Петро Кагуй Листи на “Свободу”
Прага, 6 грудня 2003 року.
Петро Кагуй
В ефірі передача “Листи на Свободу”. Вітаю Вас, Шановні слухачі!
Насамперед короткий анонс:
- Що стосується таких передач, як “Проте”, наприклад, то я думаю, що те, що воно носить замовний характер, ні в кого не викликає жодних сумнівів.
- Не дай боже, щоб мій син заробляв на хліб такою працею. Адже тут ідеологією і не пахне. Скоріше тягне продажністю, якщо згадати їхнє минуле.
- Ми віримо, що все ж на президентських виборах наступного року переможе справжній, розумний, витриманий патріот України Віктор Ющенко.
- Ні, ні, ні в якому разі не можна допустити Ющенка до президентського крісла. От, якби Симоненка обрати президентом – ото було б зовсім інше.
- Лист Миколи Волошина – не просто собі лист. Це реакція на безліч негативної інформації, яка падає на голову людини, котра прагне доброго слова.
Петро Кагуй
Це були лише репліки із деякий озвучених листів та двох невеликих коментарів, які, серед іншого, прозвучать у сьогоднішній передачі.
Залишайтеся з нами на хвилях “Радіо Свобода”.
Досить часто ми отримуємо листи, автори яких діляться своїми враженнями від конкретних телевізійних передач чи загалом побаченого на українських телеканалах. Якщо не брати до уваги мовної проблеми, то, здебільшого, це: критичні зауваження щодо політичного спрямування тих чи інших телеканалів, окремих передач, переповідання коментарів ведучих та учасників розмов, тощо.
Нам досить важко реагувати на такі послання. З одного боку, щоб щось сказати, чи озвучити такі листи, варто було б самому безпосередньо побачити ту чи іншу конкретну передачу, про яку мовиться. А з іншого боку, постає питання етики, наскільки етично американській радіостанції “Радіо Свобода” критикувати той чи інший український телеканал, окремі передачі чи й окремих журналістів.
І вже ж, останнім часом наші слухачі настільники часто згадують одну телепередачу та її ведучих, що було б, очевидно, набагато неетичніше залишити такі листи поза увагою.
Йдеться про передачу “Проте” на телеканалі “1+1”. До речі, про неї мовиться і у відкритому посланні голови комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації Миколи Томенка. 1 грудня пан Томенко оприлюднив свого відкритого листа до Президента України, в якому він поставив п’ять запитань Леонідові Кучмі.
Одне із запитань звучить так, цитую за повідомленням агентства УНІАН: “Чи дійсно Ви змушуєте керівництво телевізійного каналу “1+1” транслювати в ефірі і надалі програму “Проте”, яку Ви вважаєте найоб''єктивнішою з-поміж інших телевізійних передач?”, - кінець цитати із відкритого листа Миколи Томенка до Президента України.
Отож, таке питання поставлене, а чи буде на нього відповідь, наразі, можна лише здогадуватися.
Якщо ж судити з листів наших слухачів, то їхня оцінка передачі “Проте” є досить однозначною.
Михайло Баканчук із Тернополя:
“Бруд, огидні наклепи і безпардонність у висловлюваннях ллються з уст не тільки найнятих Корчинського і Джангірова, а й від більш поважних посадовців та політичних діячів, які бояться демократичних змін в самій системі влади.
Якщо влада й надалі керуватиметься не Конституцією України, а законами "зони", то на демократичність майбутніх виборів президента України годі надіятися”.
Валентини Буріменко з Одеси:
“Іноді, натиснувши кнопку телевізора, натрапляєш на базікання “солодкої парочки”. Якби не було Ющенка, то Джангіров із Корчинським померли б із голоду. А так - мають на хліб з маслом чи ще й більше. Не дай боже, щоб мій син заробляв на хліб такою працею. Адже тут ідеологією і не пахне. Скоріше тягне продажністю, якщо згадати їхнє минуле.
Звичайно, є певна аудиторія, якій це до смаку. Є ті, хто, не розуміючи, ковтає цю продукцію.
Але, якщо мати голову на плечах то висновки цих, так би мовити, “пророків” викликають тільки огиду. Ми ще будемо свідками того, як ці “добродії” шукатимуть нових покровителів”.
Ігор Олещук із Тернополя:
“...Важко дивитися їхнє телебачення, де обливають брудом народного улюбленця Віктора Ющенка, це роблять: В''ячеслав Піховшек, Дмитро Джангіров і Дмитро Корчинський, які вірно служать представникам ордену Святого Станіслава”.
Євгенія Шевченко з Києва:
“Кожен день слухаю Ваші передачі, а також і листи, які пишуть здебільшого патріоти українського народу, а особливо прихильники “Нашої України”, блоку Віктора Ющенка, справжнього патріота України та свого народу... Народу розумного, працьовитого, але злиденного, бо його зробила бідняками на такій родючій землі корумпована бандитська влада...
Чому Дмитро Корчинський та Дмитро Джангіров, яким щоденно дають телеканал “1+1”, обливають брудом прекрасну людину Віктора Ющенка, а також Юлію Тимошенко. Невже вони забули, скільки добра зробили для народу Ющенко та Тимошенко, перебуваючи при владі? Але, це не подобалось президенту і його оточенню...
Наш народ усе розуміє і старі, і молоді. Ми віримо, що все ж на президентських виборах наступного року переможе справжній, розумний, витриманий патріот України Віктор Ющенко.
