Марія Щур «Нові» китайці повертають до країни втрачені національні культурні цінності.
Прага, 14 грудня 2004 – Дискусія про повернення українських національних цінностей з-за кордону, переважно з Росії, точиться уже багато років, але поки що без серйозного результату. Держава, на думку оглядачів, не має достатніх можливостей впливу, скептики кажуть, що і великого зацікавлення, а українські бізнесмени воліють поки що купувати нерухомість за кордоном, замість українських ікон, картин чи скульптур. Зовсім інакше до цієї проблеми поставилися у Китаї, де протягом кількох століть, а особливо під час так званої «культурної революції» було втрачено значну частину національної культурної спадщини.
Державну політику щодо посилення боротьби з контрабандою та повернення втрачених культурних цінностей підхопили китайські бізнесмени. Історія та пов’язані з нею почуття національної гордості виявилися для них не чужі. А економічне піднесення дало у розпорядження новоспеченим китайським мільйонерам значні кошти, завдяки яким тепер вони можуть домогтися і більших результатів, ніж держава у справі повернення втрачених шедеврів. Крім того, прислужитися країні у такий спосіб стало для «нових» китайців справою престижу.
Та задоволення патріотичних почуттів не є справою з дешевих – історичні шедеври на аукціонах можуть коштувати і кількох мільйонів доларів. Китайський бізнесмен Дзу Кінмін запропонував понад мільйон доларів за керамічну вазу імператора з династії Мінґ, але колега зробив вищу ставку. Наступного дня йому все ж вдалось піти з аукціону не з порожніми руками. Щоправда цінність його покупки, також вази з японської колекції трьохсотлітньої давнини, коштувала «лише» нецілих 200 тисяч доларів. Але і це було вдвічі більше, ніж початкова ціна. Цей аукціон, про який розповідає на своїх сторінках американський діловий часопис “Wall Street Journa”, відбувся в Гонконгу, але китайські колекціонери тепер стали частими гостями і на інших світових ярмарках.
«Нові» китайці, чиї маєтки зросли завдяки швидкому і стрімкому економічному відродженню країни, не шкодують дзвінкої монети для того, щоб повернути національні скарби, які тепер набули ще й іншого значення : вони символізують зростаючий престиж самого Китаю на міжнародній арені. «Ціни, які пропонують китайці, відсотків на 30 перевищують ті, що можна отримати в Америці, - говорить агент американського аукціону. – Складається враження, що китайці готові купити мистецькі твори незалежно від ціни».
На відміну від мільйонерів з інших країн, зауважує американська газета, китайці повністю концентруються на національному мистецтві. Якщо японці на початку 1980-х років скуповували картини Ван Гога та інших західних митців, намагаючись засвідчити, що вони розуміються на світовому мистецтві, то китайцям європейські шедеври цілком байдужі. Нові китайські капіталісти мають інше завдання: вони повертають країні втрачене минуле, а з ним і почуття національної гордості. «Я вважаю, що це мій обов’язок, як промисловця, купити за кордоном і повернути мистецькі речі до Китаю», - пояснює свою мотивацію китайський мільйонер, якого цитує “Wall Street Journal”.
Державну політику щодо посилення боротьби з контрабандою та повернення втрачених культурних цінностей підхопили китайські бізнесмени. Історія та пов’язані з нею почуття національної гордості виявилися для них не чужі. А економічне піднесення дало у розпорядження новоспеченим китайським мільйонерам значні кошти, завдяки яким тепер вони можуть домогтися і більших результатів, ніж держава у справі повернення втрачених шедеврів. Крім того, прислужитися країні у такий спосіб стало для «нових» китайців справою престижу.
Та задоволення патріотичних почуттів не є справою з дешевих – історичні шедеври на аукціонах можуть коштувати і кількох мільйонів доларів. Китайський бізнесмен Дзу Кінмін запропонував понад мільйон доларів за керамічну вазу імператора з династії Мінґ, але колега зробив вищу ставку. Наступного дня йому все ж вдалось піти з аукціону не з порожніми руками. Щоправда цінність його покупки, також вази з японської колекції трьохсотлітньої давнини, коштувала «лише» нецілих 200 тисяч доларів. Але і це було вдвічі більше, ніж початкова ціна. Цей аукціон, про який розповідає на своїх сторінках американський діловий часопис “Wall Street Journa”, відбувся в Гонконгу, але китайські колекціонери тепер стали частими гостями і на інших світових ярмарках.
«Нові» китайці, чиї маєтки зросли завдяки швидкому і стрімкому економічному відродженню країни, не шкодують дзвінкої монети для того, щоб повернути національні скарби, які тепер набули ще й іншого значення : вони символізують зростаючий престиж самого Китаю на міжнародній арені. «Ціни, які пропонують китайці, відсотків на 30 перевищують ті, що можна отримати в Америці, - говорить агент американського аукціону. – Складається враження, що китайці готові купити мистецькі твори незалежно від ціни».
На відміну від мільйонерів з інших країн, зауважує американська газета, китайці повністю концентруються на національному мистецтві. Якщо японці на початку 1980-х років скуповували картини Ван Гога та інших західних митців, намагаючись засвідчити, що вони розуміються на світовому мистецтві, то китайцям європейські шедеври цілком байдужі. Нові китайські капіталісти мають інше завдання: вони повертають країні втрачене минуле, а з ним і почуття національної гордості. «Я вважаю, що це мій обов’язок, як промисловця, купити за кордоном і повернути мистецькі речі до Китаю», - пояснює свою мотивацію китайський мільйонер, якого цитує “Wall Street Journal”.