Естонці в Криму
Київ, 31 липня 2001 - Естонські поселення в Криму були засновані в 1861–1879 рр. учасниками сектантського руху, очолюване селянином Ю. Лейбергом. Перше естонське село Самруки (тепер це Берегове) виникло поблизу Севастополя у 1861 р. Згодом кілька сіл було засновано естонцями у степовому Криму.
Під час проведення Всесоюзного перепису населення у 1926 р. було виявлено, що естонці мешкали разом з представниками інших етносів в селах Сирт-Каракчора (тепер це Гвардійське Первомайського району), Кончи-Савва (нині с. Краснодарівка), Учкуй-Тархан (смт Первомайське) і у невеликих населенних пунктах Куят-Орка, Джурчи, Кантуган і Бешарань (останнє – біля Севастополя). Подеколи вони селилися в землянках, які залишали татари. В останні десятиліття найкомпактніше естонці мешкали в селі Краснодарка Красногвардійського району, заснованому на початку ХІХ ст. вихідцями з Тартуського, Ярвамаського і частково – Талліннського округів. За даними перепису населення 1989 р. в Україні проживало близько 4 тис. естонців. Колись в естонських селах, як і більшості сіл півдня пізньої колонізації, будували прямі вулиці. Двері були орієнтовані переважно “до сонця”. А обійстя відокремлювалися кам’яними загородами з “дикого” каменю. Для естонців Криму не був характерним розпис житла, його інтер’єр був досить скромним. “Червоного кута” у хаті не було, оскільки естонці були лютеранами. Серед елементів матеріальної культури, які зберігали певні етнічні риси, вирізняється літня кухня – висока, без стелі, в якій виокремлювали лазню.
Переїхавши до Криму, переселенці вимушені були змінити свої заняття. Колоністи ставали переважно землеробцями. Для обробки безводних земель – сумішу чорнозему з суглинком, вони використовували знаряддя, які побутували у народів-сусідів, у першу чергу – татар – великий дерев’яний плуг з металевим лемішем, так званий “саківський” залізний плуг, а також семигранчатий кам’яний каток для обмолочування зерна – до стовпа прив’язували пару коней, які волочили каток в одному напрямку, – доки мотузок не закрутиться, потім – у зворотньому. Цікавими видаються відомості, що на початку ХХ ст. чоловіки одягали короткі до колін штани і панчохи, обмотані навхрест мотузком од постолів. Поверх вони одягали чорні збірчаті кафтани з олов’яними ґудзиками, які густо насаджувалися від коміра до пояса. Сорочки з грубого полотна доходили аж до колін.
Під час проведення Всесоюзного перепису населення у 1926 р. було виявлено, що естонці мешкали разом з представниками інших етносів в селах Сирт-Каракчора (тепер це Гвардійське Первомайського району), Кончи-Савва (нині с. Краснодарівка), Учкуй-Тархан (смт Первомайське) і у невеликих населенних пунктах Куят-Орка, Джурчи, Кантуган і Бешарань (останнє – біля Севастополя). Подеколи вони селилися в землянках, які залишали татари. В останні десятиліття найкомпактніше естонці мешкали в селі Краснодарка Красногвардійського району, заснованому на початку ХІХ ст. вихідцями з Тартуського, Ярвамаського і частково – Талліннського округів. За даними перепису населення 1989 р. в Україні проживало близько 4 тис. естонців. Колись в естонських селах, як і більшості сіл півдня пізньої колонізації, будували прямі вулиці. Двері були орієнтовані переважно “до сонця”. А обійстя відокремлювалися кам’яними загородами з “дикого” каменю. Для естонців Криму не був характерним розпис житла, його інтер’єр був досить скромним. “Червоного кута” у хаті не було, оскільки естонці були лютеранами. Серед елементів матеріальної культури, які зберігали певні етнічні риси, вирізняється літня кухня – висока, без стелі, в якій виокремлювали лазню.
Переїхавши до Криму, переселенці вимушені були змінити свої заняття. Колоністи ставали переважно землеробцями. Для обробки безводних земель – сумішу чорнозему з суглинком, вони використовували знаряддя, які побутували у народів-сусідів, у першу чергу – татар – великий дерев’яний плуг з металевим лемішем, так званий “саківський” залізний плуг, а також семигранчатий кам’яний каток для обмолочування зерна – до стовпа прив’язували пару коней, які волочили каток в одному напрямку, – доки мотузок не закрутиться, потім – у зворотньому. Цікавими видаються відомості, що на початку ХХ ст. чоловіки одягали короткі до колін штани і панчохи, обмотані навхрест мотузком од постолів. Поверх вони одягали чорні збірчаті кафтани з олов’яними ґудзиками, які густо насаджувалися від коміра до пояса. Сорочки з грубого полотна доходили аж до колін.