З повагою, Ваша постійна слухачка з Києва Євгенія Шевченко”.
Петро Кагуй
Після цитат із листів наших слухачів пропоную послухати, що сказав в інтерв’ю “Радіо Свобода” з приводу передачі “Проте” на каналі “1+1” заступник голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Віталій Шевченко.
Віталій Шевченко
Що стосується таких передач, як “Проте”, наприклад, то я думаю, що те, що воно носить замовний характер, ні в кого не викликає жодних сумнівів. Навіть саме керівництво каналу “1+1” віддавна вже має дискомфорт, що їм робити з цими передачами, заявляючи не раз про те, що вони не проти вже їх зняти, якби там можна було б розв’язати певні договірні, юридичні питання.
Часом доходить до комізму, тому що настільки прозоро тут простежується політика. Коли поговорювали про те, що як громадськість реагує на цю передачу, так найдивніше, що навіть політичні партії, які входять, приміром, до блоку Ющенка, який найчастіше і є об’єктом передачі “Проте” (це мені, як членові Нацради відомо), пробували розглянути це питання, як їм повестися, і прийшли до висновку, що цю передачу займати не можна. Треба лише пошкодувати, що вона йде раз на день, а не підлягає кількаденним повторам. Наскільки вона примітивно і непрофесійно робиться.
Я думаю, що це кожен глядач розуміє, що тут мистецтва немає і журналістики немає, а є просто відверта замовна політика. І не більше”.
Петро Кагуй
Нагадаю, що це був Віталій Шевченко, заступник голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.
А зараз пропоную послухати у дикторському читанні листа, якого надіслав нам Василь Панчак із міста Заліщики Тернопільської області:
“Десь місяць тому, перечитуючи свіжу пресу у районній бібліотеці я натрапив на статтю якогось політика, у якій він написав, що якщо Віктора Ющенка оберуть президентом – то це буде трагедією для України. Тоді я лише посміявся з висловлювання цього горе-пророка. Але, чомусь ці слова ніяк не виходили мені з голови. А тепер я подумав, що цей бовдур мав таки рацію.
Дійсно, коли Ющенко стане президентом (а він ним все-таки стане, якщо його не вб’ють, не отруять, чи ще якогось паскудства не зроблять), то це буде “велика трагедія” для України.
Подумайте лишень: Ющенко напевне захоче інтегрувати Україну до Європи, домагатиметься її членства в НАТО. А як на це дивитиметься наш так званий “старший брат”? Хіба не болітиме його серце, що сестричка Україна його зраджує?
А далі, Ющенку може прийти в голову думка підняти життєвий рівень українського народу, підвищити зарплати, пенсії, стипендії, А ви розумієте, до чого це може призвести? Тоді нещасні “хохли”, які тепер думають лише про те як їм вижити, почнуть думати про культуру, або, не дай Боже про політику.
Ні, ні, ні в якому разі не можна допустити Ющенка до президентського крісла.
От, якби Симоненка обрати президентом – ото було б зовсім інше. По-перше, це – вірний ленінець і сталінець. Він би наплював на Європу і на Америку та інтегрував би Україну, або й повністю приєднав її до Росії, щоб відновити “союз нерушимых республик свободных”, хоча б лише трьох – Білорусі, України і Росії, бо балтійські країни, Грузія, Азербайджан навряд чи ще коли-небудь захочуть поєднатися братерською любов’ю із Росією. Хіба що Казахстан може захотіти.
І які ж тоді “світлі” перспективи відкриються для українського народу? Знову будуть для нас доступні сибірські табори, соловецьке пекло. Бо Симоненко, як вірний в усьому онук Леніна-Сталіна хіба терпітиме критику на свою адресу?
Окрім цього, Симоненко зробить російську мову державною, щоб кожен свідомий українець розмовляв лише на “великорусском языке”, а не користувався б якоюсь... українською мовою, чого, Ющенко, напевно, не допустить...”.
Адже, я читав, як Симоненко із жалем згадував перебування України в Союзі, наголошуючи, що: ми тоді мали безплатне медичне забезпечення, безплатну освіту і так далі і таке подібне.
Думаю, що Симоненко поступив би чесно, якби признався, чому в нього така ностальгія за Союзом. Він мав би сказати: “Ми, комуністи, мали в Союзі спецрозподільники, спецлікарні, спецмагазини, ми вже жили при комунізмі”. Але, чи скаже таке Симоненко?
А от коли у моїх дітей боліло горло – я не міг дістати за жодні гроші масла, щоб дати їм із гарячим молоком. Тоді, як для комуністів, на той час, масло було у спецмагазинах. Тож зрозуміло, за чим плаче комуніст Симоненко”.
Петро Кагуй
Це була лише частина листа Василя Панчака із міста Заліщики Тернопільської області. Пан Панчак також написав, що він здивований і розчарований тим, що Віктор Ющенко йде на об''єднання не лише із соціалістами, але й комуністами. “Невже Ющенко настільки наївний, що сподівається мати з боку комуністів якусь підтримку на виборах, або що вони підтримають його кандидатуру?”, - порушує запитання автор листа.
А наприкінці свого послання Василь Панчак із Тернопільщини зауважив: цитую: “Між іншим, Президент Кучма... не заслуговує такого шельмування у пресі. Не дивлячись на помилки, він все-таки президент і не варто його так звинувачувати в усіх гріхах. Усі пакості не від Кучми, а від його оточення”, - кінець цитати.
