Інтерв’ю з Петром Толочком про проблему чорної археології та чорних археологів в Україні
Київ, 14 січня 2003 – Явище чорної археології в Україні останнім часом набирає розмаху. І це незаперечний факт. Своє слово у цій проблематиці уже сказала Верховна Рада України. Народний депутат від групи “Народовладдя”, відомий науковець, автор низки публікацій на історичні теми Петро Толочко є автором закону “Про охорону археологічної спадщини”. Цей законодавчий акт якраз покликаний подолати ганебне явище чорної археології в Україні. Поки законопроект ухвалений у першому читанні. Зараз автор Петро Толочко готує його до другого читання.
Як протистояти цим тенденціям, із якими труднощами зустрічається законодавець, працюючи в археології? До вашої уваги погляд однієї зі сторін – самого Петра Толочка.
Петро Толочко: Насправді чорна археологія набула сьогодні незвичайного поширення, загрозливого абсолютно. Це загрожує втратою нашої національної культурної спадщини. Явище набрало небачених масштабів сьогодні у зв’язку з тим, що з’явилося досить багато багатих людей і бідних. Попит на антикварні речі породжує пропозицію, і тому багато людей кинулися у чорну археологію. Держава самоусунулася від цих вирішення цих проблем. Незважаючи на наші численні звернення до органів і на центральному рівні, і на місцевому практично ніхто не хоче надати цій проблемі державного значення.
Часом мені колекціонери говорять: мовляв, чого ви так переживаєте, адже речі залишаються в Україні, речі осідають у колекціонерів і рано чи пізно вони потраплять до державних колекцій. Але це не зовсім так – речі втікають за кордон, а, по-друге, вони втрачають свою наукову цінність. Вони зберігають вартість мистецьку, але наукову втрачають, оскільки вони вибрані з землі, як картопля, без фіксації, без супроводжуючого комплексу.
Я вирішив, що з цією бідою можна боротися шляхом законодавства. Я розробив закон про охорону археологічної спадщини. І ви знаєте, з чим я зіткнувся ? Найбільшу протидію цьому законові виявляють органи охорони нашої національної історико-культурної спадщини. Це ті люди, які працюють у міністерстві культури, і навіть наш парламентський комітет із питань духовності на чолі із Лесем Танюком також проти цього закону.
Не хочуть цього закону насамперед колекціонери, адже вони зв’язані з охоронцями історико-культурної спадщини. Вони у них працюють консультантами. І один із колекціонерів сказав мені: мовляв, дарма ви цей закон розробили – я думаю, що вам його не вдасться прийняти, і загалом навіщо – адже чорна археологія однак буде, тільки нам доведеться дорожче платити за ризик.
Я думаю, що це не зовсім так. Бо якби ми усі дружно узялися б за цю проблему, то її можна було б мінімізувати, якщо взагалі не позбутися цієї проблеми. Отже, гарний закон і державне ставлення до проблем охорони національної історико-культурної спадщини.
Як протистояти цим тенденціям, із якими труднощами зустрічається законодавець, працюючи в археології? До вашої уваги погляд однієї зі сторін – самого Петра Толочка.
Петро Толочко: Насправді чорна археологія набула сьогодні незвичайного поширення, загрозливого абсолютно. Це загрожує втратою нашої національної культурної спадщини. Явище набрало небачених масштабів сьогодні у зв’язку з тим, що з’явилося досить багато багатих людей і бідних. Попит на антикварні речі породжує пропозицію, і тому багато людей кинулися у чорну археологію. Держава самоусунулася від цих вирішення цих проблем. Незважаючи на наші численні звернення до органів і на центральному рівні, і на місцевому практично ніхто не хоче надати цій проблемі державного значення.
Часом мені колекціонери говорять: мовляв, чого ви так переживаєте, адже речі залишаються в Україні, речі осідають у колекціонерів і рано чи пізно вони потраплять до державних колекцій. Але це не зовсім так – речі втікають за кордон, а, по-друге, вони втрачають свою наукову цінність. Вони зберігають вартість мистецьку, але наукову втрачають, оскільки вони вибрані з землі, як картопля, без фіксації, без супроводжуючого комплексу.
Я вирішив, що з цією бідою можна боротися шляхом законодавства. Я розробив закон про охорону археологічної спадщини. І ви знаєте, з чим я зіткнувся ? Найбільшу протидію цьому законові виявляють органи охорони нашої національної історико-культурної спадщини. Це ті люди, які працюють у міністерстві культури, і навіть наш парламентський комітет із питань духовності на чолі із Лесем Танюком також проти цього закону.
Не хочуть цього закону насамперед колекціонери, адже вони зв’язані з охоронцями історико-культурної спадщини. Вони у них працюють консультантами. І один із колекціонерів сказав мені: мовляв, дарма ви цей закон розробили – я думаю, що вам його не вдасться прийняти, і загалом навіщо – адже чорна археологія однак буде, тільки нам доведеться дорожче платити за ризик.
Я думаю, що це не зовсім так. Бо якби ми усі дружно узялися б за цю проблему, то її можна було б мінімізувати, якщо взагалі не позбутися цієї проблеми. Отже, гарний закон і державне ставлення до проблем охорони національної історико-культурної спадщини.