Марія Щур Фінляндці не забули ані «Зимової війни», ані відібраної Карелії.
Прага, 2 грудня 2003 – Цими днями у Фінляндії відзначають сумну річницю. На початку грудня 1939 року, а точніше 30 листопада, радянські війська перейшли державний кордон, розпочавши війну, відому в історії Фінляндії під назвою «зимової війни», а в Росії «Фінської». В результаті тримісячної війни більше половини з 600 тисяч радянських солдатів загинули або здалися у полон, але Радянський Союз отримав частину фінської території, Карелію. Нині, через 60 років з часу тих подій, фінські карельці і досі з ностальгією згадують свою батьківщину і мріють про повернення.
Знайома багатьом мелодія «Карельської сюїти» фінського композитора Яна Сибеліуса була написана ним на прохання студентів карельського містечка Вііпурі ще у 1893 році. Проте історія самої Карелії менш відома.
Корінними мешканцями Карелії були фінські племена. Проте ще з кінця 13 століття боротьбу за цю територію вели російські та шведські володарі. Нарешті Росія відібрала Фінляндію у Швеції на початку 19 століття і дала їй статус автономного великого князівства зі своїм урядом та парламентом. У 1812 році «Стара Фінляндія» ( під такою назвою була відома західна частина Карелії ) була приєднана до Фінляндії. А трохи більше, ніж через століття, країна отримала незалежність в результаті жовтневого перевороту в Російській імперії. Тартуський мирний договір 1920 року підтвердив належність Карелії до Фінляндії. А трохи менше, ніж через 20 років, пакт Молотова-Рібентропа, що поділив зони впливу в Європі між сталінським Радянським Союзом та гітлерівською Німеччиною, означав вирок для Фінляндії. Після того, як німецькі війська окупували Данію та Норвегію, маленька скандинавська країна опинилася сам на сам із Радянським Союзом.
«Зимова війна», як її називають у Фінляндії, розпочалася 30 листопада 1939 року. Понад три місяці маленька країна намагалася чинити опір радянській агресії, але надто нерівними були сили. І у березі 1940 року їй довелося підписати мирний договір, за яким вона втратила Східну Карелію, ще деякі провінції та кілька островів у Фінській затоці. Загальна площа захоплених територій складала 40 тисяч квадратних кілометрів. Східна Карелія перетворилася на російську Карельську республіку, а усі 420 тисяч населення цих місцевостей було депортовано до залишків Фінляндії.
Час не вилікував біль від втрати своїх домівок. І у 1999 році, тобто через 60 років після описаних подій, депортовані карельці та їхні нащадки об’єдналися у неформальний рух під назвою “ПроКарелія”. Метою організації є поширити знання про події тих часів та заохотити політичних лідерів «виправити старі помилки», тобто сприяти поверненню анексованих територій мирним шляхом.
Речник організації Хейкі Реенпае говорить, що це несправедливо, що окуповані Радянським Союзом Естонія, Латвія та Литва отримали незалежність, а Карелія залишається російською територією. «Хоча Балтійські країни, які також постраждали від пакту Молотова-Рібентропа, отримали свободу, фінське та карельське питання залишилося осторонь. Ми, тобто рух “ПроКарелія” намагаємось розпочати дискусію на цю тему. Ми нічого не диктуємо, просто розповідаємо історичні факти».
Ці факти маловідомі широкому фінському загалу. Карельське питання було табуїзоване у самій Фінляндії впродовж десятиліть, як власне, і інші болючі питання воєнного часу, зокрема про співпрацю тодішньої влади з нацистами.
Але депортовані карельці та їхні нащадки хочуть, щоб суспільство знало про їхній біль. Колишнім карельцям болить серце ще і за те, що нові господарі дуже безгосподарно поставилися до загарбаної землі. «Росія та Радянський Союз нічого не досягли на території Карелії. Колишня Фінська Карелія перетворилася на руїну, малозаселену і з серйозними екологічними проблемами».
Навіть незважаючи на це, фінський журналіст Маркусь Лехтіпуу говорить, що карельці все одно б хотіли повернутися у рідні місця. «Я б сказав, що 90 % з тих, кого вигнали з рідних домівок, хотіли б повернутися. Але немає дискусії про це, люди не знають своєї історії».
