Андрій Охрімович “Інтернет-майдан”
Київ, 24 листопада 2003 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
День почав з перегляду електронної пошти. Серед іншого кілька анонімів настирно просять уточнить про Тузлу. Себто звідки єсть-пішла земля Тузлинська. А пішла вона з Кубані. Принаймні до 25-го року перебувала у складі тих земель, які Катерина II, починаючи від 1764 року, заселила недобитками Запорозької Січі. Переселення тривало аж до другої половини 19-го століття. Українське козацтво відтворило соціальний і культурний побут Запоріжжя.
Упродовж дев’ятнадцятого століття Кубань була важливим осередком української культури. В 1900 році там почала свою діяльність Революційна українська партія. До 1904-го на Кубані Симон Петлюра працює над підготовкою матеріалів до “Історії Кубанського козацького війська”. Функціонувала там велика кількість осередків товариства “Просвіта”. А в сімнадцятому році Кубанська крайова рада зробила спробу приєднати край до УНР.
Якщо виходити з наведеного фактажу, то ще невідомо хто до кого нині мав би приєднатись: Тузла до Кубані чи Кубань до Тузли.
Саме з таких ось хитро закручених питань у “Павутині” починається крутий мордобой. Скажімо, на форумі однойменного видання “Форум” невгамовний відвідувач з Донецька гаспадін Вєлєсов розповідає страшилку: “Налив собі чарочку, взяв одною рукою, у другу – лимончик, тільки, значить ковтати, а воно як запрацює!” Себто українське радіо заграло державний гімн України.
Відвідувач на ім’я Номад до ситуації поставився з розумінням: “В результаті, - пише він, - коньяк став Вєлєсову поперек горла. Ось якби гаркнуло “Боже Царя Храні”, тоді б пішло легше...”
У цій щемкій колізії віддзеркалюється геополітична підсвідомість сучасного українського політ-мелосу. Можна спіймати певний драйв, читаючи думки тих, хто, сидячи перед монітором, думають, що саме вони визначають гомогенні параметри світу. А то вже клініка. Віктор Недоступ. “Палата № 6”.
Віктор Недоступ
На форумі сайту “Майдан” такий собі Киянин фобійно запитав: “Гарант захворів. Що буде?” Це одразу пробудило форумних аналітиків до неоковирних версій та парадоксальних конфігурацій.
Пан Максим’як вважає, що Єльцин з Кучмою обговорювали план провалу Путіна на виборах. “Сподіваюся, це – гумор?” – розгубився пан Свистович.
Але тема виявилася настільки болючою, що їй присвятили нову гілку форуму. “Президент хворий. Що буде, переворот?” “Коли в папи заворот, може буть переворот” – прокинувся якийсь самородок. Дискусія вичерпалася.
На сайті “Нашої України” персонаж на ім’я “Мір Жесток” закинув провокацію: “Папік добухався. А хто тепер виконуючий обов’язки?” Персонаж за підписом Анонім миттєво заклацав на це неподобство: “Максим’як! В тебе, кажуть, непогані кінці в Адміністрації Президента. Ану, хутенько сигналізуй куди треба, а краще, самому Медведчуку, що їхній товаріщ, МЖ, завчасно почав розповсюджувати опозиційні вигуки!”
Тим часом відвідувачі інтернет-видання “Форум” зацікавилися, навіщо Медведчук їздив до Москви. Форум-видання як ніколи переповнений спецгастролерами з російського Інтернету: такі, як Гюрза, хохловєд та бандеролюб, Русскій парень, Хохоляйтер, тощо...
На форумі “Обзрєватєля”, натомість, підрахували гроші, які потрібні кандидату у Президенти, і аж присвиснули - вийшло близько 70-ти мільйонів “зелених”. В одного дописувача не витримали нерви, і він засумнівався: “А нікому не здається, що вибори підуть по грузинському сценарію? Влада не захоче піти, а опозиція буде її тихо умовляти?”
А на форум “Главред.інфо” надійшло загадкове посланнячко із загадковим підписом Кіндер Сюрприз: “Здоровенькі були українці! Поспішаю повідомити, що незабаром у нас, в Росії, будуть великі зміни. Вони і вас сильно зачеплять. На жаль, ми географічно – сусіди. Так що, бувайте здорові!”
Андрій Охрімович
Смію вас запевнити, що продовження “Палати № 6” з її незмінним санітаром Віктором Недоступом вигулькне десь через матеріал.
