Мирослава Гонгадзе Західна молодь пише про Україну. Книжка Марії Качмар „Семестр у Львові”
Вашингтон, 27 червня 2003 - На заході існує велика кількість літератури , що належить перу українців , які покинули Україну півстоліття тому. Але поряд з цим існує брак книжок, які б розповідали про сучасне українське життя очима молодого покоління. Днями за сприяння науково-методичного центру української мови в Едмонтоні вийшла книга молодої канадської студентки Мараї Качмар під назвою „Семестр у Львові”. З авторкою розмовляла Мирослава Гонгадзе.
Марія народилась у Канаді, у родині, де батько був українцем, а мати шведсько-норвезького походження. У дитинстві вона розмовляла з батьком українською мовою, а з матір’ю англійською. Коли Марія виросла, її бажання вивчати і викладати українську мову привели її до Львівського державного університету, де вона і провела семестр свого студентського життя. Побачене і почуте вона вирішила описати у вигляді щоденника молодої студенки, яка вперше відвідала Україну. Мова сучасної України, звички молоді, перші враження західної молодої людини про Україну - все це спонукало Марію видати книжку. Маруся Петришин, директор методичного центру вивчення української мови в Єдмонтоні розповідає про те, як зародилась ідея цього видання.
Марія Петришин
Коли Марійка прийшла вперше до мене з цією пропозицією, ми одночасно були у Львові в той час, і я її заохочувала до написання. Коли ми повернулися до Едмонтона, вона мала вже готовий манускрипт. І коли я перечитала цей манускрипт, я була вражена – ми повинні були це видати.
Мирослава Гонгадзе
Сама Марійка каже, що коли вона була підлітком, а потім студенткою, їй найбільше не вистачало саме такої літератури, написаної молодими людьми і для молоді. Тому вона вирішила , що це стане цікавим путівником відчуттів для інших юних американців та канадійців українського походження, які багато чули про Україну від своїх батьків, але ніколи не стикались з її сучасним життям.
Марія Качмар
Я писала, перш за все, з точки зору людини, яка ніколи не була в Україні. Я хочу знати, як там виглядає щоденне життя чи поняття українця: які там сучасні ліки, як там вдягаються, яку музику слухають молоді українці, як проводяться пари в університеті.
Мирослава Гонгадзе
Марія пише у своїй книзі, що була приємно вражена тим, що українська молодь, незважаючи на відсутність матеріального достатку, гарно і зі смаком одягається. Молоді українські чоловіки галантні і освічені. Канадійці чи американці, каже вона, сприймають жінок як рівних і від них не дочекаєшся, щоб тобі відкрили двері чи подали пальто. Ще Марія каже, що для неї, як для західної людини, правилом було не показувати свої емоції і відверто не висловлювати свої думки про інших людей. Українці ж, пише вона, завжди говорять те, що думають. Також молоду авторку вразило вміння молоді в Україні відпочивати, як вона пише, „відриватись”. Багато в українському житті їй не сподобалось, основне - це погані побутові умови і не належна, як на її думку, організація навчального процесу в Львівському університеті. А ще українські офіціанти, які не дозволяють просто сидіти в кафе та читати чи вчитись. Водночас Марія була дуже задоволена тим, що їй випала нагода вчитись у Львові, де переважна більшість людей розмовляє українською. Від Києва ж у неї залишилось подвійне враження: місто красиве, але суржик який панував усюди, давав відчуття, що вона перебуває в якомусь російському місті, а не в столиці України. 22-літня авторка не збирається зупинятись на досягнутому. Для початку вона планує перекласти свою першу книжку англійською мовою і продовжувати писати про сучасне життя в Україні.
Марія народилась у Канаді, у родині, де батько був українцем, а мати шведсько-норвезького походження. У дитинстві вона розмовляла з батьком українською мовою, а з матір’ю англійською. Коли Марія виросла, її бажання вивчати і викладати українську мову привели її до Львівського державного університету, де вона і провела семестр свого студентського життя. Побачене і почуте вона вирішила описати у вигляді щоденника молодої студенки, яка вперше відвідала Україну. Мова сучасної України, звички молоді, перші враження західної молодої людини про Україну - все це спонукало Марію видати книжку. Маруся Петришин, директор методичного центру вивчення української мови в Єдмонтоні розповідає про те, як зародилась ідея цього видання.
Марія Петришин
Коли Марійка прийшла вперше до мене з цією пропозицією, ми одночасно були у Львові в той час, і я її заохочувала до написання. Коли ми повернулися до Едмонтона, вона мала вже готовий манускрипт. І коли я перечитала цей манускрипт, я була вражена – ми повинні були це видати.
Мирослава Гонгадзе
Сама Марійка каже, що коли вона була підлітком, а потім студенткою, їй найбільше не вистачало саме такої літератури, написаної молодими людьми і для молоді. Тому вона вирішила , що це стане цікавим путівником відчуттів для інших юних американців та канадійців українського походження, які багато чули про Україну від своїх батьків, але ніколи не стикались з її сучасним життям.
Марія Качмар
Я писала, перш за все, з точки зору людини, яка ніколи не була в Україні. Я хочу знати, як там виглядає щоденне життя чи поняття українця: які там сучасні ліки, як там вдягаються, яку музику слухають молоді українці, як проводяться пари в університеті.
Мирослава Гонгадзе
Марія пише у своїй книзі, що була приємно вражена тим, що українська молодь, незважаючи на відсутність матеріального достатку, гарно і зі смаком одягається. Молоді українські чоловіки галантні і освічені. Канадійці чи американці, каже вона, сприймають жінок як рівних і від них не дочекаєшся, щоб тобі відкрили двері чи подали пальто. Ще Марія каже, що для неї, як для західної людини, правилом було не показувати свої емоції і відверто не висловлювати свої думки про інших людей. Українці ж, пише вона, завжди говорять те, що думають. Також молоду авторку вразило вміння молоді в Україні відпочивати, як вона пише, „відриватись”. Багато в українському житті їй не сподобалось, основне - це погані побутові умови і не належна, як на її думку, організація навчального процесу в Львівському університеті. А ще українські офіціанти, які не дозволяють просто сидіти в кафе та читати чи вчитись. Водночас Марія була дуже задоволена тим, що їй випала нагода вчитись у Львові, де переважна більшість людей розмовляє українською. Від Києва ж у неї залишилось подвійне враження: місто красиве, але суржик який панував усюди, давав відчуття, що вона перебуває в якомусь російському місті, а не в столиці України. 22-літня авторка не збирається зупинятись на досягнутому. Для початку вона планує перекласти свою першу книжку англійською мовою і продовжувати писати про сучасне життя в Україні.