Андрій Охрімович “Інтернет-майдан”
Київ, 28 липня 2003 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий передачі Андрій Охрімович.
Перед людиною зі слабким організмом (або ж із “бодуна”), літня спека ставить питання: “Як не пітніти?” З безлічі варіантів відповіді я обрав один. Себто націдив у “ванную комнату” побільше холодної води, увімкнув комп і занурився в “Нетрі самвидаву”, який тут же запропонував замислитись над тим, що то є українська культура.
“Якщо таке питання поставити в лоба перехожому на вулиці, - пише цей сегмент української “павутиноньки”, - то відповіді будуть досить примітивні: «Шевченко, Курбас, Довженко, козаки, червона калина...»”.
Далі мисленнячко цього сегментику провело в мій мозочок таку ось думоньку. Мовляв, через оці названі прізвища нас намагаються просвітити, аби ми, пролупавши скелю, змогли нарешті побачить досвітні вогні там, де їх немає. “Хоча, - тут же поправляє себе автор цього писаннячка, - треба зауважити, що і в нас траплялися вартісні речі. Наприклад, творчість українського художника Казимира Малевича або ж письменника Гоголя.”
Ну, і так далі, і “такоє прочєє” в такому ж дусі. Словом, “тіки-но” завважив я ще “єден” комплексочок рідненької неповноцінності, як тут же знову спітнів. Пересичений такими ось інтернет-видовиськами, я тут же захтів хліба. Ну, ви знаєте отой вигук: “Хліба і видовиськ”. Того та іншого ви вдосталь “накушаєтесь” у віртуальній пресі, огляд якої підготувала Надія Шерстюк.
Надія Шерстюк
Уряд знайшов винних у продовольчій кризі, яка нещодавно прокотилася Україною. “У середу Кабмін запропонував Президентові звільнити трьох голів облдержадміністрацій, яким закидають підвищення цін на продовольчі товари”, - повідомляє сайт “Форуму”.
“Кадрова чистка, схоже, тільки починається”, - зазначає видання. Прем‘єр критикував також Мінекономіки, Мінагрополітики і Антимонопольний комітет. “Тобто, - робить висновок “Форум”, - не виключені оргвисновки, які, можливо, зачеплять Кириленка, Рижика, Хорошковського”.
Янукович відзначив, що ажіотаж на продовольчому ринку був створений штучно комерційними структурами. “Натомість екс-віце-прем’єр з питань агропромислового комплексу Леонід Козаченко, - читаємо вже на “Українській правді”, - вважає, що кризу на ринку зерна спричинили масові перевірки підприємницьких структур”. Це, на думку Козаченка, завдало більше шкоди, ніж цьогорічний неврожай.
“Главред”, розкручуючи продовольчу тему, припускає, що урядові “разборкі” з губернаторами – ніщо інше, як шанс Віктора Януковича підняти свій рейтинг. “Звільнення кількох урядових чиновників і віце-губернаторів, що займалися питаннями агропромислового комплексу, - цитую видання, - це лише квіточки. Ягідки обіцяють дозріти в жовтні”.
“Є ще одна причина, - продовжує “Главред”, - звільнення міністрів може призвести до розпаду про урядової коаліції, що напередодні вирішального наступу на амбразуру політреформи і ухвалення бюджету на 2004 рік загрожує уряду великими неприємностями. Краще вже намагатися зробити залежними чинних міністрів, ніж розраховувати на новопризначених”.
“Контекст” також вважає, що прем‘єр значно посилив свої позиції, вдало скориставшись продовольчою кризою в державі і майстерно знайшовши винних. “Це, - на думку віртуального часопису, - збільшило поле для політичного маневрування Януковича. Наразі він отримав непоганий шанс зміцнити свою команду напередодні осіннього політичного сезону”.