Тим часом пильне око Сергія Грабовського слідкує за розвитком політичної ситуації в Україні і доходить висновку, що усе то те відбувається в буквальному сенсі за Сталіним. Себто маємо різке загострення класової боротьби, яке штучно творять послідовники того ж таки Сталіна з подиву гідною любов’ю до України.
Сергій Грабовський
Крім усього іншого, існує в Україні сайт зі скромним ім‘ям “Тиждень” й адресою www.temnik.com.ua. І не простий сайт, а такий, автори якого, схоже, мають можливість вільно брати документи зі стола Президента України Леоніда Кучми.
Напередодні поїздки Віктора Ющенка на форум демократичних сил у Криму, на сайті були опубліковані не тільки тексти телеграм главі держави від місцевих держадміністрацій, а й ксерокопії фрагментів цих телеграм із вхідними реєстраційними номерами. А оскільки Адміністрація Президента не б‘є на сполох з приводу крадіжки документів зі стола Леоніда Кучми, напрошується висновок, що сайт “Тиждень” має-таки стосунок до офіційної та неофіційної влади.
Звучить пісня
И как наши зоркие чекисты, Будем все всегда мы на чеку...
Сергій Грабовський
Альфою й омегою діяльності “Тижня” є боротьба проти блоку Віктора Ющенка “Наша Україна”, членів котрого автори сайту звуть “нашистами”, а нерідко – і просто “нацистами”. Заголовки на кшталт “Звичайний нашизм” “Нашисти” – таки нацисти” – стандарт для цього сайту.
Тим часом реальний зміст текстів часто не корелює із гучними заголовками. Скажімо, коли ви читаєте, що, мовляв, “кримчани не хочуть бачити у себе Ющенка”, не поспішайте одразу хапатися за голову: виявляється, ці “кримчани” – це місцеві чиновники плюс анонімні “трудові колективи”.
Звучить пісня
В коммунистической бригаде С нами Ленин впереди...
Сергій Грабовський
На загал, з читання текстів сайту “Тиждень”, де воскресла стара сексотстька традиція ототожнювати українських патріотів з нацистами, складається враження, що ти перенісся у дуже давню добу. Ту, коли еталони пропаганди задавав особисто доктор Геббельс.
Звучить голос Геббельса
Оплески і вигуки: “Хайль!”
Андрій Охрімович
Під час розкопок в Єгипті знайшли саркофаг з мумією. Експерти так і не змогли встановити, чия це мумія. Запросили радянських кадебістів. Пацани закачали рукава, вигнали всіх з приміщення. Через півгодини, витираючи піт з лоба, повідомили: “Аменхотеп двадцять третій!” “Як вам вдалось це дослідити?” “Сам, сука, зізнався!”
Все це я вичитав у книжці анекдотів перестроєчної доби. Зараз такого не пишуть. Не той тепер дискурс, “Павутина” не та.” Інна Набока. Рубрика “Букініст”.
Інна Набока
Кожне видавництво, що поважає себе, неодмінно має свій сайт. Харківське "Фоліо" – одне з найбільших в країні. А от сайт folio.com.ua сіренький. Інформує переважно про тематичні плани, тиражі та інші досягнення видавництва. Як і більшість книжок "Фоліо", російськомовний.
"Досвід – це ми" – таке гасло прикрашає сайт київського "Дніпра". Проте, ані перелік минулих заслуг, ані англомовна версія сайту, що має ось-ось з’явитися, не роблять його ані динамічнішим, ані цікавішим.
Єдиний анонс, який пропонується на сторінці "Незабаром" – проект "Шоу самотнього холостяка" Богдана Бенюка – "велика кулінарна книга розважального характеру”. Я розумію, що фінансові справи українських видавництв кепські, але такий відвертий кіч... Сумно, панове.
Трохи розрадила хіба що львівська "Кальварія" (calvaria.org). Тут і дизайн веселіший, і оновлення постійне, і наповнення незрівнянно цікавіше: новини, автори видавництва, форум, навіть невеличка "читальня". А головне – нові видання. Ось де нарешті поціновувачі актуальної літератури можуть перевести подих.
