Надія Шерстюк “Права людини”. 1. 27 років від часу створення Української Гельсінської Групи. Її ідеї у проекції на сьогодення. 2. Чи б’ють ув’язнених в українських тюрмах? Інтерв’ю з одним із колишніх засуджених. 3. “Біла книга полтавської журналістики” – видання про порушення свободи слова в регіоні.
Київ, 11 листопада 2003 року.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк, за режисерським пультом Наталія Антоненко. Вітаю вас, шановні слухачі!
Сьогодні у програмі такі теми:
- 27 років від часу створення Української Гельсінської Групи. Її ідеї у проекції на сьогодення.
- Чи б’ють ув’язнених в українських тюрмах? Інтерв’ю з одним із колишніх засуджених.
- “Біла книга полтавської журналістики” – видання про порушення свободи слова в регіоні.
9 листопада 1976 року була створена Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод, більш відома як Українська Гельсінська група. Головною метою своєї діяльності Група вважала ознайомлення світової громадськості з фактами порушень на теренах України Загальної декларації прав людини. Членами-засновниками Української Гельсінської Групи були:
1.
Микола Руденко (керівник Групи); 2.
Олесь Бердник; 3.
Петро Григоренко; 4.
Іван Кандиба; 5.
Левко Лук’яненко; 6.
Мирослав Маринович; 7.
Микола Матусевич; 8.
Оксана Мешко; 9.
Ніна Строката; 10.
Олексій Тихий.
З десятьох членів-засновників в живих залишилося четверо...
До тих, хто погодився поспілкуватися з радіо “Свобода”, ми звернулися з такими запитаннями: чи змогли реалізуватися ті ідеї, які висувала перед собою УГГ, як би ви могли порівняти ситуацію з правами людини в УРСР і в незалежній Україні?
Першим слово взяв керівник Української Гельсінської Групи Микола Руденко.
Микола Руденко
Я – письменник. Порівнювати можливості, що людина могла писати тоді, і що людина може писати сьогодні, то це взагалі не до порівняння. В цьому розумінні свобода слова є в літературній творчості. Я не сказав би, що її немає на демонстраціях – вона є. Інша річ, що порушуються права людини не стільки державою та її законами, як беззаконням державним. Держава поки що не стала демократичною в європейському розумінні.
Я думаю, що сьогодні все ж таки політв’язні в тому розумінні, як вони були, то їх вже немає. Вони, можливо, є в іншому розумінні: коли людину оббрехали, дали їй якийсь кримінал, а за політичні статті не судять, як це тоді було.
Надія Шерстюк
Наголосив Микола Руденко, письменник, керівник Української Гельсінської Групи.
Народний депутат України, голова ради старійшин Української республіканської партії “Собор” Левко Лук’яненко вважає, що що ідеї Української Гельсінкської Групи, втілилися майже повністю, бо, на думку пана Лук’яненка, Група мала на меті розширення демократичних прав і свобод людини та захист прав українців в Україні і за її межами.
Чи є прогрес у сфері захисту людських прав у порівняні з колишнім часом, пане Лук’яненко?
Левко Лук’яненко
Є великий прогрес, бо ми не боїмося говорити зараз на папері і усно, не боїмося критикувати нашу ВР, не боїмося критикувати президента, уряд; немає зараз Сибіру, куди засилали; немає тієї статті, якою судили за слово. Тобто зроблено величезний крок у сторону демократизації.
Є дуже широке порушення прав громадян в Україні, але це порушення вже відбувається на іншій основі. Українське суспільство трансформувалося. Маємо свободу політичної діяльності, маємо свободу економічної діяльності, але влада в Україні належить не українським патріотам і людям, які дбали про Україну, а, власне, антиукраїнським, антинародним силам, які просто використовують своє становище для грабування України і її населення. І порушення йдуть не стільки в плані політичному, скільки в плані соціальному, культурному і іншому.
Чому зараз немає такої боротьби? Формально існує Група Гельсінкі-90, але проблема захисту прав громадян зараз, вона стала широкою, і цю боротьбу зараз ведуть і опозиційні депутати у ВР, і журналісти, і політичні партії патріотичні. Отже, по суті, тема прав людини стала загальносуспільною, загальнонаціональною темою, і різні верстви ведуть цю боротьбу по-різному.
Надія Шерстюк
Сказав колишній політв’язень, народний депутат України Левко Лук’яненко.
