Надія Степула “Сюжети”
Київ, 22 серпня 2003 року.
Надія Степула
Вітаю вас, дорогі радіослухачі!
Світ сповнений звуків і мелодій. Голос має вітер і камінь, птах і ріка, море і пустеля. Та тільки люди співають.
Сьогодні в радіожурналі “Сюжети” нашою “сольною” темою буде пісня.
Новий випуск “Сюжетів” для вас, дорогі слухачі, підготували: автор і ведуча – я, Надія Степула, звукорежисер – Наталя Антоненко.
Пісня – феномен, досліджуваний здебільшого фольклористами, які сходяться на думці, що пісня може бути яскравим показником духовності народів. Може, і справді це так? Досить прислухатися, які пісні популярні в суспільстві, щоб до певної міри з’ясувати, які цінності ним сповідуються?
“Хочешь, я убью соседей, что мешают спать?” – звучить в Україні голосок іноземної “звьоздочки” Земфіри, а “рідна” “ВІА-Гра”, теж по-“общедоступному”, закликає в унісон: “убей мою подругу, убей мою подругу!…”
Чому споживачеві духовного продукту пропонується багато чого, віддаленого і від духовності, і від культури? Може, час такий, така епоха? Можливо, все “вирішує ринок” ? Ці питання залишаються відкритими. А ми слухаємо сюжет від Богдани Костюк про комерціалізацію та інші тенденції і проблеми у пісенно-музичному мистецтві:
Богдана Костюк
Один із засновників фестивалю української пісні “Червона Рута” Сергій Архипчук вважає, що комерціалізація розпочалася давно, ще від проведення першої “Рути”, а пізніше відбулася розкрутка поп-музики – тієї, що заполонила ефір комерційного телебачення і радіо.
Сергій Архипчук
Для мене зразком комерціалізації, тобто, прибутковості людей, які причетні до організації фестивалю, є “Таврійські ігри”, які зі всіх, починаючи з перших осіб, навчилися доїти гроші, робити велику рекламу, а для нас фестиваль – це відкриття нових тенденцій і фіксація живого культурного процесу, який є сьогодні. Велике місто – воно багато що поглинає, і ці культурні вибухи глушаться цинізмом, байдужістю, звичністю...
Богдана Костюк
Слово Андрієві Таранову.
Андрій Таранов
Це питання фінансових потоків, так? В останні пару років дещо існує тенденція відходу від англомовного репертуару. Можливо, це є, дійсно, підйом якогось інтересу до таких більш етнічних експериментів, тому, що конвеєр себе вичерпав на якомусь етапі, і він шукає нові напрямки.
Богдана Костюк
Колега Андрія Таранова – Юрій Вировий, настроєний песимістично і зауважує, що української музики як такої – немає.
Юрій Вировий
Є великий вплив іноземних культур, це породжує якісь явища, котрі називаються українськими. Фактично, українських взагалі дуже мало.
Богдана Костюк
Ще одна тенденція, яка турбує українських музикантів – це вимушена орієнтація на Москву, на виконання пісень російською мовою. Таким чином, стверджує Сергій Архипчук, вони намагаються завоювати слухача.
Сергій Архипчук
Українська музика нікому не потрібна. Немає зараз “Рути”, тобто, “Рута” є, але немає резонансу, і багато з тих, хто співали українською, перейшли на російську. Тобто, ті музиканти, які так чи інакше переходять на іншу мову, вони намагаються боротися за слухача, за відгомін, і мені здається, що суть лишається та.
Надія Степула
На фоні численних музично-пісенних фестивалів, які прокотилися Україною цього літа, столітній ювілей видатного співака Бориса Гмирі пройшов малопомітно. Чи не вся українська преса –незалежно від заангажованості – дружно дійшла висновку, що належного пошанування не відбулося. Причин дошукувалися, але… Питання, які виникли при цьому, теж залишаються відкритими. А головні дійства щодо відзначення пам’яті Бориса Гмирі заплановані на осінь і триватимуть до весни наступного року. У вересні відбудеться науково-практична конференція, в Національній опері України – ювілейний вечір, у жовтні в Музеї театрального, музичного і кіномистецтва відкриється фотодокументальна виставка, присвячена життю Бориса Гмирі. А в квітні 2004-го заплановано провести Перший міжнародний конкурс співаків імені Гмирі.