Особливу увагу привертають нові імена. Роман Лариси Денисенко "Забавки з плоті й крові" одержав Гран-прі "Коронації слова-2002". За визнанням критиків, оригінальний, цікавий, несподіваний дебют. Ім’я польського письменника Єжи Фонфари також поки що незнане в Україні. Щойно вийшла друком його книжка "День, коли мала зупинитися Земля". "Не-детектив" Марини Меднікової "Терористка" вже друга книжка талановитої авторки. Але і за жанром, і за настроєм вона зовсім інша. Є ще купа цікавих новинок. Тож доведеться, попри негоду, таки вирушати до книгарні. Бо в Унеті побачимо ці тексти нескоро.
Андрій Охрімович
Бентежна фраза з форуму на сайті “Главред. Інфо.”: “Здоровенькі були українці! Скоро у нас, в Росії, великі зміни грядуть. Вас воно теж зачепить. Бо ми, на жаль, географічно - сусіди ..”
Завили суворі вітри, заграла тривожна музика, пішли титри. Потужні хвилі Чорного моря вдарили високий борт крейсера “Гетьман Сагайдачний”. Вітер закошлатив матросам вуса та оселедці, чайка зойкнула “Слава Україні”, острів Тузла в кліп ока перетворився на столицю нової дипломатії з номерами люкс та вишуканим сервісом...
Так ввижається, коли необережний користувач пхається не на ті форуми. Тим часом на тому ж таки “Главред інфо” з’явилася відповідь: “Прибалтика з вами теж сусідує, а ще – Китай, Фінляндія...“
До сказаного можна додати, що тут же по сусідству височить жовтий, подібний до життя, дім. А в домі тому є “Палата № 6”. А в палаті походжає мудрий санітар. Навіть неозброєним оком видно, що то Віктор Недоступ працює над продовженням рубрики.
Віктор Недоступ
На форумах російського ресурсу “Арктогея” відвідувач на ім’я Сергій-С висловив своє бачення Російської імперії та російського націоналізму: “1. Слов’яно-руська мова; 2. Грецька віра; 3. Римський порядок.”
Однак швидкоплинні реалії відсувають на маргінеси сентиментальний геополітичний постмодернізм. На форумах “Глобал.рус.” Панують інші настрої. Реакцію дописувачів на події в Грузії підсумовує меседж: “Якщо нам не поталанить – матимемо нову Чечню під боком. Якщо поталанить – матимемо незалежну державу Грузію з усіма неприємними економічно-політичними наслідками.”
Стосовно катавасії довкола Тузли. Швидкоплинні екологічні зміни остудили багато гарячих голів. Персонаж на ім’я Слов’янин пише: “Так нам усім і треба. Тузла яскравий приклад і застереження. Таке може статися і з островом під назвою СНД – змиє ік монахам. Браття! Ставтеся один до одного з розумінням, треба поважати і сусідів, а не тільки родичів...”
Такий собі Держиморда акцентує на іншому: “Ну що, крига скресла. Суперечка стосовно Тузли виходить на міжнародний рівень. У конгресі США раптом згадують про зобов’язання гарантувати територіальну цілісність України.
Тим часом на українських форумах – свої настрої. Відвідувачі Інтернет-видання “Форум” запитують: “Чому грузинські війська підтримали опозицію?” Такий собі Вован пише: “Я думаю, що Москва і гроші... Недаремно там Іванов у найвідповідальніший момент виринув.”
Однак чемпіоном аналітики можна вважати відповідь на запитання: “Чому в Україні стільки “совка”?” “Кожна країна робить свій внесок у історію. Росія – спадкоємиця імперії, Україна – спадкоємиця “совка”.
Андрій Охрімович
Якщо вже думати, хто і що успадкував від “совка”, то в око одразу кидається барокова будівля Спілки письменників. Будівля та успадкувала українських літераторів, які, в свою чергу, від уже згаданого “совка”, успадкували купу комплексів та спазм у животі від регулярного недоїдання.
З голодухи писателі мають пришвидшений пульс та дивні фантазії у мізках. Вищенаведений коктейль вже сам по собі екстрема. А якщо усе то те, зауважує мій колега Павло Вольвач, то виходить рубрика під інтригуючою назвою “Екстрема в “Павутині”.
Павло Вольвач
Якщо є “вестерн”, то буде й “пістерн”. Уже був. А саме: під покровом ночі будинок письменників захоплюють автоматники в масках, а також київський публіцист Роман Коваль із торбою харчів і подушкою під пахвою. Згодом диванний повстанець був вибитий зведеним загоном нардепів та спілчанських функціонерів, а таємничі автоматники зникли ще до їхнього приходу.