Ще один із засновників УГГ, нині віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович впевнений, що змінилися різновиди правопорушень і методи тиску на людину з боку держави.
Мирослав Маринович
До певної міри ці ідеї реалізувалися, оскільки сьогодні ми вже не маємо таких правопорушень, які були дуже типовими для того часу, наприклад, мій арешт за переконання.
Чи означає це, що ситуація стала рожевою і безхмарною? Я думаю, що ні, а просто змінилися форми порушення прав людини. Намагання держави ( а порушення прав людини – це як правило з боку держави) у цьому плані стали більш маніпулятивними: формально, нібито уставлені якимись законними актами, а насправді ж, їхня реальна природа є антигуманною.
Я не сказав би, що сьогодні в Україні існує повага до гідності людини, яка лежить в основі прав людини. Отут ми ще маємо величезне море для праці.
Надія Шерстюк
На Вашу думку, чи є в Україні передумови для відродження УГГ?
Мирослав Маринович
Не дай Господь, щоб створилися умови для Гельсінкі-2. Це означало б, що в Україні знову створена тоталітарна держава. Групи такого типу можуть існувати тільки в тоталітарній державі. В біль-менш демократичній державі повинні існувати мережі правозахисних груп, які спеціалізуються за конкретними порушеннями прав людини.
Сьогодні неможливо говорити просто про права людини, треба говорити про конкретні права і про конкретні порушення.
Надія Шерстюк
Зазначив Мирослав Маринович, один із засновників УГГ, нині віце-ректор Українського католицького університету.
Унсовець Микола Ляхович, засуджений Київським апеляційним судом по справі 9 березня, стверджує, що в українських колоніях до в’язнів застосовують незаконні силові методи.
Нагадаємо, що Миколу Ляховича засудили до 4 років позбавлення волі за організацію масових заворушень 9 березня 2001 року. Нещодавно Микола Ляхович вийшов на волю. З ним зустрілася наша рівненська кореспондентка Валентина Одарченко.
Валентина Одарченко
З останнього місця ув''язнення - Маневицької виправної колонії - його звільнили призначеного строку. Однак, прибувши до Рівного, Ляхович не мовчить про те, що пережив і про що дізнався, безпосередньо зіткнувшись з порядками в українській системі виконання покарань.
Микола Ляхович
3 2001 року правоохоронні структури почали відробляти так звані "тренування" на виправних колоніях. Якщо в результаті цих “тренувань” когось калічать, або ці в''язні, яким було завдано якихось тілесних ушкоджень, починають писати заяви в правозахисну організації, це все оформлюються як бунт.
Після заїзду таких спецпідрозділів на виправні колонії доходить до того, що людей не просто калічать, а є випадки, коли вони гинуть від отриманих травм. Це все прикривається: найчастіше, як їх називають, "маски-шоу" заїжджають на ті табори, звідки надходиться найбільше скарг на недотримання прав людини.
Валентина Одарченко
Микола Ляхович розповів про те, що в України існує поняття "червоних" і "чорних" зон. “У “червоних”, - стверджує він, - драконівські порядки, а в “чорних” - у в’язнів ще є можливість захищати свої права”.
Коли у березні цього року подібне відбувалося на Лук’янівці, Микола зміг передати про це повідомлення в Інтернет на адресу Уповноваженого з прав людини. Після відвідин ізолятора представниками Ніни Карпачової “шоу” припинили.
Я попросила прокоментувати ситуацію у місцях позбавлення волі, котрі розташовані на території Рівненщини прокурора обласної прокуратури Володимира Мойсейця.
Володимир Мойсеєць
Наказом № 163 від 8.09.2003 року Державного департаменту України з метою запобігання та припинення скоєня злочинів, актів тероризму, кваліфіковане здійснення спецзаходів щодо забезпечення охорони порядку і відбуття покарання в кримінально-виконавчих установах створені спеціальні підрозділи особливого призначення при управлінні Державного департаменту. На території нашої області діє цей спецпідрозділ, який знаходиться в Житомирській області.
Валентина Одарченко
В.Мойсеєць стверджує, що факти каліцтв під час подібних перевірок, як і факти бунтів, у колоніях на території Рівненщини не зафіксовані, а сама Рівненщина належить до найбільш спокійних у криміногенному плані областей.
Однак він признався, що скарги в’язнів розглядаються, і лише в жовтні 3-х в’язнів було звільнено з карцерів через порушення керівництвом процедури посилення режиму.
