Михайло Рамач У Белградi цими днями вiдзначають соту рiчницю щоденної газети “Полiтика”. Курйоз не лише в тому, що газета виходить сто рокiв, а й в тому, що вона досi друкувалася в п’ятьох державах, а завжди в тому самому мiстi.
Белград, 27 сiчня 2004 – “Полiтикa” стала свого роду легендою. Держави й режими мiняються, вона зберiгає традицiю започатковану 1904 року. Заснували її брати Рибникар, промисловцi з Чехiї, котрi прибули на Балкани наприкiнцi ХIХ столiття. Освiченi чехи зiбрали навколо себе низку сербських iнтелектуалiв та письменникiв й газета через кiлька рокiв здобула чiльне мiсце на тодiшньому вбогому iнформацiйному ринку. Двоє засновникiв “Полiтики” загинули в першiй свiтовiй вiйнi як сербськi офiцери. Їхнi спадкоємцi продовжили сiмейний бiзнес. В час мiж двома свiтовими вiйнами газета стала органом демократичної громадскостi. Вона в той час мала постiйних закордонних кореспондентiв. На її сторiнках друкувалися видатнi сербськi письменники Бранислав Нушич, Милош Црнянськi, Бранко Чопич, лауреат Нобелiвської премiї Iво Андрич тощо.
Власник “Полiтики” Владислав Рибникар 1941 року прилучився до червоних партизанiв очолюваних маршалом Тiтом. Через це газету пiсля другої свiтовiї вiйни анi не заборонили, анi не нацiоналiзували. Хоча в комунiстичнiй державi не могло бути опозицiйної преси, “Полiтика” не стала суто пропагандистським засобом. Влада не раз звiльняла редакторiв й призначала на керiвнi посади партiйних активiстiв. Проте, газета упродовж десятилiть залишилася лiберальним острiвцем, який не здавався. Її закордоннi кореспонденти та спiвробiтники культурного вiддiлу вмiли чи то безпосередньо, чи мiж рядками, передати iнформацiї й думки, якi суперечили правлячiй iдеологiї.
Наприкiнцi восьмидесятих рокiв тодiшнiй президент Милошевич поклав кiнець такiй газетi. Його команда розiгнала десятки вiльнолюбних журналiстiв й перетворила “Полiтику” на орган шовiнiстичного режиму. Газету очолив коханець президентської дочки. Були це невеселi роки для “старої дами”, як називають найстаршу газету в регiонi. “Полiтику” покинула бiльшiсть читачiв.
Пiсля скинення недемократичного режиму вона звiльнилася i знову стала на власнi ноги. Торiк власником “Полiтики” став впливовий нiмецький концерн “ВАЗ”. Нинiшнiй головний редактор з приводу сотої рiчницi каже, що “Полiтика” вiдмовляється служити кому-небудь i зазначає: “Лише добре поiнформований громадянин може бути справжнiм учасником демократичного полiтичного процесу й унеможливити, щоби безвiдповiдальнi лiдери знову завели державу й суспiльство в “глухий кут”. “Полiтика” знову стає лiтописцем й свiдком iсторiї, полiтичнi дiячi ставляться до неї з повагою, та навiть з певною мiрою побоювання. А в Белградi, як i колись, кажуть: “Забудьте те, про що не писала Полiтика. Це мабуть i не сталося!”
Власник “Полiтики” Владислав Рибникар 1941 року прилучився до червоних партизанiв очолюваних маршалом Тiтом. Через це газету пiсля другої свiтовiї вiйни анi не заборонили, анi не нацiоналiзували. Хоча в комунiстичнiй державi не могло бути опозицiйної преси, “Полiтика” не стала суто пропагандистським засобом. Влада не раз звiльняла редакторiв й призначала на керiвнi посади партiйних активiстiв. Проте, газета упродовж десятилiть залишилася лiберальним острiвцем, який не здавався. Її закордоннi кореспонденти та спiвробiтники культурного вiддiлу вмiли чи то безпосередньо, чи мiж рядками, передати iнформацiї й думки, якi суперечили правлячiй iдеологiї.
Наприкiнцi восьмидесятих рокiв тодiшнiй президент Милошевич поклав кiнець такiй газетi. Його команда розiгнала десятки вiльнолюбних журналiстiв й перетворила “Полiтику” на орган шовiнiстичного режиму. Газету очолив коханець президентської дочки. Були це невеселi роки для “старої дами”, як називають найстаршу газету в регiонi. “Полiтику” покинула бiльшiсть читачiв.
Пiсля скинення недемократичного режиму вона звiльнилася i знову стала на власнi ноги. Торiк власником “Полiтики” став впливовий нiмецький концерн “ВАЗ”. Нинiшнiй головний редактор з приводу сотої рiчницi каже, що “Полiтика” вiдмовляється служити кому-небудь i зазначає: “Лише добре поiнформований громадянин може бути справжнiм учасником демократичного полiтичного процесу й унеможливити, щоби безвiдповiдальнi лiдери знову завели державу й суспiльство в “глухий кут”. “Полiтика” знову стає лiтописцем й свiдком iсторiї, полiтичнi дiячi ставляться до неї з повагою, та навiть з певною мiрою побоювання. А в Белградi, як i колись, кажуть: “Забудьте те, про що не писала Полiтика. Це мабуть i не сталося!”