Андрій Охрімович Альтернатива
Київ, 22 травня 2003 року.
Ганна Стеців
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті…
Тема нинішньої “Альтернативи” - козак Мамай. Вірніше його кінообраз створений режисером Олесем Саніним. Літературна основа твору дума про “Трьох братів азовських”.
Сюжет такий: три брати-козаки, тікаючи з турецької неволі, крадуть двох коней і біжать таврійським степом. Старший і середульший – на конях, молодший – своїм ходом. Його знесиленого братове кидають помирати у степу. Згодом, у переліску, старші брати, усвідомивши свій гріх, спішуються і чекають на молодшого три доби. Кара падає на них з дещо несподіваного боку. Татари знаходять козаків і за зраду молодшого брата вбивають обох.
У санінській версії, молода і красива татарська жінка знаходить у степу молодшого козака і виходжує його. Вона зрадила свій рід, закохавшись і ставши дружиною козака, його, у свою чергу, зрадили свої. З усього того народжується дитя любові і глибока закадрова філософія твору.
Молодший брат у фільмі є тим козаком Мамаєм, чий живописний образ ми знаємо з численних народних картин. Днями, у київському бюро радіо “Свобода” на спільний перегляд зійшлись автор програми Андрій Охрімович, кінокритик Роман Корогодський та автор фільму Олесь Санін. За операторським пультом - Артем Мостовий, веде програму Ганна Стеців.
Роман Корогодський
Як ви вийшли на цей сюжет?
Олесь Санін
Мене завжди запитували: “Як ти взяв таку дуже нецікаву і немодну тему для свого дебюту?” Я знав, що я стаю проти течії, накликаю на себе різкі негативні оцінки, але хіба це заважає щось робити, рухатися вперед?
Це історії для мене дуже особистостні, оскільки я з дитинства займався, переймався тим, що називалося “народна культура”. Думка дуже нахабна, але я знаю звідки воно береться, я знаю, що означають і звідки взялися ці візерунки на рушниках, я знаю, яка народна пісня. Я це відчуваю. Люди, які вкладали в мене професію, вчили мене як робити музичні інструменти, як слухати дерево, як слухати людей, пісню, як, розказуючи якусь історію, слухати ангела, який сидить у тебе на плечі. Я набрався нахабства і спробував розказати, як мене, дуже внутрішню історію про такого Мамая.
Мамай, в моєму трактуванні, - це людина “Ніхто”, так, як і кібчатською мовою, мовою якою колись говорили давні тюрки, які прийшли на територію Криму і південної України. Один із правнуків Чингізхана, який, власне, і керував цією землею, був хан Кизий Мамай (в нього було інше ім’я, але військове ім’я - Мамай-“Ніхто”, щоб ніхто не міг йому наврочити якусь іншу долю).
Фільм є моєю внутрішньою екранізацію текстів під картинками “козаків-мамаїв”, які з’явилися на Україні в українських хатах. В текстах написано “Козак Мамай”, але “про нього ніхто нічого не знає, сам про себе нічичирк не скаже. Будеш у степах бувати – будеш про його історію прознавати”.
Я спробував про це розкрити, розказати за допомогою міфу, легенди, історії, не моєї, яку я придумав, а ту, яку я знайшов, про яку я знав в українській культурі, в культурі, в якій я пізнав татар, степові народи. Спробував розказати історію про долю такої людини “Ніхто”, про воїна, який захищає вже навіть не свою рідну землю, а свої власні чесноти воїнські, оскільки його рідна земля його зрадила. Його рідні брати залишили його померати, він вже для них не існує. Йому немає куди повертатися на свою землю. Про цю людину “Ніхто”, яка весь час на кордоні, яка весь час охороняє свої лицарські чесноти, про які говорилося, які втратила Україна, ті, які ніколи не простить козацтву український народ: вони мали і втратили свою незалежність.
