Михайло Рамач Сербська жандармерiя без iнцидентiв роззброїла Пiдроздiл полiцiї для спецiальних операцiй, командувачiв якого звинувачують у скоєннi замаху на прем’єр-мiнiстра Зорана Джинджича
Белград, 27 березня 2003 року.
Белградське телебачення Б 92 з цього приводу показало документальний фiльм про бойовий шлях Пiдроздiлу. Коли хтось у Сербiї згадав про “червонi берети”, люди починали тремтіти вiд страху. Йшлося про елiтний загiн, який упродовж десяти рокiв сiяв смерть на просторi колишньої Югославiї й нинiшньої Сербiї. Громадяни щойно пiсля розпущення Пiдроздiлу були в змозi побачити секретний фiльм з полiцейських архiвiв про кривавий бойовий шлях так званої преторiанської гвардiї екс-президента Слободана Мiлошевича.
Такий пiдроздiл колишньому президентовi був потрiбний тому, що Сербiя офiцiйно не брала участi у вiйнах в Хорватiї та Боснiї i Герцеговинi. Отож, там не могли воювати регулярнi пiдроздiли армiї або полiцiї. Через це полiтична полiцiя зiбрала кiлька десяткiв злочинцiв та осiб, якi здобули вiйськовий досвiд за кордоном. Пiсля вiдповiдних навчань вони стали безпощадними бiйцями. У складi Пiдроздiлу були парашутисти, водолази, снайпери, сапери... На територiї сусiднiх країн усi вони воювали пiд чужими iменами, а Мiлошевичев уряд твердив, що “червонi берети” – мiсцевi сербськi повстанцi.
Пiдроздiл спершу фiнансували iз секретних фондiв полiтичної полiцiї. Згодом застосовували iнший метод: командувачі Пiдроздiлу прибували з так званим дружнiм вiзитом до керiвникiв державних та приватних компанiй i пiд час нiбито сердечної розмови повiдомляли їх, що мають сплатити податок для оборони сербських iнтересiв. I всi платили, вiд кiлькохсот до кiлькох мiльйонiв нiмецьких марок. В спорядженнi Пiдроздiлу були вертольоти, гармати, американськi джипи, бронетранспортери та зброя, якої не мають навiть Збройнi сили.
Автори згаданого документального фiльму докладно розповiдають про участь Мiлошевичевих гвардiйцiв в численних операцiях, до яких сербська влада нiбито не була причетна. Белградськi мас-медiа повiдомляють, що “червонi берети” у Сербiї були недоторканними. Мiлошевич толерував їм усi iнциденти й скандали, та навiть вбивства. Все ж, преторiанцi вiдмовилися захищати екс-президента пiд час масових протестiв у жовтнi 2000 року. Ймовiрно, через це нинiшня влада прихильно ставилася до них, незважаючи на факт, що вони торгували наркотиками й час вiд часу викрадали бiзнесменiв для викупу. Покiйний прем’єр Джiнджич тим часом сформував Жандармерiю, яка мала стати свого роду противагою “беретам”.
Останньою операцiєю Мiлошевичевих гвардiйцiв стало вбивство Зорана Джiнджича. Трьох командувачiв та ще п’ятнадцятьох бiйцiв Пiдроздiлу заарештовано. Iншi покинули казарму. Представники уряду заявляють, що буде заведено кримiнальнi справи проти всiх, хто порушував закони.
Белградське телебачення Б 92 з цього приводу показало документальний фiльм про бойовий шлях Пiдроздiлу. Коли хтось у Сербiї згадав про “червонi берети”, люди починали тремтіти вiд страху. Йшлося про елiтний загiн, який упродовж десяти рокiв сiяв смерть на просторi колишньої Югославiї й нинiшньої Сербiї. Громадяни щойно пiсля розпущення Пiдроздiлу були в змозi побачити секретний фiльм з полiцейських архiвiв про кривавий бойовий шлях так званої преторiанської гвардiї екс-президента Слободана Мiлошевича.
Такий пiдроздiл колишньому президентовi був потрiбний тому, що Сербiя офiцiйно не брала участi у вiйнах в Хорватiї та Боснiї i Герцеговинi. Отож, там не могли воювати регулярнi пiдроздiли армiї або полiцiї. Через це полiтична полiцiя зiбрала кiлька десяткiв злочинцiв та осiб, якi здобули вiйськовий досвiд за кордоном. Пiсля вiдповiдних навчань вони стали безпощадними бiйцями. У складi Пiдроздiлу були парашутисти, водолази, снайпери, сапери... На територiї сусiднiх країн усi вони воювали пiд чужими iменами, а Мiлошевичев уряд твердив, що “червонi берети” – мiсцевi сербськi повстанцi.
Пiдроздiл спершу фiнансували iз секретних фондiв полiтичної полiцiї. Згодом застосовували iнший метод: командувачі Пiдроздiлу прибували з так званим дружнiм вiзитом до керiвникiв державних та приватних компанiй i пiд час нiбито сердечної розмови повiдомляли їх, що мають сплатити податок для оборони сербських iнтересiв. I всi платили, вiд кiлькохсот до кiлькох мiльйонiв нiмецьких марок. В спорядженнi Пiдроздiлу були вертольоти, гармати, американськi джипи, бронетранспортери та зброя, якої не мають навiть Збройнi сили.
Автори згаданого документального фiльму докладно розповiдають про участь Мiлошевичевих гвардiйцiв в численних операцiях, до яких сербська влада нiбито не була причетна. Белградськi мас-медiа повiдомляють, що “червонi берети” у Сербiї були недоторканними. Мiлошевич толерував їм усi iнциденти й скандали, та навiть вбивства. Все ж, преторiанцi вiдмовилися захищати екс-президента пiд час масових протестiв у жовтнi 2000 року. Ймовiрно, через це нинiшня влада прихильно ставилася до них, незважаючи на факт, що вони торгували наркотиками й час вiд часу викрадали бiзнесменiв для викупу. Покiйний прем’єр Джiнджич тим часом сформував Жандармерiю, яка мала стати свого роду противагою “беретам”.
Останньою операцiєю Мiлошевичевих гвардiйцiв стало вбивство Зорана Джiнджича. Трьох командувачiв та ще п’ятнадцятьох бiйцiв Пiдроздiлу заарештовано. Iншi покинули казарму. Представники уряду заявляють, що буде заведено кримiнальнi справи проти всiх, хто порушував закони.