Звучить пісня Павла Дворського “Товариство моє”.
Петро Кагуй
Після фрагменту з пісні Павла Дворського “Товариство моє” перейдемо до листа Олени Клименко з міста Таращі, що на Київщині. Олена навчається в одному зі столичних вузів і вже не вперше пише нам:
“Приводом для написання нового листа стали нещодавні парламентські слухання “Про становище молоді в Україні”. Навчаючись заочно, я маю можливість слухати засідання Верховної Ради, тому хочу поділитися з вами своїми думками щодо життя молодих людей в Україні.
Звичайно, спосіб життя людини залежить від двох основних чинників - виховання та впливу суспільства, в якому ми живемо.
У навчальному посібнику Михайла Фіцули “Педагогіка” є один чудовий розділ - “Теорія виховання”, в якому, зокрема, вказано на те, що з самого початку виховного процесу дитини мають прищеплювати їй любов до прекрасного (естетичне виховання), почуття патріотизму та національної самосвідомості (національне виховання), пропаганда здорового способу життя і так далі. Одним словом, така теорія виховання мала б служити вагомою запорукою майбутнього України. Однак, тут потрібно виділити кілька нюансів:
По-перше, курс естетики мають можливість вивчати переважно учні обласних центрів, у ліцеях і гімназіях та й то один раз на тиждень. Але чим гірші діти маленьких міст та сіл? Чому учні звичайних шкіл не мають можливості хоча б трохи опанувати “теорією прекрасного”? Вочевидь, причина цього – нестача педагогічних кадрів, або ж небажання уряду запроваджувати цю дисципліну, адже це – додаткові витрати.
По-друге, про яке почуття національної самосвідомості може йти мова, коли велика частина молоді мріє виїхати на постійне місце проживання за кордон, бо стає цілком очевидним, що у своїй Батьківщині їм важко збудувати власне щастя, досягнути самоствердження, знайти своє покликання. А щодо бездоганного володіння учнями українською мовою, про яке йдеться у згаданій мною теорії виховання, то втілення цієї ідеї в життя дуже примарне, особливо у селах, де самі вчителі української мови спілкуються суржиком. А у великих містах панує “вєлікій і могучій”.
Особливо хочеться звернути увагу на питання здорового способу життя: як фізичного так і духовного. Оскільки, далеко не кожна молода людина може похвалитися добрим здоров’ям, бо ж наші урядовці не можуть зрозуміти, що без належного фінансування системи охорони здоров’я, їхні заяви про молодь як майбутнє України є – примарними. Так само не можна говорити про високу духовність молоді. Бо про яку високу мораль може йти мова, коли молода людина з усіх сторін оточена проявами бездуховності. Телебачення вчить людину - не як бути вихованим, освіченим, відчувати любов до мистецтва, культури, а як знатися на “кіллерах” (убивцях), жорстокості, насильстві, тощо. В Україні настільки в лапках “дбають” про гідний спосіб життя молоді та належну освіту для неї, що ми скоро можемо стати рекордсменами за числом самогубств, кількості абортів та хворих на СНІД. І що найгірше, переважна більшість людей на сьогодні не може жити й працювати за своїм покликанням. Й тому багато тих, хто прагне виїхати за кордон. Інтерес до класичної літератури, з якої можна черпати приклади для гідного життя, знижується. Натомість зростає попит на різноманітні журнали із, так би мовити, “уроками, модного, сучасного, бездуховного життя”. Це ж саме стосується і сучасної української молодіжної естради, яка, загалом, вносить до свідомості її шанувальників хаос, що повільно, але впевнено веде до зниження їхнього інтелекту та людяності. А в той час Державний комітет України у справах сім’ї та молоді не бачить у цьому всьому проблем, запевняючи, що їхня робота дає плідні результати.
З повагою та найкращими побажаннями, Олена Клименко.
Петро Кагуй
Інколи ми отримуємо листи, автори яких роблять нам зауваження, що у наших передачах звучить багато негативної інформації, багато мовиться про проблеми українського сьогодення і мало конструктивних думок, пропозицій, як вирішувати ці проблеми, як вийти з такої невтішної ситуації.
Ось і цього разу ми отримали подібного листа від Миколи Волошина зі села Хотів, Києво-Святошинського району Київської області:
“Вельмишановна редакція “Радіо Свобода”!
Слухаю Ваші передачі про те, які недоліки в нашому суспільстві... Але, хотілося б почути від Вас і від тих людей, які називають себе великими істориками, політиками, вченими не про наші недоліки, а про те:
• як підняти нашу економіку; • як зробити так, щоб наші люди не залишали свою Батьківщину і наче жебраки не їздили по всьому світі, щоб заробити на прожиття; • як зробити, щоб інвестори не боялися вкладати кошти в нашу економіку; • як не ображатися на наших депутатів, яких ми обираємо, а потім вони оббирають нас; • як скоротити державний апарат; • як зробити так, щоб податки нараховувалися не сторонніми особами, а платниками податків і вони йшли за призначенням; • як зробити нашу країну демократичною; • як обрати президента, який би виконував волю народу, а не народ волю президента.
І таких питань можна поставити безліч... Й тому і хочу отримати від Вас відповідь та, щоб люди знали, що їм робити, щоб знову по своїй волі не закувати себе у кайдани або не всунути голову в ярмо, та надати право нас стьобати немов скотину, і не тільки нас, а і наших онуків”.
