Останніми роками на Львівщині усе популярнішим стає туристичний маршрут, який тут називають “Золотою підковою”
Львів, 14 червня 2002 - Маршрут передбачає відвідання 4-ох старовинних замків - Олеського, Підгорецького, Золочівського, Свірзького. Усі вони є унікальними пам’ятками архітектури, тут зберігаються безцінні твори живопису. Кореспондент української служби Радіо Свобода Галина Терещук уже вкотре здійснила мандрівку “Золотою підковою” і, на жаль, знову переконалася, що долею галицьких замків сьогодні переймається тільки одна людина - директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький.
Виїхавши зі Львова і, подолавши 75 кілометрів київською трасою, вже здалеку, на пагорбі, ви побачите Олеський замок. З усіх боків його оточує мальовничий парк. У 14-му столітті Олеський замок був могутньою давньоруською фортецею. Згодом його перебудували у ренесансному стилі. У 1629-му році тут народився майбутній польський король Ян ІІІ Собеський. Він часто зупинявся у Олеському замку і зібрав тут велику колекцію живописних полотен. У 18-му столітті замок належав родині Жевуських. Нині ж він є одним із відділів Львівської галереї мистецтв.
Того дня, коли я побувала в замку разом із своїми німецькими приятелями, сюди щогодини прибували усе нові й нові відвідувачі. Працівники замку зазначили, що людно у них щодня. Гіди, котрі, до речі, отримують дуже мізерні зарплати і чимало з них покинули працю задля кращих заробітків в Іспанії та Італії, усе ж із захопленням розповідають про тих, хто мешкав у замку, про сотні унікальних творів живопису, скульптури 10-19-го століття. Це ікони, меблі, портрети, батальні полотна, скульптури. Біля однієї зі старовинних ікон я почула, що її сюди привіз директор картинної галереї Борис Возницький . Мовляв, йому хтось подарував цей шедевр на іменини.
Однак ім’я Возницького неодноразово можна було почути не лише в Олеському замку, який завдяки його зусиллям було реставровано, але й і в Підгорецькому, розташованому неподалік Олеська. Ця пам’ятка архітектури, яка у 18-му столітті належала магнатам Жевуським, уже третій рік перебуває у стадії реставрації. І рівно стільки ж часу тут ніяк не можуть закінчити перекривати дах. Адже останні два роки держава так і не надала жодної копійки на реставраційні роботи. Хоча гроші обіцяють і політики, і чільні керівники держави.
Натомість Борис Возницький створив бригаду з місцевих мешканців - висококласних фахівців-реставраторів. Свого часу саме підгорецьких майстрів запрошували на реставрацію московського Кремля. От якби ще чиновники виконували рішення Кабінету Міністрів, згідно з яким, до 2005-го року на “Золоту підкову” мають виділити 6,5 мільйона гривень, тоді можна було б багато що зробити.
Цікаво, що самого Бориса Возницького, одягнутого у робочий комбінезон, ми зустріли того ж дня у Золочівському замку. Директор Львівської галереї мистецтв пояснив, що цей комбінезон – його незамінний одяг для роботи. Він придбав його, коли їздив у Мюнхен. Сьогодні пан Возницький, по суті, замешкав у Золочівському замку, бо тут треба довести до пуття Великий палац, завершити реставрацію Китайського. В останньому, до речі, будуть представлені зразки мистецтва Сходу. Тож роботи багато, і пан Возницький воліє мешкати на місці, працюючи, навіть, у неділю.
Борис Возницький
Ми їздили й збирали оці 12 тисяч експонатів у 60-ті, 70-ті роки по закритих костелах і церквах, які були дуже зруйновані - без вікон, дверей і всюди були склади. Я перший брав ці експонати в руки і передавав на машину. Французи мене спитали, чого я тоді щось собі не придбав, наприклад, шпалери 16-го століття, які ми купували по 300 карбованців. Французи сказали:«300 карбованців?! Ми даємо 300 000 хоч завтра!» Я б і не працював стільки, якби я був іншим.»
Брак грошей на реставраційні роботи – як кара Божа для Бориса Возницького. Кілька років тому місцеві чиновники радили йому, щоб він розжився на кошти, продавши хоч би одну цінну картину з колекції Галереї мистецтв. Однак пан Борис вважає, що Україна і так загубила у 20-му столітті 80 відсотків своєї культурної спадщини. То хіба ж випадає сьогодні торгувати її залишками?
