами такими, і пише, як йому, значить, сьогодні оповідають якійсь чоловік-татарин, що є гілка каракалпацька, що каракалпаки їхньою мовою називаються козаки.
Це в тюркському середовищі, це слова, як людина, яка відкололася від певного стабільного нормативу і живе сама по собі в степу ще побутує всередині ХVIII сторіччя у цьому значенні. Це дуже цікаво і це достатньо, мені здається, свідчить про цю східну, орієнтальну степову генезу козаків.
Коли ми говоримо орієнтальну, то тут можна собі уявити і вишукані мечеті і мінарети Стамбула, але не про це йдеться, це не той орієнт – це той орієнт, де на конях.
Максим Стріха
Ще наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, скажімо, побутувала пам’ять про чорних клобуків, засновників такого села, як Басань на півдні Чернігівщини, яке обороняли ці землі, закликані київськими князями для цього ще за кінця київської княжої доби.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”. Додамо до цього, що прізвища доброї чверті етнічних українців спираються на тюркську мовну основу, канонічним є зовсім не слов‘янський тип жіночої вроди (карії очі, чорнії брови), та й з чоловічим складно (згадаємо Наталку Полтавку Котляревського і Петруся: лице біле, чорний вус – той же самий тип гарного хлопця, що і у кримськотатарській поезії). А класика фольклору – дума – на думку сучасних фахівців, є яскравим породженням азійських типів мелосу. І знову перед мікрофоном професор Наталя Яковенко.
Наталя Яковенко
Цей світ реалітетів: одяг, вбрання, зачіска, манера воювати, тактика бою, це все дуже щільно пов’язує татарів з козаками. Але це багато разів вченими визнавалося і проникало, навіть в такий найміцніший бастіон, як шкільний підручник.
Тільки, якщо шкільний підручник таки дозволяє собі визнати, що “осавул” – слово східне і “шаровари” – це вбрання таки східне, а не європейське, то шкільний підручник називає це запозиченням. Хоча, насправді, це спільний матеріал. Так було, бо інакше бути не могло.
Звичайно, це орієнтальний одяг, ті самі шаровари. І орієнтальний одяг, важко сказати, коли утвердився в Україні і в Польщі, до речі, так серед шляхти, орієнтальний одяг утвердився, я думаю, десь в кінці XIV – в п.п. XV сторіччя не прямо з Орієнту через Угорщину.
Це зброя, шабля, якою билася наша Європа і бився Схід, в той час, як Захід вживав трошки інших видів холодної зброї. Це тип панцира, це знаменита карацина – луска плетений, лускоподібний панцир. Це тактика бою, це знаменитий цей татарський танець так званий. Коли бій відбувається, значить, спеціальними такими атаками в розсипку, з сходженням знову і т.д. і т.д. І цим татарським танцем козаки володіли досконало.
І коли вчені цей татарський танець зачіпають, вони його, навіть татарським танцем не називають. Коли, навіть дослідники, цілком поважні дослідники, тактик військових, вони говорять, що козаки виробили власну тактику кінного бою, так званий козацький півмісяць. Це не козацький півмісяць – це татарський танець.
Це ніякою мірою не знімає, значить, з козаків славу добрих воїнів, але це спільний грунт, спільний матеріал.
Сергій Грабовський
Додамо до цього спільного грунту і запорозькій кіш, і курені, і сагайдаки, і кобзу, і джур, і булаву, бунчук, барабан, сурму, табір, майдан і т.д.
А з іншого боку, історики стверджують, що українсько-татарська двомовність була поширеним явищем не лише серед козаків, а і Криму.
Власне кажучи, староукраїнською мовою писалися ярлики і листи кримських ханів у XV-XVI столітті адресовані у Велике князівство Литовське, а деякі татарські хани вільно говорили українською мовою.
Максим Стріха
Дуже популярна у середовищі деяких українських “суперпатріотів” теза про те, що росіяни, мовляв, то й зовсім ніякі не слов‘яни, а певна мішанка нащадків Золотої Орди з угрофінським субстратом.
В цьому сенсі з українцями теж не все так просто, бо ж тюркський елемент, елемент поля присутній в нашій крові, в нашій мові, в нашій культурі дуже і дуже виразно. І нам нема чого того соромитися, бо козацтво таки було звитяжний лицарством і тільки в полі воно і могло народитися, де цей субстрат був вельми і вельми присутній.
Сергій Грабовський
В ефірі українська служба радіо “Свобода”. Максиме, але тут можна зауважити – це різний тюркський елемент. У формуванні російського етносу і його традицій відчутна складова державно-деспотичного елементу тюркських культур, Золотої Орди і т.д.. А в Україні ми бачимо вільнолюбивий, швидше, навіть анархічний елемент тюркських культур і тюркських традицій, чи не так?
Максим Стріха
Я мушу сказати, що в Україні крім тюрксього елементу був присутній завжди дуже потужний абсолютно інший елемент – європейський, бо тут, справді, Схід, Орієнт, про який говорить Наталя Яковенко зіткнувся з Європою і в тому був надзвичайно плідний симбіоз. І коли стандартна радянська історія втовкмачувала нам у голову лишень оце от – боротьбу, вічну непримиренну боротьбу з бусурманством, життя було значно складніше і значно цікавіше. І через українців і європейський світ значно більшою мірою проникав той кримський Ханат, де справді писали ярлики староукраїнською мовою.
І через ці зв’язки ми запозичували оці от риси романтичного, волелюбного, справді волелюбного Орієнту. Бо, Сергію, я згідний з твоєю реплікою про те, що кримський Ханат, то була далеко не гірша частина мусульманського світу, порівняно демократична, якщо можна говорити, в цих термінах на той час, з високою культурою, достатньо високим рівнем освіти.
І в наших відносинах був не тільки ясир, набіги, але було і братання, були і союзи гетьманів від Богдана Хмельницького і до Пилипа Орлика. І про цю сторінку нашого минулого аж не слід ніяк забувати.
Сергій Грабовський
Отож українська історія – річ значно складніша, ніж про неї часом говорять люди, котрі вважають себе суперпатріотами. Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить радіо “Свобода”.