Сергій Грабовський “Країна Інкогніта”. Роман Шухевич.
Київ-Прага, 27 січня 2004 року.
Олекса Боярко
Радіожурнал “Країна Інкогніта”– це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі! 60 років тому і військову, і політичну боротьбу України за свободу очолила людина, ім‘я котрої досі відоме в незалежній Українській державі менше, ніж імена Фелікса Дзержинського чи Рози Люксембург. Сьогодні ми говоритимемо про неї. З вами, як і завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Віталій Пономарьов
Роман Шухевич народився 30 червня 1907 року у Львові. Він навчався у філії Академічної гімназії у Львові, у Політехнічному інституті у Данцинґу та у Львівській політехніці. Шістнадцяти років Роман став членом Української Військової Організації, а 1929 року вступив до Організації Українських Націоналістів. Наступного року Шухевич очолив бойову референтуру Крайової екзекутиви ОУН. Він керував так званою “саботажною акцією” проти польської колонізації Галичини, організував замахи на польського міністра Пєрацького (у помсту за “пацифікацію”) та на радянського дипломата Майлова (у помсту за голодомор). 1934 року Шухевич був ув’язнений у польському концтаборі Береза Картузька, а через 2 роки – засуджений у Львові до чотирьох років ув’язнення. Восени 38-го року Шухевич брав участь в організації Карпатської Січі. Після розколу ОУН він увійшов до проводу її бандерівського крила. У складі Дружини Українських Націоналістів Шухевич воював проти радянських військових частин на Вінниччині та проти червоних партизан у Білорусі. На початку 43-го року, рятуючись від переслідувань гестапо, він перейшов у підпілля, того ж року став головою бюро проводу ОУН-б і головнокомандувачем Української Повстанської Армії. А у липні 44-го року Шухевич був обраний до Української Головної Визвольної Ради, став головою її Генерального Секретаріату (тобто, підпільного уряду) та генеральним секретарем військових справ. Роман Шухевич загинув у бою з радянським підрозділом державної безпеки у селі Білогорщі неподалік Львова 5 березня 1950 року.
Максим Стріха
Безумовно, Шухевич понад усе ставив здобуття соборної незалежної української держави, але уявляв він цю державу у 30-ті роки-на початку 40-их і наприкінці 40-их різною.
Сергій Грабовський
Максиме, перш, ніж рушити у часи Другої світової війни, коли вповні розкрився політичний та військовий талант Шухевича, подивимося, з чого починав він як член ОУН. Слово історику Віктору Ковалю.
Віктор Коваль
Програма ОУН прийнята у 1929 році ставила метою здобуття УССД – Української самостійної соборної держави. Шляхом до мети проголошувалась підготовка та здійснення національної революції, масового повстання українського народу проти чужинського панування, об’єднання всіх етнічних українських земель в одній державі.
Ідеологія ОУН виступали, як інтегральний націоналізм. Він вимагав від кожного члена організації абсолютної посвяти себе, аж до взаємо пожертви себе інтересам визволення свого народу.
Ідеологія, а відтак і програма ОУН відштовхувалась від сумного досвіду Центральної Ради. Її лідери – всуціль соціалісти і демократи мали владу, але не зуміли втримати її, бо через свій демократизм без берегів вони не зважувались на круті заходи проти ворогів незалежності України. Тим самим вони прирекли себе на поразку, а український народ на страшні муки і жертви під більшовиками.
Через це лідери ОУН гостро засудили і відкинули соціалізм і демократію. ОУН не була масовою організацією. До своїх лав ОУН приймала з великим відбором. Радше, це був таємний орден палких патріотів готових на все задля України.
Максим Стріха
Можна критикувати з позиції нашого дня сьогоднішнього тоталітаризм тодішніх провідників ОУН, але не забуваємо, що в 30-ті роки Європа на загал була тоталітарною. І відтак, жорстка влада, вождизм, організація орденського типу не безпідставно могла здаватися єдиним способом здійснення національної революції і досягнення тієї УССД задля якої члени ОУН готові були покласти все.
Сергій Грабовський
Організація українських націоналістів, схоже, відрізнялася від усіх міжвоєнних українських політичних сил саме тим, що для неї Українська державність справді була метою, яка мала бути досягнута за будь-яку ціну. Тому і проблема моральності політики чи раціональності мети не стояла. Досягнення цілі неможливе було звичайними засобами – годилися тільки екстраординарні засоби.
