Чи вербував Марчук працівників ООН?
Брюссель, 11 березня 2002 – Умовне покарання без позбавлення волі, яке днями виніс суд Італії міста Турин збройовому гендляру Дмитру Стрешинському здивувало журналістську братію світу, яка стежить за цією справою, зокрема бельгійських газетярів; бо по справі Стрешинського проходить громадянин Бельгії угорського походження Геза Мезосі.
Довкола справи здійнялось чимало лементу, тому газетярі очікували від італійської Феміди більш жорстокого покарання, натомість одержали нову сенсацію.
Саме ця сенсація, яка вже вочевидь була підтверджена стала предметом дискусій журналістів у міжнародному прес-клубі в Брюсселі цього понеділка.
По справі Стрешинського житель Бельгії угорського походження Геза Мезосі проходить як «фахівець» з виготовлення фальшивих сертифікатів на експорт зброї, якими він забезпечував Стрешинського, Жукова і компанію. Про це вже неодноразово писалося в бельгійській пресі і, зокрема, в інтернет-версії часопису «СОІР.»
Нині, як повідомив мій колега з цього часопису, Мезосі знаходиться в Бельгії на підписці про невиїзд.
Жуков, станом на 16 лютого ще був у в’язниці, але інша частина підсудних знаходиться під домашнім арештом.
Проте суть не втім. Бельгійські журналісти довідавшись про те, що головного звинувачуваного у перемитництві зброї Дмитра Стрешинського засудили лише умовно і відпустили із залу суду на всі чотири боки, були просто спантеличені, а дехто навіть приголомшений. І ламають голови у здогадках.
Невже адвокатам Стрешинського вдалось «вибити» від слідчого Тампоні для свого підзахисного статус програми «ПЕНТІТІ»? «ПЕНТІТІ» - це італійська програма захисту свідка, а в надзвичайно рідкісних випадках захист навіть підсудного від помсти мафії, якщо підсудний відверто, щиро і «добросовісно» йде на співпрацю зі слідчими органами. Схоже, що подібний прецедент відбувся зі Стрешинським. Він у ролі паротяга притягнув до Туріна цілий ешелон і сам опинився на волі. А його, так би мовити, «товариші по зброї» Жуков і компанія застрягли на станції Турін в очікуванні на початок засідання нового суду. Він розпочнеться в жовтні місяці, але вже без участі президента українсько-панамської фірми «Глобал Технолоджі Інтернешионал» Дмитра Стрешинського.
І як тепер достеменно відомо у своїй грі Стрешинський використав козирного туза – прізвище секретаря Ради національної безпеки і оборони України Марчука. Чим і поклав край своїм митарствам, а Марчуку створив головний біль.
Нагадаємо, що Стрешинський родом з Одеси, а одесит, як відомо, і на місяці одесит. Тому туринські слідчі нехай перепочинуть, а там Марчук збереться з думками. Бо інший підсудний Жуков, хоч родом не з Одеси, зате в Одесі пройшов основний діловий вишкіл, очолюючи компанію «Синтез-Ойл» та й не тільки. Але до Одеси і до пана Жукова дещо пізніше, а наразі повернімось до брюссельського прес-клубу, та до того, як в таку історію влип пан Марчук.
Під час дискусій на цю тему моїм колегам ніяк з’ясувати: по-перше, чи можна ксерокопії витягів з висновків туринських слідчих, які представив у грудні 2001 часопис «Київський телеграф» вважати правдивими? Як могло трапитись, що ці ксерокопії, які походять з Італії і згідно з консульськими правилами повинні були легалізуватись в посольстві України саме в Італії, а не у сусідній Швейцарії. Які підстави? Це що, корумпованість, чи непрофесійність українських дипломатів у Женеві?
Інше, що цікавило журналістів: якщо слідчий Тампоні вірить лише на слово добродію Стрешинському про те, що засновником змови був Марчук, то як тоді пояснити те, що Голова комітету з санкцій щодо Югославії Ради Безпеки ООН пан Роналдо Саденберг по завершенні операції з затримання легендарного судна «Ядран Експресс» в листі до МЗС України 6 травня 1994 року висловлює службі Марчука подяку. Невже Марчук зумів завербувати чиновника ООН або дав йому хабара?
Хотілося б, щоб МЗС України якнайшвидше відповіло на ці запитання, бо їх незабаром з’явиться ще більше і не лише від журналістів, а й від міжнародних правових організацій. Тому що завершення процесу над Стрешинським, - вважає чимало коментаторів, - є лише преамбулою до тривалого гостро сюжетного детективу в реаліях.