Андрій Охрімович
Надія Шерстюк – про хліб, видовища та політику, а ми - про своє. Себто про культуру, як її бачить сайт “Самвидав нет”. “Суч.укр культура”, - пише він, - у тому вигляді, як її пропонує держава, більше схожа на кіч”. За прикладами далеко ходити не треба: купіть жетон у метро, вийдіть на станції “Майдан незалежності”, і очам вашим відкриється потрясна еклектика, якою, очевидно, опікується відповідне міністерство, яке, в свою чергу, має міністра, і називається він Юрій Богуцький. Але якщо є міністерство з міністром, то десь таки має бути й Інтернет-представництво зазначеної структури. І воно таки є – www.mincult.gov.ua. Ну, а зазирнув туди творець рубрики “Офіційна павутина” Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
Якщо полічити кількість цільових програм, що про них розповідає міністерське Інтернет-представництво, погортати віртуальні списки нагороджених різноманітними преміями, зважити на кількість структурних підрозділів мінкультмистецтва та організацій, котрі опікуються культурою в Україні, - з цією самою культурою все має бути ОК. Попри скептичні думки вголос таких “поінформованих оптимістів”, як академік Іван Дзюба.
Іван Дзюба
Воістину трагічним є те, що українська культура і мова, як знак нації, мають утверджуватися серед обставин глибокої моральної і поведінчої деградації суспільства. Механізми їх суспільної підтримки не сформовані, натомість, серед значної частини людності панують байдужість або неприйняття, що нерідко переходять в агресивну ворожість або зарозумілий цинізм. Ми часто говоримо про духовний геноцид більшовицьких часів, але доводиться говорити про той, що діється на наших очах – інакшого характеру, але з не менш драматичними наслідками.
Сергій Грабовський
Утім, що стосується реального стану культури, – про нього можуть розповісти різноманітні Інтернет-проекти (й українські, і зарубіжні), посилання на які наведені на міністерському сайті. А хто хоче власноруч допомогти культурному процесу, може звернутися до рубрики “вакансії” і спробувати потрапити до мінкультмистецтва.
От, скажімо, вільні там місця електромонтера 5-го розряду та заступника начальника управління кінематографії. Вперед! А те, що не з‘являється у світ, навіть у веб-вигляді, традиційне видання цього міністерства часопис “Наука і культура” – це, якщо вірити офіційній інформації, наслідок змін структури сайту, явище суто тимчасове.
Андрій Охрімович
На форумі персонального сайту Юлії Тимошенко один з відвідувачів зазначив: “На кожному подібному форумі “тусуються”, так скажемо, особистості, які не те щоб найняті спецслужбами (хоча й таких вистачає), а просто з дивного параноїдального позиву відверто епатують мирно дрімаючу публіку”.
Від себе додамо: спека посилює синдроми. Громадськість, схоже, на період літньої задухи взагалі “ласти склеїла”. А параноїки як з ланцюга обірвались – навіть пиво пити не встигають, невтомно поширюючи світлі ідеї інтернаціональної недовіри та братньої підозрілості всього прогресивного людства. Нормальна людина, начитавшись того, набирає номер телефону і кличе санітара з галаперидолом. Віктор Недоступ. Рубрика “Палата №6”.
Віктор Недоступ
На форумі сайту “Нашої України” з’явилося попередження: “Шановні форумчани! Якщо у вас на форумі з’явився персонаж під “ніками” Гетьман, Козак, Оселедець, Люлька і таке інше, і буде постійно писати про “жидо-масонські” змови, вішати всім ярлики, обзивати прибічників Нашої України і представлятися вірним “б’ютівцем”, знайте – це наш пацієнт Микола К., агент адміністрації президента. На форумі разом із ним мають бути його дресирувальники-агенти!”.
Температури додає волання такого собі спостерігача: “Всі суки пороз’їжджалися, а мені тут одному “віддувайся”. Ющенко цей задовбав... Хоч би хто допоміг опозицію “обгадити”...”.
Втім, на форумі є і політичні реакції. З приводу захоплення молдовськими прикордонниками української ГАЕС такий собі Жир Мир витьохкує імпровізацію: “П’яні білоруські “погранці” обстріляли український блокпост. Українські прикордонники виявили стійкість та витримку. Ніхто не наклав у штани”.
На цю ж тему – репліка на форумі “Української правди”: “Політжиття в Україні – гра в “пряткі”. При чому, ховаються всі від усіх і ловлять всі всіх. Діють за принципом: хто не сховався – я не винний. От і з молдаванами. Такий казус, а всі наші держмужі старанно продовжують никатись. І так у всьому”.
Навздогін летить репліка з форуму на “Майдан. Орг”: “НКВД-Кремль-геноцид не забули? З 70-ти річчям вас!”
