Володимир Притула В Криму відзначили 10 років з часу обрання першого кримського президента.
Симферополь, 30 січня 2004 - В Криму відзначили 10 років від часу обрання першого кримського президента. Лідер проросійських сепаратистів з Республіканського Руху Криму Юрій Мєшков керував автономією недовго, трохи більше року. Тепер про нього згадали лише кілька газет, називаючи пана Мєшкова головним “могильником” “російської ідеї” в Криму.
30 січня 1994 року під час другого туру виборів президента Республіки Крим за кандидатуру лідера РДК ( Республіканського Руху Криму), висуванця блоку “Росія”, юриста Юрія Мєшкова проголосували близько 1 мільйона 40 тисяч кримчан – 76% виборців, які прийшли на виборчі дільниці. Його суперник – голова Верховної Ради Криму, колишній перший секретар кримського обкому КПСС Микола Багров отримав трохи більше 333 тисяч голосів і був змушений віддати владу блоку “Росія”, який за кілька місяців по тому переміг і на парламентських виборах, отримавши у Верховній Раді Республіки Криму конституційну більшість.
Микола Багров, котрого у пресі називали не тільки “творцем” кримської автономії, але й “батьком” кримського сепаратизму, був змушений заявити, що йде з політики. Натомість активісти блоку “Росія” спробували обійняти всі ключові кримські посади, в тому числі і в силових структурах. Саме тут у Юрія Мєшкова почалися конфлікти з офіційним Києвом. А після того, як на посаду віце-прем”єра, що була фактично головною в кримському уряді, новообраний президент призначив московського ліберального економіста-поета Євгена Сабурова, який привіз із собою цілу команду московських фахівців, у пана Мєшкова розпочалися тертя з однодумцями із РДК і блоку “Росія”. Останній згодом розвалився, а найчисленніша однойменна фракція розпалася на 4 групи, які постійно між собою воювали.
Конфлікт між президентом Криму Юрієм Мєшковим і найближчим його соратником – головою Верховної Ради автономії Сергієм Цековим переріс у серйозну політичну кризу. 11 вересня 1994 року президент Республіки Крим оголосив про розпуск місцевого парламенту, але у протистоянні з більшістю депутатів програв. Уже 29 вересня Верховна Рада Криму серйозно обмежила президентські повноваження, внісши відповідні зміни до кримської конституції. Пересварившись з усіма, з ким тільки було можна, Юрій Мєшков втратив владу у березні 1995 року, коли офіційний Київ зовсім ліквідував інститут президентства в кримській автономії разом з Конституцією і ще з чотирма десятками законодавчих актів Республіки Крим.
Юрій Мєшков здався не зразу. Він забарикадувався у своєму кабінеті на 6-му поверсі Верховної Ради Криму, виглядав з вікна і, вимахуючи кримським прапором, кричав “Віват, Республіка Крим!” своїм нечисленним прихильникам, які збиралися біля стін парламенту. Тут він просидів тиждень, а потім захворів дифтерією і потрапив до інфекційної лікарні. А вже звідти екс-президент подався до Москви, де й мешкає, отримавши від Юрія Лужкова квартиру і маленьку посаду в Московському університеті.
У Криму першого кримського президента практично вже забули, а якщо хтось і згадує, то виключно “як могильника” самостійної Республіки Крим і “російської” ідеї на півострові.
30 січня 1994 року під час другого туру виборів президента Республіки Крим за кандидатуру лідера РДК ( Республіканського Руху Криму), висуванця блоку “Росія”, юриста Юрія Мєшкова проголосували близько 1 мільйона 40 тисяч кримчан – 76% виборців, які прийшли на виборчі дільниці. Його суперник – голова Верховної Ради Криму, колишній перший секретар кримського обкому КПСС Микола Багров отримав трохи більше 333 тисяч голосів і був змушений віддати владу блоку “Росія”, який за кілька місяців по тому переміг і на парламентських виборах, отримавши у Верховній Раді Республіки Криму конституційну більшість.
Микола Багров, котрого у пресі називали не тільки “творцем” кримської автономії, але й “батьком” кримського сепаратизму, був змушений заявити, що йде з політики. Натомість активісти блоку “Росія” спробували обійняти всі ключові кримські посади, в тому числі і в силових структурах. Саме тут у Юрія Мєшкова почалися конфлікти з офіційним Києвом. А після того, як на посаду віце-прем”єра, що була фактично головною в кримському уряді, новообраний президент призначив московського ліберального економіста-поета Євгена Сабурова, який привіз із собою цілу команду московських фахівців, у пана Мєшкова розпочалися тертя з однодумцями із РДК і блоку “Росія”. Останній згодом розвалився, а найчисленніша однойменна фракція розпалася на 4 групи, які постійно між собою воювали.
Конфлікт між президентом Криму Юрієм Мєшковим і найближчим його соратником – головою Верховної Ради автономії Сергієм Цековим переріс у серйозну політичну кризу. 11 вересня 1994 року президент Республіки Крим оголосив про розпуск місцевого парламенту, але у протистоянні з більшістю депутатів програв. Уже 29 вересня Верховна Рада Криму серйозно обмежила президентські повноваження, внісши відповідні зміни до кримської конституції. Пересварившись з усіма, з ким тільки було можна, Юрій Мєшков втратив владу у березні 1995 року, коли офіційний Київ зовсім ліквідував інститут президентства в кримській автономії разом з Конституцією і ще з чотирма десятками законодавчих актів Республіки Крим.
Юрій Мєшков здався не зразу. Він забарикадувався у своєму кабінеті на 6-му поверсі Верховної Ради Криму, виглядав з вікна і, вимахуючи кримським прапором, кричав “Віват, Республіка Крим!” своїм нечисленним прихильникам, які збиралися біля стін парламенту. Тут він просидів тиждень, а потім захворів дифтерією і потрапив до інфекційної лікарні. А вже звідти екс-президент подався до Москви, де й мешкає, отримавши від Юрія Лужкова квартиру і маленьку посаду в Московському університеті.
У Криму першого кримського президента практично вже забули, а якщо хтось і згадує, то виключно “як могильника” самостійної Республіки Крим і “російської” ідеї на півострові.