Тим часом М.Ляхович стверджує, що саме брак інформації про стан речей в місцях позбавлення волі є однією з причин ймовірності знущання над в’язнями. Але, що завадить людям, які опинилися на волі говорити про порушення своїх прав у місцях ув’язнення?
Микола Ляхович Люди, коли виходять, вони не можуть довести, що отримали травми каліцтва в наслідок “бєзпрєдєлу” охоронців, тому що людям, які здатні щось заявити, за той час оформлять декілька порушень і закриють їх на карцер.
Для того, щоб змінилася ця ситуація, достатньо, щоб на кожному бараці у виправній колонії був картковий телефон-автомат, щоб, як у всьому світі, щоб кожен в''язень міг підійти й подзвонити додому.
Валентина Одарченко
Микола Ляхович стверджує, що знає географію збиткувань над в’язнями саме від людей, з якими довелося сидіти.
Надія Шерстюк
У Полтаві побачило світ унікальне видання – “Біла книга полтавської журналістики”, в якій зібрано інформацію про порушення свободи слова та боротьбу журналістів за свої права у регіоні. Видання здійснене Полтавським медіа-клубом за сприяння Міжнародного фонду “Відродження”, у ньому зібрано факти правопорушень за останні шість років. З президентом Полтавського медіа-клубу Людмилою Калашник розмовляє наша кореспондентка Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Пані Людмило, про що йдеться в “Білій книзі полтавської журналістики”?
Людмила Калашник
Якщо у “Червону книгу” заносять вимираючі види рослин, тварин, то “Біла книга” - про утиски журналістики. Коли Полтавський медіа-клуб задумував її, то ми навіть не уявляли, який цікавий матеріал ми зберемо.
Богдана Костюк
А приклади?
Людмила Калашник
Доповнення до позовної заяви операторів кабельного телебачення. Позивалися вони про захист честі і гідності до Полтавського обласного медіа-клубу. В доповненні через кілька місяців, які вони подали до суду, вони пишуть: “Просимо зліквідувати державну реєстрацію газети медіа-клубу “Новий день”. Це пишуть листа керівники пирятинської телерадіокомпанії до голови державної обласної адміністрації. Стосувався цей лист підтримки комунальних ЗМІ. Їм відповідає не хтось із держадміністрації, а відповідає чомусь генеральний директор обласної телерадіокомпанії “Лтава” пан Ляпаненко. Стиль його листів схожий на якийсь сленг. Наприклад, ось так він відповідає керівникам, своїм колегам: “Чому ви “наїжджаєте” на телерадіокомпанію “Лтава”?”
Богдана Костюк
Чи збірка тільки дає приклади порушення свободи слова і прав журналістів, чи місцевий медіа-клуб, журналісти намагаються боротися за свої права?
Людмила Калашник
В цьому збірнику дуже багато документів, які свідчать, наскільки активно полтавські журналісти відстоюють свої права. В ньому дуже багато заяв того ж самого медіа-клубу на захист “Інформаційного бюлетеня”, безпосередньо редактора Тамари Просяник. Чимало заяв зробив медіа-клуб стосовно утисків “Миргородської правди” і її редактора Віктора Козоріза. Немає легального друку той же “Інформаційний бюлетень”, “Миргородська правда”, газета медіа-клубу “Новий день”. Остання немає легального друку - її вигнали в 2001 році два видавництва.
Власне кажучи, ми створили перший прецедент в Україні, коли 8 місяців в судових інстанціях дали нам невелику перемогу: ми маємо дозвіл на те, щоб видавництва, які нас вигнали, друкували нашу газету.
Богдана Костюк
Пані Людмило, на Полтавщині новий губернатор. Чи Ви з ним спілкувалися з приводу утисків свободи слова в регіоні?
Людмила Калашник
Так. Полтавський медіа-клуб якраз і зініціював прес-конференцію голови облдержадміністрації Олександра Удовиченка з приводу перших 100 днів перебування його на посаді.
Я сказала йому, що Полтавщина займає ганебне 22 місце за рівнем свободи преси в Україні. І я запитала О.В.Удовиченка, чи він, як найвища посадова особа в області, гарантує за час свого правління дотримання свободи слова на Полтавщині. Він, на хвильку задумавшись, відповів: “Я гарантую”.
Ми віримо, що припиниться той тиск, який був, тому що відразу він дав доручення своєму заступнику з гуманітарних питань знайти типографію для друку “Інформаційного бюлетеня”.