Тим часом, на форумі сайту “Цікаві досліди” обговорюють антропологічний бік чиновництва. Тема: “Перець повертається, або як я люблю чинуш”. “Нещодавно якимось вітром занесло двох таких у метро. Причому, незалежно один від одного, у вагон заходять – одразу видно, що чинуші: “фейси” цеглиною, темно-темно-синій сірий костюм, синя сорочка, темний галстук, на лацкані якась “фігня”... Здоровенні такі “кнуряки”, і дивляться на усіх по дурнуватому... Їх що, десь дрібним гуртом закуповують і по установам розсаджують? От дивишся на таке хлябало і розумієш, що всякий там зріст ВВП – “триндьож” і провокація. Це вони план по хабарам недовиконали.” Кінець гіркої та кучерявої цитати. Андрій Охрімович
На Заході спостерігається справжній “бум”, пов’язаний з виготовленням CD-візитівок – симпатичних електронних видань, в яких міститься інформація про фірму, її послуги та пропозиції. Такі візитівки вільно “гуляють” Інтернетом, і є надія, що незабаром вони опанують український сегмент “Павутини”. Про це небуденне чудо техніки розповідає Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Візитівки стали атрибутом повсякденного життя: без них надзвичайно складно налагодити ділові контакти, встановити потрібні зв’язки між окремими бізнесменами і цілими корпораціями. Але на початку двадцять першого століття з’явились нові візитівки – електронні. Розповідає київський дизайнер CD-візитівок Максим Філімонов.
Максим Філімонов
CD-візитівка – це звичайний CD-диск, що має форму візитної картки. Він влазить у візитницю, розміщується там на рівні всіх візитівок. Зовні має подібні характеристики. Також має там телефони, прізвища, адресу. В середині – тридцятимегабайтовий компакт-диск. На ньому можна розмістити розмістити корисну інформацію (скажімо, відео ролик) про фірму, повністю весь каталог про фірму.
Чому це так зручно? Тому що ми останнім часом для того, щоб познайомитися з кимось, даємо CD-візитівку, а не приносимо каталоги чи ще щось. На цій візитівці розміщується ролик про нашу фірму і прайс зазвичай. Все це розміщується на нашій візитівці.
Богдана Костюк
Дані електронної візитівки можна пересилати компаньйонам електронною поштою. А записати на представницький компакт-диск варто інформацію про історію фірми, послуги і сервіс, який вона надає, про керівників та персонал компанії. За нинішньої доби електронних технологій, стверджують фахівці, CD-візитівки мають гарне майбутнє.
Андрій Охрімович
"У нашому світі дуже поширена думка, що філософію слід залишити філософам, соціологію – соціологам, а смерть – мертвим. Я вважаю, що це одна з великих єресей і тираній нашого часу. Я цілком відкидаю той погляд, згідно з яким, у питаннях, що стосується всіх (таких, як смисл життя, природа доброго суспільства, обмеження умов людського існування) право на висновки має тільки спеціаліст...".
Усе це, щоб ви не сумнівались, сказав не я, а відомий англійський романіст Джон Фаулз перед тим, як пустити читача на сторінки свої філософської книжки "Арістос".
Далі Інна Набока. Рубрика “Букініст”.
Інна Набока
У перекладі з давньогрецької "Арістос" означає "найкращий для даної ситуації". Коріння цей термін має у вченні Геракліта. Книжку з такою таємничою назвою автор популярних в усьому світі романів Джон Фаулз написав ще на початку 60-тих. Українською цього року вона з’явилася у вінницькому видавництві "Тезис". Зазначу, що художню прозу Фаулза можна знайти в Інтернеті виключно російською мовою, на українську вона майже не перекладалася, (можу пригадати хіба що давню збірку "Вежа з чорного дерева"). Аж ось – вишукане вінницьке видання, яке приємно погортати, помацати. Відчуття зовсім інші, ніж від "заковтування" тексту з монітору.
