У Сербiї Перше травня колись було чи не найбiльшим святом. Нинi люди взагалi не говорять про свято, а лише про вихiднi й нагоду тимчасово забути усi негаразди

Михайло Рамач У Сербiї Перше травня колись було чи не найбiльшим святом. Нинi люди взагалi не говорять про свято, а лише про вихiднi й нагоду тимчасово забути усi негаразди
Белград, 1 травня 2003 – На свiтанку, коли рибалки поспiшали на свої робочi мiсця, до човнiв, а городники iз салатом, огiрками, редискою, цибулею та iншими овочами на ринки, мiськi вулицi були безлюдні, наче пiд час бомбардування. Так було i о сьомiй, та й о дев’ятiй. Народ немовби безвiсти щез. А коли було пiв на десяту, сталося чудо. З будинкiв у той самий момент вийшли десятки тисяч людей, несучи в руках сотнi тисяч мiшкiв, клункiв, корзин та всiлякого причандалля. Переповнивши машини усiм, що необхiдне для кiлькаденного пiкнiку й забувши взяти ще безлiч конче потрiбних дрiбниць, люди рушили на дачi (в кого є дача) або до улюблених мiсцевостей бiля рiчок, потокiв, каналiв чи в горах i лiсах. Машин й людей в них ледь було видно за вантажами: столиками й крiслами, казанками, наметами, сокирами, заступами рiзними посудинами, музичними iнструментами, включаючи й бубни, вудками та десятками тисяч пудiв хлiба й м’яса, сотнями гектолiтрiв пива й вина. В кожну машину вмiстилося щонайменше сiм-вiсiм хрещених душ, та ще й нехрещенi собаки, коти, папуги тощо.

Колони рушили, шукаючи будь-якого виходу з мiст. Точнiше, колони ледь-ледь посувалися. Ревiли мотори й сирени, свистiли полiцейськi. Вiдстань, яку пiшки можна подолати за п’ятнадцять хвилин, машини долали за пiвтори години.

Пiсля дванадцятої мiста опустiли. А в околицях знявся жахливий гармидер і галас. Птаство порозлiталося свiт за очi. З вод повтiкали не лише риби, але й черепахи. А мiльйони молоденьких комарiв схвильовано чекали наказу своїх генералiв, щоби пiти у перший наступ на святкуючий люд.

Над лiсами й гаями знялися хмаровища диму вiд багать на яких то варили, то смажили, то пекли першотравневi спецiалiтети: шашлики, ґуляшi й рiзнi сербсько-турецькi чевапчичi й плескавиці. Пересоленi й переперченi. Розгулявся трудящий народ. Наливають. Перекушують. Спiвають. Ревуть. Сваряться. Цiлуються. I так до вечора. I так до ранку. I так завтра, так у суботу. I так у недiлю до перших присмеркiв.

А тодi колони машин й перевтомлений вiд вiдпочинку народ у той самий момент спробують повернутися до мiст. Кому вдасться подолати двадцять кiлометрiв за чотири години, це буде успiх. Трiумф.

На лонi природи залишаться тонни попелу й вiдходiв та армiї комарiв розтовстiлих вiд кровi панiв, пань i паненят, яких донедавна називали робочим класом.

З безлюдного першотравневого Белграда, де, крiм нього, залишилися лише в’язнi в тюрмах, хворi в лiкарнях та злодiї, котрi до недiлi спокiйно грабуватимуть квартири.