Особливості російської демократії у перший «путінський» рік
Москва, 7 травня 2001 ― 7 травня виповнився рік з дня інаугурації президента Російської Федерації Володимира Путіна. Для багатьох російських спостерігачів – це привід для того, щоб проаналізувати перший рік путінського президентства.
Більшість близьких до влади політологів, а в Росії якраз ці політологи, які виступають у засобах масової інформації, як правило, є не стільки політологами, скільки офіційними пропагандистами діючої влади, говорять про успішний для Володимира Путіна рік на посаді президента Російської Федерації. Втім, для цього і існують офіційні політологи, щоб говорити компліменти владі, яка допомагає у фінансуванні їхніх, так званих, політологічних центрів.
Ми ж поговоримо про ситуацію, яка склалася у Росії з нормами демократії у перший рік президентства Володимипа Путіна. Треба сказати, що цей рік був пов’язаний, насамперед, із намаганнями діючої російської влади встановити суворий контроль за суспільством, як таким.
Боротьба із незалежними засобами масової інформації велася вже новим шляхом. Шляхом, який можливий у державі «державного капіталізму». Влада досить непогано використала можливості цього «державного капіталізму», щоб поставити крапку на існуванні тих засобів масової інформації, які дозволяли собі критикувати її діяльність.
Нагадаю про сумну історію телевізійної компанії НТВ, яка перейшла від голдингу «Медіа-Мост» під контроль напівдержавного «Газпрому» та інших ЗМІ цього ж медіа-голдингу, скажімо, закритої газети «Сєгодня» та радіостанції «Ехо Москви», яка також тепер контролюється «Газпромом», щоб стало зрозуміло – у Російській Федерації можна більше не говорити про існування, так званих, вільних засобів масової інформації. Сьогодні існують або державні засоби масової інформації, або такі ЗМІ, які контролюються державою. А це означає, що проблеми путінської влади не будуть знайомі громадянам РФ, якщо вони, звичайно, не оберуть, як джерело об’єктивної інформації «Радіо Свобода» чи інтернетівські ЗМІ, які, очевидно, доступні не більшості російського населення.
Як ми знаємо, весь цей рік тривала жахлива чеченська війна. Кожного дня з Грозного та інших міст Чечні йшли повідомлення, що партизанська війна у Чечні набуває все більших масштабів. Однак, об’єктивної інформації про те, що відбувається у Чечні дістати не можна. Влада зробила все можливе, щоб обмежити інформацію з цього реґіону.
І все ж таки, можна говорити про те, що права місцевого населення Чеченської Республіки, права тих, хто проживає у прикордонних реґіонах порушуються кожного дня, що Росія зустрілася із повним небажанням діючої влади взагалі усвідомлювати із яким злочинним порушенням прав людини стикається російське суспільство. І це також сумний підсумок першого року президентства Володимира Путіна.
Взагалі, за цей рік випрацювалася певна модель. Володимир Путін прагне економічних реформ, однак не здатен усвідомити, що вони мають іти паралельно із політичними перетвореннями у суспільстві, із відмовою від імперської спадщини, із відмовою від комуністичної історії Радянського Союзу та його спадкоємиці – Російської Федерації.
Навпаки, ми бачимо, що існує певний ренесанс – прагнення повернутися до тих сторінок історії, які з точки зору оточуючого світу, є ганебними для російського народу та його держави. І разом з цим, влада говорить про економічні реформи на тлі зменшення економічного зростання та падіння цін на нафту, яке, на думку спостерігачів, призведе до серйозної кризи у російській економіці.
Звичайно, коли ця криза почнеться ми будемо говорити про інші підсумки правління Володимира Путіна. Тепер – це президент, який має досить високий рейтинг у свого населення, яке занепокоєне, швидше, економічними, ніж гуманітарними проблемами і може не турбуватися про висвітлення своєї діяльності слухняними журналістами із телебачення, радіо та газет.