Ганна Стеців
Ось що розповідає один з творців фільму, композитор Алла Загайкевич. “З Олесем познайомилась дуже давно, на початку дев’яностих. Я працювала з Нелею Пасічник як композитор у фільмові “Тисмениця”, а Олесь якраз вступив до інституту, і якось Неля нас познайомила. Він уже тоді був тісно пов’язаний з фольклористикою. Він був яскравий лірник і носій традицій лірництва. Причому, саме волинської традиції, що мені дуже цікаво, тому що виросла я на Рівненщині.
Це було років зо три тому. Олесь часто бував у консерваторії, заходив на нашу катедру і все казав: “Алло, знаєш, в мене є така ідея – “Мамай”: дві культури, дві традиції: умовно - татаро-монгольська, і умовно - думна й епічна, українське й татарське... Ти подумай...”.
Роман Корогодський
«Ніхто» - це поняття подвійне. «Ніхто» - істота позбавлена батьківства, але “Ніхто” може бути за сартром екзестенційним персонажем, який є в тій прикордонній ситуації, яка є наріжною основою Вашого фільму. Мені здалося, що філософський сенс цієї історії полягає в тому, що наше батьківство не напряму пов’язане з родом-племенем, які в дуже складний неопосередкований спосіб формувалися протягом довгого періоду.
Історик Н.Яковенко нам намагається запропонувати нову візію козацтва. І під цим оглядом Ваш фільм в унісон зробив якусь історію формування оцього генотипу, який з прикордонної ситуації все-таки вибирається до себе, він не може застоятися ні в чому. В цьому відношенні, “Ніхто” стає людиною з обличчям. Мова кіно - це також альтернатива нашої балакучості і глухоти. А тут все так лаконічно, тонко. “Зможеш побачити, спожити, зрозуміти, відчути. Утнеш?” “Ні”. “Даруйте”.
Олекса Боярко
Вадим Скуратівський. “Річ у тім, що той чи той “суцільний”, тотальний кінопейзаж у кожному автентичному національному кіні неупинно перебуває ніби у двох вимірах. Колись Освальд Шпенґлер, чи не найбільший поціновувач і шанувальник самої ідеї простору як першооснови тієї чи тієї суверенної культури, зауважив, що пейзажі Рембрандта перебувають десь у космосі, а пейзажі імпресіоністів – поблизу підміської електрички... Що ж, залишимо кожному своє. Культурі великого стилю – “космос”. А сучасній цивілізації – її електрички. Головне інше. У нашому часі й просторі з їхньою вже щонайгустішою залізничною мережею молодий режисер віднайшов пейзаж, який перебуває саме – у космосі”.
Роман Корогодський
Музикальний супровід, який є світоглядним, дає можливість через ритм чи то Східний, чи то наш, автентичний, відчути буріння і страждання, коли все двоїсте, бо українець, на превеликий жаль, так сформований, що він не може так однозначно ні в чому застановитися. Йому завжди альтернативний хід пропонується самою історією, самим життям. Було б добре, якби Ви спробували якось підсумувати, якось вичленувати роль інструментів, голосів: там, де дерево стає душею; там, де люди робили руками власну душу. Точно так, як казерлюги шаблями відстоювали свою віру.
Олесь Санін
Не було класичного літературного сценарію. Потрібно створити новітню музику на основі двох протилежних епосів і двох протилежних звучань, які повинні між собою конфліктувати. Весь фільм ще на зйомках був розписаний в одну таку величезну партитуру різними кольорами, над якою ми працювали, і ми записали більше 3-х годин симфонічної музики.
Ми використовували новітні комп’ютерні технології. І для написання нових звучань, спробували відтворити ту душу – голос степу. Ми намагалися знайти цей резонанс і створити душу і голос нашого героя, взагалі всієї цієї історії, тому що фільм - позбавлений текстів, а потрібно якось пояснювати свої думки, і ми з оператором С.Михальчуком намагалися вкласти це якось через музику.