Втім, не виключено, що ця книжка дещо розчарує шанувальників зазвичай інтригуючих фаулзових сюжетів. Важко чітко окреслити її жанр. Вона не вміщається у рамки жодного. Попри форму нотаток і блискучу афористичність, то не є збірка афоризмів і жодним чином не цитатник. У підзаголовку до першого видання сам автор визначив цей жанр так: "Автопортрет в ідеях". У книжці викладено погляди та роздуми письменника щодо вічних філософських питань: про життя і смерть, добро і зло, відповідальність і свободу, сутність людини та сенс її життя. Неможливо, та й, мабуть, не варто їх переповідати, адже то – ціла філософська система, і, водночас, своєрідне дослідження людської психології. Сподіваюся, наші слухачі-читачі з ними ознайомляться. Якби мене змусили вибрати один, ключовий вислів, то я взяла б такий: "Таємниця не в початку чи кінці, а в цій миті. Початку не було; кінця не буде."
Ідеї Фаулза не безсумнівні, та він і не розраховує на беззастережне сприйняття і прийняття. Головне для нього – "зберегти свободу індивідуальності на противагу всьому тому тиску-до-конформізму, який загрожує нашому століттю". Деякі його думки викликають різкий спротив, інші видаються слушними, а все разом - спонукає замислитись. Він каже: "Заявляючи відверто, що я думаю, я сподіваюсь примусити вас сказати собі відверто, що ви думаєте". І ще: "Це не діалог, а тільки один бік діалогу. Я стверджую – ви, якщо хочете, спростовуєте."
У цій незвичайній книзі Джон Фаулз творить свою утопію і свою ідеальну людину – Арістоса. Але ця утопія не соціальна і не політична. Ця утопія – поетична. Недаремно у “Вступі” він зазначає: "Передусім я поет, і тільки потім - учений". Найкращі рядки у книжці присвячені саме мистецтву поезії: "Плекайте поетів! Здавалося, великих безкрилих гагарок багато, аж поки не загинула остання". Принаймні цю максиму Фаулза можна прийняти беззастережно.
Андрій Охрімович
І на завершення ще один шматочок з Фаулза. “Те, що ми називаємо стражданням, смертю, нещастям, недолею, трагедією, слід було б назвати ціною свободи. Єдиною альтернативою до цієї свободи зі стражданням є несвобода без страждання.”
Хитро закручено, але без лінивства мізків зрозуміти можна. На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Артем Мостовий. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. “Радіо Свобода”. Київ.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий передачі Андрій Охрімович.
Перед людиною зі слабким організмом (або ж із “бодуна”), літня спека ставить питання: “Як не пітніти?” З безлічі варіантів відповіді я обрав один. Себто націдив у “ванную комнату” побільше холодної води, увімкнув комп і занурився в “Нетрі самвидаву”, який тут же запропонував замислитись над тим, що то є українська культура.
“Якщо таке питання поставити в лоба перехожому на вулиці, - пише цей сегмент української “павутиноньки”, - то відповіді будуть досить примітивні: «Шевченко, Курбас, Довженко, козаки, червона калина...»”.
Далі мисленнячко цього сегментику провело в мій мозочок таку ось думоньку. Мовляв, через оці названі прізвища нас намагаються просвітити, аби ми, пролупавши скелю, змогли нарешті побачить досвітні вогні там, де їх немає. “Хоча, - тут же поправляє себе автор цього писаннячка, - треба зауважити, що і в нас траплялися вартісні речі. Наприклад, творчість українського художника Казимира Малевича або ж письменника Гоголя.”
Ну, і так далі, і “такоє прочєє” в такому ж дусі. Словом, “тіки-но” завважив я ще “єден” комплексочок рідненької неповноцінності, як тут же знову спітнів. Пересичений такими ось інтернет-видовиськами, я тут же захтів хліба. Ну, ви знаєте отой вигук: “Хліба і видовиськ”. Того та іншого ви вдосталь “накушаєтесь” у віртуальній пресі, огляд якої підготувала Надія Шерстюк.
Надія Шерстюк
Уряд знайшов винних у продовольчій кризі, яка нещодавно прокотилася Україною. “У середу Кабмін запропонував Президентові звільнити трьох голів облдержадміністрацій, яким закидають підвищення цін на продовольчі товари”, - повідомляє сайт “Форуму”.
“Кадрова чистка, схоже, тільки починається”, - зазначає видання. Прем‘єр критикував також Мінекономіки, Мінагрополітики і Антимонопольний комітет. “Тобто, - робить висновок “Форум”, - не виключені оргвисновки, які, можливо, зачеплять Кириленка, Рижика, Хорошковського”.