Заступник генерального директора Політичного Департаменту Фінського міністерства закордонних справ Аапо Пелхое вказує і на іншу можливу причину байдужості фінського загалу до проблеми карельців: «Люди, яких було переселено з різних куточків Радянського Союзу до Карелії, для нас чужі. Що б ми робили з ними? Тому платники податків і не виявляють зацікавлення». На рівні голів держав це питання також вважається вирішеним раз і назавжди.
Знайома багатьом мелодія «Карельської сюїти» фінського композитора Яна Сибеліуса була написана ним на прохання студентів карельського містечка Вііпурі ще у 1893 році. Проте історія самої Карелії менш відома.
Корінними мешканцями Карелії були фінські племена. Проте ще з кінця 13 століття боротьбу за цю територію вели російські та шведські володарі. Нарешті Росія відібрала Фінляндію у Швеції на початку 19 століття і дала їй статус автономного великого князівства зі своїм урядом та парламентом. У 1812 році «Стара Фінляндія» ( під такою назвою була відома західна частина Карелії ) була приєднана до Фінляндії. А трохи більше, ніж через століття, країна отримала незалежність в результаті жовтневого перевороту в Російській імперії. Тартуський мирний договір 1920 року підтвердив належність Карелії до Фінляндії. А трохи менше, ніж через 20 років, пакт Молотова-Рібентропа, що поділив зони впливу в Європі між сталінським Радянським Союзом та гітлерівською Німеччиною, означав вирок для Фінляндії. Після того, як німецькі війська окупували Данію та Норвегію, маленька скандинавська країна опинилася сам на сам із Радянським Союзом.
«Зимова війна», як її називають у Фінляндії, розпочалася 30 листопада 1939 року. Понад три місяці маленька країна намагалася чинити опір радянській агресії, але надто нерівними були сили. І у березі 1940 року їй довелося підписати мирний договір, за яким вона втратила Східну Карелію, ще деякі провінції та кілька островів у Фінській затоці. Загальна площа захоплених територій складала 40 тисяч квадратних кілометрів. Східна Карелія перетворилася на російську Карельську республіку, а усі 420 тисяч населення цих місцевостей було депортовано до залишків Фінляндії.
Час не вилікував біль від втрати своїх домівок. І у 1999 році, тобто через 60 років після описаних подій, депортовані карельці та їхні нащадки об’єдналися у неформальний рух під назвою “ПроКарелія”. Метою організації є поширити знання про події тих часів та заохотити політичних лідерів «виправити старі помилки», тобто сприяти поверненню анексованих територій мирним шляхом.
Речник організації Хейкі Реенпае говорить, що це несправедливо, що окуповані Радянським Союзом Естонія, Латвія та Литва отримали незалежність, а Карелія залишається російською територією. «Хоча Балтійські країни, які також постраждали від пакту Молотова-Рібентропа, отримали свободу, фінське та карельське питання залишилося осторонь. Ми, тобто рух “ПроКарелія” намагаємось розпочати дискусію на цю тему. Ми нічого не диктуємо, просто розповідаємо історичні факти».
Ці факти маловідомі широкому фінському загалу. Карельське питання було табуїзоване у самій Фінляндії впродовж десятиліть, як власне, і інші болючі питання воєнного часу, зокрема про співпрацю тодішньої влади з нацистами.
Але депортовані карельці та їхні нащадки хочуть, щоб суспільство знало про їхній біль. Колишнім карельцям болить серце ще і за те, що нові господарі дуже безгосподарно поставилися до загарбаної землі. «Росія та Радянський Союз нічого не досягли на території Карелії. Колишня Фінська Карелія перетворилася на руїну, малозаселену і з серйозними екологічними проблемами».
Навіть незважаючи на це, фінський журналіст Маркусь Лехтіпуу говорить, що карельці все одно б хотіли повернутися у рідні місця. «Я б сказав, що 90 % з тих, кого вигнали з рідних домівок, хотіли б повернутися. Але немає дискусії про це, люди не знають своєї історії».
Заступник генерального директора Політичного Департаменту Фінського міністерства закордонних справ Аапо Пелхое вказує і на іншу можливу причину байдужості фінського загалу до проблеми карельців: «Люди, яких було переселено з різних куточків Радянського Союзу до Карелії, для нас чужі. Що б ми робили з ними? Тому платники податків і не виявляють зацікавлення». На рівні голів держав це питання також вважається вирішеним раз і назавжди.