Наразі Київська міська адміністрація проводить конкурс на кращий проект пам’ятника славетному співакові, а відповідна комісія займається пошуком місця для цього пам’ятника. Міністерство культури і мистецтв підготувало документи щодо встановлення стипендії імені Гмирі кращим студентам-вокалістам Національної музичної академії.
У виконанні Бориса Гмирі звучить фрагмент пісні “Стоїть гора високая” (слова Леоніда Глібова, обробка Петра Куликова): “Стоїть гора високая, попід горою гай, зелений гай, густесенький, неначе справді рай. Під гаєм в’ється річечка, як скло, вона блищить. Долиною зеленою кудись вона біжить. Біжить вона та й журиться, Що вернеться весна, А молодість не вернеться, Не вернеться вона…”
Надія Степула
Іще одна дата минула цього літа так само малопомітно – десять років від дня смерті Назарія Яремчука. Яскравих дійств не відбулося, проте пам’ять жевріє – і в серцях тих, хто знав особисто талановитого співака, і в душах прихильників його таланту. Живуть спогади – спогади, як вміння згадувати, і як спосіб зустрічі… Про Назарія Яремчука згадує Іван Яковець.
Надія Степула
Пане Іване, чим найбільше запам’ятався Вам Назарій Яремчук як людина? Чим пам’ятається Вам зустріч із ним? Чим пригадується Вам він тепер, з далини того часу, відколи його вже немає з нами?
Іван Яковець
Ми з Назарієм дружили з дитинства, вчилися разом в інтернаті. Правда, він вчився в Вижниці, я в Кутах. Можна сказати, все життя ми йшли разом, допомагали один одному завжди в житті. Що можна сказати сьогодні, коли вже 10 років людини немає... Назарій був великим українцем. Дуже любив особливо свій буковинський край, прикарпатський край. Коли в нього була вільна хвилина, він завжди ходив до лісу. Він завжди вечором, коли зустрічалися із родиною, любив слухати українську пісню, любив пісні січових стрільців, любив все національне, що є у нас на Буковині, на Прикарпатті – оце було дуже притаманне... Він дуже любив всі ці речі. Що найбільше запам’яталося? Запам’яталася та душа – широка українська душа, людина, яка в ті часи, коли заборонялося співати пісні січових стрільців, українські народні пісні, які мали великий зміст, - все рівно Назарій співпрацював з такими поетами, де тонко в його піснях прослідковувались речі такого національного духу, національного відродження нашого українського народу. Я думаю, що в своїх піснях, в своїй творчості за такий короткий період часу у своєму житті Назарій зробив дуже багато для розвитку духовності та підняття духу українського народу.
Надія Степула
Скажіть, будь ласка, пане Іване, а в які моменти він Вам пригадується: чи тоді, коли настають якісь пам’ятні дати дня народження його чи смерті, чи буває так, що в якійсь будній день Ви почуєте його пісню і пригадаєте, чи, може, просто він Вам прийде на згадку?
Іван Яковець
Ви знаєте, коли не раз бачиш чи приймаєш участь в життєвих чи політичних перипетіях... Я завжди згадую Назарія і просто порівнюю поведінку тих людей, які поводять себе...- коли вони вчора були великими комуністами, а зараз стали великими демократами, я просто маю з чим в житті порівняти – хто такий є істинний українець, великий українець – це, дійсно, був Назарій. То я маю з чим порівнювати і маю з чого вчитися, – в принципі, я вчився з нього. Ми мали важке життя, все таки, - Радянський Союз, інтернат, батьки не мали змоги вчити нас і так далі. Але! – по межі того ми дуже хотіли жити вільно і цивілізовано, як всі нації розвинутих держав нашої земної кулі.
Надія Степула
Свою зустріч та інтерв’ю з Назарієм Яремчуком пригадує Галина Терещук:
Галина Терещук
Назарій Яремчук любив виступати з концертами у Львові. У місті Лева мешкали його приятелі, а львівський глядач завжди сприймав його дуже тепло.
У 1989 році, взимку, було заплановано кілька виступів митця. Телефоном я домовилась про інтерв’ю співака на львівському радіо, де на той час проходила практику. У домовлений час прийшла у філармонію. Перед дверима концертного залу стояв натовп людей із наміром бодай якось пробратися у приміщення. Адже квитків у касі не було.