Однак, ця ситуація, на думку багатьох спостерігачів, тимчасова. Суспільство, яке не має розвинутої демократії приречено або ж на кризу, або на те, щоб цю демократію, принаймні, почати розвивати.
Більшість близьких до влади політологів, а в Росії якраз ці політологи, які виступають у засобах масової інформації, як правило, є не стільки політологами, скільки офіційними пропагандистами діючої влади, говорять про успішний для Володимира Путіна рік на посаді президента Російської Федерації. Втім, для цього і існують офіційні політологи, щоб говорити компліменти владі, яка допомагає у фінансуванні їхніх, так званих, політологічних центрів.
Ми ж поговоримо про ситуацію, яка склалася у Росії з нормами демократії у перший рік президентства Володимипа Путіна. Треба сказати, що цей рік був пов’язаний, насамперед, із намаганнями діючої російської влади встановити суворий контроль за суспільством, як таким.
Боротьба із незалежними засобами масової інформації велася вже новим шляхом. Шляхом, який можливий у державі «державного капіталізму». Влада досить непогано використала можливості цього «державного капіталізму», щоб поставити крапку на існуванні тих засобів масової інформації, які дозволяли собі критикувати її діяльність.
Нагадаю про сумну історію телевізійної компанії НТВ, яка перейшла від голдингу «Медіа-Мост» під контроль напівдержавного «Газпрому» та інших ЗМІ цього ж медіа-голдингу, скажімо, закритої газети «Сєгодня» та радіостанції «Ехо Москви», яка також тепер контролюється «Газпромом», щоб стало зрозуміло – у Російській Федерації можна більше не говорити про існування, так званих, вільних засобів масової інформації. Сьогодні існують або державні засоби масової інформації, або такі ЗМІ, які контролюються державою. А це означає, що проблеми путінської влади не будуть знайомі громадянам РФ, якщо вони, звичайно, не оберуть, як джерело об’єктивної інформації «Радіо Свобода» чи інтернетівські ЗМІ, які, очевидно, доступні не більшості російського населення.
Як ми знаємо, весь цей рік тривала жахлива чеченська війна. Кожного дня з Грозного та інших міст Чечні йшли повідомлення, що партизанська війна у Чечні набуває все більших масштабів. Однак, об’єктивної інформації про те, що відбувається у Чечні дістати не можна. Влада зробила все можливе, щоб обмежити інформацію з цього реґіону.
І все ж таки, можна говорити про те, що права місцевого населення Чеченської Республіки, права тих, хто проживає у прикордонних реґіонах порушуються кожного дня, що Росія зустрілася із повним небажанням діючої влади взагалі усвідомлювати із яким злочинним порушенням прав людини стикається російське суспільство. І це також сумний підсумок першого року президентства Володимира Путіна.
Взагалі, за цей рік випрацювалася певна модель. Володимир Путін прагне економічних реформ, однак не здатен усвідомити, що вони мають іти паралельно із політичними перетвореннями у суспільстві, із відмовою від імперської спадщини, із відмовою від комуністичної історії Радянського Союзу та його спадкоємиці – Російської Федерації.
Навпаки, ми бачимо, що існує певний ренесанс – прагнення повернутися до тих сторінок історії, які з точки зору оточуючого світу, є ганебними для російського народу та його держави. І разом з цим, влада говорить про економічні реформи на тлі зменшення економічного зростання та падіння цін на нафту, яке, на думку спостерігачів, призведе до серйозної кризи у російській економіці.
Звичайно, коли ця криза почнеться ми будемо говорити про інші підсумки правління Володимира Путіна. Тепер – це президент, який має досить високий рейтинг у свого населення, яке занепокоєне, швидше, економічними, ніж гуманітарними проблемами і може не турбуватися про висвітлення своєї діяльності слухняними журналістами із телебачення, радіо та газет.
Однак, ця ситуація, на думку багатьох спостерігачів, тимчасова. Суспільство, яке не має розвинутої демократії приречено або ж на кризу, або на те, щоб цю демократію, принаймні, почати розвивати.