Втім, є письменники, які ще займаються такими дрібницями, як писання творів. Наприклад, Олесь Ульяненко, “останній незграбний геній” і “творець геометричної прогресії чорноти”. Про “генія” і “чорнуху” – це з рецензії Тараса Антиповича у “Дзеркалі тижня” на ульяненківський “Дофін Сатани”. Роман про маніяка, роман, названий “колекцією жахів”, але навіть легкий переляк не завадив рецензенту визнати автора “Дофіна” і “Сталінки” живим класиком.
Володимир Єшкілєв, натомість, нічого не боїться, і йде поки що хоч і не в революцію, але на сайт “УНА-УНСО.орг”. Міський “герільєро” Єшкілєв вправно і замашно нахльостав тупих, за його висловом, “рагулів” і “дурну селючню”, що не розуміють метафізичних ресурсів імперськості і, взагалі, бояться цього хрусткого латинського слова. А поза тим, за Єшкілєвим, саме імперськість здатна породити найяскравіші культурні прориви.
Може, такі, як твори Едуарда Лімонова, котрі, наприклад, у Юрія Андруховича викликають “близький до захоплення трепет” (цитую із “дзеркалотижневої” інтернет-версії).
Втім, сам Веніамінич не жалує російську культуру і літературу зокрема, попри всякі “імперськості”. “Непринадненька така сумовита рівнина, де раптом потужний “Тарас Бульба”, та й той український, яскравий, з півдня,” – подибуємо на “нбп-інфо.ру” рядки з лимонівської нової книги “Контрольний постріл”. І смикаємо носками туфлів, вражені наповал, бо приємно.
Андрій Охрімович
І на завершення ще один перестроєчний анекдот.
На екзамені в медінституті студенту показують два кістяка: чоловічий і жіночий.
– Що ви можете сказати про ці костомахи? – Питає професор.
Студент мовчить.
– Ну скажіть, Бога ради, хто це? – Впадає у розпач професор. – Ну чому вас п’ять років вчили?
Студент з благоговійним жахом:
- Невже Маркс і Енгельс.
Це, так би мовити, для тих, хто ностальгує. На цьому все. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
День почав з перегляду електронної пошти. Серед іншого кілька анонімів настирно просять уточнить про Тузлу. Себто звідки єсть-пішла земля Тузлинська. А пішла вона з Кубані. Принаймні до 25-го року перебувала у складі тих земель, які Катерина II, починаючи від 1764 року, заселила недобитками Запорозької Січі. Переселення тривало аж до другої половини 19-го століття. Українське козацтво відтворило соціальний і культурний побут Запоріжжя.
Упродовж дев’ятнадцятого століття Кубань була важливим осередком української культури. В 1900 році там почала свою діяльність Революційна українська партія. До 1904-го на Кубані Симон Петлюра працює над підготовкою матеріалів до “Історії Кубанського козацького війська”. Функціонувала там велика кількість осередків товариства “Просвіта”. А в сімнадцятому році Кубанська крайова рада зробила спробу приєднати край до УНР.
Якщо виходити з наведеного фактажу, то ще невідомо хто до кого нині мав би приєднатись: Тузла до Кубані чи Кубань до Тузли.
Саме з таких ось хитро закручених питань у “Павутині” починається крутий мордобой. Скажімо, на форумі однойменного видання “Форум” невгамовний відвідувач з Донецька гаспадін Вєлєсов розповідає страшилку: “Налив собі чарочку, взяв одною рукою, у другу – лимончик, тільки, значить ковтати, а воно як запрацює!” Себто українське радіо заграло державний гімн України.
Відвідувач на ім’я Номад до ситуації поставився з розумінням: “В результаті, - пише він, - коньяк став Вєлєсову поперек горла. Ось якби гаркнуло “Боже Царя Храні”, тоді б пішло легше...”
У цій щемкій колізії віддзеркалюється геополітична підсвідомість сучасного українського політ-мелосу. Можна спіймати певний драйв, читаючи думки тих, хто, сидячи перед монітором, думають, що саме вони визначають гомогенні параметри світу. А то вже клініка. Віктор Недоступ. “Палата № 6”.
Віктор Недоступ
На форумі сайту “Майдан” такий собі Киянин фобійно запитав: “Гарант захворів. Що буде?” Це одразу пробудило форумних аналітиків до неоковирних версій та парадоксальних конфігурацій.