Надія Шерстюк
На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її уклала і провела Надія Шерстюк, мені допомагала у київській студії Наталія Антоненко. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк, за режисерським пультом Наталія Антоненко. Вітаю вас, шановні слухачі!
Сьогодні у програмі такі теми:
- 27 років від часу створення Української Гельсінської Групи. Її ідеї у проекції на сьогодення.
- Чи б’ють ув’язнених в українських тюрмах? Інтерв’ю з одним із колишніх засуджених.
- “Біла книга полтавської журналістики” – видання про порушення свободи слова в регіоні.
9 листопада 1976 року була створена Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод, більш відома як Українська Гельсінська група. Головною метою своєї діяльності Група вважала ознайомлення світової громадськості з фактами порушень на теренах України Загальної декларації прав людини. Членами-засновниками Української Гельсінської Групи були:
1.
Микола Руденко (керівник Групи); 2.
Олесь Бердник; 3.
Петро Григоренко; 4.
Іван Кандиба; 5.
Левко Лук’яненко; 6.
Мирослав Маринович; 7.
Микола Матусевич; 8.
Оксана Мешко; 9.
Ніна Строката; 10.
Олексій Тихий.
З десятьох членів-засновників в живих залишилося четверо...
До тих, хто погодився поспілкуватися з радіо “Свобода”, ми звернулися з такими запитаннями: чи змогли реалізуватися ті ідеї, які висувала перед собою УГГ, як би ви могли порівняти ситуацію з правами людини в УРСР і в незалежній Україні?
Першим слово взяв керівник Української Гельсінської Групи Микола Руденко.
Микола Руденко
Я – письменник. Порівнювати можливості, що людина могла писати тоді, і що людина може писати сьогодні, то це взагалі не до порівняння. В цьому розумінні свобода слова є в літературній творчості. Я не сказав би, що її немає на демонстраціях – вона є. Інша річ, що порушуються права людини не стільки державою та її законами, як беззаконням державним. Держава поки що не стала демократичною в європейському розумінні.
Я думаю, що сьогодні все ж таки політв’язні в тому розумінні, як вони були, то їх вже немає. Вони, можливо, є в іншому розумінні: коли людину оббрехали, дали їй якийсь кримінал, а за політичні статті не судять, як це тоді було.
Надія Шерстюк
Наголосив Микола Руденко, письменник, керівник Української Гельсінської Групи.
Народний депутат України, голова ради старійшин Української республіканської партії “Собор” Левко Лук’яненко вважає, що що ідеї Української Гельсінкської Групи, втілилися майже повністю, бо, на думку пана Лук’яненка, Група мала на меті розширення демократичних прав і свобод людини та захист прав українців в Україні і за її межами.
Чи є прогрес у сфері захисту людських прав у порівняні з колишнім часом, пане Лук’яненко?
Левко Лук’яненко
Є великий прогрес, бо ми не боїмося говорити зараз на папері і усно, не боїмося критикувати нашу ВР, не боїмося критикувати президента, уряд; немає зараз Сибіру, куди засилали; немає тієї статті, якою судили за слово. Тобто зроблено величезний крок у сторону демократизації.
Є дуже широке порушення прав громадян в Україні, але це порушення вже відбувається на іншій основі. Українське суспільство трансформувалося. Маємо свободу політичної діяльності, маємо свободу економічної діяльності, але влада в Україні належить не українським патріотам і людям, які дбали про Україну, а, власне, антиукраїнським, антинародним силам, які просто використовують своє становище для грабування України і її населення. І порушення йдуть не стільки в плані політичному, скільки в плані соціальному, культурному і іншому.
Чому зараз немає такої боротьби? Формально існує Група Гельсінкі-90, але проблема захисту прав громадян зараз, вона стала широкою, і цю боротьбу зараз ведуть і опозиційні депутати у ВР, і журналісти, і політичні партії патріотичні. Отже, по суті, тема прав людини стала загальносуспільною, загальнонаціональною темою, і різні верстви ведуть цю боротьбу по-різному.
Надія Шерстюк
Сказав колишній політв’язень, народний депутат України Левко Лук’яненко.
Ще один із засновників УГГ, нині віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович впевнений, що змінилися різновиди правопорушень і методи тиску на людину з боку держави.