Олекса Боярко
Вадим Скуратівський. “...Якось, розповідає наш чернігівський земляк поет Дмитро Петровський, мандрував він степом разом з поетом Хлєбніковим. Занедужав і ліг на землю. Хлєбніков сів поряд, помовчав, а потім, зі словами “ну, я пішов” підводиться і йде геть. Петровський йому “навздогін”: “Стривай, а як же я?! А якщо я помру?”. У відповідь: “Ну що ж. Степ відспіває”. У фільмові Саніна саме і тільки степ “відспівує” всім колізіям героїв. Супроводжує їхню енерґетику втечі від ворога. А чи гонитву за ним. Солідарність. Зраду. Їхнє кохання. Ритміку особистісного, аж егоїстичного – і родового-племінного.
Проте у фільмові є ще одна щонайсуттєвіша характеристика степу. Підкреслено національна грань у його образі.
Олесь Санін
Я переконаний, що в картині є система ходів, якщо в людини є серце, і мама, годуючи його, співала колискову, воно повинно спрацювати. Причому, це спрацьовує і спрацьовує в різні боки. В негативному плані – люди бояться слухати голос своєї колискової.
На перших показах, які були тут в кінотеатрі “Україна”, де сиділи всякі модні мужі, вони сиділи-скреготіли всім чим могли і радили, але інші дзвонили мені, щоб ніхто не знав, і говорили слова вдячності, проте боялися бути українцями.
Історія будь-якого народу – це історія продовження його духовного чи фізичного роду. В степових народів йшлося про те, що вони боронили свою золоту колиску. Якщо вони її втратять, то їх розвіє по степу, як попіл від багаття. Насправді, ця картина про пошук цієї золотої колиски в самому собі, про пошук серцем, мозком тих клітинок ДНК, які ти можеш розпізнати в собі як сутність, починаючи від торця і закінчуючи тим, на якій землі я живу, і чим мені займатися далі. Для мене дуже важливим було те, щоб в цій колисці і надалі народжувалися діти.
Роман Корогодський
Нове життя, яке прийде в наш світ, запліднене нашою кров’ю, буде ще більш активнішим в пошуках самого себе. Для кожного народу істотна певна орієнтованість його. На мапі духовного зачаття є якісь орієнтири. Це – метафізичний рівень, коли все одно голос крові дасть правильну дорогу, і це буде дорога до Бога. Іноді я був захоплений, бо то були якісь біблійні кадри. Вони були надзвичайні, ніби вони були побачені з космосу. То і був космос, тільки духовний.
Олесь Санін
Ця картина “Козак Мамай” екранізація народної картинки в різних її іпостасях. Дуже важливо було прив’язати саму картину до плину її історії – події фільму не мають конкретної дати. Фільм мав бути схожим на фільм народний, він повинен був втратити автора як першооснову. Яке я маю право працювати там з епосом або з історією, яка має 500-600 років, без мене і до мого народження, про яку я просто знаю, мати до неї таке власне трактування.
Роман Корогодський
Тут є дві речі. По-перше, кінематограф – це синтетичне мистецтво. В ньому однаково повинно бути зібрана зоровопластична культура і звукошумовий ряд. Це в картині вдалося. Це – зразок всього гармонійного. Параджанов – перший, хто повернув цю культуру як культуру народну, і зміг на своїх могутніх плечах побудувати модерне кіно.
Олесь Санін
Існування фігур на о. Паски, навіть до того, як їх знайшов Тур Хієрдал, вже були надбанням світової культури. Може десь високо в горах чи глибоко в печерах є якісь фантастичні речі, які нами незнані і недоступні, які живлять світове джерело культури, які сняться художникам, які вимолюють в Бога світового розуму, вимолюють прощення для людей, які живуть навколо.
Колись я у майстра одного запитував: “Навіщо є монахи?” Він відповідав: “Поки є хоча б один монах на землі, і він за нас молиться, то ми будемо жити. А як тільки перестане молитися, то настане кінець світу”.
Ганна Стеців
Час передачі добігає кінця і нагадує нам, що творцями цього випуску «Альтернативи» були режисер фільму «Мамай», Олесь Санін, кінознавець, Роман Корогодський та звукооператор, Артем Мостовий. Вела програму, Ганна Стеців. Автор – Андрій Охрімович. Всього вам доброго. Говорить радіо «Свобода».
