Сергій Грабовський “Країна Інкогніта”. Життя і творчість Леопольда Захер-Мазоха.
Київ-Прага, 3 лютого 2004 року.
Олекса Боярко
Радіожурнал “Країна Інкогніта”– це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі! У культурному розвитку українських теренів брали участь чимало таких персонажів, які в уяві навіть більшості самих українців аж ніяк з цими теренами не асоціюються. З вами, як і завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Отже, європейської слави письменник Леопольд фон Захер-Мазох. Народився у Львові в родині тодішнього поліцмейстера. Народився на два десятиліття раніше від Івана Яковича Франка в той складний час, коли у Львові не було ще звичного для другої половини ХІХ століття українопольського протистояння, а панувала німецька мова австрійської адміністрації.
Відтак, став німецькомоквним письменником. Починав з історичних творів. Громадянська позиція теж достатньо цікава. Був категоричним ворогом об’єднанням Німеччини під проводом Прусії. 1764 року брав навіть участь добровольцем у Австрійсько-пруській війні.
Починаючи з 60-тих років позаминулого століття письменницька слава Захер-Мазоха стає бурхливою, але найвідоміші твори написано дещо пізніше. І часто не лишень тематично, а й навіть назвами пов’язано з Україною. Згадаймо “Венеру в хутрі”, “Дон Жуана з Коломиї”. Помер Захер-Мазох наприкінці позаминулого століття в 1895 році.
Заочно за його творами психіатр Крафт Ебанс поставив письменникові діагноз хвороби, яка пізніше отримала його ім’я – мазохізм.
Сергій Грабовський
А як так сталося, що з усього, що пов‘язане з творчістю Мазуха, пересічний українець знає тільки слово “мазохізм”? Як так вийшло?
Максим Стріха
Сергію, якщо б цей пересічний українець спробував довідатись про Захер-Мазоха з енциклопедій, на нього б чекало розчарування.
Велика радянська енциклопедія, статті Захер-Мазох немає. Повторюється та інформація про яку я вже говорив і дається саме тлумачення явища мазохізм, статеве збочення за якого партнер досягає оргазму зазнавши принижень і болю від статевого партнера.
Українська літературна енциклопедія, де є багато іменне не лишень українських авторів, а й письменників світових і пов’язаних тією чи іншою мірою з Україною.
Знов таки немає гасла ані на літеру “З”, видану ще 90-го року, ані видану пізніше за доби незалежності літеру “М”. Отже з української літератури Захер-Мазоха викреслено.
Причина. Можливо та сама вічна українська “цнотливість”, яка не дозволяла нам сприйняти щось, що бодай трохи виходило поза народницькі канони. Але начебто і цим народницьким канонам Захер-Мазох був абсолютно не чужий.
Адже ще сучасники називали його, я цитую: “Національним поетом Галичини”. Він, безумовно, блискуче знав українську, до речі, добре знав і російську. Ще сучасники відзначали вплив російських реалістів.
Образки українського народного життя у Захер-Мазоха не перевершені. В цьому легко пересвідчитися, прочитавши будь-який один з його текстів, чи то есеїстичних, чи то літературних.
Сергій Грабовський
Так що ж, побачимо, чи справді це описання сягає глибин української душі.
Звучить уривок з твору
Максим Стріха
Справді, ці рядки писалися понад 120 років тому. Тоді, коли політичні змагання українців були при самому початку. Ще тривала боротьба в середовищі самих українців по межі нової української партії, і твердими русинами, старими москвофілами, які вважали себе відламом єдиного руського племені. І навіть писали брошури “Как в одін час научіться говоріть по рускі”, щоправда автор цієї брошури Богдан Дідицький аж до смертної своєї години, як свідчили сучасники так до ладу і не навчився.
І співцем цього дуже цікавого зворушливого складного галицького суспільства переламного для України часу, бо саме тоді витворювався український П’ємонт, якому судилося відіграти таку велику роль в національних змаганнях українців трошки пізнішого часу. Співцем цього суспільства був Леопольд Захер-Мазох.
Зараз фрагмент ще з одного твору письменника, власне, який став доступний широкому українському загалові вже за добу незалежності, завдяки публікації в журналі “Всесвіт” і фрагмент, який певною мірою репрезентує Захер-Мазоха, як письменника.
З одного боку, неперевершена поезія українського буття. З іншого, потужний жіночий характер, який завдає болю, катувань оповідачеві, від якого ведеться оповідь, з яким зустрівся сам автор випадково в корчмі.
Звучить уривок з твору
Сергій Грабовський
І все ж таки, що, крім землі народження та тематики його творів, пов‘язувало цю людину з Україною? Ось що з цього приводу думає головний редактор львівського журналу “Ї” Тарас Возняк.
Тарас Возняк
Як на мене, то найцікавіша само ідентифікація, самовизначення Леопольда Ріттера фон Захер-Мазоха. Так дивно, як на українське вухо називається герой нашої передачі.
До 12 років він мешкав у містечку, чи тоді ще селі Винниках під Львовом, і практично розмовляв українською тогочасною галицькою говіркою.
