20 родин, які проживають у селах Жовківського району що на Львівщині, впевнені, що серед закатованих, знайдених у травні цього року ченцями-василіанами, є й останки їх рідних
Львів, 19 вересня 2002 - П’ять місяців тому у пивницях Василіанського монастиря, що у самісінькому центрі Жовкви, відкопали 226 людських останків, у тому числі 70 дітей, віком від 4 місяців до 15 років.
Від часу, коли я востаннє побувала у Жовкві, а це було три місяці тому, тут нічого так і не змінилося. Людські останки ретельно викладені на білому папері, усі вони пронумеровані, а дитячі кістки лежать на окремому столі. Ці жахливі знахідки зберігаються у великій кімнаті, у приміщенні районного архіву. У дощову погоду у кімнату потрапляє вода. Начальство уже давно сюди не їздить. Зрештою, журналістська зацікавленість сенсаційною знахідкою теж згасла. Тепер знайдені кістки залишилися хіба проблемою для місцевого товариства "Меморіал". А воно, звісно, підпорядковане обласній організації і на самостійні кроки нездатне. Єдине, на що нарікає голова районного "Меморіалу" Богдан Кондрат, то це на те, що немає грошей ні на проведення судово-медичної експертизи, ні на поховання.
Оскільки судово-медична експертиза коштує досить дорого, то проводити її ніхто й не збирається. Однак лише вона може встановити, якою смертю загинули люди. Відомо, а це видно по людських черепах, що в людей стріляли і що їх рубали. Сліди від куль є і на дитячих черепах. Уже можна констатувати, що ці звірства чинили підрозділи НКВС, які господарювали у Жовкві наприкінці сорокових років. Адже у монастирі до 1946 року жили монахи -василіани. Однак після ліквідації УГКЦ ченців звідти вигнали. Монастир був закритий. З 1950 року у церкві служили отці Російської православної церкви. А пивниці монастиря належали овочевій базі.
За спогадами старших мешканців Жовкви, із 1947-го до 1950-го року у приміщенні монастиря господарювали енкаведисти. Там вони допитували, катували й убивали членів родин воїнів УПА, освічених селян, тих, хто просто любив Україну. Однак за версією обласного товариства "Меморіал", людські кістки належать українцям, яких депортували з Польщі. Оскільки вони намагалися нелегально повернутися назад, то енкаведисти, мовляв, їх виловлювали й убивали.
Однак 20 мешканців із сіл Мокротин, Мацошин, а також Жовкви впевнені, що серед знайдених кісток є останки їх рідних.
Скажімо, із тисячі мешканців села Мацошин наприкінці сорокових років залишилися лише 200.
Жахіття терору пережила й пані Ірина Соловій. У півтора роки вона залишилася без батька -- активіста "Просвіти", якого вбили совєти. Загинула і її молода мама у концтаборі. Подібних історій тут можна почути сотні. Пані Ірина Соловій займається пошуковою роботою. Вона розповідає:
"У селі постійно побутувала думка, що людей кудись забирають і знищують. Це було у 1948-1949 роках. Саме тоді зникло найбільше наших земляків. Жив колись у селі Андрій Іванчук, патріот, людина, що мала власну думку. До нього прийшли енкаведисти, ще у селі жахливо побили. Потім забрали у Жовкву. Люди бачили, як його вели центром міста з викрученими руками, у кайданах, у бік монастиря. Люди добре знали, кого вивезли у Сибір, а хто пропав у самій Жовкві."
Зауважу, що й досі архівні матеріли НКВС-КГБ лежать в архівах СБУ. Виглядає на те, що їх ніхто не вивчає. Адже нинішня українська влада пильно стежить за тим, аби задокументована інформація про злочини радянського режиму не стала відома громадянам незалежної України. Відтак про страшну таємницю смерті 226 людей у Жовкві знають тільки живі виконавці цього злочину.
А поховають знайдені людські останки у Жовкві аж навесні. Звісно, за умови, що знайдуться кошти на домовини.
Від часу, коли я востаннє побувала у Жовкві, а це було три місяці тому, тут нічого так і не змінилося. Людські останки ретельно викладені на білому папері, усі вони пронумеровані, а дитячі кістки лежать на окремому столі. Ці жахливі знахідки зберігаються у великій кімнаті, у приміщенні районного архіву. У дощову погоду у кімнату потрапляє вода. Начальство уже давно сюди не їздить. Зрештою, журналістська зацікавленість сенсаційною знахідкою теж згасла. Тепер знайдені кістки залишилися хіба проблемою для місцевого товариства "Меморіал". А воно, звісно, підпорядковане обласній організації і на самостійні кроки нездатне. Єдине, на що нарікає голова районного "Меморіалу" Богдан Кондрат, то це на те, що немає грошей ні на проведення судово-медичної експертизи, ні на поховання.
Оскільки судово-медична експертиза коштує досить дорого, то проводити її ніхто й не збирається. Однак лише вона може встановити, якою смертю загинули люди. Відомо, а це видно по людських черепах, що в людей стріляли і що їх рубали. Сліди від куль є і на дитячих черепах. Уже можна констатувати, що ці звірства чинили підрозділи НКВС, які господарювали у Жовкві наприкінці сорокових років. Адже у монастирі до 1946 року жили монахи -василіани. Однак після ліквідації УГКЦ ченців звідти вигнали. Монастир був закритий. З 1950 року у церкві служили отці Російської православної церкви. А пивниці монастиря належали овочевій базі.
За спогадами старших мешканців Жовкви, із 1947-го до 1950-го року у приміщенні монастиря господарювали енкаведисти. Там вони допитували, катували й убивали членів родин воїнів УПА, освічених селян, тих, хто просто любив Україну. Однак за версією обласного товариства "Меморіал", людські кістки належать українцям, яких депортували з Польщі. Оскільки вони намагалися нелегально повернутися назад, то енкаведисти, мовляв, їх виловлювали й убивали.
Однак 20 мешканців із сіл Мокротин, Мацошин, а також Жовкви впевнені, що серед знайдених кісток є останки їх рідних.
Скажімо, із тисячі мешканців села Мацошин наприкінці сорокових років залишилися лише 200.
Жахіття терору пережила й пані Ірина Соловій. У півтора роки вона залишилася без батька -- активіста "Просвіти", якого вбили совєти. Загинула і її молода мама у концтаборі. Подібних історій тут можна почути сотні. Пані Ірина Соловій займається пошуковою роботою. Вона розповідає:
"У селі постійно побутувала думка, що людей кудись забирають і знищують. Це було у 1948-1949 роках. Саме тоді зникло найбільше наших земляків. Жив колись у селі Андрій Іванчук, патріот, людина, що мала власну думку. До нього прийшли енкаведисти, ще у селі жахливо побили. Потім забрали у Жовкву. Люди бачили, як його вели центром міста з викрученими руками, у кайданах, у бік монастиря. Люди добре знали, кого вивезли у Сибір, а хто пропав у самій Жовкві."
Зауважу, що й досі архівні матеріли НКВС-КГБ лежать в архівах СБУ. Виглядає на те, що їх ніхто не вивчає. Адже нинішня українська влада пильно стежить за тим, аби задокументована інформація про злочини радянського режиму не стала відома громадянам незалежної України. Відтак про страшну таємницю смерті 226 людей у Жовкві знають тільки живі виконавці цього злочину.
А поховають знайдені людські останки у Жовкві аж навесні. Звісно, за умови, що знайдуться кошти на домовини.