P.S. До речі, що-ж розповідав добродій Стрешинський під час перехресних допитів туринським слідчим про добродія Марчука? Про це іншим разом.
Довкола справи здійнялось чимало лементу, тому газетярі очікували від італійської Феміди більш жорстокого покарання, натомість одержали нову сенсацію.
Саме ця сенсація, яка вже вочевидь була підтверджена стала предметом дискусій журналістів у міжнародному прес-клубі в Брюсселі цього понеділка.
По справі Стрешинського житель Бельгії угорського походження Геза Мезосі проходить як «фахівець» з виготовлення фальшивих сертифікатів на експорт зброї, якими він забезпечував Стрешинського, Жукова і компанію. Про це вже неодноразово писалося в бельгійській пресі і, зокрема, в інтернет-версії часопису «СОІР.»
Нині, як повідомив мій колега з цього часопису, Мезосі знаходиться в Бельгії на підписці про невиїзд.
Жуков, станом на 16 лютого ще був у в’язниці, але інша частина підсудних знаходиться під домашнім арештом.
Проте суть не втім. Бельгійські журналісти довідавшись про те, що головного звинувачуваного у перемитництві зброї Дмитра Стрешинського засудили лише умовно і відпустили із залу суду на всі чотири боки, були просто спантеличені, а дехто навіть приголомшений. І ламають голови у здогадках.
Невже адвокатам Стрешинського вдалось «вибити» від слідчого Тампоні для свого підзахисного статус програми «ПЕНТІТІ»? «ПЕНТІТІ» - це італійська програма захисту свідка, а в надзвичайно рідкісних випадках захист навіть підсудного від помсти мафії, якщо підсудний відверто, щиро і «добросовісно» йде на співпрацю зі слідчими органами. Схоже, що подібний прецедент відбувся зі Стрешинським. Він у ролі паротяга притягнув до Туріна цілий ешелон і сам опинився на волі. А його, так би мовити, «товариші по зброї» Жуков і компанія застрягли на станції Турін в очікуванні на початок засідання нового суду. Він розпочнеться в жовтні місяці, але вже без участі президента українсько-панамської фірми «Глобал Технолоджі Інтернешионал» Дмитра Стрешинського.
І як тепер достеменно відомо у своїй грі Стрешинський використав козирного туза – прізвище секретаря Ради національної безпеки і оборони України Марчука. Чим і поклав край своїм митарствам, а Марчуку створив головний біль.
Нагадаємо, що Стрешинський родом з Одеси, а одесит, як відомо, і на місяці одесит. Тому туринські слідчі нехай перепочинуть, а там Марчук збереться з думками. Бо інший підсудний Жуков, хоч родом не з Одеси, зате в Одесі пройшов основний діловий вишкіл, очолюючи компанію «Синтез-Ойл» та й не тільки. Але до Одеси і до пана Жукова дещо пізніше, а наразі повернімось до брюссельського прес-клубу, та до того, як в таку історію влип пан Марчук.
Під час дискусій на цю тему моїм колегам ніяк з’ясувати: по-перше, чи можна ксерокопії витягів з висновків туринських слідчих, які представив у грудні 2001 часопис «Київський телеграф» вважати правдивими? Як могло трапитись, що ці ксерокопії, які походять з Італії і згідно з консульськими правилами повинні були легалізуватись в посольстві України саме в Італії, а не у сусідній Швейцарії. Які підстави? Це що, корумпованість, чи непрофесійність українських дипломатів у Женеві?
Інше, що цікавило журналістів: якщо слідчий Тампоні вірить лише на слово добродію Стрешинському про те, що засновником змови був Марчук, то як тоді пояснити те, що Голова комітету з санкцій щодо Югославії Ради Безпеки ООН пан Роналдо Саденберг по завершенні операції з затримання легендарного судна «Ядран Експресс» в листі до МЗС України 6 травня 1994 року висловлює службі Марчука подяку. Невже Марчук зумів завербувати чиновника ООН або дав йому хабара?
Хотілося б, щоб МЗС України якнайшвидше відповіло на ці запитання, бо їх незабаром з’явиться ще більше і не лише від журналістів, а й від міжнародних правових організацій. Тому що завершення процесу над Стрешинським, - вважає чимало коментаторів, - є лише преамбулою до тривалого гостро сюжетного детективу в реаліях.
P.S. До речі, що-ж розповідав добродій Стрешинський під час перехресних допитів туринським слідчим про добродія Марчука? Про це іншим разом.