Передвиборчі ігри осторонь від народу
Прага, 12 липня 2001 – Одним з найбільш важливих способів заангажованості громадян у демократичному процесі в країні є їх безпосередня участь у формуванні влади, вплив на визначення політичного курсу останньої через політичні вибори. Сучасні вибори вважаються демократичними, а їхні наслідки правомірними, коли вони проводяться відповідно до існуючого права та головних принципів Загальної декларації прав людини, у якій наголошується, що вибори мають проводитися періодично, без фальсифікації, при загальній і рівній участі в них громадян і таємному голосуванні. Але складніше це виглядає в нинішній передвиборчій ситуації в Україні.
Згідно з ідеєю республіканізму, котра ще лише усвідомлюється пересічними українськими виборцями, народові належить реальний мандат влади, котрий громадяни періодично вручають, делегують обмеженому і довіреному колу людей. Тобто, кожен виборець володіє у демократичній системі владними повноваженнями і від його вміння ними розпоряджатися, передавати їх, залежить і рівень демократії в країні.
І як передача владних повноважень, голосування, і як відмова від участі у виборах, не бажання передавати свої повноваження діючим претендентам, все це є обгрунтованими і цивілізованими формами участі громадян у демократичному процесі.
Залежно від предмету обрання розрізняють вибори президентські, парламентські й муніципальні \ місцеві \. З огляду на причини їх проведення вибори можуть бути черговими \ у зв”язку із закінченням терміну повноважень вибраного органу\, позачерговими \ їх проводять внаслідок дострокового припинення виборним органом своєї діяльності, смерті або відставки президента країни\ і додатковими \ на місце достроково вибулих обранців\.
Згідно з тим, за яким принципом формується на виборах виборчий орган, виборчу систему визначають як змішану \ поєднання мажоритарного і пропорційного принципів\, чи пропорційну \ за партійними списками\ , чи мажоритарну \ на основі відносної більшості голосів за окремі особистості\. Нині в Україні йде широка дискусія з приводу того, за яким принципом проводити наступні, навесні 2002 року, парламентські вибори. І якщо до цього часу в Україні діяла змішана система, як, наприклад, в Німеччині чи Росії, то нещодавно парламент ухвалив нову редакцію закону про пропорційну систему виборів до Верховної Ради, а після відхилення її президентом доопрацював у пропорції 75 до 25 відсотків, тобто, знову ж таки, більший відсоток місць на партійні вибори. Але президент не схильний підписувати і ці зміни Верховної Ради до закону про парламентські змагання в державі.
Виглядає так, що в умовах відсутності структурованих і впливових політичних партій в країні, пропорційна система влаштовує певні клани, котрі вже визначилися з особливостями формування їх партійок і розраховують при переважанні пропорційній системі набрати більшість у парламенті. Президента, котрий ніяк не бажав дуже вже зближуватися з котроюсь з існуючих партій, пропорційний підхід не влаштовує, можливо, з тієї простої причини, що він розраховує на відомих в країні мажоритарників зі стажем у поєднанні з деякими, ближчими до нього, партійними списками. І це дає гарантові Конституції більше шансів управляти майбутньою Верховною Радою. А як вважають деякі політологи, Леонід Кучма не проти того, щоб якось залишитися і на третій термін. Про це свідчить і його небажання називати політичного спадкоємця та думка про те, що в державі поки-що немає нормальної політичної еліти, окрім президентської, звичайно…
Але народ при таких розкладах, який ніби-то й має у своїх руках реальний мандат влади але не знає, як дати йому раду, залишається осторонь і найбільше від цього відсторонення страждає.
Згідно з ідеєю республіканізму, котра ще лише усвідомлюється пересічними українськими виборцями, народові належить реальний мандат влади, котрий громадяни періодично вручають, делегують обмеженому і довіреному колу людей. Тобто, кожен виборець володіє у демократичній системі владними повноваженнями і від його вміння ними розпоряджатися, передавати їх, залежить і рівень демократії в країні.
І як передача владних повноважень, голосування, і як відмова від участі у виборах, не бажання передавати свої повноваження діючим претендентам, все це є обгрунтованими і цивілізованими формами участі громадян у демократичному процесі.
Залежно від предмету обрання розрізняють вибори президентські, парламентські й муніципальні \ місцеві \. З огляду на причини їх проведення вибори можуть бути черговими \ у зв”язку із закінченням терміну повноважень вибраного органу\, позачерговими \ їх проводять внаслідок дострокового припинення виборним органом своєї діяльності, смерті або відставки президента країни\ і додатковими \ на місце достроково вибулих обранців\.
Згідно з тим, за яким принципом формується на виборах виборчий орган, виборчу систему визначають як змішану \ поєднання мажоритарного і пропорційного принципів\, чи пропорційну \ за партійними списками\ , чи мажоритарну \ на основі відносної більшості голосів за окремі особистості\. Нині в Україні йде широка дискусія з приводу того, за яким принципом проводити наступні, навесні 2002 року, парламентські вибори. І якщо до цього часу в Україні діяла змішана система, як, наприклад, в Німеччині чи Росії, то нещодавно парламент ухвалив нову редакцію закону про пропорційну систему виборів до Верховної Ради, а після відхилення її президентом доопрацював у пропорції 75 до 25 відсотків, тобто, знову ж таки, більший відсоток місць на партійні вибори. Але президент не схильний підписувати і ці зміни Верховної Ради до закону про парламентські змагання в державі.
Виглядає так, що в умовах відсутності структурованих і впливових політичних партій в країні, пропорційна система влаштовує певні клани, котрі вже визначилися з особливостями формування їх партійок і розраховують при переважанні пропорційній системі набрати більшість у парламенті. Президента, котрий ніяк не бажав дуже вже зближуватися з котроюсь з існуючих партій, пропорційний підхід не влаштовує, можливо, з тієї простої причини, що він розраховує на відомих в країні мажоритарників зі стажем у поєднанні з деякими, ближчими до нього, партійними списками. І це дає гарантові Конституції більше шансів управляти майбутньою Верховною Радою. А як вважають деякі політологи, Леонід Кучма не проти того, щоб якось залишитися і на третій термін. Про це свідчить і його небажання називати політичного спадкоємця та думка про те, що в державі поки-що немає нормальної політичної еліти, окрім президентської, звичайно…
Але народ при таких розкладах, який ніби-то й має у своїх руках реальний мандат влади але не знає, як дати йому раду, залишається осторонь і найбільше від цього відсторонення страждає.