З великою повагою до Вас Микола Волошин, село Хотів, Києво-Святошинського району Київської області”.
Петро Кагуй
Отримавши такого листа, ми зателефонували до відомого філософа, публіциста, громадського діяча Євгена Сверстюка із проханням прокоментувати це послання. І пан Сверстюк погодився це зробити.
Євген Сверстюк
Лист Миколи Волошина – не просто собі лист. Це реакція на безмір негативної інформації, яка падає на голову людини, котра прагне доброго слова і якоїсь розради від того мудрого слова. Жовті газети, телеканали просто паразитують нас негативною інформацією. Адміністрація Кучми і Янукович пропонує нам розв’язувати їхні задачі включно з такими: у кого позичати і почім кувати зерно. А тут ще й “Радіо Свобода” передає нам балачки Шуфрича і Гапочки. На ці балачки, як рукавом куфайки по струнах. А там далі дуже акуратно інформують нас про українського дипломата затриманого напідпитку, або українських громадян, які торгують дівчатами, про українських матросів заарештованих.
Ось і заволав Микола Волошин: “Люди добрі, та скільки можна? Що Вас ніколи не затримувала поліція? Що Ви не знаєте, що то за “українці”, які торгують дівчатами? Що Ви збираєте те сміття і сипите нам в очі. В нас є для цього свої канали, які принижують людину, а Ви ще й по декілька разів повторюєте.
Далі Микола Волошин перечислює проблеми, яких вистачило б на царя Соломона. Він, очевидно, має на увазі – спрямувати думку “Свободи” в позитивне русло конструктивного пошуку. Чому люди люблять ребуси, кросворди, загадки? Бо вони будять пам’ять, уяву, живий розум. Чому люди не люблять поганих вістей? Бо вони пригнічують дух. Такі вісті розносить людина слабка, інертна, зневірена. Гадаймо, з якою радістю ми чекаємо гостя, який прийде і підтримає нас на дусі.
Пан Микола перечислює проблеми яких не розв’язує, не вміє розв’язувати і навіть не береться розв’язувати постсовєцька наша влада. А чому? Бо позитивна праця: творче, наполегливе розв’язування вимагає і доброї волі, і напруження зусиль, і посилює думки, думки про людей, про свого ближнього. А коли думаєш тільки про свій інтерес, то нічого не розв’яжеш і станеш в очах людей, ще менше ніж був. По суті чоловік запитує, що робити, щоб людям стало зрозуміло, що недобрий не зробить добра, лукавий буде лукавити і обманювати далі, недолюд буде думати тільки про крісло.
Отже, йдеться про те, що людей треба орієнтувати на добро, на порядок на совість, налаштовувати. Бо коли знаєш, що у людини є Бог і щось святе за душею, то такій людині можна вірити, і таку людину можна обирати. Отже, шановні автори і редактори “Свободи”, Ваші слухачі орієнтують вас і нас на важливе, над чим треба думати і думати.
Петро Кагуй
Це був філософ, публіцист, відомий громадський діяч Євген Сверстюк. Ми вдячні панові Сверстюку за цей коментар і, звичайно, вдячні Миколі Волошину з Київщини за його листа. Ми завжди намагаємося враховувати зауваження, побажання наших слухачів стосовно нашої роботи. І зауваження Миколи Волошина досить слушне.
Але, й навіть, коли інколи критика, докори виглядають не дуже переконливо, для нас все одно важливо знати, що є і такі: думки, реакції на наші передачі.
А зараз прозвучить чергове поетичне послання від Івана Киреєва із міста Шепетівки Хмельницької області:
Капіталізм по-українськи
Ми уже в капіталізмі, Кучма в нього нас завів! Та чому він ненависний, Українця не злюбив? Та тому, що ненародний – Пінчуків, Медведчуків!
Українці всі голодні, Вже нема родючих нив! Ціни – довгі і бридкі! Не приймає нас Європа – Не потрібні там такі!
Розвелося мільйонерів Більше ніж голодних псів! Демократія умерла – Кучма спритно задушив! Дарував чужий нам простір, Будем в ньому, як в “раю”! Треба ж мати стільки злості – Неньку він продав свою!
Ми живем в капіталізмі, Якщо звати це життям! В “мерседесах” одні їздять, Інші більш по смітникам! Всюди шопи, всюди банки, А в людей нема грошей! І нема роботи зранку, І не має вже й мишей. А неукраїнська влада Черевата і пихата І одержує платню – Це для неї все в меню.
І одного раптом дня Буде рідна маячня – Обере такий парламент Президента нам на пам’ять! А всі наші голоси Перейдуть тоді на пси!
Хоч мовчи, а хочеш гавкай – Ти для влади, як собака! Зажене в собачу буду, Юшки черпачок наллє!
Думаєте, що не буде? Кожен матиме своє!
Петро Кагуй
Із віршем, що його надіслав Іван Киреєв із міста Шепетівки Хмельницької області ми наблизилися до завершення передачі “Листи на Свободу”.
І оскільки сьогодні знову було порушено низку гострих болючих проблем, і знову хтось догорятиме нам, що й далі подаємо багато негативної інформації, то хоча б насамкінець пропоную послухати бадьору пісню у виконанні Віталія Білоножка “Буде свято”. Цього разу з Вами був Петро Кагуй, а озвучувати листи мені допомогли мої празькі колеги. Дякує Вам за вашу увагу і за ваші послання! Пишіть нам, ми раді вашим листам! На все добре!