Борис Возницький
Усе життя я займаюся роботою, яка мені подобається. Кожний день щось нове. Кожен місяць у мене є якісь нові відкриття, і ці відкриття - європейських масштабів.
Він вважає себе щасливою, і навіть найбагатшою у світі людиною. Адже має аж 4 старовинні замки, яким присвятив 40 років свого життя.
Виїхавши зі Львова і, подолавши 75 кілометрів київською трасою, вже здалеку, на пагорбі, ви побачите Олеський замок. З усіх боків його оточує мальовничий парк. У 14-му столітті Олеський замок був могутньою давньоруською фортецею. Згодом його перебудували у ренесансному стилі. У 1629-му році тут народився майбутній польський король Ян ІІІ Собеський. Він часто зупинявся у Олеському замку і зібрав тут велику колекцію живописних полотен. У 18-му столітті замок належав родині Жевуських. Нині ж він є одним із відділів Львівської галереї мистецтв.
Того дня, коли я побувала в замку разом із своїми німецькими приятелями, сюди щогодини прибували усе нові й нові відвідувачі. Працівники замку зазначили, що людно у них щодня. Гіди, котрі, до речі, отримують дуже мізерні зарплати і чимало з них покинули працю задля кращих заробітків в Іспанії та Італії, усе ж із захопленням розповідають про тих, хто мешкав у замку, про сотні унікальних творів живопису, скульптури 10-19-го століття. Це ікони, меблі, портрети, батальні полотна, скульптури. Біля однієї зі старовинних ікон я почула, що її сюди привіз директор картинної галереї Борис Возницький . Мовляв, йому хтось подарував цей шедевр на іменини.
Однак ім’я Возницького неодноразово можна було почути не лише в Олеському замку, який завдяки його зусиллям було реставровано, але й і в Підгорецькому, розташованому неподалік Олеська. Ця пам’ятка архітектури, яка у 18-му столітті належала магнатам Жевуським, уже третій рік перебуває у стадії реставрації. І рівно стільки ж часу тут ніяк не можуть закінчити перекривати дах. Адже останні два роки держава так і не надала жодної копійки на реставраційні роботи. Хоча гроші обіцяють і політики, і чільні керівники держави.
Натомість Борис Возницький створив бригаду з місцевих мешканців - висококласних фахівців-реставраторів. Свого часу саме підгорецьких майстрів запрошували на реставрацію московського Кремля. От якби ще чиновники виконували рішення Кабінету Міністрів, згідно з яким, до 2005-го року на “Золоту підкову” мають виділити 6,5 мільйона гривень, тоді можна було б багато що зробити.
Цікаво, що самого Бориса Возницького, одягнутого у робочий комбінезон, ми зустріли того ж дня у Золочівському замку. Директор Львівської галереї мистецтв пояснив, що цей комбінезон – його незамінний одяг для роботи. Він придбав його, коли їздив у Мюнхен. Сьогодні пан Возницький, по суті, замешкав у Золочівському замку, бо тут треба довести до пуття Великий палац, завершити реставрацію Китайського. В останньому, до речі, будуть представлені зразки мистецтва Сходу. Тож роботи багато, і пан Возницький воліє мешкати на місці, працюючи, навіть, у неділю.
Борис Возницький
Ми їздили й збирали оці 12 тисяч експонатів у 60-ті, 70-ті роки по закритих костелах і церквах, які були дуже зруйновані - без вікон, дверей і всюди були склади. Я перший брав ці експонати в руки і передавав на машину. Французи мене спитали, чого я тоді щось собі не придбав, наприклад, шпалери 16-го століття, які ми купували по 300 карбованців. Французи сказали:«300 карбованців?! Ми даємо 300 000 хоч завтра!» Я б і не працював стільки, якби я був іншим.»
Брак грошей на реставраційні роботи – як кара Божа для Бориса Возницького. Кілька років тому місцеві чиновники радили йому, щоб він розжився на кошти, продавши хоч би одну цінну картину з колекції Галереї мистецтв. Однак пан Борис вважає, що Україна і так загубила у 20-му столітті 80 відсотків своєї культурної спадщини. То хіба ж випадає сьогодні торгувати її залишками?
Борис Возницький
Усе життя я займаюся роботою, яка мені подобається. Кожний день щось нове. Кожен місяць у мене є якісь нові відкриття, і ці відкриття - європейських масштабів.
Він вважає себе щасливою, і навіть найбагатшою у світі людиною. Адже має аж 4 старовинні замки, яким присвятив 40 років свого життя.