Час спливав, а Яремчука не було видно. За 10 хвилин до початку я побачила співака, який поспішав до гримерної. Звісно, він забув про обіцяне інтерв’ю. Але свого сорому за спізнення до жінки, яка ось-ось чекала на народження дитини, Назарій не приховував. Він разів -надцять мене перепрошував і сказав: концерт концертом, а ми пишемо розмову стільки, скільки треба. У цей вечір виступ співака розпочався зі спізненням. Ми говорили про його пісні і любов до української музики та краю. Говорили про українську народну пісню.
Вже після смерті співака я прочитала щоденник його спогадів, написаних за кілька місяців до смерті, і збагнула всю глибину його любові і до рідної Карпатської землі, і до народної пісні:
“Мені тільки здається, що минуле – одна невпинна кольорова строката стрічка. Але, якщо не згадувати, не робити крупного плану, - то, насправді, було!!! Була юність босонога, кукурудзяна, де “хобли-хобли, ховайтеся добре!”. Була …єдність із природою, всесвітом, символом-Черемошем і тягою до річки, до живої, неповторної вічності, підкорення гір, пізнання величі творця. А ось межа життя – 43…”.
Саме у сорок три роки і пішов з життя Назарій Яремчук.
Надія Степула
Музичний редактор Львівського обласного радіо Марта Кінасевич люб’язно надала для “Сюжетів” запис із голосом Назарія Яремчука, за що їй сердечно дякуємо. Це інтерв’ю пані Марта записала на студії у 1985 році:
Назарій Яремчук
Я родом з Вижниці, оспіваної в пісні “Може, мила в Косові, може, мила в Вижниці”,– про неї співати можна безкінечно, тому, що місто – так би мовити, як ворота в гори: звідти гора, звідти гора і Черемош бистрий – “то є бистрая вода синіх гір”. Там, дійсно, не можна не співати. Там дуже багато людей співає – моя родина співоча, всі дуже гарно співають, і коли я приїжджаю, з задоволенням слухаю пісні у виконанні моїх тітки, дядька, братів.
Марта Кінасевич
І самі підспівуєте?
Назарій Яремчук
Звичайно. Я у школі співав, потім випадково попав на репетицію ансамблю “Смерічка” ... на сцені кажу: дайте заспіваю. Я заспівав, а там якраз були учасники ансамблю... Того ж вечора я прийшов на репетицію ансамблю “Смерічка” і почалось.
Марта Кінасевич
...Ваше життя в “Смерічці” – які пісні Ви вважаєте своїми? Чи Ви спеціально пишете?
Назарій Яремчук
Так, мені повезло. Тільки я прийшов в ансамбль, прийшов Володимир Івасюк і приніс пісні “Червона рута”, “Водограй”, “Я піду в далекі гори”, які знають всі... Мені просто повезло, тому, що пісні ці стали всесвітньо відомими, але вони заронили в мою свідомість бажання тільки виконувати пісні, які ніхто не співав, мати своє обличчя... І це –найбільше щастя, тому, що, коли людина має свою думку в історії, більше – в мистецтві - це прекрасно, і коли вона може доказати, що є її кредо, а коли вона має кредо, значить вона щось хоче доказати у своєму житті. І мені дуже приємно зараз працювати з молодими композиторами – це Павло Дворський, Віктор Морозов, Олександр Злотник, Генадій Татарченко, Ігор Поклад, Олександр Пушкаренко – я виконую його пісні “Добрий вечір, доле”, “Квітка-розмарія”...
Марта Кінасевич
Популярні дуже пісні...
Назарій Яремчук
Так, це його пісні. Звичайно, хотілося б співпрацювати творчо з Ігорем Білозіром - він дуже талановитий композитор. Працюю з Миколою Мозговим. Це – коло молодих композиторів, з якими мені приємно співпрацювати.”
Надія Степула
Дорогі слухачі, радіожурнал “Сюжети” відзвучав. Його для вас готували: автор і ведуча – я, Надія Степула, звукорежисер Наталя Антоненко.
Дякуємо за увагу, і хай із вами час від часу буде така пісня, про яку Генрі Джайлс сказав, що “Пісня може пережити в пам’яті всі проповіді...” До нових зустрічей! Говорить “Радіо Свобода”!