Янукович відзначив, що ажіотаж на продовольчому ринку був створений штучно комерційними структурами. “Натомість екс-віце-прем’єр з питань агропромислового комплексу Леонід Козаченко, - читаємо вже на “Українській правді”, - вважає, що кризу на ринку зерна спричинили масові перевірки підприємницьких структур”. Це, на думку Козаченка, завдало більше шкоди, ніж цьогорічний неврожай.
“Главред”, розкручуючи продовольчу тему, припускає, що урядові “разборкі” з губернаторами – ніщо інше, як шанс Віктора Януковича підняти свій рейтинг. “Звільнення кількох урядових чиновників і віце-губернаторів, що займалися питаннями агропромислового комплексу, - цитую видання, - це лише квіточки. Ягідки обіцяють дозріти в жовтні”.
“Є ще одна причина, - продовжує “Главред”, - звільнення міністрів може призвести до розпаду про урядової коаліції, що напередодні вирішального наступу на амбразуру політреформи і ухвалення бюджету на 2004 рік загрожує уряду великими неприємностями. Краще вже намагатися зробити залежними чинних міністрів, ніж розраховувати на новопризначених”.
“Контекст” також вважає, що прем‘єр значно посилив свої позиції, вдало скориставшись продовольчою кризою в державі і майстерно знайшовши винних. “Це, - на думку віртуального часопису, - збільшило поле для політичного маневрування Януковича. Наразі він отримав непоганий шанс зміцнити свою команду напередодні осіннього політичного сезону”.
Андрій Охрімович
Надія Шерстюк – про хліб, видовища та політику, а ми - про своє. Себто про культуру, як її бачить сайт “Самвидав нет”. “Суч.укр культура”, - пише він, - у тому вигляді, як її пропонує держава, більше схожа на кіч”. За прикладами далеко ходити не треба: купіть жетон у метро, вийдіть на станції “Майдан незалежності”, і очам вашим відкриється потрясна еклектика, якою, очевидно, опікується відповідне міністерство, яке, в свою чергу, має міністра, і називається він Юрій Богуцький. Але якщо є міністерство з міністром, то десь таки має бути й Інтернет-представництво зазначеної структури. І воно таки є – www.mincult.gov.ua. Ну, а зазирнув туди творець рубрики “Офіційна павутина” Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
Якщо полічити кількість цільових програм, що про них розповідає міністерське Інтернет-представництво, погортати віртуальні списки нагороджених різноманітними преміями, зважити на кількість структурних підрозділів мінкультмистецтва та організацій, котрі опікуються культурою в Україні, - з цією самою культурою все має бути ОК. Попри скептичні думки вголос таких “поінформованих оптимістів”, як академік Іван Дзюба.
Іван Дзюба
Воістину трагічним є те, що українська культура і мова, як знак нації, мають утверджуватися серед обставин глибокої моральної і поведінчої деградації суспільства. Механізми їх суспільної підтримки не сформовані, натомість, серед значної частини людності панують байдужість або неприйняття, що нерідко переходять в агресивну ворожість або зарозумілий цинізм. Ми часто говоримо про духовний геноцид більшовицьких часів, але доводиться говорити про той, що діється на наших очах – інакшого характеру, але з не менш драматичними наслідками.
Сергій Грабовський
Утім, що стосується реального стану культури, – про нього можуть розповісти різноманітні Інтернет-проекти (й українські, і зарубіжні), посилання на які наведені на міністерському сайті. А хто хоче власноруч допомогти культурному процесу, може звернутися до рубрики “вакансії” і спробувати потрапити до мінкультмистецтва.
От, скажімо, вільні там місця електромонтера 5-го розряду та заступника начальника управління кінематографії. Вперед! А те, що не з‘являється у світ, навіть у веб-вигляді, традиційне видання цього міністерства часопис “Наука і культура” – це, якщо вірити офіційній інформації, наслідок змін структури сайту, явище суто тимчасове.
Андрій Охрімович
На форумі персонального сайту Юлії Тимошенко один з відвідувачів зазначив: “На кожному подібному форумі “тусуються”, так скажемо, особистості, які не те щоб найняті спецслужбами (хоча й таких вистачає), а просто з дивного параноїдального позиву відверто епатують мирно дрімаючу публіку”.
