Золота Пальма в Каннах – італійське кіно знову стає світовим феноменом
Рим, 23 травня 2001 – Нинішній тріумфатор Нанні Моретті з фільмом «Синова кімната». Історія психіатра, в якого син гине внаслідок нещасного випадку, не має нічого спільного з політикою. Але попередній образ Моретті як симпатичного, войовничого лівака безумовно накладає відтінок на його нинішню більш толерантну й універсальну етику. Кінематорафічна Італія входить в нове століття з двома майстрами світового визнання, яким ледве виповнилося сорок років – Роберто Беніні і Нанні Моретті. Один лавреат Оскара, другий – Золотої Пальми. Додамо, що й кілька молодших режисерів зазнало немалого успіху саме серед італійського глядача, який перед тим на вітчизняні фільми принципово не ходив.
Обидва майстри брали активну участь у політичному житті країни і говорили розумніші речі, ніж більшість політиків їхнього ж табору, щоб не сказати – всі. Саме через цю культурну опозицію, а не через фоторомани і реанімований рейґанізм Берлусконі, світ, як вважає публіцист, побачить сучасну Італію – периферійну, але не провінційну. З родиною середньою, але не пересічною. Для котрої людська чуйність і спілкування важливіші за гроші чи успіх. Італію, яку ніколи не побачиш на телеекранах. Дотепна й розумна людина, зосереджена втім винятково на своїй антипатії до Берлусконі, Мальтеззе не помічає, чи й свідомо замовчує, що Беніні й Моретті домоглися найбільшого визнання тоді, коли дуже помітно відійшли від політики і лівих партій, і повернулися туди ненадовго, в аварійному порядку – в останні дні передвиборчої кампанії. Врятувати лівих не вдалося, але міжнародний авторитет двох кіномайстрів може стати сильною зброєю для відвоювання власного, дуже захитаного нищівними поразками і міжпартійною гризнею.
Сп’янілий від радощів володар Пальми танцював до ранку, а висловлюватись про політику зарікся до понеділка 28 травня, бо в неділю 27-го розгромлена вщент Демократична ліва розігрує свою останню карту. Другий тур боротьби за посаду мера в кількох найважливіших містах країни, включно зі столицею. Берлусконі сказав, що лише з його людьми на тих посадах вважатиме свою перемогу цілковитою і остаточною, а задля того не пошкодує зусиль. Досі він слів на вітер не кидав. Попри їх моральну перевагу – справжню чи уявну – не виключено, що єдиним трофеєм в руках у лівих партій ще довго буде величезний гарбуз від виборців, не менш помітний у світі, ніж Оскар Беніні чи Пальма Моретті.
Обидва майстри брали активну участь у політичному житті країни і говорили розумніші речі, ніж більшість політиків їхнього ж табору, щоб не сказати – всі. Саме через цю культурну опозицію, а не через фоторомани і реанімований рейґанізм Берлусконі, світ, як вважає публіцист, побачить сучасну Італію – периферійну, але не провінційну. З родиною середньою, але не пересічною. Для котрої людська чуйність і спілкування важливіші за гроші чи успіх. Італію, яку ніколи не побачиш на телеекранах. Дотепна й розумна людина, зосереджена втім винятково на своїй антипатії до Берлусконі, Мальтеззе не помічає, чи й свідомо замовчує, що Беніні й Моретті домоглися найбільшого визнання тоді, коли дуже помітно відійшли від політики і лівих партій, і повернулися туди ненадовго, в аварійному порядку – в останні дні передвиборчої кампанії. Врятувати лівих не вдалося, але міжнародний авторитет двох кіномайстрів може стати сильною зброєю для відвоювання власного, дуже захитаного нищівними поразками і міжпартійною гризнею.
Сп’янілий від радощів володар Пальми танцював до ранку, а висловлюватись про політику зарікся до понеділка 28 травня, бо в неділю 27-го розгромлена вщент Демократична ліва розігрує свою останню карту. Другий тур боротьби за посаду мера в кількох найважливіших містах країни, включно зі столицею. Берлусконі сказав, що лише з його людьми на тих посадах вважатиме свою перемогу цілковитою і остаточною, а задля того не пошкодує зусиль. Досі він слів на вітер не кидав. Попри їх моральну перевагу – справжню чи уявну – не виключено, що єдиним трофеєм в руках у лівих партій ще довго буде величезний гарбуз від виборців, не менш помітний у світі, ніж Оскар Беніні чи Пальма Моретті.