Надія Степула
Вітаю вас, дорогі радіослухачі!
Світ сповнений звуків і мелодій. Голос має вітер і камінь, птах і ріка, море і пустеля. Та тільки люди співають.
Сьогодні в радіожурналі “Сюжети” нашою “сольною” темою буде пісня.
Новий випуск “Сюжетів” для вас, дорогі слухачі, підготували: автор і ведуча – я, Надія Степула, звукорежисер – Наталя Антоненко.
Пісня – феномен, досліджуваний здебільшого фольклористами, які сходяться на думці, що пісня може бути яскравим показником духовності народів. Може, і справді це так? Досить прислухатися, які пісні популярні в суспільстві, щоб до певної міри з’ясувати, які цінності ним сповідуються?
“Хочешь, я убью соседей, что мешают спать?” – звучить в Україні голосок іноземної “звьоздочки” Земфіри, а “рідна” “ВІА-Гра”, теж по-“общедоступному”, закликає в унісон: “убей мою подругу, убей мою подругу!…”
Чому споживачеві духовного продукту пропонується багато чого, віддаленого і від духовності, і від культури? Може, час такий, така епоха? Можливо, все “вирішує ринок” ? Ці питання залишаються відкритими. А ми слухаємо сюжет від Богдани Костюк про комерціалізацію та інші тенденції і проблеми у пісенно-музичному мистецтві:
Богдана Костюк
Один із засновників фестивалю української пісні “Червона Рута” Сергій Архипчук вважає, що комерціалізація розпочалася давно, ще від проведення першої “Рути”, а пізніше відбулася розкрутка поп-музики – тієї, що заполонила ефір комерційного телебачення і радіо.
Сергій Архипчук
Для мене зразком комерціалізації, тобто, прибутковості людей, які причетні до організації фестивалю, є “Таврійські ігри”, які зі всіх, починаючи з перших осіб, навчилися доїти гроші, робити велику рекламу, а для нас фестиваль – це відкриття нових тенденцій і фіксація живого культурного процесу, який є сьогодні. Велике місто – воно багато що поглинає, і ці культурні вибухи глушаться цинізмом, байдужістю, звичністю...
Богдана Костюк
Слово Андрієві Таранову.
Андрій Таранов
Це питання фінансових потоків, так? В останні пару років дещо існує тенденція відходу від англомовного репертуару. Можливо, це є, дійсно, підйом якогось інтересу до таких більш етнічних експериментів, тому, що конвеєр себе вичерпав на якомусь етапі, і він шукає нові напрямки.
Богдана Костюк
Колега Андрія Таранова – Юрій Вировий, настроєний песимістично і зауважує, що української музики як такої – немає.
Юрій Вировий
Є великий вплив іноземних культур, це породжує якісь явища, котрі називаються українськими. Фактично, українських взагалі дуже мало.
Богдана Костюк
Ще одна тенденція, яка турбує українських музикантів – це вимушена орієнтація на Москву, на виконання пісень російською мовою. Таким чином, стверджує Сергій Архипчук, вони намагаються завоювати слухача.
Сергій Архипчук
Українська музика нікому не потрібна. Немає зараз “Рути”, тобто, “Рута” є, але немає резонансу, і багато з тих, хто співали українською, перейшли на російську. Тобто, ті музиканти, які так чи інакше переходять на іншу мову, вони намагаються боротися за слухача, за відгомін, і мені здається, що суть лишається та.
Надія Степула
На фоні численних музично-пісенних фестивалів, які прокотилися Україною цього літа, столітній ювілей видатного співака Бориса Гмирі пройшов малопомітно. Чи не вся українська преса –незалежно від заангажованості – дружно дійшла висновку, що належного пошанування не відбулося. Причин дошукувалися, але… Питання, які виникли при цьому, теж залишаються відкритими. А головні дійства щодо відзначення пам’яті Бориса Гмирі заплановані на осінь і триватимуть до весни наступного року. У вересні відбудеться науково-практична конференція, в Національній опері України – ювілейний вечір, у жовтні в Музеї театрального, музичного і кіномистецтва відкриється фотодокументальна виставка, присвячена життю Бориса Гмирі. А в квітні 2004-го заплановано провести Перший міжнародний конкурс співаків імені Гмирі.