Максим Стріха
Сергію, Адамові Міхнику належить цікава фраза “Я виправдовую естонців, які пішли служити в СС”. Ця фраза належить переконаному лібералові, який засадничо ненавидить Рейх, поляком, для якого антивоєнний опір є одним з найголовніших моментів національного самоусвідомлення. Нарешті, етнічному євреєві, який має ненавидіти все пов’язане з гітлеризмом на генетичному рівні.
І однак, Адам Міхник розумів, що для естонців в часи війни служба в частинах Рейху – це не була служба за Рейх, це була спроба утворити власну військову силу спираючись на яку знову можна було відродити незалежну Естонію.
Я думаю, що українські частини, які формувалися від початку 40-их в рамках військової потуги Рейху нічим не відрізняються від військових частин естонських.
Вони йшли боротись не за біснуватого фюрера, вони йшли боротися за Україну. Трагедія України засадничо була в тому, що як бездержавна нація вона була приречена або ж на колаборанство, (з будь-ким: чи то з червоним тоталітарним режимом, чи то з брунатним гітлерівським), чи то на самостійний героїчний чин в надзвичайно важких умовах, майже заздалегідь приречений на поразку, бо ж спирався він лишень на партизанку проти величезної військової потуги наддержав.
Сергій Грабовський
Той прошарок західноукраїнської молоді, до якого належав Роман Шухевич, зробив не тільки політичні висновки з поразки визвольних змагань 1917-21 років. Ця молодь цілком свідомо готувала себе до майбутнього збройного чину. Цікаві речі про військову підготовку майбутнього командувача Української повстанської армії та його кола розповідає його наступник генерал-хорунжий Василь Кук.
Василь Кук
Першою військовою підготовкою такі люди, як Роман Шухевич і багато других вони отримували вже в ПЛАСТі, де вони дуже докладно вивчали картографію і теринознавство.
Черговим таким етапом його підготовки, це була армія польська. Далі він свою практику військову відбував на Закарпатті. Він там якраз був одним з організаторів Карпатської Січі.
Черговою його підготовкою військовою, це було в Кракові, коли він зорганізував штабну школи офіцерську різних офіцерів із польської армії, із армії УНР.
Окрім цього там дуже докладно вже вивчалось оці статути і совєцької армії і статути німецької армії. Як ті армії побудовані, як їх є тактика, стратегія і так дальше. Спеціальними студіями – це було вивчення стратегії Наполеона і Кляузевіца.
Ця школа, яка була тоді в Кракові в 40-41-му році просто готовила вже майбутніх командирів такого вищого класу. Це не було, що там хтось викладав, окремі курсанти кожний по своїй лінії були спеціалісти і обмінювалися просто досвідом.
Там дуже докладно дискутували такі речі, як бліцкриг. Окрім цього, коли вже в квітні 1941 року назрівала очевидна війна, то було заплановано, що при німецькій армії якраз виховати кадри офіцерів. Це не було, як співпраця з німцями, щоби договорення в якійсь політичній площині. Просто організація націоналістів було заінтересована в тому, щоби виховати військові кадри. Це ж невеликий оцей батальйон, всього понад 300 людей, їх також вишколювали вже як військові кадри.
Максим Стріха
Справді, члени ОУН надто добре пам’ятали досвід романтиків доби УНР, які маючи ще влітку 1917 року понад мільйон вояків в українізованих частинах в січні 1918 мусили кидати на оборону Києва 300 невишколених студентів, які героїчно полягли під Крутами, але червоної навали однаково не спинили.
Сергій Грабовський
Можливо, саме офіцерська підготовка, засвоєння досвіду військово-стратегічних операцій, і дали в подальшому поштовх тому, що стало справжньою “зміною віх” в українському визвольному русі. Знову говорить історик Віктор Коваль.
Віктор Коваль
На території окупованої під радянської України, куди прийшли похідні групи організаторів ОУН, все селянство і значна частина городян ненавиділи більшовиків, але високо ставили принципи тотожні соціал-демократії. Тобто принципи народовладдя і соціальної справедливості, вільної праці, і над усе, прав людини.
Більшовики всі ті принципи проголошували, але ніколи не виконували, а народ прагнув саме їх здійснення.
ІІ конференція ОУН у квітні 1943 року розробила грандіозну програму підготовки народного повстання проти німецьких окупантів.