Син генерал-поліцмейстера міста Львова, людини дуже, скажем так, складного в етнічному сенсі походження. Він і після того, не дивлючись на те, що більшу частину творів написав німецькою мовою, мешкав в основному, як у нас тепер кажуть у Європі, в німецькомовних середовищах.
Дуже наполягав на тому, що насправді він є русином. Тобто він є галицьким українцем чи українцем.
Можливо, це теж один із варіантів того дивного явища, яке потім назвали виходячи з його прізвища “мазохізмом”. Я звичайно тут іронізую, бачачи ту перспективу, в яку розвинулася наша національна самосвідомість і національна історія.
Максим Стріха
Отже, Захер-Мазох, як русинський письменник фігурує і в енциклопедичному словнику Брогауза і Єфрона, як письменник і русин з походженням, він фігурує і в першому виданні літературної радянської енциклопедії, яка так і не закінчилася за сталінських часів.
Захер-Мазох справді дивовижно добре описав своє середовище. Я хотів би звернутися до ще одного моменту, уривку, який ми послухали, він насправді ні до кого не є злим, окрім, як до свого оповідача, власне, звідки і пішло слово “мазохізм”.
Але він з глибоким співчуттям говорить не лишень про українців. Сучасні критики всі, як один зауважували, що він може дотепно дуже покепкувати з певних рис єврейської вдачі, але ніколи ці кепкування не є образливими. Воно так само кепкування з повагою і з любов’ю.
Один мій приятель, чоловік, безумовно, в українській літературі заслужений, хоч дещо ексцентричний в якихось оцінках, якось сказав мені, що на його думку двома найкращими українськими прозаїками досі є Микола Гоголь і Леопольд Захер-Мазох.
Боюся, що він трошки перебільшував, бо ж маємо чимало добрих письменників, що писали по-українському, які виглядають абсолютно не гірше на тлі прекрасної європейської прози.
Але я б хотів би наголосити на іншому. Чи не залегко ми, українці, віддаємо постаті виховані нашою землею, виплекані нашими традиціями, але які в силу свого народження, в силу історичних причин мусили писати іншими мовами. Як писав по-російському Микола Гоголь, чи як писав по-німецькому русин Леопольд фон Захер-Мазох.
І майбутня панорама української культури, підкреслюю, буде повною, коли до уваги братимуться не тільки україномовні явища нашої культури, а все те, що зродила наша земля, все те, що черпало тут натхненням, все те, що розвивало традиції задані українським життям упродовж століть.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал “Країна Інкогніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить радіо “Свобода”.
Олекса Боярко
Радіожурнал “Країна Інкогніта”– це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі! У культурному розвитку українських теренів брали участь чимало таких персонажів, які в уяві навіть більшості самих українців аж ніяк з цими теренами не асоціюються. З вами, як і завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Отже, європейської слави письменник Леопольд фон Захер-Мазох. Народився у Львові в родині тодішнього поліцмейстера. Народився на два десятиліття раніше від Івана Яковича Франка в той складний час, коли у Львові не було ще звичного для другої половини ХІХ століття українопольського протистояння, а панувала німецька мова австрійської адміністрації.
Відтак, став німецькомоквним письменником. Починав з історичних творів. Громадянська позиція теж достатньо цікава. Був категоричним ворогом об’єднанням Німеччини під проводом Прусії. 1764 року брав навіть участь добровольцем у Австрійсько-пруській війні.
Починаючи з 60-тих років позаминулого століття письменницька слава Захер-Мазоха стає бурхливою, але найвідоміші твори написано дещо пізніше. І часто не лишень тематично, а й навіть назвами пов’язано з Україною. Згадаймо “Венеру в хутрі”, “Дон Жуана з Коломиї”. Помер Захер-Мазох наприкінці позаминулого століття в 1895 році.
Заочно за його творами психіатр Крафт Ебанс поставив письменникові діагноз хвороби, яка пізніше отримала його ім’я – мазохізм.
Сергій Грабовський
А як так сталося, що з усього, що пов‘язане з творчістю Мазуха, пересічний українець знає тільки слово “мазохізм”? Як так вийшло?
Максим Стріха
Сергію, якщо б цей пересічний українець спробував довідатись про Захер-Мазоха з енциклопедій, на нього б чекало розчарування.
Велика радянська енциклопедія, статті Захер-Мазох немає. Повторюється та інформація про яку я вже говорив і дається саме тлумачення явища мазохізм, статеве збочення за якого партнер досягає оргазму зазнавши принижень і болю від статевого партнера.
Українська літературна енциклопедія, де є багато іменне не лишень українських авторів, а й письменників світових і пов’язаних тією чи іншою мірою з Україною.
Знов таки немає гасла ані на літеру “З”, видану ще 90-го року, ані видану пізніше за доби незалежності літеру “М”. Отже з української літератури Захер-Мазоха викреслено.