Петро Кагуй
В ефірі передача “Листи на Свободу”. Вітаю Вас, Шановні слухачі!
Насамперед короткий анонс:
- Що стосується таких передач, як “Проте”, наприклад, то я думаю, що те, що воно носить замовний характер, ні в кого не викликає жодних сумнівів.
- Не дай боже, щоб мій син заробляв на хліб такою працею. Адже тут ідеологією і не пахне. Скоріше тягне продажністю, якщо згадати їхнє минуле.
- Ми віримо, що все ж на президентських виборах наступного року переможе справжній, розумний, витриманий патріот України Віктор Ющенко.
- Ні, ні, ні в якому разі не можна допустити Ющенка до президентського крісла. От, якби Симоненка обрати президентом – ото було б зовсім інше.
- Лист Миколи Волошина – не просто собі лист. Це реакція на безліч негативної інформації, яка падає на голову людини, котра прагне доброго слова.
Петро Кагуй
Це були лише репліки із деякий озвучених листів та двох невеликих коментарів, які, серед іншого, прозвучать у сьогоднішній передачі.
Залишайтеся з нами на хвилях “Радіо Свобода”.
Досить часто ми отримуємо листи, автори яких діляться своїми враженнями від конкретних телевізійних передач чи загалом побаченого на українських телеканалах. Якщо не брати до уваги мовної проблеми, то, здебільшого, це: критичні зауваження щодо політичного спрямування тих чи інших телеканалів, окремих передач, переповідання коментарів ведучих та учасників розмов, тощо.
Нам досить важко реагувати на такі послання. З одного боку, щоб щось сказати, чи озвучити такі листи, варто було б самому безпосередньо побачити ту чи іншу конкретну передачу, про яку мовиться. А з іншого боку, постає питання етики, наскільки етично американській радіостанції “Радіо Свобода” критикувати той чи інший український телеканал, окремі передачі чи й окремих журналістів.
І вже ж, останнім часом наші слухачі настільники часто згадують одну телепередачу та її ведучих, що було б, очевидно, набагато неетичніше залишити такі листи поза увагою.
Йдеться про передачу “Проте” на телеканалі “1+1”. До речі, про неї мовиться і у відкритому посланні голови комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації Миколи Томенка. 1 грудня пан Томенко оприлюднив свого відкритого листа до Президента України, в якому він поставив п’ять запитань Леонідові Кучмі.
Одне із запитань звучить так, цитую за повідомленням агентства УНІАН: “Чи дійсно Ви змушуєте керівництво телевізійного каналу “1+1” транслювати в ефірі і надалі програму “Проте”, яку Ви вважаєте найоб''єктивнішою з-поміж інших телевізійних передач?”, - кінець цитати із відкритого листа Миколи Томенка до Президента України.
Отож, таке питання поставлене, а чи буде на нього відповідь, наразі, можна лише здогадуватися.
Якщо ж судити з листів наших слухачів, то їхня оцінка передачі “Проте” є досить однозначною.
Михайло Баканчук із Тернополя:
“Бруд, огидні наклепи і безпардонність у висловлюваннях ллються з уст не тільки найнятих Корчинського і Джангірова, а й від більш поважних посадовців та політичних діячів, які бояться демократичних змін в самій системі влади.
Якщо влада й надалі керуватиметься не Конституцією України, а законами "зони", то на демократичність майбутніх виборів президента України годі надіятися”.
Валентини Буріменко з Одеси:
“Іноді, натиснувши кнопку телевізора, натрапляєш на базікання “солодкої парочки”. Якби не було Ющенка, то Джангіров із Корчинським померли б із голоду. А так - мають на хліб з маслом чи ще й більше. Не дай боже, щоб мій син заробляв на хліб такою працею. Адже тут ідеологією і не пахне. Скоріше тягне продажністю, якщо згадати їхнє минуле.
Звичайно, є певна аудиторія, якій це до смаку. Є ті, хто, не розуміючи, ковтає цю продукцію.
Але, якщо мати голову на плечах то висновки цих, так би мовити, “пророків” викликають тільки огиду. Ми ще будемо свідками того, як ці “добродії” шукатимуть нових покровителів”.
Ігор Олещук із Тернополя:
“...Важко дивитися їхнє телебачення, де обливають брудом народного улюбленця Віктора Ющенка, це роблять: В''ячеслав Піховшек, Дмитро Джангіров і Дмитро Корчинський, які вірно служать представникам ордену Святого Станіслава”.
Євгенія Шевченко з Києва:
“Кожен день слухаю Ваші передачі, а також і листи, які пишуть здебільшого патріоти українського народу, а особливо прихильники “Нашої України”, блоку Віктора Ющенка, справжнього патріота України та свого народу... Народу розумного, працьовитого, але злиденного, бо його зробила бідняками на такій родючій землі корумпована бандитська влада...
Чому Дмитро Корчинський та Дмитро Джангіров, яким щоденно дають телеканал “1+1”, обливають брудом прекрасну людину Віктора Ющенка, а також Юлію Тимошенко. Невже вони забули, скільки добра зробили для народу Ющенко та Тимошенко, перебуваючи при владі? Але, це не подобалось президенту і його оточенню...
Наш народ усе розуміє і старі, і молоді. Ми віримо, що все ж на президентських виборах наступного року переможе справжній, розумний, витриманий патріот України Віктор Ющенко.