Аналіз настроїв населення України показав, що ОУН зможе підняти широкі маси проти окупантів тільки під гаслами демократії. Аналіз було зроблено влітку 1942 року в Дніпропетровську в підпільному центрі ОУН під керівництвом члена проводу Василя Кука.
Шухевич, який перебув на території Великої України півтора року твердо підтримав цей висновок.
Новий погляд став основою рішень ІІІ надзвичайно великого збору ОУН у серпні 1943 року. Під керуванням Шухевича цей збір здійснив радикальний перегляд політичної програми ОУН. Метою організації стало створення не тоталітарної, а демократичної української держави.
Поворот ОУН на шлях демократії допоміг підняти масу людей на справді народну війну в Західній Україні проти збройних сил двох тоталітарних імперіалістичних хижаків: нацистської Німеччини та комуністичної Росії.
У Великій Україні цього не вдалося зробити через брак часу для того, щоб підготувати повстання.
В інтерв’ю даному в липні 1948 року Шухевич наголошував, цитую: “Гарантією справжньої демократичності майбутнього ладу в українській державі є, в першу чергу, широко народний характер українського руху, його безприкладна ідейність. Український визвольно-ідейний рух зродився з надр українського народу, діяв в ім’я інтересів українського народу. Воля і щастя українського народу – його найбільша мета”.К.ц.
Сергій Грабовський
Варто додати, що в 1942-43 роках яскраво виявили себе переваги справжньої, а не декларативної, демократії над будь-яким тоталітаризмом. Спершу Велика Британія сам-на сам рік вистояла проти з‘єднаних сил європейського тоталітаризму, включно із Совєтським Союзом. Потім Сполучені Штати Америки дуже швидко довели, що недавні клерки і фермери є дуже добрими солдатами, коли їм припадає захищати свободу.
Максим Стріха
Програма затверджена ІІІ великим збором справді передбачає демократичний лад, свободу національних меншин, вільне підприємництво і дуже-дуже багато речей, які потім лягли в програмові документи пізніших формацій документів визвольного руху, які врешті-решт відображено і в сьогоднішній Конституції України. Інша річ, наскільки вже ця Конституція працює.
Сергій Грабовський
Ці люди справді зродилися великої годині і були гідні її величі. А їхні наступники? Ось питання. Вели радіожурнал “Країна Інкогніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить радіо “Свобода”.
Олекса Боярко
Радіожурнал “Країна Інкогніта”– це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі! 60 років тому і військову, і політичну боротьбу України за свободу очолила людина, ім‘я котрої досі відоме в незалежній Українській державі менше, ніж імена Фелікса Дзержинського чи Рози Люксембург. Сьогодні ми говоритимемо про неї. З вами, як і завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Віталій Пономарьов
Роман Шухевич народився 30 червня 1907 року у Львові. Він навчався у філії Академічної гімназії у Львові, у Політехнічному інституті у Данцинґу та у Львівській політехніці. Шістнадцяти років Роман став членом Української Військової Організації, а 1929 року вступив до Організації Українських Націоналістів. Наступного року Шухевич очолив бойову референтуру Крайової екзекутиви ОУН. Він керував так званою “саботажною акцією” проти польської колонізації Галичини, організував замахи на польського міністра Пєрацького (у помсту за “пацифікацію”) та на радянського дипломата Майлова (у помсту за голодомор). 1934 року Шухевич був ув’язнений у польському концтаборі Береза Картузька, а через 2 роки – засуджений у Львові до чотирьох років ув’язнення. Восени 38-го року Шухевич брав участь в організації Карпатської Січі. Після розколу ОУН він увійшов до проводу її бандерівського крила. У складі Дружини Українських Націоналістів Шухевич воював проти радянських військових частин на Вінниччині та проти червоних партизан у Білорусі. На початку 43-го року, рятуючись від переслідувань гестапо, він перейшов у підпілля, того ж року став головою бюро проводу ОУН-б і головнокомандувачем Української Повстанської Армії. А у липні 44-го року Шухевич був обраний до Української Головної Визвольної Ради, став головою її Генерального Секретаріату (тобто, підпільного уряду) та генеральним секретарем військових справ. Роман Шухевич загинув у бою з радянським підрозділом державної безпеки у селі Білогорщі неподалік Львова 5 березня 1950 року.
Максим Стріха
Безумовно, Шухевич понад усе ставив здобуття соборної незалежної української держави, але уявляв він цю державу у 30-ті роки-на початку 40-их і наприкінці 40-их різною.