Ганна Стеців
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті…
Тема нинішньої “Альтернативи” - козак Мамай. Вірніше його кінообраз створений режисером Олесем Саніним. Літературна основа твору дума про “Трьох братів азовських”.
Сюжет такий: три брати-козаки, тікаючи з турецької неволі, крадуть двох коней і біжать таврійським степом. Старший і середульший – на конях, молодший – своїм ходом. Його знесиленого братове кидають помирати у степу. Згодом, у переліску, старші брати, усвідомивши свій гріх, спішуються і чекають на молодшого три доби. Кара падає на них з дещо несподіваного боку. Татари знаходять козаків і за зраду молодшого брата вбивають обох.
У санінській версії, молода і красива татарська жінка знаходить у степу молодшого козака і виходжує його. Вона зрадила свій рід, закохавшись і ставши дружиною козака, його, у свою чергу, зрадили свої. З усього того народжується дитя любові і глибока закадрова філософія твору.
Молодший брат у фільмі є тим козаком Мамаєм, чий живописний образ ми знаємо з численних народних картин. Днями, у київському бюро радіо “Свобода” на спільний перегляд зійшлись автор програми Андрій Охрімович, кінокритик Роман Корогодський та автор фільму Олесь Санін. За операторським пультом - Артем Мостовий, веде програму Ганна Стеців.
Роман Корогодський
Як ви вийшли на цей сюжет?
Олесь Санін
Мене завжди запитували: “Як ти взяв таку дуже нецікаву і немодну тему для свого дебюту?” Я знав, що я стаю проти течії, накликаю на себе різкі негативні оцінки, але хіба це заважає щось робити, рухатися вперед?
Це історії для мене дуже особистостні, оскільки я з дитинства займався, переймався тим, що називалося “народна культура”. Думка дуже нахабна, але я знаю звідки воно береться, я знаю, що означають і звідки взялися ці візерунки на рушниках, я знаю, яка народна пісня. Я це відчуваю. Люди, які вкладали в мене професію, вчили мене як робити музичні інструменти, як слухати дерево, як слухати людей, пісню, як, розказуючи якусь історію, слухати ангела, який сидить у тебе на плечі. Я набрався нахабства і спробував розказати, як мене, дуже внутрішню історію про такого Мамая.
Мамай, в моєму трактуванні, - це людина “Ніхто”, так, як і кібчатською мовою, мовою якою колись говорили давні тюрки, які прийшли на територію Криму і південної України. Один із правнуків Чингізхана, який, власне, і керував цією землею, був хан Кизий Мамай (в нього було інше ім’я, але військове ім’я - Мамай-“Ніхто”, щоб ніхто не міг йому наврочити якусь іншу долю).
Фільм є моєю внутрішньою екранізацію текстів під картинками “козаків-мамаїв”, які з’явилися на Україні в українських хатах. В текстах написано “Козак Мамай”, але “про нього ніхто нічого не знає, сам про себе нічичирк не скаже. Будеш у степах бувати – будеш про його історію прознавати”.
Я спробував про це розкрити, розказати за допомогою міфу, легенди, історії, не моєї, яку я придумав, а ту, яку я знайшов, про яку я знав в українській культурі, в культурі, в якій я пізнав татар, степові народи. Спробував розказати історію про долю такої людини “Ніхто”, про воїна, який захищає вже навіть не свою рідну землю, а свої власні чесноти воїнські, оскільки його рідна земля його зрадила. Його рідні брати залишили його померати, він вже для них не існує. Йому немає куди повертатися на свою землю. Про цю людину “Ніхто”, яка весь час на кордоні, яка весь час охороняє свої лицарські чесноти, про які говорилося, які втратила Україна, ті, які ніколи не простить козацтву український народ: вони мали і втратили свою незалежність.