Наразі Київська міська адміністрація проводить конкурс на кращий проект пам’ятника славетному співакові, а відповідна комісія займається пошуком місця для цього пам’ятника. Міністерство культури і мистецтв підготувало документи щодо встановлення стипендії імені Гмирі кращим студентам-вокалістам Національної музичної академії.
У виконанні Бориса Гмирі звучить фрагмент пісні “Стоїть гора високая” (слова Леоніда Глібова, обробка Петра Куликова): “Стоїть гора високая, попід горою гай, зелений гай, густесенький, неначе справді рай. Під гаєм в’ється річечка, як скло, вона блищить. Долиною зеленою кудись вона біжить. Біжить вона та й журиться, Що вернеться весна, А молодість не вернеться, Не вернеться вона…”
Надія Степула
Іще одна дата минула цього літа так само малопомітно – десять років від дня смерті Назарія Яремчука. Яскравих дійств не відбулося, проте пам’ять жевріє – і в серцях тих, хто знав особисто талановитого співака, і в душах прихильників його таланту. Живуть спогади – спогади, як вміння згадувати, і як спосіб зустрічі… Про Назарія Яремчука згадує Іван Яковець.
Надія Степула
Пане Іване, чим найбільше запам’ятався Вам Назарій Яремчук як людина? Чим пам’ятається Вам зустріч із ним? Чим пригадується Вам він тепер, з далини того часу, відколи його вже немає з нами?
Іван Яковець
Ми з Назарієм дружили з дитинства, вчилися разом в інтернаті. Правда, він вчився в Вижниці, я в Кутах. Можна сказати, все життя ми йшли разом, допомагали один одному завжди в житті. Що можна сказати сьогодні, коли вже 10 років людини немає... Назарій був великим українцем. Дуже любив особливо свій буковинський край, прикарпатський край. Коли в нього була вільна хвилина, він завжди ходив до лісу. Він завжди вечором, коли зустрічалися із родиною, любив слухати українську пісню, любив пісні січових стрільців, любив все національне, що є у нас на Буковині, на Прикарпатті – оце було дуже притаманне... Він дуже любив всі ці речі. Що найбільше запам’яталося? Запам’яталася та душа – широка українська душа, людина, яка в ті часи, коли заборонялося співати пісні січових стрільців, українські народні пісні, які мали великий зміст, - все рівно Назарій співпрацював з такими поетами, де тонко в його піснях прослідковувались речі такого національного духу, національного відродження нашого українського народу. Я думаю, що в своїх піснях, в своїй творчості за такий короткий період часу у своєму житті Назарій зробив дуже багато для розвитку духовності та підняття духу українського народу.
Надія Степула
Скажіть, будь ласка, пане Іване, а в які моменти він Вам пригадується: чи тоді, коли настають якісь пам’ятні дати дня народження його чи смерті, чи буває так, що в якійсь будній день Ви почуєте його пісню і пригадаєте, чи, може, просто він Вам прийде на згадку?
Іван Яковець
Ви знаєте, коли не раз бачиш чи приймаєш участь в життєвих чи політичних перипетіях... Я завжди згадую Назарія і просто порівнюю поведінку тих людей, які поводять себе...- коли вони вчора були великими комуністами, а зараз стали великими демократами, я просто маю з чим в житті порівняти – хто такий є істинний українець, великий українець – це, дійсно, був Назарій. То я маю з чим порівнювати і маю з чого вчитися, – в принципі, я вчився з нього. Ми мали важке життя, все таки, - Радянський Союз, інтернат, батьки не мали змоги вчити нас і так далі. Але! – по межі того ми дуже хотіли жити вільно і цивілізовано, як всі нації розвинутих держав нашої земної кулі.
Надія Степула
Свою зустріч та інтерв’ю з Назарієм Яремчуком пригадує Галина Терещук:
Галина Терещук
Назарій Яремчук любив виступати з концертами у Львові. У місті Лева мешкали його приятелі, а львівський глядач завжди сприймав його дуже тепло.
У 1989 році, взимку, було заплановано кілька виступів митця. Телефоном я домовилась про інтерв’ю співака на львівському радіо, де на той час проходила практику. У домовлений час прийшла у філармонію. Перед дверима концертного залу стояв натовп людей із наміром бодай якось пробратися у приміщення. Адже квитків у касі не було.