Сергій Грабовський
Максиме, перш, ніж рушити у часи Другої світової війни, коли вповні розкрився політичний та військовий талант Шухевича, подивимося, з чого починав він як член ОУН. Слово історику Віктору Ковалю.
Віктор Коваль
Програма ОУН прийнята у 1929 році ставила метою здобуття УССД – Української самостійної соборної держави. Шляхом до мети проголошувалась підготовка та здійснення національної революції, масового повстання українського народу проти чужинського панування, об’єднання всіх етнічних українських земель в одній державі.
Ідеологія ОУН виступали, як інтегральний націоналізм. Він вимагав від кожного члена організації абсолютної посвяти себе, аж до взаємо пожертви себе інтересам визволення свого народу.
Ідеологія, а відтак і програма ОУН відштовхувалась від сумного досвіду Центральної Ради. Її лідери – всуціль соціалісти і демократи мали владу, але не зуміли втримати її, бо через свій демократизм без берегів вони не зважувались на круті заходи проти ворогів незалежності України. Тим самим вони прирекли себе на поразку, а український народ на страшні муки і жертви під більшовиками.
Через це лідери ОУН гостро засудили і відкинули соціалізм і демократію. ОУН не була масовою організацією. До своїх лав ОУН приймала з великим відбором. Радше, це був таємний орден палких патріотів готових на все задля України.
Максим Стріха
Можна критикувати з позиції нашого дня сьогоднішнього тоталітаризм тодішніх провідників ОУН, але не забуваємо, що в 30-ті роки Європа на загал була тоталітарною. І відтак, жорстка влада, вождизм, організація орденського типу не безпідставно могла здаватися єдиним способом здійснення національної революції і досягнення тієї УССД задля якої члени ОУН готові були покласти все.
Сергій Грабовський
Організація українських націоналістів, схоже, відрізнялася від усіх міжвоєнних українських політичних сил саме тим, що для неї Українська державність справді була метою, яка мала бути досягнута за будь-яку ціну. Тому і проблема моральності політики чи раціональності мети не стояла. Досягнення цілі неможливе було звичайними засобами – годилися тільки екстраординарні засоби.
Максим Стріха
Сергію, Адамові Міхнику належить цікава фраза “Я виправдовую естонців, які пішли служити в СС”. Ця фраза належить переконаному лібералові, який засадничо ненавидить Рейх, поляком, для якого антивоєнний опір є одним з найголовніших моментів національного самоусвідомлення. Нарешті, етнічному євреєві, який має ненавидіти все пов’язане з гітлеризмом на генетичному рівні.
І однак, Адам Міхник розумів, що для естонців в часи війни служба в частинах Рейху – це не була служба за Рейх, це була спроба утворити власну військову силу спираючись на яку знову можна було відродити незалежну Естонію.
Я думаю, що українські частини, які формувалися від початку 40-их в рамках військової потуги Рейху нічим не відрізняються від військових частин естонських.
Вони йшли боротись не за біснуватого фюрера, вони йшли боротися за Україну. Трагедія України засадничо була в тому, що як бездержавна нація вона була приречена або ж на колаборанство, (з будь-ким: чи то з червоним тоталітарним режимом, чи то з брунатним гітлерівським), чи то на самостійний героїчний чин в надзвичайно важких умовах, майже заздалегідь приречений на поразку, бо ж спирався він лишень на партизанку проти величезної військової потуги наддержав.
Сергій Грабовський
Той прошарок західноукраїнської молоді, до якого належав Роман Шухевич, зробив не тільки політичні висновки з поразки визвольних змагань 1917-21 років. Ця молодь цілком свідомо готувала себе до майбутнього збройного чину. Цікаві речі про військову підготовку майбутнього командувача Української повстанської армії та його кола розповідає його наступник генерал-хорунжий Василь Кук.
Василь Кук
Першою військовою підготовкою такі люди, як Роман Шухевич і багато других вони отримували вже в ПЛАСТі, де вони дуже докладно вивчали картографію і теринознавство.
Черговим таким етапом його підготовки, це була армія польська. Далі він свою практику військову відбував на Закарпатті. Він там якраз був одним з організаторів Карпатської Січі.
Черговою його підготовкою військовою, це було в Кракові, коли він зорганізував штабну школи офіцерську різних офіцерів із польської армії, із армії УНР.