Причина. Можливо та сама вічна українська “цнотливість”, яка не дозволяла нам сприйняти щось, що бодай трохи виходило поза народницькі канони. Але начебто і цим народницьким канонам Захер-Мазох був абсолютно не чужий.
Адже ще сучасники називали його, я цитую: “Національним поетом Галичини”. Він, безумовно, блискуче знав українську, до речі, добре знав і російську. Ще сучасники відзначали вплив російських реалістів.
Образки українського народного життя у Захер-Мазоха не перевершені. В цьому легко пересвідчитися, прочитавши будь-який один з його текстів, чи то есеїстичних, чи то літературних.
Сергій Грабовський
Так що ж, побачимо, чи справді це описання сягає глибин української душі.
Звучить уривок з твору
Максим Стріха
Справді, ці рядки писалися понад 120 років тому. Тоді, коли політичні змагання українців були при самому початку. Ще тривала боротьба в середовищі самих українців по межі нової української партії, і твердими русинами, старими москвофілами, які вважали себе відламом єдиного руського племені. І навіть писали брошури “Как в одін час научіться говоріть по рускі”, щоправда автор цієї брошури Богдан Дідицький аж до смертної своєї години, як свідчили сучасники так до ладу і не навчився.
І співцем цього дуже цікавого зворушливого складного галицького суспільства переламного для України часу, бо саме тоді витворювався український П’ємонт, якому судилося відіграти таку велику роль в національних змаганнях українців трошки пізнішого часу. Співцем цього суспільства був Леопольд Захер-Мазох.
Зараз фрагмент ще з одного твору письменника, власне, який став доступний широкому українському загалові вже за добу незалежності, завдяки публікації в журналі “Всесвіт” і фрагмент, який певною мірою репрезентує Захер-Мазоха, як письменника.
З одного боку, неперевершена поезія українського буття. З іншого, потужний жіночий характер, який завдає болю, катувань оповідачеві, від якого ведеться оповідь, з яким зустрівся сам автор випадково в корчмі.
Звучить уривок з твору
Сергій Грабовський
І все ж таки, що, крім землі народження та тематики його творів, пов‘язувало цю людину з Україною? Ось що з цього приводу думає головний редактор львівського журналу “Ї” Тарас Возняк.
Тарас Возняк
Як на мене, то найцікавіша само ідентифікація, самовизначення Леопольда Ріттера фон Захер-Мазоха. Так дивно, як на українське вухо називається герой нашої передачі.
До 12 років він мешкав у містечку, чи тоді ще селі Винниках під Львовом, і практично розмовляв українською тогочасною галицькою говіркою.
Син генерал-поліцмейстера міста Львова, людини дуже, скажем так, складного в етнічному сенсі походження. Він і після того, не дивлючись на те, що більшу частину творів написав німецькою мовою, мешкав в основному, як у нас тепер кажуть у Європі, в німецькомовних середовищах.
Дуже наполягав на тому, що насправді він є русином. Тобто він є галицьким українцем чи українцем.
Можливо, це теж один із варіантів того дивного явища, яке потім назвали виходячи з його прізвища “мазохізмом”. Я звичайно тут іронізую, бачачи ту перспективу, в яку розвинулася наша національна самосвідомість і національна історія.
Максим Стріха
Отже, Захер-Мазох, як русинський письменник фігурує і в енциклопедичному словнику Брогауза і Єфрона, як письменник і русин з походженням, він фігурує і в першому виданні літературної радянської енциклопедії, яка так і не закінчилася за сталінських часів.
Захер-Мазох справді дивовижно добре описав своє середовище. Я хотів би звернутися до ще одного моменту, уривку, який ми послухали, він насправді ні до кого не є злим, окрім, як до свого оповідача, власне, звідки і пішло слово “мазохізм”.
Але він з глибоким співчуттям говорить не лишень про українців. Сучасні критики всі, як один зауважували, що він може дотепно дуже покепкувати з певних рис єврейської вдачі, але ніколи ці кепкування не є образливими. Воно так само кепкування з повагою і з любов’ю.
Один мій приятель, чоловік, безумовно, в українській літературі заслужений, хоч дещо ексцентричний в якихось оцінках, якось сказав мені, що на його думку двома найкращими українськими прозаїками досі є Микола Гоголь і Леопольд Захер-Мазох.
Боюся, що він трошки перебільшував, бо ж маємо чимало добрих письменників, що писали по-українському, які виглядають абсолютно не гірше на тлі прекрасної європейської прози.
Але я б хотів би наголосити на іншому. Чи не залегко ми, українці, віддаємо постаті виховані нашою землею, виплекані нашими традиціями, але які в силу свого народження, в силу історичних причин мусили писати іншими мовами. Як писав по-російському Микола Гоголь, чи як писав по-німецькому русин Леопольд фон Захер-Мазох.
І майбутня панорама української культури, підкреслюю, буде повною, коли до уваги братимуться не тільки україномовні явища нашої культури, а все те, що зродила наша земля, все те, що черпало тут натхненням, все те, що розвивало традиції задані українським життям упродовж століть.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал “Країна Інкогніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить радіо “Свобода”.