Конференція ООН проти расизму
Прага, 5 вересня 2001 – Наступної п’ятниці у південно-африканському місті Дурбан закінчується конференція ООН, присвячена боротьбі з расизмом. Західні дипломати, учасники конференції вважають, що після відходу делегацій США й Ізраїлю на знак протесту проти антиізраїльських випадів з боку арабських делегатів, значною мірою вдалося відновити конструктивну атмосферу форуму. Нині триває обговорення компромісного варіанту прикінцевого документа.
Як сподіваються західні дипломати, проект компромісного варіанту прикінцевого документа, складений під головуванням міністра закордонних справ Південно-Африканської Республіки, підтримає більшість учасників конференції під час голосувань у п’ятницю. Із тексту резолюції буде усунено формулювання про прирівняння сіонізму до расизму, проте буде також згадано про палестинську проблему. Власне кажучи, підсумкова декларація, навкола якої розгорілося стільки пристрастей, не є жодною міжнародною угодою або резолюцією, якої мали би дотримуватися країни, що підписали її. Тому, як підкреслюють оглядачі, кожна із країн може просто зігнорувати цей документ. Проте ця декларація мала би стати символічним документом, який мав би об’єднати зусилля учасників конференції в боротьбі із расизмом та іншими формами дискримінації й нетерпимості до представників відмінних регігійних, культурних та етнічних груп. На думку більшості оглядачів, досі учасникам нинішньої конференції не вдалося знайти спільної мови і взаєморозуміння у справі подолання згаданих проблем, навіть якщо врешті і вдасться ухвалити компромісний варіант прикінцевого документа. Вимоги арабських країн прирівняти сіонізм до расизму і вимоги африканських країн виплати фінансових компенсацій за рабство негрів в Америці кілька століть тому викликали напруження й конфронтацію на конференції і фактично витіснили обговорення низки інших проблем расової, етнічної, релігійної та інших форм дускримінації у різних країнах світу.
Протягом найближчих двох днів учасники конференції мали би обговорити саме проблему расизму, в якому африканські країни звинувачують більшість країн світу, проте висувають фінансові претензії лише до Сполучених Штатів, які мають гроші. Проте, як підкреслюють оглядачі, останніми часами расизм, причому войовничий, щораз частіше виступає з чорним обличчям. Цікавий під цим оглядом коментар Ґерда Бегренса в німецькій газеті «Зюддойче цайтунґ», який передрукувала також газета «Інтернешанел геральд трібюн». Автор коментаря під назвою «Чи дозволить конференція в Дурбані стати расизмові чорним?» підкреслює, що расизм перестав бути атрибутом білих. Білий расизм під постійним осудом по суті зникає з публічної сцени. Проте не існує жодного гальма на поширення чорного расизму. При цьому автор наводить неприховану зловорожість чорних членів південно-африканського парламенту до білих, а також розгул чорного расизму в сусідньому Зімбабве, де президент Муґабе фактично дозволив чорному населенню грабувати і вбивати білих фермерів, тобто створив умови для цілковитого вигнання білих із країни. Автор наводить також приклад чорного проповідника у США Фаракана, лідера так званої «нації ісламу». Фаракан відкрито послуговується мовою ненависті до білих. За подібні расистські випади проти чорних білому громадянинові загрожувало б у США довголітнє ув’язнення.
Коментуючи інші форми дискримінації релігійних та етнічних меншостей або нижчих каст у низці азійських країн, оглядачі теж не приховують скептицизму у справі подолання цієї проблеми. У кожному випадку учасники нинішньої конференції в Дурбані навряд чи зможуть хоча би якось зарадити цій проблемі.
Як сподіваються західні дипломати, проект компромісного варіанту прикінцевого документа, складений під головуванням міністра закордонних справ Південно-Африканської Республіки, підтримає більшість учасників конференції під час голосувань у п’ятницю. Із тексту резолюції буде усунено формулювання про прирівняння сіонізму до расизму, проте буде також згадано про палестинську проблему. Власне кажучи, підсумкова декларація, навкола якої розгорілося стільки пристрастей, не є жодною міжнародною угодою або резолюцією, якої мали би дотримуватися країни, що підписали її. Тому, як підкреслюють оглядачі, кожна із країн може просто зігнорувати цей документ. Проте ця декларація мала би стати символічним документом, який мав би об’єднати зусилля учасників конференції в боротьбі із расизмом та іншими формами дискримінації й нетерпимості до представників відмінних регігійних, культурних та етнічних груп. На думку більшості оглядачів, досі учасникам нинішньої конференції не вдалося знайти спільної мови і взаєморозуміння у справі подолання згаданих проблем, навіть якщо врешті і вдасться ухвалити компромісний варіант прикінцевого документа. Вимоги арабських країн прирівняти сіонізм до расизму і вимоги африканських країн виплати фінансових компенсацій за рабство негрів в Америці кілька століть тому викликали напруження й конфронтацію на конференції і фактично витіснили обговорення низки інших проблем расової, етнічної, релігійної та інших форм дускримінації у різних країнах світу.
Протягом найближчих двох днів учасники конференції мали би обговорити саме проблему расизму, в якому африканські країни звинувачують більшість країн світу, проте висувають фінансові претензії лише до Сполучених Штатів, які мають гроші. Проте, як підкреслюють оглядачі, останніми часами расизм, причому войовничий, щораз частіше виступає з чорним обличчям. Цікавий під цим оглядом коментар Ґерда Бегренса в німецькій газеті «Зюддойче цайтунґ», який передрукувала також газета «Інтернешанел геральд трібюн». Автор коментаря під назвою «Чи дозволить конференція в Дурбані стати расизмові чорним?» підкреслює, що расизм перестав бути атрибутом білих. Білий расизм під постійним осудом по суті зникає з публічної сцени. Проте не існує жодного гальма на поширення чорного расизму. При цьому автор наводить неприховану зловорожість чорних членів південно-африканського парламенту до білих, а також розгул чорного расизму в сусідньому Зімбабве, де президент Муґабе фактично дозволив чорному населенню грабувати і вбивати білих фермерів, тобто створив умови для цілковитого вигнання білих із країни. Автор наводить також приклад чорного проповідника у США Фаракана, лідера так званої «нації ісламу». Фаракан відкрито послуговується мовою ненависті до білих. За подібні расистські випади проти чорних білому громадянинові загрожувало б у США довголітнє ув’язнення.
Коментуючи інші форми дискримінації релігійних та етнічних меншостей або нижчих каст у низці азійських країн, оглядачі теж не приховують скептицизму у справі подолання цієї проблеми. У кожному випадку учасники нинішньої конференції в Дурбані навряд чи зможуть хоча би якось зарадити цій проблемі.