Час спливав, а Яремчука не було видно. За 10 хвилин до початку я побачила співака, який поспішав до гримерної. Звісно, він забув про обіцяне інтерв’ю. Але свого сорому за спізнення до жінки, яка ось-ось чекала на народження дитини, Назарій не приховував. Він разів -надцять мене перепрошував і сказав: концерт концертом, а ми пишемо розмову стільки, скільки треба. У цей вечір виступ співака розпочався зі спізненням. Ми говорили про його пісні і любов до української музики та краю. Говорили про українську народну пісню.
Вже після смерті співака я прочитала щоденник його спогадів, написаних за кілька місяців до смерті, і збагнула всю глибину його любові і до рідної Карпатської землі, і до народної пісні:
“Мені тільки здається, що минуле – одна невпинна кольорова строката стрічка. Але, якщо не згадувати, не робити крупного плану, - то, насправді, було!!! Була юність босонога, кукурудзяна, де “хобли-хобли, ховайтеся добре!”. Була …єдність із природою, всесвітом, символом-Черемошем і тягою до річки, до живої, неповторної вічності, підкорення гір, пізнання величі творця. А ось межа життя – 43…”.
Саме у сорок три роки і пішов з життя Назарій Яремчук.
Надія Степула
Музичний редактор Львівського обласного радіо Марта Кінасевич люб’язно надала для “Сюжетів” запис із голосом Назарія Яремчука, за що їй сердечно дякуємо. Це інтерв’ю пані Марта записала на студії у 1985 році:
Назарій Яремчук
Я родом з Вижниці, оспіваної в пісні “Може, мила в Косові, може, мила в Вижниці”,– про неї співати можна безкінечно, тому, що місто – так би мовити, як ворота в гори: звідти гора, звідти гора і Черемош бистрий – “то є бистрая вода синіх гір”. Там, дійсно, не можна не співати. Там дуже багато людей співає – моя родина співоча, всі дуже гарно співають, і коли я приїжджаю, з задоволенням слухаю пісні у виконанні моїх тітки, дядька, братів.
Марта Кінасевич
І самі підспівуєте?
Назарій Яремчук
Звичайно. Я у школі співав, потім випадково попав на репетицію ансамблю “Смерічка” ... на сцені кажу: дайте заспіваю. Я заспівав, а там якраз були учасники ансамблю... Того ж вечора я прийшов на репетицію ансамблю “Смерічка” і почалось.
Марта Кінасевич
...Ваше життя в “Смерічці” – які пісні Ви вважаєте своїми? Чи Ви спеціально пишете?
Назарій Яремчук
Так, мені повезло. Тільки я прийшов в ансамбль, прийшов Володимир Івасюк і приніс пісні “Червона рута”, “Водограй”, “Я піду в далекі гори”, які знають всі... Мені просто повезло, тому, що пісні ці стали всесвітньо відомими, але вони заронили в мою свідомість бажання тільки виконувати пісні, які ніхто не співав, мати своє обличчя... І це –найбільше щастя, тому, що, коли людина має свою думку в історії, більше – в мистецтві - це прекрасно, і коли вона може доказати, що є її кредо, а коли вона має кредо, значить вона щось хоче доказати у своєму житті. І мені дуже приємно зараз працювати з молодими композиторами – це Павло Дворський, Віктор Морозов, Олександр Злотник, Генадій Татарченко, Ігор Поклад, Олександр Пушкаренко – я виконую його пісні “Добрий вечір, доле”, “Квітка-розмарія”...
Марта Кінасевич
Популярні дуже пісні...
Назарій Яремчук
Так, це його пісні. Звичайно, хотілося б співпрацювати творчо з Ігорем Білозіром - він дуже талановитий композитор. Працюю з Миколою Мозговим. Це – коло молодих композиторів, з якими мені приємно співпрацювати.”
Надія Степула
Дорогі слухачі, радіожурнал “Сюжети” відзвучав. Його для вас готували: автор і ведуча – я, Надія Степула, звукорежисер Наталя Антоненко.
Дякуємо за увагу, і хай із вами час від часу буде така пісня, про яку Генрі Джайлс сказав, що “Пісня може пережити в пам’яті всі проповіді...” До нових зустрічей! Говорить “Радіо Свобода”!