Мирослав Маринович
До певної міри ці ідеї реалізувалися, оскільки сьогодні ми вже не маємо таких правопорушень, які були дуже типовими для того часу, наприклад, мій арешт за переконання.
Чи означає це, що ситуація стала рожевою і безхмарною? Я думаю, що ні, а просто змінилися форми порушення прав людини. Намагання держави ( а порушення прав людини – це як правило з боку держави) у цьому плані стали більш маніпулятивними: формально, нібито уставлені якимись законними актами, а насправді ж, їхня реальна природа є антигуманною.
Я не сказав би, що сьогодні в Україні існує повага до гідності людини, яка лежить в основі прав людини. Отут ми ще маємо величезне море для праці.
Надія Шерстюк
На Вашу думку, чи є в Україні передумови для відродження УГГ?
Мирослав Маринович
Не дай Господь, щоб створилися умови для Гельсінкі-2. Це означало б, що в Україні знову створена тоталітарна держава. Групи такого типу можуть існувати тільки в тоталітарній державі. В біль-менш демократичній державі повинні існувати мережі правозахисних груп, які спеціалізуються за конкретними порушеннями прав людини.
Сьогодні неможливо говорити просто про права людини, треба говорити про конкретні права і про конкретні порушення.
Надія Шерстюк
Зазначив Мирослав Маринович, один із засновників УГГ, нині віце-ректор Українського католицького університету.
Унсовець Микола Ляхович, засуджений Київським апеляційним судом по справі 9 березня, стверджує, що в українських колоніях до в’язнів застосовують незаконні силові методи.
Нагадаємо, що Миколу Ляховича засудили до 4 років позбавлення волі за організацію масових заворушень 9 березня 2001 року. Нещодавно Микола Ляхович вийшов на волю. З ним зустрілася наша рівненська кореспондентка Валентина Одарченко.
Валентина Одарченко
З останнього місця ув''язнення - Маневицької виправної колонії - його звільнили призначеного строку. Однак, прибувши до Рівного, Ляхович не мовчить про те, що пережив і про що дізнався, безпосередньо зіткнувшись з порядками в українській системі виконання покарань.
Микола Ляхович
3 2001 року правоохоронні структури почали відробляти так звані "тренування" на виправних колоніях. Якщо в результаті цих “тренувань” когось калічать, або ці в''язні, яким було завдано якихось тілесних ушкоджень, починають писати заяви в правозахисну організації, це все оформлюються як бунт.
Після заїзду таких спецпідрозділів на виправні колонії доходить до того, що людей не просто калічать, а є випадки, коли вони гинуть від отриманих травм. Це все прикривається: найчастіше, як їх називають, "маски-шоу" заїжджають на ті табори, звідки надходиться найбільше скарг на недотримання прав людини.
Валентина Одарченко
Микола Ляхович розповів про те, що в України існує поняття "червоних" і "чорних" зон. “У “червоних”, - стверджує він, - драконівські порядки, а в “чорних” - у в’язнів ще є можливість захищати свої права”.
Коли у березні цього року подібне відбувалося на Лук’янівці, Микола зміг передати про це повідомлення в Інтернет на адресу Уповноваженого з прав людини. Після відвідин ізолятора представниками Ніни Карпачової “шоу” припинили.
Я попросила прокоментувати ситуацію у місцях позбавлення волі, котрі розташовані на території Рівненщини прокурора обласної прокуратури Володимира Мойсейця.
Володимир Мойсеєць
Наказом № 163 від 8.09.2003 року Державного департаменту України з метою запобігання та припинення скоєня злочинів, актів тероризму, кваліфіковане здійснення спецзаходів щодо забезпечення охорони порядку і відбуття покарання в кримінально-виконавчих установах створені спеціальні підрозділи особливого призначення при управлінні Державного департаменту. На території нашої області діє цей спецпідрозділ, який знаходиться в Житомирській області.
Валентина Одарченко
В.Мойсеєць стверджує, що факти каліцтв під час подібних перевірок, як і факти бунтів, у колоніях на території Рівненщини не зафіксовані, а сама Рівненщина належить до найбільш спокійних у криміногенному плані областей.
Однак він признався, що скарги в’язнів розглядаються, і лише в жовтні 3-х в’язнів було звільнено з карцерів через порушення керівництвом процедури посилення режиму.
Тим часом М.Ляхович стверджує, що саме брак інформації про стан речей в місцях позбавлення волі є однією з причин ймовірності знущання над в’язнями. Але, що завадить людям, які опинилися на волі говорити про порушення своїх прав у місцях ув’язнення?