З повагою, Ваша постійна слухачка з Києва Євгенія Шевченко”.
Петро Кагуй
Після цитат із листів наших слухачів пропоную послухати, що сказав в інтерв’ю “Радіо Свобода” з приводу передачі “Проте” на каналі “1+1” заступник голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Віталій Шевченко.
Віталій Шевченко
Що стосується таких передач, як “Проте”, наприклад, то я думаю, що те, що воно носить замовний характер, ні в кого не викликає жодних сумнівів. Навіть саме керівництво каналу “1+1” віддавна вже має дискомфорт, що їм робити з цими передачами, заявляючи не раз про те, що вони не проти вже їх зняти, якби там можна було б розв’язати певні договірні, юридичні питання.
Часом доходить до комізму, тому що настільки прозоро тут простежується політика. Коли поговорювали про те, що як громадськість реагує на цю передачу, так найдивніше, що навіть політичні партії, які входять, приміром, до блоку Ющенка, який найчастіше і є об’єктом передачі “Проте” (це мені, як членові Нацради відомо), пробували розглянути це питання, як їм повестися, і прийшли до висновку, що цю передачу займати не можна. Треба лише пошкодувати, що вона йде раз на день, а не підлягає кількаденним повторам. Наскільки вона примітивно і непрофесійно робиться.
Я думаю, що це кожен глядач розуміє, що тут мистецтва немає і журналістики немає, а є просто відверта замовна політика. І не більше”.
Петро Кагуй
Нагадаю, що це був Віталій Шевченко, заступник голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.
А зараз пропоную послухати у дикторському читанні листа, якого надіслав нам Василь Панчак із міста Заліщики Тернопільської області:
“Десь місяць тому, перечитуючи свіжу пресу у районній бібліотеці я натрапив на статтю якогось політика, у якій він написав, що якщо Віктора Ющенка оберуть президентом – то це буде трагедією для України. Тоді я лише посміявся з висловлювання цього горе-пророка. Але, чомусь ці слова ніяк не виходили мені з голови. А тепер я подумав, що цей бовдур мав таки рацію.
Дійсно, коли Ющенко стане президентом (а він ним все-таки стане, якщо його не вб’ють, не отруять, чи ще якогось паскудства не зроблять), то це буде “велика трагедія” для України.
Подумайте лишень: Ющенко напевне захоче інтегрувати Україну до Європи, домагатиметься її членства в НАТО. А як на це дивитиметься наш так званий “старший брат”? Хіба не болітиме його серце, що сестричка Україна його зраджує?
А далі, Ющенку може прийти в голову думка підняти життєвий рівень українського народу, підвищити зарплати, пенсії, стипендії, А ви розумієте, до чого це може призвести? Тоді нещасні “хохли”, які тепер думають лише про те як їм вижити, почнуть думати про культуру, або, не дай Боже про політику.
Ні, ні, ні в якому разі не можна допустити Ющенка до президентського крісла.
От, якби Симоненка обрати президентом – ото було б зовсім інше. По-перше, це – вірний ленінець і сталінець. Він би наплював на Європу і на Америку та інтегрував би Україну, або й повністю приєднав її до Росії, щоб відновити “союз нерушимых республик свободных”, хоча б лише трьох – Білорусі, України і Росії, бо балтійські країни, Грузія, Азербайджан навряд чи ще коли-небудь захочуть поєднатися братерською любов’ю із Росією. Хіба що Казахстан може захотіти.
І які ж тоді “світлі” перспективи відкриються для українського народу? Знову будуть для нас доступні сибірські табори, соловецьке пекло. Бо Симоненко, як вірний в усьому онук Леніна-Сталіна хіба терпітиме критику на свою адресу?
Окрім цього, Симоненко зробить російську мову державною, щоб кожен свідомий українець розмовляв лише на “великорусском языке”, а не користувався б якоюсь... українською мовою, чого, Ющенко, напевно, не допустить...”.
Адже, я читав, як Симоненко із жалем згадував перебування України в Союзі, наголошуючи, що: ми тоді мали безплатне медичне забезпечення, безплатну освіту і так далі і таке подібне.
Думаю, що Симоненко поступив би чесно, якби признався, чому в нього така ностальгія за Союзом. Він мав би сказати: “Ми, комуністи, мали в Союзі спецрозподільники, спецлікарні, спецмагазини, ми вже жили при комунізмі”. Але, чи скаже таке Симоненко?
А от коли у моїх дітей боліло горло – я не міг дістати за жодні гроші масла, щоб дати їм із гарячим молоком. Тоді, як для комуністів, на той час, масло було у спецмагазинах. Тож зрозуміло, за чим плаче комуніст Симоненко”.
Петро Кагуй
Це була лише частина листа Василя Панчака із міста Заліщики Тернопільської області. Пан Панчак також написав, що він здивований і розчарований тим, що Віктор Ющенко йде на об''єднання не лише із соціалістами, але й комуністами. “Невже Ющенко настільки наївний, що сподівається мати з боку комуністів якусь підтримку на виборах, або що вони підтримають його кандидатуру?”, - порушує запитання автор листа.
А наприкінці свого послання Василь Панчак із Тернопільщини зауважив: цитую: “Між іншим, Президент Кучма... не заслуговує такого шельмування у пресі. Не дивлячись на помилки, він все-таки президент і не варто його так звинувачувати в усіх гріхах. Усі пакості не від Кучми, а від його оточення”, - кінець цитати.