Пан Максим’як вважає, що Єльцин з Кучмою обговорювали план провалу Путіна на виборах. “Сподіваюся, це – гумор?” – розгубився пан Свистович.
Але тема виявилася настільки болючою, що їй присвятили нову гілку форуму. “Президент хворий. Що буде, переворот?” “Коли в папи заворот, може буть переворот” – прокинувся якийсь самородок. Дискусія вичерпалася.
На сайті “Нашої України” персонаж на ім’я “Мір Жесток” закинув провокацію: “Папік добухався. А хто тепер виконуючий обов’язки?” Персонаж за підписом Анонім миттєво заклацав на це неподобство: “Максим’як! В тебе, кажуть, непогані кінці в Адміністрації Президента. Ану, хутенько сигналізуй куди треба, а краще, самому Медведчуку, що їхній товаріщ, МЖ, завчасно почав розповсюджувати опозиційні вигуки!”
Тим часом відвідувачі інтернет-видання “Форум” зацікавилися, навіщо Медведчук їздив до Москви. Форум-видання як ніколи переповнений спецгастролерами з російського Інтернету: такі, як Гюрза, хохловєд та бандеролюб, Русскій парень, Хохоляйтер, тощо...
На форумі “Обзрєватєля”, натомість, підрахували гроші, які потрібні кандидату у Президенти, і аж присвиснули - вийшло близько 70-ти мільйонів “зелених”. В одного дописувача не витримали нерви, і він засумнівався: “А нікому не здається, що вибори підуть по грузинському сценарію? Влада не захоче піти, а опозиція буде її тихо умовляти?”
А на форум “Главред.інфо” надійшло загадкове посланнячко із загадковим підписом Кіндер Сюрприз: “Здоровенькі були українці! Поспішаю повідомити, що незабаром у нас, в Росії, будуть великі зміни. Вони і вас сильно зачеплять. На жаль, ми географічно – сусіди. Так що, бувайте здорові!”
Андрій Охрімович
Смію вас запевнити, що продовження “Палати № 6” з її незмінним санітаром Віктором Недоступом вигулькне десь через матеріал.
Тим часом пильне око Сергія Грабовського слідкує за розвитком політичної ситуації в Україні і доходить висновку, що усе то те відбувається в буквальному сенсі за Сталіним. Себто маємо різке загострення класової боротьби, яке штучно творять послідовники того ж таки Сталіна з подиву гідною любов’ю до України.
Сергій Грабовський
Крім усього іншого, існує в Україні сайт зі скромним ім‘ям “Тиждень” й адресою www.temnik.com.ua. І не простий сайт, а такий, автори якого, схоже, мають можливість вільно брати документи зі стола Президента України Леоніда Кучми.
Напередодні поїздки Віктора Ющенка на форум демократичних сил у Криму, на сайті були опубліковані не тільки тексти телеграм главі держави від місцевих держадміністрацій, а й ксерокопії фрагментів цих телеграм із вхідними реєстраційними номерами. А оскільки Адміністрація Президента не б‘є на сполох з приводу крадіжки документів зі стола Леоніда Кучми, напрошується висновок, що сайт “Тиждень” має-таки стосунок до офіційної та неофіційної влади.
Звучить пісня
И как наши зоркие чекисты, Будем все всегда мы на чеку...
Сергій Грабовський
Альфою й омегою діяльності “Тижня” є боротьба проти блоку Віктора Ющенка “Наша Україна”, членів котрого автори сайту звуть “нашистами”, а нерідко – і просто “нацистами”. Заголовки на кшталт “Звичайний нашизм” “Нашисти” – таки нацисти” – стандарт для цього сайту.
Тим часом реальний зміст текстів часто не корелює із гучними заголовками. Скажімо, коли ви читаєте, що, мовляв, “кримчани не хочуть бачити у себе Ющенка”, не поспішайте одразу хапатися за голову: виявляється, ці “кримчани” – це місцеві чиновники плюс анонімні “трудові колективи”.
Звучить пісня
В коммунистической бригаде С нами Ленин впереди...
Сергій Грабовський
На загал, з читання текстів сайту “Тиждень”, де воскресла стара сексотстька традиція ототожнювати українських патріотів з нацистами, складається враження, що ти перенісся у дуже давню добу. Ту, коли еталони пропаганди задавав особисто доктор Геббельс.