Микола Ляхович Люди, коли виходять, вони не можуть довести, що отримали травми каліцтва в наслідок “бєзпрєдєлу” охоронців, тому що людям, які здатні щось заявити, за той час оформлять декілька порушень і закриють їх на карцер.
Для того, щоб змінилася ця ситуація, достатньо, щоб на кожному бараці у виправній колонії був картковий телефон-автомат, щоб, як у всьому світі, щоб кожен в''язень міг підійти й подзвонити додому.
Валентина Одарченко
Микола Ляхович стверджує, що знає географію збиткувань над в’язнями саме від людей, з якими довелося сидіти.
Надія Шерстюк
У Полтаві побачило світ унікальне видання – “Біла книга полтавської журналістики”, в якій зібрано інформацію про порушення свободи слова та боротьбу журналістів за свої права у регіоні. Видання здійснене Полтавським медіа-клубом за сприяння Міжнародного фонду “Відродження”, у ньому зібрано факти правопорушень за останні шість років. З президентом Полтавського медіа-клубу Людмилою Калашник розмовляє наша кореспондентка Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Пані Людмило, про що йдеться в “Білій книзі полтавської журналістики”?
Людмила Калашник
Якщо у “Червону книгу” заносять вимираючі види рослин, тварин, то “Біла книга” - про утиски журналістики. Коли Полтавський медіа-клуб задумував її, то ми навіть не уявляли, який цікавий матеріал ми зберемо.
Богдана Костюк
А приклади?
Людмила Калашник
Доповнення до позовної заяви операторів кабельного телебачення. Позивалися вони про захист честі і гідності до Полтавського обласного медіа-клубу. В доповненні через кілька місяців, які вони подали до суду, вони пишуть: “Просимо зліквідувати державну реєстрацію газети медіа-клубу “Новий день”. Це пишуть листа керівники пирятинської телерадіокомпанії до голови державної обласної адміністрації. Стосувався цей лист підтримки комунальних ЗМІ. Їм відповідає не хтось із держадміністрації, а відповідає чомусь генеральний директор обласної телерадіокомпанії “Лтава” пан Ляпаненко. Стиль його листів схожий на якийсь сленг. Наприклад, ось так він відповідає керівникам, своїм колегам: “Чому ви “наїжджаєте” на телерадіокомпанію “Лтава”?”
Богдана Костюк
Чи збірка тільки дає приклади порушення свободи слова і прав журналістів, чи місцевий медіа-клуб, журналісти намагаються боротися за свої права?
Людмила Калашник
В цьому збірнику дуже багато документів, які свідчать, наскільки активно полтавські журналісти відстоюють свої права. В ньому дуже багато заяв того ж самого медіа-клубу на захист “Інформаційного бюлетеня”, безпосередньо редактора Тамари Просяник. Чимало заяв зробив медіа-клуб стосовно утисків “Миргородської правди” і її редактора Віктора Козоріза. Немає легального друку той же “Інформаційний бюлетень”, “Миргородська правда”, газета медіа-клубу “Новий день”. Остання немає легального друку - її вигнали в 2001 році два видавництва.
Власне кажучи, ми створили перший прецедент в Україні, коли 8 місяців в судових інстанціях дали нам невелику перемогу: ми маємо дозвіл на те, щоб видавництва, які нас вигнали, друкували нашу газету.
Богдана Костюк
Пані Людмило, на Полтавщині новий губернатор. Чи Ви з ним спілкувалися з приводу утисків свободи слова в регіоні?
Людмила Калашник
Так. Полтавський медіа-клуб якраз і зініціював прес-конференцію голови облдержадміністрації Олександра Удовиченка з приводу перших 100 днів перебування його на посаді.
Я сказала йому, що Полтавщина займає ганебне 22 місце за рівнем свободи преси в Україні. І я запитала О.В.Удовиченка, чи він, як найвища посадова особа в області, гарантує за час свого правління дотримання свободи слова на Полтавщині. Він, на хвильку задумавшись, відповів: “Я гарантую”.
Ми віримо, що припиниться той тиск, який був, тому що відразу він дав доручення своєму заступнику з гуманітарних питань знайти типографію для друку “Інформаційного бюлетеня”.
Надія Шерстюк
На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її уклала і провела Надія Шерстюк, мені допомагала у київській студії Наталія Антоненко. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.