Юрій Дулерайн Цензурування літературних творів у американських школах
Нью-Йорк, 13 червня 2003 - Чи можливо таке, щоб в Америці, яка вважається найвільнішою у світі країною, існувала цензура друкованого слова? У книгарнях можна знайти книжки будь-якого змісту й напрямку: анархічні, комуністичні, націонал-соціалістичні, проарійські теорії расової зверхності тощо. Здавалося б, яка може бути цензура, коли вільно продається все, що завгодно , включно з творами Сталіна, Гітлера, Мао-дзе-дуна, Леніна і так далі. Одначе, літературна цензура все ж таки існує, але не у книжкових видавництвах, а в американських школах.
На випускних іспитах з літератури в школах штату Нью-Йорк учні отримали уривки з творів класиків, оброблені шкільною радою. З оповідання Айзика Башевіса Зінгера, лауреата Нобелівської премії, єврейського письменика, пером цензора було викреслено згадку про євреїв. З оповідання Енні Діллард про дитинство у негритянському кварталі зникли слова про расу, про колір шкіри. Визначення Франца Кафки про сутність літератури залишили без посилання на Бога і згадки про самогубство. Коли про це повідомила газета “New York Times”, виник скандал. Шкільна рада змушена була каятися й пообіцяла відтак літературних творів не цензурувати. Але, як пише Дайєн Равич, колишній заступник міністра освіти в адміністрації Джорджа Буша-старшого, проблема цензурування хрестоматій, підручників, екзаменаційних тестів спостерігається у шкільних округах багатьох штатів, не лише в Нью-Йорку. У своїй книзі під назвою “Мовна поліція: як зацікавлені групи тиску обмежують кругозір школярів” Дайєн Равич критикує так звану політичну коректність ліволіберальних кіл і правих релігійних діячів у системі народної освіти. Їхніми стараннями з хрестоматій для першого-шостого класів повикидали “Алісу у задзеркаллі” Люіса Керола, казки братів Грімм, твори Кіплінга. Причина? Там бо йдеться про чаклунство, фантазії, про монстрів, відьом, діти, мовляв, лякатимуться. На вимогу заснованої в Нью-Йорку Ради з міжрасових дитячих книжок зі шкільних бібліотек у південних Штатах повилучали “Хатину дядька Тома”, бо там, мовляв, негри зображені занадто покірними, “Казку про Червону Шапочку”, “Попелюшку”, про “Красуню й Тварину”, бо в цих казках дія відбувається за жорстоких обставин, шкідливих для дитячої психіки. Дайєн Равич зауважує з цього приводу, що “справждньої шкоди завдає нашим дітям і принижує нашу культуру втеча від знання”. Та ж таки Рада вимагала цензурувати Марк Твена на тій підставі, що у “Пригодах Геклберрі Фінна” герої вживають слово “нігер”, образливе для чорношкірих американців нині, але у 19-му столітті його досить широко вживали. Рада, щоправда, успіху не мала, бо Асоціація Американських Бібліотекарів заявила, що її девізом є толерантність, але “толерантність втрачає сенс, якщо не толерувати й те, що викликає нашу зневагу”.
На випускних іспитах з літератури в школах штату Нью-Йорк учні отримали уривки з творів класиків, оброблені шкільною радою. З оповідання Айзика Башевіса Зінгера, лауреата Нобелівської премії, єврейського письменика, пером цензора було викреслено згадку про євреїв. З оповідання Енні Діллард про дитинство у негритянському кварталі зникли слова про расу, про колір шкіри. Визначення Франца Кафки про сутність літератури залишили без посилання на Бога і згадки про самогубство. Коли про це повідомила газета “New York Times”, виник скандал. Шкільна рада змушена була каятися й пообіцяла відтак літературних творів не цензурувати. Але, як пише Дайєн Равич, колишній заступник міністра освіти в адміністрації Джорджа Буша-старшого, проблема цензурування хрестоматій, підручників, екзаменаційних тестів спостерігається у шкільних округах багатьох штатів, не лише в Нью-Йорку. У своїй книзі під назвою “Мовна поліція: як зацікавлені групи тиску обмежують кругозір школярів” Дайєн Равич критикує так звану політичну коректність ліволіберальних кіл і правих релігійних діячів у системі народної освіти. Їхніми стараннями з хрестоматій для першого-шостого класів повикидали “Алісу у задзеркаллі” Люіса Керола, казки братів Грімм, твори Кіплінга. Причина? Там бо йдеться про чаклунство, фантазії, про монстрів, відьом, діти, мовляв, лякатимуться. На вимогу заснованої в Нью-Йорку Ради з міжрасових дитячих книжок зі шкільних бібліотек у південних Штатах повилучали “Хатину дядька Тома”, бо там, мовляв, негри зображені занадто покірними, “Казку про Червону Шапочку”, “Попелюшку”, про “Красуню й Тварину”, бо в цих казках дія відбувається за жорстоких обставин, шкідливих для дитячої психіки. Дайєн Равич зауважує з цього приводу, що “справждньої шкоди завдає нашим дітям і принижує нашу культуру втеча від знання”. Та ж таки Рада вимагала цензурувати Марк Твена на тій підставі, що у “Пригодах Геклберрі Фінна” герої вживають слово “нігер”, образливе для чорношкірих американців нині, але у 19-му столітті його досить широко вживали. Рада, щоправда, успіху не мала, бо Асоціація Американських Бібліотекарів заявила, що її девізом є толерантність, але “толерантність втрачає сенс, якщо не толерувати й те, що викликає нашу зневагу”.