Звучить голос Геббельса
Оплески і вигуки: “Хайль!”
Андрій Охрімович
Під час розкопок в Єгипті знайшли саркофаг з мумією. Експерти так і не змогли встановити, чия це мумія. Запросили радянських кадебістів. Пацани закачали рукава, вигнали всіх з приміщення. Через півгодини, витираючи піт з лоба, повідомили: “Аменхотеп двадцять третій!” “Як вам вдалось це дослідити?” “Сам, сука, зізнався!”
Все це я вичитав у книжці анекдотів перестроєчної доби. Зараз такого не пишуть. Не той тепер дискурс, “Павутина” не та.” Інна Набока. Рубрика “Букініст”.
Інна Набока
Кожне видавництво, що поважає себе, неодмінно має свій сайт. Харківське "Фоліо" – одне з найбільших в країні. А от сайт folio.com.ua сіренький. Інформує переважно про тематичні плани, тиражі та інші досягнення видавництва. Як і більшість книжок "Фоліо", російськомовний.
"Досвід – це ми" – таке гасло прикрашає сайт київського "Дніпра". Проте, ані перелік минулих заслуг, ані англомовна версія сайту, що має ось-ось з’явитися, не роблять його ані динамічнішим, ані цікавішим.
Єдиний анонс, який пропонується на сторінці "Незабаром" – проект "Шоу самотнього холостяка" Богдана Бенюка – "велика кулінарна книга розважального характеру”. Я розумію, що фінансові справи українських видавництв кепські, але такий відвертий кіч... Сумно, панове.
Трохи розрадила хіба що львівська "Кальварія" (calvaria.org). Тут і дизайн веселіший, і оновлення постійне, і наповнення незрівнянно цікавіше: новини, автори видавництва, форум, навіть невеличка "читальня". А головне – нові видання. Ось де нарешті поціновувачі актуальної літератури можуть перевести подих.
Особливу увагу привертають нові імена. Роман Лариси Денисенко "Забавки з плоті й крові" одержав Гран-прі "Коронації слова-2002". За визнанням критиків, оригінальний, цікавий, несподіваний дебют. Ім’я польського письменника Єжи Фонфари також поки що незнане в Україні. Щойно вийшла друком його книжка "День, коли мала зупинитися Земля". "Не-детектив" Марини Меднікової "Терористка" вже друга книжка талановитої авторки. Але і за жанром, і за настроєм вона зовсім інша. Є ще купа цікавих новинок. Тож доведеться, попри негоду, таки вирушати до книгарні. Бо в Унеті побачимо ці тексти нескоро.
Андрій Охрімович
Бентежна фраза з форуму на сайті “Главред. Інфо.”: “Здоровенькі були українці! Скоро у нас, в Росії, великі зміни грядуть. Вас воно теж зачепить. Бо ми, на жаль, географічно - сусіди ..”
Завили суворі вітри, заграла тривожна музика, пішли титри. Потужні хвилі Чорного моря вдарили високий борт крейсера “Гетьман Сагайдачний”. Вітер закошлатив матросам вуса та оселедці, чайка зойкнула “Слава Україні”, острів Тузла в кліп ока перетворився на столицю нової дипломатії з номерами люкс та вишуканим сервісом...
Так ввижається, коли необережний користувач пхається не на ті форуми. Тим часом на тому ж таки “Главред інфо” з’явилася відповідь: “Прибалтика з вами теж сусідує, а ще – Китай, Фінляндія...“
До сказаного можна додати, що тут же по сусідству височить жовтий, подібний до життя, дім. А в домі тому є “Палата № 6”. А в палаті походжає мудрий санітар. Навіть неозброєним оком видно, що то Віктор Недоступ працює над продовженням рубрики.
Віктор Недоступ
На форумах російського ресурсу “Арктогея” відвідувач на ім’я Сергій-С висловив своє бачення Російської імперії та російського націоналізму: “1. Слов’яно-руська мова; 2. Грецька віра; 3. Римський порядок.”
Однак швидкоплинні реалії відсувають на маргінеси сентиментальний геополітичний постмодернізм. На форумах “Глобал.рус.” Панують інші настрої. Реакцію дописувачів на події в Грузії підсумовує меседж: “Якщо нам не поталанить – матимемо нову Чечню під боком. Якщо поталанить – матимемо незалежну державу Грузію з усіма неприємними економічно-політичними наслідками.”