Ганна Стеців
Ось що розповідає один з творців фільму, композитор Алла Загайкевич. “З Олесем познайомилась дуже давно, на початку дев’яностих. Я працювала з Нелею Пасічник як композитор у фільмові “Тисмениця”, а Олесь якраз вступив до інституту, і якось Неля нас познайомила. Він уже тоді був тісно пов’язаний з фольклористикою. Він був яскравий лірник і носій традицій лірництва. Причому, саме волинської традиції, що мені дуже цікаво, тому що виросла я на Рівненщині.
Це було років зо три тому. Олесь часто бував у консерваторії, заходив на нашу катедру і все казав: “Алло, знаєш, в мене є така ідея – “Мамай”: дві культури, дві традиції: умовно - татаро-монгольська, і умовно - думна й епічна, українське й татарське... Ти подумай...”.
Роман Корогодський
«Ніхто» - це поняття подвійне. «Ніхто» - істота позбавлена батьківства, але “Ніхто” може бути за сартром екзестенційним персонажем, який є в тій прикордонній ситуації, яка є наріжною основою Вашого фільму. Мені здалося, що філософський сенс цієї історії полягає в тому, що наше батьківство не напряму пов’язане з родом-племенем, які в дуже складний неопосередкований спосіб формувалися протягом довгого періоду.
Історик Н.Яковенко нам намагається запропонувати нову візію козацтва. І під цим оглядом Ваш фільм в унісон зробив якусь історію формування оцього генотипу, який з прикордонної ситуації все-таки вибирається до себе, він не може застоятися ні в чому. В цьому відношенні, “Ніхто” стає людиною з обличчям. Мова кіно - це також альтернатива нашої балакучості і глухоти. А тут все так лаконічно, тонко. “Зможеш побачити, спожити, зрозуміти, відчути. Утнеш?” “Ні”. “Даруйте”.
Олекса Боярко
Вадим Скуратівський. “Річ у тім, що той чи той “суцільний”, тотальний кінопейзаж у кожному автентичному національному кіні неупинно перебуває ніби у двох вимірах. Колись Освальд Шпенґлер, чи не найбільший поціновувач і шанувальник самої ідеї простору як першооснови тієї чи тієї суверенної культури, зауважив, що пейзажі Рембрандта перебувають десь у космосі, а пейзажі імпресіоністів – поблизу підміської електрички... Що ж, залишимо кожному своє. Культурі великого стилю – “космос”. А сучасній цивілізації – її електрички. Головне інше. У нашому часі й просторі з їхньою вже щонайгустішою залізничною мережею молодий режисер віднайшов пейзаж, який перебуває саме – у космосі”.
Роман Корогодський
Музикальний супровід, який є світоглядним, дає можливість через ритм чи то Східний, чи то наш, автентичний, відчути буріння і страждання, коли все двоїсте, бо українець, на превеликий жаль, так сформований, що він не може так однозначно ні в чому застановитися. Йому завжди альтернативний хід пропонується самою історією, самим життям. Було б добре, якби Ви спробували якось підсумувати, якось вичленувати роль інструментів, голосів: там, де дерево стає душею; там, де люди робили руками власну душу. Точно так, як казерлюги шаблями відстоювали свою віру.
Олесь Санін
Не було класичного літературного сценарію. Потрібно створити новітню музику на основі двох протилежних епосів і двох протилежних звучань, які повинні між собою конфліктувати. Весь фільм ще на зйомках був розписаний в одну таку величезну партитуру різними кольорами, над якою ми працювали, і ми записали більше 3-х годин симфонічної музики.
Ми використовували новітні комп’ютерні технології. І для написання нових звучань, спробували відтворити ту душу – голос степу. Ми намагалися знайти цей резонанс і створити душу і голос нашого героя, взагалі всієї цієї історії, тому що фільм - позбавлений текстів, а потрібно якось пояснювати свої думки, і ми з оператором С.Михальчуком намагалися вкласти це якось через музику.