Від себе додамо: спека посилює синдроми. Громадськість, схоже, на період літньої задухи взагалі “ласти склеїла”. А параноїки як з ланцюга обірвались – навіть пиво пити не встигають, невтомно поширюючи світлі ідеї інтернаціональної недовіри та братньої підозрілості всього прогресивного людства. Нормальна людина, начитавшись того, набирає номер телефону і кличе санітара з галаперидолом. Віктор Недоступ. Рубрика “Палата №6”.
Віктор Недоступ
На форумі сайту “Нашої України” з’явилося попередження: “Шановні форумчани! Якщо у вас на форумі з’явився персонаж під “ніками” Гетьман, Козак, Оселедець, Люлька і таке інше, і буде постійно писати про “жидо-масонські” змови, вішати всім ярлики, обзивати прибічників Нашої України і представлятися вірним “б’ютівцем”, знайте – це наш пацієнт Микола К., агент адміністрації президента. На форумі разом із ним мають бути його дресирувальники-агенти!”.
Температури додає волання такого собі спостерігача: “Всі суки пороз’їжджалися, а мені тут одному “віддувайся”. Ющенко цей задовбав... Хоч би хто допоміг опозицію “обгадити”...”.
Втім, на форумі є і політичні реакції. З приводу захоплення молдовськими прикордонниками української ГАЕС такий собі Жир Мир витьохкує імпровізацію: “П’яні білоруські “погранці” обстріляли український блокпост. Українські прикордонники виявили стійкість та витримку. Ніхто не наклав у штани”.
На цю ж тему – репліка на форумі “Української правди”: “Політжиття в Україні – гра в “пряткі”. При чому, ховаються всі від усіх і ловлять всі всіх. Діють за принципом: хто не сховався – я не винний. От і з молдаванами. Такий казус, а всі наші держмужі старанно продовжують никатись. І так у всьому”.
Навздогін летить репліка з форуму на “Майдан. Орг”: “НКВД-Кремль-геноцид не забули? З 70-ти річчям вас!”
Тим часом, на форумі сайту “Цікаві досліди” обговорюють антропологічний бік чиновництва. Тема: “Перець повертається, або як я люблю чинуш”. “Нещодавно якимось вітром занесло двох таких у метро. Причому, незалежно один від одного, у вагон заходять – одразу видно, що чинуші: “фейси” цеглиною, темно-темно-синій сірий костюм, синя сорочка, темний галстук, на лацкані якась “фігня”... Здоровенні такі “кнуряки”, і дивляться на усіх по дурнуватому... Їх що, десь дрібним гуртом закуповують і по установам розсаджують? От дивишся на таке хлябало і розумієш, що всякий там зріст ВВП – “триндьож” і провокація. Це вони план по хабарам недовиконали.” Кінець гіркої та кучерявої цитати. Андрій Охрімович
На Заході спостерігається справжній “бум”, пов’язаний з виготовленням CD-візитівок – симпатичних електронних видань, в яких міститься інформація про фірму, її послуги та пропозиції. Такі візитівки вільно “гуляють” Інтернетом, і є надія, що незабаром вони опанують український сегмент “Павутини”. Про це небуденне чудо техніки розповідає Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Візитівки стали атрибутом повсякденного життя: без них надзвичайно складно налагодити ділові контакти, встановити потрібні зв’язки між окремими бізнесменами і цілими корпораціями. Але на початку двадцять першого століття з’явились нові візитівки – електронні. Розповідає київський дизайнер CD-візитівок Максим Філімонов.
Максим Філімонов
CD-візитівка – це звичайний CD-диск, що має форму візитної картки. Він влазить у візитницю, розміщується там на рівні всіх візитівок. Зовні має подібні характеристики. Також має там телефони, прізвища, адресу. В середині – тридцятимегабайтовий компакт-диск. На ньому можна розмістити розмістити корисну інформацію (скажімо, відео ролик) про фірму, повністю весь каталог про фірму.
Чому це так зручно? Тому що ми останнім часом для того, щоб познайомитися з кимось, даємо CD-візитівку, а не приносимо каталоги чи ще щось. На цій візитівці розміщується ролик про нашу фірму і прайс зазвичай. Все це розміщується на нашій візитівці.
