Тих, хто ще й досі бажає, аби його власного язика було “пофарбовано у російський триколір», - на Запоріжжі чимало
Запоріжжя, 1 березня, 2002 - Тих, хто ще й досі бажає, аби його власного язика було “пофарбовано у російський триколір», - на Запоріжжі чимало.
Голова обласного товариства національної культури «Русь» Василь Дьомін запевняє, що таких на Запоріжжі понад 70% від загальної кількості населення регіону.
А, отже, російська мова має отримати статус державної на рівні з українською. Уболівальники за рівноправність мов наразі не усвідомлюють, що їхні прагнення нагадують ситуативний приклад відомого письменника Оруела, який сказав: “Усі тварини рівні, але деякі більш рівні» . То ж не будемо видавати бажане за дійсне. Тим більше, що суперечки щодо вживання в регіоні української мови, передовсім, точаться у сферах суспільного життя, в яких чинним законодавством передбачено вживати державну мову.
Зокрема, у діловодстві , веденні державної документації, тощо. Про те, щоб чиновники сьогодні розмовляли українською, сьогодні і не йдеться. Адже від дикого суржику посадовців іноді виникають гіркі іронічні думки на кшталт: краще смерть, аніж вічний сором. Та й вік переважної більшості чиновників не дає підстав сподіватися, що поміж справ та роздумів про долю світу, у них-таки з явиться вільний час для вивчення державної мови.
Інша категорія, що вперто ігнорує українську, - керівники великих підприємств.
Що ж, відволікати від роботи промисловців заради вивчення ділової української, погодьтесь, просто безжалісно! Адже для налагодження ділових стосунків та залучення інвесторів їм сьогодні більш необхідна англійська.
Треті, безрідномовні (як пише Павло Вольвач) пани-інтелігенти, котрі українську хоча й знають, однак знання свої дуже глибоко ховають. Бо рідна мова нагадує їм про батьківське село, про брудних неосвічених родичів, які , щоправда, час від часу підгодовують своїх вчених сільськими харчами..
Четверті - затяті великодержавні шовіністи, шанувальники російської горілки, російської трійки та російського ж мату. І - не обов’язково етнічні росіяни. Адже за визначенням ідеологів «Російського Руху України», росіяни - це не національність, а стан душі . Перебуваючи в такому стані, вони реагують на все українське, як бик на мулету. Приміром, голова обласної організації РРУ пан Свистунов твердить: «Галичани прагнуть нас знищити!»
Звідки голова російського руху отримав таку інформацію, наразі невідомо.
Однак, такі хвилі антиукраїнського настрою у Запоріжжі - це лише квіточки.
Найбільш зухвалі думки висловлюють місцеві депутати. Так, нещодавно вони намагалися ініціювати у міськраді ухвалення законопроекту про надання російській мові у Запоріжжі статусу державної. Це як проголошення комунізму у окремій державі.
Голова обласного товариства національної культури «Русь» Василь Дьомін запевняє, що таких на Запоріжжі понад 70% від загальної кількості населення регіону.
А, отже, російська мова має отримати статус державної на рівні з українською. Уболівальники за рівноправність мов наразі не усвідомлюють, що їхні прагнення нагадують ситуативний приклад відомого письменника Оруела, який сказав: “Усі тварини рівні, але деякі більш рівні» . То ж не будемо видавати бажане за дійсне. Тим більше, що суперечки щодо вживання в регіоні української мови, передовсім, точаться у сферах суспільного життя, в яких чинним законодавством передбачено вживати державну мову.
Зокрема, у діловодстві , веденні державної документації, тощо. Про те, щоб чиновники сьогодні розмовляли українською, сьогодні і не йдеться. Адже від дикого суржику посадовців іноді виникають гіркі іронічні думки на кшталт: краще смерть, аніж вічний сором. Та й вік переважної більшості чиновників не дає підстав сподіватися, що поміж справ та роздумів про долю світу, у них-таки з явиться вільний час для вивчення державної мови.
Інша категорія, що вперто ігнорує українську, - керівники великих підприємств.
Що ж, відволікати від роботи промисловців заради вивчення ділової української, погодьтесь, просто безжалісно! Адже для налагодження ділових стосунків та залучення інвесторів їм сьогодні більш необхідна англійська.
Треті, безрідномовні (як пише Павло Вольвач) пани-інтелігенти, котрі українську хоча й знають, однак знання свої дуже глибоко ховають. Бо рідна мова нагадує їм про батьківське село, про брудних неосвічених родичів, які , щоправда, час від часу підгодовують своїх вчених сільськими харчами..
Четверті - затяті великодержавні шовіністи, шанувальники російської горілки, російської трійки та російського ж мату. І - не обов’язково етнічні росіяни. Адже за визначенням ідеологів «Російського Руху України», росіяни - це не національність, а стан душі . Перебуваючи в такому стані, вони реагують на все українське, як бик на мулету. Приміром, голова обласної організації РРУ пан Свистунов твердить: «Галичани прагнуть нас знищити!»
Звідки голова російського руху отримав таку інформацію, наразі невідомо.
Однак, такі хвилі антиукраїнського настрою у Запоріжжі - це лише квіточки.
Найбільш зухвалі думки висловлюють місцеві депутати. Так, нещодавно вони намагалися ініціювати у міськраді ухвалення законопроекту про надання російській мові у Запоріжжі статусу державної. Це як проголошення комунізму у окремій державі.