Звучить пісня Павла Дворського “Товариство моє”.
Петро Кагуй
Після фрагменту з пісні Павла Дворського “Товариство моє” перейдемо до листа Олени Клименко з міста Таращі, що на Київщині. Олена навчається в одному зі столичних вузів і вже не вперше пише нам:
“Приводом для написання нового листа стали нещодавні парламентські слухання “Про становище молоді в Україні”. Навчаючись заочно, я маю можливість слухати засідання Верховної Ради, тому хочу поділитися з вами своїми думками щодо життя молодих людей в Україні.
Звичайно, спосіб життя людини залежить від двох основних чинників - виховання та впливу суспільства, в якому ми живемо.
У навчальному посібнику Михайла Фіцули “Педагогіка” є один чудовий розділ - “Теорія виховання”, в якому, зокрема, вказано на те, що з самого початку виховного процесу дитини мають прищеплювати їй любов до прекрасного (естетичне виховання), почуття патріотизму та національної самосвідомості (національне виховання), пропаганда здорового способу життя і так далі. Одним словом, така теорія виховання мала б служити вагомою запорукою майбутнього України. Однак, тут потрібно виділити кілька нюансів:
По-перше, курс естетики мають можливість вивчати переважно учні обласних центрів, у ліцеях і гімназіях та й то один раз на тиждень. Але чим гірші діти маленьких міст та сіл? Чому учні звичайних шкіл не мають можливості хоча б трохи опанувати “теорією прекрасного”? Вочевидь, причина цього – нестача педагогічних кадрів, або ж небажання уряду запроваджувати цю дисципліну, адже це – додаткові витрати.
По-друге, про яке почуття національної самосвідомості може йти мова, коли велика частина молоді мріє виїхати на постійне місце проживання за кордон, бо стає цілком очевидним, що у своїй Батьківщині їм важко збудувати власне щастя, досягнути самоствердження, знайти своє покликання. А щодо бездоганного володіння учнями українською мовою, про яке йдеться у згаданій мною теорії виховання, то втілення цієї ідеї в життя дуже примарне, особливо у селах, де самі вчителі української мови спілкуються суржиком. А у великих містах панує “вєлікій і могучій”.
Особливо хочеться звернути увагу на питання здорового способу життя: як фізичного так і духовного. Оскільки, далеко не кожна молода людина може похвалитися добрим здоров’ям, бо ж наші урядовці не можуть зрозуміти, що без належного фінансування системи охорони здоров’я, їхні заяви про молодь як майбутнє України є – примарними. Так само не можна говорити про високу духовність молоді. Бо про яку високу мораль може йти мова, коли молода людина з усіх сторін оточена проявами бездуховності. Телебачення вчить людину - не як бути вихованим, освіченим, відчувати любов до мистецтва, культури, а як знатися на “кіллерах” (убивцях), жорстокості, насильстві, тощо. В Україні настільки в лапках “дбають” про гідний спосіб життя молоді та належну освіту для неї, що ми скоро можемо стати рекордсменами за числом самогубств, кількості абортів та хворих на СНІД. І що найгірше, переважна більшість людей на сьогодні не може жити й працювати за своїм покликанням. Й тому багато тих, хто прагне виїхати за кордон. Інтерес до класичної літератури, з якої можна черпати приклади для гідного життя, знижується. Натомість зростає попит на різноманітні журнали із, так би мовити, “уроками, модного, сучасного, бездуховного життя”. Це ж саме стосується і сучасної української молодіжної естради, яка, загалом, вносить до свідомості її шанувальників хаос, що повільно, але впевнено веде до зниження їхнього інтелекту та людяності. А в той час Державний комітет України у справах сім’ї та молоді не бачить у цьому всьому проблем, запевняючи, що їхня робота дає плідні результати.
З повагою та найкращими побажаннями, Олена Клименко.
Петро Кагуй
Інколи ми отримуємо листи, автори яких роблять нам зауваження, що у наших передачах звучить багато негативної інформації, багато мовиться про проблеми українського сьогодення і мало конструктивних думок, пропозицій, як вирішувати ці проблеми, як вийти з такої невтішної ситуації.
Ось і цього разу ми отримали подібного листа від Миколи Волошина зі села Хотів, Києво-Святошинського району Київської області:
“Вельмишановна редакція “Радіо Свобода”!
Слухаю Ваші передачі про те, які недоліки в нашому суспільстві... Але, хотілося б почути від Вас і від тих людей, які називають себе великими істориками, політиками, вченими не про наші недоліки, а про те:
• як підняти нашу економіку; • як зробити так, щоб наші люди не залишали свою Батьківщину і наче жебраки не їздили по всьому світі, щоб заробити на прожиття; • як зробити, щоб інвестори не боялися вкладати кошти в нашу економіку; • як не ображатися на наших депутатів, яких ми обираємо, а потім вони оббирають нас; • як скоротити державний апарат; • як зробити так, щоб податки нараховувалися не сторонніми особами, а платниками податків і вони йшли за призначенням; • як зробити нашу країну демократичною; • як обрати президента, який би виконував волю народу, а не народ волю президента.
І таких питань можна поставити безліч... Й тому і хочу отримати від Вас відповідь та, щоб люди знали, що їм робити, щоб знову по своїй волі не закувати себе у кайдани або не всунути голову в ярмо, та надати право нас стьобати немов скотину, і не тільки нас, а і наших онуків”.