Богдана Костюк
Дані електронної візитівки можна пересилати компаньйонам електронною поштою. А записати на представницький компакт-диск варто інформацію про історію фірми, послуги і сервіс, який вона надає, про керівників та персонал компанії. За нинішньої доби електронних технологій, стверджують фахівці, CD-візитівки мають гарне майбутнє.
Андрій Охрімович
"У нашому світі дуже поширена думка, що філософію слід залишити філософам, соціологію – соціологам, а смерть – мертвим. Я вважаю, що це одна з великих єресей і тираній нашого часу. Я цілком відкидаю той погляд, згідно з яким, у питаннях, що стосується всіх (таких, як смисл життя, природа доброго суспільства, обмеження умов людського існування) право на висновки має тільки спеціаліст...".
Усе це, щоб ви не сумнівались, сказав не я, а відомий англійський романіст Джон Фаулз перед тим, як пустити читача на сторінки свої філософської книжки "Арістос".
Далі Інна Набока. Рубрика “Букініст”.
Інна Набока
У перекладі з давньогрецької "Арістос" означає "найкращий для даної ситуації". Коріння цей термін має у вченні Геракліта. Книжку з такою таємничою назвою автор популярних в усьому світі романів Джон Фаулз написав ще на початку 60-тих. Українською цього року вона з’явилася у вінницькому видавництві "Тезис". Зазначу, що художню прозу Фаулза можна знайти в Інтернеті виключно російською мовою, на українську вона майже не перекладалася, (можу пригадати хіба що давню збірку "Вежа з чорного дерева"). Аж ось – вишукане вінницьке видання, яке приємно погортати, помацати. Відчуття зовсім інші, ніж від "заковтування" тексту з монітору.
Втім, не виключено, що ця книжка дещо розчарує шанувальників зазвичай інтригуючих фаулзових сюжетів. Важко чітко окреслити її жанр. Вона не вміщається у рамки жодного. Попри форму нотаток і блискучу афористичність, то не є збірка афоризмів і жодним чином не цитатник. У підзаголовку до першого видання сам автор визначив цей жанр так: "Автопортрет в ідеях". У книжці викладено погляди та роздуми письменника щодо вічних філософських питань: про життя і смерть, добро і зло, відповідальність і свободу, сутність людини та сенс її життя. Неможливо, та й, мабуть, не варто їх переповідати, адже то – ціла філософська система, і, водночас, своєрідне дослідження людської психології. Сподіваюся, наші слухачі-читачі з ними ознайомляться. Якби мене змусили вибрати один, ключовий вислів, то я взяла б такий: "Таємниця не в початку чи кінці, а в цій миті. Початку не було; кінця не буде."
Ідеї Фаулза не безсумнівні, та він і не розраховує на беззастережне сприйняття і прийняття. Головне для нього – "зберегти свободу індивідуальності на противагу всьому тому тиску-до-конформізму, який загрожує нашому століттю". Деякі його думки викликають різкий спротив, інші видаються слушними, а все разом - спонукає замислитись. Він каже: "Заявляючи відверто, що я думаю, я сподіваюсь примусити вас сказати собі відверто, що ви думаєте". І ще: "Це не діалог, а тільки один бік діалогу. Я стверджую – ви, якщо хочете, спростовуєте."
У цій незвичайній книзі Джон Фаулз творить свою утопію і свою ідеальну людину – Арістоса. Але ця утопія не соціальна і не політична. Ця утопія – поетична. Недаремно у “Вступі” він зазначає: "Передусім я поет, і тільки потім - учений". Найкращі рядки у книжці присвячені саме мистецтву поезії: "Плекайте поетів! Здавалося, великих безкрилих гагарок багато, аж поки не загинула остання". Принаймні цю максиму Фаулза можна прийняти беззастережно.
Андрій Охрімович
І на завершення ще один шматочок з Фаулза. “Те, що ми називаємо стражданням, смертю, нещастям, недолею, трагедією, слід було б назвати ціною свободи. Єдиною альтернативою до цієї свободи зі стражданням є несвобода без страждання.”
Хитро закручено, але без лінивства мізків зрозуміти можна. На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Артем Мостовий. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. “Радіо Свобода”. Київ.