Блиск і злиденність УНА-УНСО
Київ, 22 серпня 2002 - Сьогодні в річницю заколоту ГКЧП у Москві, в Києві відзначають ювілей Української народної самооборони (УНСО), яка вважається бойовим загоном політичної партії Українська національна асамблея (УНА). Організація себе так і називає УНА-УНСО. З цієї нагоди керівники УНА Микола Карпюк, Едуард Коваленко, Юрій Тима дали прес-конференцію. Тут варто зазначити, що УНА-УНСО, як і більшість політичних партій України не уникла розколу. Народний депутат України Андрій Шкіль, який потратив до парламентського крісла прямо з в’язничних нар, також вважає себе головою УНА-УНСО. З нами на телефонному зв’язку наш Київський кореспондент Віктор Міняйло. З ним ми спробуємо обговорити здобутки й утрати цієї організації. Вікторе, ти був з унсовцями в Придністров’ї, Абхазії, Чечні. А що ж нині уявляє собою колись потужна УНА-УНСО?
Віктор МІНЯЙЛО: Нині ця організація мало чим нагадує ту УНА-УНСО, яка гриміла в Україні ще кілька років тому. Після того, як її лави залишив багаторічний керівник, “провідник” Дмитро Корчинський, і після смерті організатора та ідеолога багатьох неординарних заходів Анатолія Лупи носа про цю структуру можна говорити лише в минулому часі.
Цю думку можна підтвердити таким прикладом. У липні 95 року, коли помер патріарх УПЦ-КП Володимир, його поховали саме там, де вказала УНА-УНСО – біля стін Святої Софії. Тоді уся Володимирська вулиця була заповнена хлопцями в камуфляж ній формі і червоно-чорними унсовськими прапорами. За соціологічними підрахунками на кінець 95 року УНА-УНСО за популярністю посідала четверте місце після комуністів, рухівців і соціалістів.
Тепер нинішня ситуація. 13 активістів організації вже понад рік перебувають в ув’язненні. Вони звинувачуються в організації масових безпорядків 9 березня. Коли, місяць тому УНА-УНСО організувала на знак протесту пікетування адміністрації президента України, туди прийшло лише кілька десятків осіб, які й так постійно приходять на подібні заходи. От можна і порівняти липень 95-го: тисячі унсовців на Володимирській, і липень 2002: півтора інваліда на Банковій.
ВЕДУЧИЙ: Вікторе, можливо нагадай, чим ще, крім похорону патріарха, прославилися УНА-УНСО.
ВМ: УНСО дійсно було створено 19 серпня 91 року. Унсовці, начебто, мали зупинити танкові колони московських заколотників.
Потім вони нагадали про себе галасливою поїздкою до російськомовного Севастополя, і участю в 92 році в збройному конфлікті в Придністров’ї, на українсько-молдовському кордоні.
Перші втрати УНА-УНСО понесла за рік, під час участі в 93 році у грузино-абхазькій війні. Тоді вони воювали на боці Грузії, проти Абхазії, яку, начебто, підтримувала Росія.
Були унсовці і в Чечні, але організація цього не афішувала, оскільки на той час Верховна Рада України ухвалила закон, який передбачає кримінальну відповідальність за участь у збройних конфліктах за межати України.
- Вікторе, а що робило УНСО в Україні?
ВМ: Це планувалася, як триєдина організація. УНС – Українська націоналістична спілка. Як мені пояснював голова політради УНА Анатолій Лупи ніс: УНС – це сім’я, куди можна потрапити, а вийти – ні. Лише на той світ. Друга складова – УНА, як політична партія. І УНСО – її бойовий загін. “Провідник” УНА-УНСО Дмитро Корчинський пояснював, що його організація не проводить там ніяких звітно-виборних заходів. “Якщо я зіпсуюсь, мене просто при ріжуть і одним патріотом стане менше”, - говорив він.
У 94 році представники цієї триєдиної організація отримали три мандати народних депутатів України. Але, як я вже казав, коли за різних причин її залишили відомі особи, УНА-УНСО почало занепадати.
І результат – вибори 98 року і жодного депутата. Тоді УНА-УНСО йшло на вибори під гаслом: “Ніщо не здатне зупинити ідею, час якої настав”. Схоже, що ще не настав цей час і нині.
Віктор МІНЯЙЛО: Нині ця організація мало чим нагадує ту УНА-УНСО, яка гриміла в Україні ще кілька років тому. Після того, як її лави залишив багаторічний керівник, “провідник” Дмитро Корчинський, і після смерті організатора та ідеолога багатьох неординарних заходів Анатолія Лупи носа про цю структуру можна говорити лише в минулому часі.
Цю думку можна підтвердити таким прикладом. У липні 95 року, коли помер патріарх УПЦ-КП Володимир, його поховали саме там, де вказала УНА-УНСО – біля стін Святої Софії. Тоді уся Володимирська вулиця була заповнена хлопцями в камуфляж ній формі і червоно-чорними унсовськими прапорами. За соціологічними підрахунками на кінець 95 року УНА-УНСО за популярністю посідала четверте місце після комуністів, рухівців і соціалістів.
Тепер нинішня ситуація. 13 активістів організації вже понад рік перебувають в ув’язненні. Вони звинувачуються в організації масових безпорядків 9 березня. Коли, місяць тому УНА-УНСО організувала на знак протесту пікетування адміністрації президента України, туди прийшло лише кілька десятків осіб, які й так постійно приходять на подібні заходи. От можна і порівняти липень 95-го: тисячі унсовців на Володимирській, і липень 2002: півтора інваліда на Банковій.
ВЕДУЧИЙ: Вікторе, можливо нагадай, чим ще, крім похорону патріарха, прославилися УНА-УНСО.
ВМ: УНСО дійсно було створено 19 серпня 91 року. Унсовці, начебто, мали зупинити танкові колони московських заколотників.
Потім вони нагадали про себе галасливою поїздкою до російськомовного Севастополя, і участю в 92 році в збройному конфлікті в Придністров’ї, на українсько-молдовському кордоні.
Перші втрати УНА-УНСО понесла за рік, під час участі в 93 році у грузино-абхазькій війні. Тоді вони воювали на боці Грузії, проти Абхазії, яку, начебто, підтримувала Росія.
Були унсовці і в Чечні, але організація цього не афішувала, оскільки на той час Верховна Рада України ухвалила закон, який передбачає кримінальну відповідальність за участь у збройних конфліктах за межати України.
- Вікторе, а що робило УНСО в Україні?
ВМ: Це планувалася, як триєдина організація. УНС – Українська націоналістична спілка. Як мені пояснював голова політради УНА Анатолій Лупи ніс: УНС – це сім’я, куди можна потрапити, а вийти – ні. Лише на той світ. Друга складова – УНА, як політична партія. І УНСО – її бойовий загін. “Провідник” УНА-УНСО Дмитро Корчинський пояснював, що його організація не проводить там ніяких звітно-виборних заходів. “Якщо я зіпсуюсь, мене просто при ріжуть і одним патріотом стане менше”, - говорив він.
У 94 році представники цієї триєдиної організація отримали три мандати народних депутатів України. Але, як я вже казав, коли за різних причин її залишили відомі особи, УНА-УНСО почало занепадати.
І результат – вибори 98 року і жодного депутата. Тоді УНА-УНСО йшло на вибори під гаслом: “Ніщо не здатне зупинити ідею, час якої настав”. Схоже, що ще не настав цей час і нині.