Окрім цього там дуже докладно вже вивчалось оці статути і совєцької армії і статути німецької армії. Як ті армії побудовані, як їх є тактика, стратегія і так дальше. Спеціальними студіями – це було вивчення стратегії Наполеона і Кляузевіца.
Ця школа, яка була тоді в Кракові в 40-41-му році просто готовила вже майбутніх командирів такого вищого класу. Це не було, що там хтось викладав, окремі курсанти кожний по своїй лінії були спеціалісти і обмінювалися просто досвідом.
Там дуже докладно дискутували такі речі, як бліцкриг. Окрім цього, коли вже в квітні 1941 року назрівала очевидна війна, то було заплановано, що при німецькій армії якраз виховати кадри офіцерів. Це не було, як співпраця з німцями, щоби договорення в якійсь політичній площині. Просто організація націоналістів було заінтересована в тому, щоби виховати військові кадри. Це ж невеликий оцей батальйон, всього понад 300 людей, їх також вишколювали вже як військові кадри.
Максим Стріха
Справді, члени ОУН надто добре пам’ятали досвід романтиків доби УНР, які маючи ще влітку 1917 року понад мільйон вояків в українізованих частинах в січні 1918 мусили кидати на оборону Києва 300 невишколених студентів, які героїчно полягли під Крутами, але червоної навали однаково не спинили.
Сергій Грабовський
Можливо, саме офіцерська підготовка, засвоєння досвіду військово-стратегічних операцій, і дали в подальшому поштовх тому, що стало справжньою “зміною віх” в українському визвольному русі. Знову говорить історик Віктор Коваль.
Віктор Коваль
На території окупованої під радянської України, куди прийшли похідні групи організаторів ОУН, все селянство і значна частина городян ненавиділи більшовиків, але високо ставили принципи тотожні соціал-демократії. Тобто принципи народовладдя і соціальної справедливості, вільної праці, і над усе, прав людини.
Більшовики всі ті принципи проголошували, але ніколи не виконували, а народ прагнув саме їх здійснення.
ІІ конференція ОУН у квітні 1943 року розробила грандіозну програму підготовки народного повстання проти німецьких окупантів.
Аналіз настроїв населення України показав, що ОУН зможе підняти широкі маси проти окупантів тільки під гаслами демократії. Аналіз було зроблено влітку 1942 року в Дніпропетровську в підпільному центрі ОУН під керівництвом члена проводу Василя Кука.
Шухевич, який перебув на території Великої України півтора року твердо підтримав цей висновок.
Новий погляд став основою рішень ІІІ надзвичайно великого збору ОУН у серпні 1943 року. Під керуванням Шухевича цей збір здійснив радикальний перегляд політичної програми ОУН. Метою організації стало створення не тоталітарної, а демократичної української держави.
Поворот ОУН на шлях демократії допоміг підняти масу людей на справді народну війну в Західній Україні проти збройних сил двох тоталітарних імперіалістичних хижаків: нацистської Німеччини та комуністичної Росії.
У Великій Україні цього не вдалося зробити через брак часу для того, щоб підготувати повстання.
В інтерв’ю даному в липні 1948 року Шухевич наголошував, цитую: “Гарантією справжньої демократичності майбутнього ладу в українській державі є, в першу чергу, широко народний характер українського руху, його безприкладна ідейність. Український визвольно-ідейний рух зродився з надр українського народу, діяв в ім’я інтересів українського народу. Воля і щастя українського народу – його найбільша мета”.К.ц.
Сергій Грабовський
Варто додати, що в 1942-43 роках яскраво виявили себе переваги справжньої, а не декларативної, демократії над будь-яким тоталітаризмом. Спершу Велика Британія сам-на сам рік вистояла проти з‘єднаних сил європейського тоталітаризму, включно із Совєтським Союзом. Потім Сполучені Штати Америки дуже швидко довели, що недавні клерки і фермери є дуже добрими солдатами, коли їм припадає захищати свободу.
Максим Стріха
Програма затверджена ІІІ великим збором справді передбачає демократичний лад, свободу національних меншин, вільне підприємництво і дуже-дуже багато речей, які потім лягли в програмові документи пізніших формацій документів визвольного руху, які врешті-решт відображено і в сьогоднішній Конституції України. Інша річ, наскільки вже ця Конституція працює.
Сергій Грабовський
Ці люди справді зродилися великої годині і були гідні її величі. А їхні наступники? Ось питання. Вели радіожурнал “Країна Інкогніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить радіо “Свобода”.