Михайло Рамач Республiки колишньої Югославiї прагнуть розвивати дружнi стосунки. Проте, iнколи стаються iнциденти, якi ускладнюють вiдносини й нагадують, що залишилося ще чимало вiдкритих питань.
Белград, 29 вересня 2003 – Полiцiя Македонiї в минулу п’ятницю затримала пiдполковника Збройних сил Сербiї i Чорногорiї Миле Новаковича, котрий у складi державної делегацiї їхав до Грецiї. Ордер на арест видав Iнтерпол на вимогу Хорватiї. Хорватський суд свого часу визнав Новаковича воєнним злочинцем й засудив його на 20 рокiв ув’язнення.
Упродовж вихiдних у Македонiї вiдбувалася мiнiстерська конференцiя країн Адрiатичної iнiцiятиви, в якiй взяли участь мiнiстри закордонних справ трьох країн, причетних до iнциденту. Мiнiстри одностайно ствердили, що державнi органи не втручатимуться в судовi справи.
А тим часом виявилося, що Миле Новакович не брав участi у вiйнi. Чому ж його засудили? Йшлося про банальну помилку хорватського суду, який мав судити Новаковичевого тезка, генерала Миле Новаковича, котрий на початку дев’яностих рокiв очолював сербських повстанцiв у Хорватiї. Генерал i пiдполковник народженi в тому самому селi. Генерала судили за вiдсутностi. Точнiше, судили не його, а пiдполковника, оскiльки суд не перевiряв достовiрностi документiв поданих прокуратурою. Не перевiряв їх нi адвокат пiдсудного, так що вiн навiть не знав, кого мав би захищати. Прокуратура, суддi й адвокат були просто учасниками в патрiотично-полiтичному спектаклi чи то фарсi, який був влаштований з метою довести, що сербськi повстанцi скоїли воєннi злочини. Вирок не оскаржений , вiн став правосильним. Обидва Новаковичi тим часом перебували у Сербії, не знаючи, що одного з них розшукує Iнтерпол. Цього не знали й державнi органи Сербiї, через це пiдполковник без страху їхав за кордон. А хорвати не знали, кого розшукують.
Мiнiстерство внутрiшнiх справ Хорватiї тим часом скасувало акт про розшукування затриманого Новаковича й повiдомило, що справа буде переглянута.
Iнцидент, на щастя, не погiршив стосункiв мiж трьома країнами. Оглядачi з цього приводу зазначають, що в країнах екс-Югославiї в минулому було чимало полiтичних процесiв, у яких судили невинних. Не менше було й випадків, коли прокуратури й суди вiдмовлялися вести справи через воєннi чи полiтичнi заслуги осiб, якi скоїли злочини. Виявляється, що легше створити державу, анiж розбудувати iнституцiї, якi не залежатимуть вiд примх урядовцiв.
Упродовж вихiдних у Македонiї вiдбувалася мiнiстерська конференцiя країн Адрiатичної iнiцiятиви, в якiй взяли участь мiнiстри закордонних справ трьох країн, причетних до iнциденту. Мiнiстри одностайно ствердили, що державнi органи не втручатимуться в судовi справи.
А тим часом виявилося, що Миле Новакович не брав участi у вiйнi. Чому ж його засудили? Йшлося про банальну помилку хорватського суду, який мав судити Новаковичевого тезка, генерала Миле Новаковича, котрий на початку дев’яностих рокiв очолював сербських повстанцiв у Хорватiї. Генерал i пiдполковник народженi в тому самому селi. Генерала судили за вiдсутностi. Точнiше, судили не його, а пiдполковника, оскiльки суд не перевiряв достовiрностi документiв поданих прокуратурою. Не перевiряв їх нi адвокат пiдсудного, так що вiн навiть не знав, кого мав би захищати. Прокуратура, суддi й адвокат були просто учасниками в патрiотично-полiтичному спектаклi чи то фарсi, який був влаштований з метою довести, що сербськi повстанцi скоїли воєннi злочини. Вирок не оскаржений , вiн став правосильним. Обидва Новаковичi тим часом перебували у Сербії, не знаючи, що одного з них розшукує Iнтерпол. Цього не знали й державнi органи Сербiї, через це пiдполковник без страху їхав за кордон. А хорвати не знали, кого розшукують.
Мiнiстерство внутрiшнiх справ Хорватiї тим часом скасувало акт про розшукування затриманого Новаковича й повiдомило, що справа буде переглянута.
Iнцидент, на щастя, не погiршив стосункiв мiж трьома країнами. Оглядачi з цього приводу зазначають, що в країнах екс-Югославiї в минулому було чимало полiтичних процесiв, у яких судили невинних. Не менше було й випадків, коли прокуратури й суди вiдмовлялися вести справи через воєннi чи полiтичнi заслуги осiб, якi скоїли злочини. Виявляється, що легше створити державу, анiж розбудувати iнституцiї, якi не залежатимуть вiд примх урядовцiв.