Олекса Боярко
Вадим Скуратівський. “...Якось, розповідає наш чернігівський земляк поет Дмитро Петровський, мандрував він степом разом з поетом Хлєбніковим. Занедужав і ліг на землю. Хлєбніков сів поряд, помовчав, а потім, зі словами “ну, я пішов” підводиться і йде геть. Петровський йому “навздогін”: “Стривай, а як же я?! А якщо я помру?”. У відповідь: “Ну що ж. Степ відспіває”. У фільмові Саніна саме і тільки степ “відспівує” всім колізіям героїв. Супроводжує їхню енерґетику втечі від ворога. А чи гонитву за ним. Солідарність. Зраду. Їхнє кохання. Ритміку особистісного, аж егоїстичного – і родового-племінного.
Проте у фільмові є ще одна щонайсуттєвіша характеристика степу. Підкреслено національна грань у його образі.
Олесь Санін
Я переконаний, що в картині є система ходів, якщо в людини є серце, і мама, годуючи його, співала колискову, воно повинно спрацювати. Причому, це спрацьовує і спрацьовує в різні боки. В негативному плані – люди бояться слухати голос своєї колискової.
На перших показах, які були тут в кінотеатрі “Україна”, де сиділи всякі модні мужі, вони сиділи-скреготіли всім чим могли і радили, але інші дзвонили мені, щоб ніхто не знав, і говорили слова вдячності, проте боялися бути українцями.
Історія будь-якого народу – це історія продовження його духовного чи фізичного роду. В степових народів йшлося про те, що вони боронили свою золоту колиску. Якщо вони її втратять, то їх розвіє по степу, як попіл від багаття. Насправді, ця картина про пошук цієї золотої колиски в самому собі, про пошук серцем, мозком тих клітинок ДНК, які ти можеш розпізнати в собі як сутність, починаючи від торця і закінчуючи тим, на якій землі я живу, і чим мені займатися далі. Для мене дуже важливим було те, щоб в цій колисці і надалі народжувалися діти.
Роман Корогодський
Нове життя, яке прийде в наш світ, запліднене нашою кров’ю, буде ще більш активнішим в пошуках самого себе. Для кожного народу істотна певна орієнтованість його. На мапі духовного зачаття є якісь орієнтири. Це – метафізичний рівень, коли все одно голос крові дасть правильну дорогу, і це буде дорога до Бога. Іноді я був захоплений, бо то були якісь біблійні кадри. Вони були надзвичайні, ніби вони були побачені з космосу. То і був космос, тільки духовний.
Олесь Санін
Ця картина “Козак Мамай” екранізація народної картинки в різних її іпостасях. Дуже важливо було прив’язати саму картину до плину її історії – події фільму не мають конкретної дати. Фільм мав бути схожим на фільм народний, він повинен був втратити автора як першооснову. Яке я маю право працювати там з епосом або з історією, яка має 500-600 років, без мене і до мого народження, про яку я просто знаю, мати до неї таке власне трактування.
Роман Корогодський
Тут є дві речі. По-перше, кінематограф – це синтетичне мистецтво. В ньому однаково повинно бути зібрана зоровопластична культура і звукошумовий ряд. Це в картині вдалося. Це – зразок всього гармонійного. Параджанов – перший, хто повернув цю культуру як культуру народну, і зміг на своїх могутніх плечах побудувати модерне кіно.
Олесь Санін
Існування фігур на о. Паски, навіть до того, як їх знайшов Тур Хієрдал, вже були надбанням світової культури. Може десь високо в горах чи глибоко в печерах є якісь фантастичні речі, які нами незнані і недоступні, які живлять світове джерело культури, які сняться художникам, які вимолюють в Бога світового розуму, вимолюють прощення для людей, які живуть навколо.
Колись я у майстра одного запитував: “Навіщо є монахи?” Він відповідав: “Поки є хоча б один монах на землі, і він за нас молиться, то ми будемо жити. А як тільки перестане молитися, то настане кінець світу”.
Ганна Стеців
Час передачі добігає кінця і нагадує нам, що творцями цього випуску «Альтернативи» були режисер фільму «Мамай», Олесь Санін, кінознавець, Роман Корогодський та звукооператор, Артем Мостовий. Вела програму, Ганна Стеців. Автор – Андрій Охрімович. Всього вам доброго. Говорить радіо «Свобода».