З великою повагою до Вас Микола Волошин, село Хотів, Києво-Святошинського району Київської області”.
Петро Кагуй
Отримавши такого листа, ми зателефонували до відомого філософа, публіциста, громадського діяча Євгена Сверстюка із проханням прокоментувати це послання. І пан Сверстюк погодився це зробити.
Євген Сверстюк
Лист Миколи Волошина – не просто собі лист. Це реакція на безмір негативної інформації, яка падає на голову людини, котра прагне доброго слова і якоїсь розради від того мудрого слова. Жовті газети, телеканали просто паразитують нас негативною інформацією. Адміністрація Кучми і Янукович пропонує нам розв’язувати їхні задачі включно з такими: у кого позичати і почім кувати зерно. А тут ще й “Радіо Свобода” передає нам балачки Шуфрича і Гапочки. На ці балачки, як рукавом куфайки по струнах. А там далі дуже акуратно інформують нас про українського дипломата затриманого напідпитку, або українських громадян, які торгують дівчатами, про українських матросів заарештованих.
Ось і заволав Микола Волошин: “Люди добрі, та скільки можна? Що Вас ніколи не затримувала поліція? Що Ви не знаєте, що то за “українці”, які торгують дівчатами? Що Ви збираєте те сміття і сипите нам в очі. В нас є для цього свої канали, які принижують людину, а Ви ще й по декілька разів повторюєте.
Далі Микола Волошин перечислює проблеми, яких вистачило б на царя Соломона. Він, очевидно, має на увазі – спрямувати думку “Свободи” в позитивне русло конструктивного пошуку. Чому люди люблять ребуси, кросворди, загадки? Бо вони будять пам’ять, уяву, живий розум. Чому люди не люблять поганих вістей? Бо вони пригнічують дух. Такі вісті розносить людина слабка, інертна, зневірена. Гадаймо, з якою радістю ми чекаємо гостя, який прийде і підтримає нас на дусі.
Пан Микола перечислює проблеми яких не розв’язує, не вміє розв’язувати і навіть не береться розв’язувати постсовєцька наша влада. А чому? Бо позитивна праця: творче, наполегливе розв’язування вимагає і доброї волі, і напруження зусиль, і посилює думки, думки про людей, про свого ближнього. А коли думаєш тільки про свій інтерес, то нічого не розв’яжеш і станеш в очах людей, ще менше ніж був. По суті чоловік запитує, що робити, щоб людям стало зрозуміло, що недобрий не зробить добра, лукавий буде лукавити і обманювати далі, недолюд буде думати тільки про крісло.
Отже, йдеться про те, що людей треба орієнтувати на добро, на порядок на совість, налаштовувати. Бо коли знаєш, що у людини є Бог і щось святе за душею, то такій людині можна вірити, і таку людину можна обирати. Отже, шановні автори і редактори “Свободи”, Ваші слухачі орієнтують вас і нас на важливе, над чим треба думати і думати.
Петро Кагуй
Це був філософ, публіцист, відомий громадський діяч Євген Сверстюк. Ми вдячні панові Сверстюку за цей коментар і, звичайно, вдячні Миколі Волошину з Київщини за його листа. Ми завжди намагаємося враховувати зауваження, побажання наших слухачів стосовно нашої роботи. І зауваження Миколи Волошина досить слушне.
Але, й навіть, коли інколи критика, докори виглядають не дуже переконливо, для нас все одно важливо знати, що є і такі: думки, реакції на наші передачі.
А зараз прозвучить чергове поетичне послання від Івана Киреєва із міста Шепетівки Хмельницької області:
Капіталізм по-українськи
Ми уже в капіталізмі, Кучма в нього нас завів! Та чому він ненависний, Українця не злюбив? Та тому, що ненародний – Пінчуків, Медведчуків!
Українці всі голодні, Вже нема родючих нив! Ціни – довгі і бридкі! Не приймає нас Європа – Не потрібні там такі!
Розвелося мільйонерів Більше ніж голодних псів! Демократія умерла – Кучма спритно задушив! Дарував чужий нам простір, Будем в ньому, як в “раю”! Треба ж мати стільки злості – Неньку він продав свою!
Ми живем в капіталізмі, Якщо звати це життям! В “мерседесах” одні їздять, Інші більш по смітникам! Всюди шопи, всюди банки, А в людей нема грошей! І нема роботи зранку, І не має вже й мишей. А неукраїнська влада Черевата і пихата І одержує платню – Це для неї все в меню.
І одного раптом дня Буде рідна маячня – Обере такий парламент Президента нам на пам’ять! А всі наші голоси Перейдуть тоді на пси!
Хоч мовчи, а хочеш гавкай – Ти для влади, як собака! Зажене в собачу буду, Юшки черпачок наллє!
Думаєте, що не буде? Кожен матиме своє!
Петро Кагуй
Із віршем, що його надіслав Іван Киреєв із міста Шепетівки Хмельницької області ми наблизилися до завершення передачі “Листи на Свободу”.
І оскільки сьогодні знову було порушено низку гострих болючих проблем, і знову хтось догорятиме нам, що й далі подаємо багато негативної інформації, то хоча б насамкінець пропоную послухати бадьору пісню у виконанні Віталія Білоножка “Буде свято”. Цього разу з Вами був Петро Кагуй, а озвучувати листи мені допомогли мої празькі колеги. Дякує Вам за вашу увагу і за ваші послання! Пишіть нам, ми раді вашим листам! На все добре!