Стосовно катавасії довкола Тузли. Швидкоплинні екологічні зміни остудили багато гарячих голів. Персонаж на ім’я Слов’янин пише: “Так нам усім і треба. Тузла яскравий приклад і застереження. Таке може статися і з островом під назвою СНД – змиє ік монахам. Браття! Ставтеся один до одного з розумінням, треба поважати і сусідів, а не тільки родичів...”
Такий собі Держиморда акцентує на іншому: “Ну що, крига скресла. Суперечка стосовно Тузли виходить на міжнародний рівень. У конгресі США раптом згадують про зобов’язання гарантувати територіальну цілісність України.
Тим часом на українських форумах – свої настрої. Відвідувачі Інтернет-видання “Форум” запитують: “Чому грузинські війська підтримали опозицію?” Такий собі Вован пише: “Я думаю, що Москва і гроші... Недаремно там Іванов у найвідповідальніший момент виринув.”
Однак чемпіоном аналітики можна вважати відповідь на запитання: “Чому в Україні стільки “совка”?” “Кожна країна робить свій внесок у історію. Росія – спадкоємиця імперії, Україна – спадкоємиця “совка”.
Андрій Охрімович
Якщо вже думати, хто і що успадкував від “совка”, то в око одразу кидається барокова будівля Спілки письменників. Будівля та успадкувала українських літераторів, які, в свою чергу, від уже згаданого “совка”, успадкували купу комплексів та спазм у животі від регулярного недоїдання.
З голодухи писателі мають пришвидшений пульс та дивні фантазії у мізках. Вищенаведений коктейль вже сам по собі екстрема. А якщо усе то те, зауважує мій колега Павло Вольвач, то виходить рубрика під інтригуючою назвою “Екстрема в “Павутині”.
Павло Вольвач
Якщо є “вестерн”, то буде й “пістерн”. Уже був. А саме: під покровом ночі будинок письменників захоплюють автоматники в масках, а також київський публіцист Роман Коваль із торбою харчів і подушкою під пахвою. Згодом диванний повстанець був вибитий зведеним загоном нардепів та спілчанських функціонерів, а таємничі автоматники зникли ще до їхнього приходу.
Втім, є письменники, які ще займаються такими дрібницями, як писання творів. Наприклад, Олесь Ульяненко, “останній незграбний геній” і “творець геометричної прогресії чорноти”. Про “генія” і “чорнуху” – це з рецензії Тараса Антиповича у “Дзеркалі тижня” на ульяненківський “Дофін Сатани”. Роман про маніяка, роман, названий “колекцією жахів”, але навіть легкий переляк не завадив рецензенту визнати автора “Дофіна” і “Сталінки” живим класиком.
Володимир Єшкілєв, натомість, нічого не боїться, і йде поки що хоч і не в революцію, але на сайт “УНА-УНСО.орг”. Міський “герільєро” Єшкілєв вправно і замашно нахльостав тупих, за його висловом, “рагулів” і “дурну селючню”, що не розуміють метафізичних ресурсів імперськості і, взагалі, бояться цього хрусткого латинського слова. А поза тим, за Єшкілєвим, саме імперськість здатна породити найяскравіші культурні прориви.
Може, такі, як твори Едуарда Лімонова, котрі, наприклад, у Юрія Андруховича викликають “близький до захоплення трепет” (цитую із “дзеркалотижневої” інтернет-версії).
Втім, сам Веніамінич не жалує російську культуру і літературу зокрема, попри всякі “імперськості”. “Непринадненька така сумовита рівнина, де раптом потужний “Тарас Бульба”, та й той український, яскравий, з півдня,” – подибуємо на “нбп-інфо.ру” рядки з лимонівської нової книги “Контрольний постріл”. І смикаємо носками туфлів, вражені наповал, бо приємно.
Андрій Охрімович
І на завершення ще один перестроєчний анекдот.
На екзамені в медінституті студенту показують два кістяка: чоловічий і жіночий.
– Що ви можете сказати про ці костомахи? – Питає професор.
Студент мовчить.
– Ну скажіть, Бога ради, хто це? – Впадає у розпач професор. – Ну чому вас п’ять років вчили?
Студент з благоговійним жахом:
- Невже Маркс і Енгельс.
Це, так би мовити, для тих, хто ностальгує. На цьому все. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.