Якщо ви хоче вивести з рівноваги міністра освіти та науки, молоді та спорту Дмитра Табачника, нагадайте йому про Києво-Могилянську академію. І відразу помітите, як його завжди спокійне обличчя змінюється, швидкість мови набирає обертів, у лексиці з’являються жаргонізми, а молодече обличчя політика вкривається червоними плямами. Він незадоволений.
Взагалі-то Дмитро Табачник завжди вирізнявся неабиякою майстерністю спілкування з журналістами. На прес-конференціях він по кілька секунд зупиняє погляд на кожному слухачеві, часто усміхається (навіть відповідаючи на неприємні запитання), ніколи не складає руки замком і не схрещує їх (за психологією, цей жест свідчить бажання людини щось приховати). Тож нинішнього міністра сміливо можна назвати здібним і досвідченим політиком.
І, можливо, його політична кар’єра була б більш вдалою, якби на шляху його «новаторського» курсу не стала… Києво-Могилянська академія. На думку міністра освіти, саме цей заклад, його керівник і студенти є причиною стрімкого падіння політичного рейтингу посадовця. То ж чому один із найвідоміших закладів освіти став кісткою в горлі свого ж міністра?
Причиною роздратування міністра, діяльність якого називають проросійською, може бути надто патріотична позиція Університету «Києво-Могилянська академія». Ще з 1990-х років НаУКМА акціями та заявами засуджувала режим Кучми. В 2004 році саме в цій академії вперше пролунало «Разом нас багато, нас не подолати», а могилянські студенти тоді першими з’явились на вулицях столиці з помаранчевими та жовтогарячими стрічками, що було початком Помаранчевої революції.
Символічно, що уряд Миколи Азарова через кілька місяців після приходу до влади у 2010-му позбавив Києво-Могилянську академію автономності і передав її разом із «Острозькою академією» у сферу управління Міністерства освіти та науки на чолі з Дмитром Табачником. Сам міністр доклав чимало зусиль, щоб витерти з сучасних поручників історії «помаранчеві» події семирічної давності.
Іншою причиною невдоволення Дмитра Табачника може бути кампанія «Антитабачник», яку започаткували у Львові студенти університету Івана Франка та яку активно підтримала столична молодь. Ця спочатку локальна акція з часом перетворилась на всеукраїнський протестний рух.
Ректор Могилянки був першим, хто оприлюднив заяву з критикою Табачника. Про антитабачну акцію можна було прочитати не тільки в українських ЗМІ, а й у російських та західних виданнях, як-от мультимедійна стаття «Ukrainian students fight uncertain future».
Студенти Києво-Могилянки тут також засвітились, вони взяли участь у спаленні портретів освітянського міністра, мітингували під стінами Кабміну. Гасла на кшталт «Табачника – геть!», очевидно, зіпсували не тільки настрій, а й рейтинг Дмитра Володимировича.
Як каже сам Дмитро Володимирович, університет «Києво-Могилянська академія» має надто малу історію та недостатньо уваги приділяє точним дисциплінам. А рівнятися міністр радить на «університети, які мають 100–120 років традиції, які мають підготовку не тільки light-фахами, а й математики, радіофізики і таке інше». Напевне, на історичному факультеті Київського університету Шевченка, де здобував освіту міністр, не розповідали, що традиції університету Києво-Могилянської академії зароджувались вчителями із освітніх закладів Львівської та Луцької братських шкіл ще в 1659 році у приміщенні Галшки Гулевичівни. Систему навчання у новоствореній Могилянці будував Петро Могила за принципом єзуїтських навчальних закладів, які донині – серед найпрестижніших у всьому світі. Сумнівно, що єзуїтський орден, який називають легіоном Папи Римського, можна звинуватити у light-фаховості.
Суцільним нахабством була критика з боку могилянського ректора Сергія Квіта законопроекту «Про вищу освіту», викоханого міністром освіти. Могилянка, бачте, хоче вчити студентів англійською мовою та автономно просувати програму щодо здобуття PhD (європейський ступінь, приблизний еквівалент нашому «кандидат наук»). Ні, Київ веде перемови про співпрацю із російськими освітянами.
Європейські поради щодо поліпшення освіти себе не виправдовують, впевнений Дмитро Табачник. Коментуючи відновлення в українських школах радянської практики екзаменів, міністр сказав: «З точки зору професіоналів та незаангажованих людей, ця практика [екзамени у школах – Я. М.] виправдала себе. Впродовж багатьох років рівень середньої освіти у нас був набагато вищий, ніж у країнах Європи, з яких нам весь час підсовували пожовклі рецепти покращення шкільної освіти, які себе абсолютно не виправдали».
А тому, вже традиційно цитуючи академіка Корольова, Табачник назвав Києво-Могилянську академію «гнилою колодою на шляху розвитку української освіти». Міністр має надію, що закон «Про вищу освіту» у цьому році має шанс бути ухваленим: «Сподіваюсь, якщо будемо дуже наполегливо працювати, десь за літній період зможемо врахувати всі побажання».
А може, міністрові, який вийшов із номенклатурної радянської системи, не подобається надто незалежне керівництво Києво-Могилянської академії. Нинішній ректор Сергій Квіт активно продовжує політику багаторічного очільника академії В’ячеслава Брюховецького. Обидва – патріоти, обидва не бояться критикувати уряд та часто мають протилежну від владної позицію. А ще керівництво вишу завжди користувалось великою популярністю серед студентів. Не керована і не залякана молодь небезпечна, погодьтеся!
Поведінка міністра освіти та науки свідчить про його страхи. І це не тільки банальний страх втратити владу – насправді він боїться масової українізації. За останні кілька століть надто багато сил було покладено, щоб змінити мислення людей цієї країни. Щоб посіяти зерна нової культури, створити іншу ментальність. І частково це запрацювало. До українського не можна звикати – ось нинішнє завдання освітянської галузі.
І тільки молодь, свідоме студентство може вплинути на ситуацію. Тому їх також боїться Дмитро Володимирович.
Ярина Матвійчук – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
І, можливо, його політична кар’єра була б більш вдалою, якби на шляху його «новаторського» курсу не стала… Києво-Могилянська академія. На думку міністра освіти, саме цей заклад, його керівник і студенти є причиною стрімкого падіння політичного рейтингу посадовця. То ж чому один із найвідоміших закладів освіти став кісткою в горлі свого ж міністра?
Причиною роздратування міністра, діяльність якого називають проросійською, може бути надто патріотична позиція Університету «Києво-Могилянська академія». Ще з 1990-х років НаУКМА акціями та заявами засуджувала режим Кучми. В 2004 році саме в цій академії вперше пролунало «Разом нас багато, нас не подолати», а могилянські студенти тоді першими з’явились на вулицях столиці з помаранчевими та жовтогарячими стрічками, що було початком Помаранчевої революції.
Символічно, що уряд Миколи Азарова через кілька місяців після приходу до влади у 2010-му позбавив Києво-Могилянську академію автономності і передав її разом із «Острозькою академією» у сферу управління Міністерства освіти та науки на чолі з Дмитром Табачником. Сам міністр доклав чимало зусиль, щоб витерти з сучасних поручників історії «помаранчеві» події семирічної давності.
Іншою причиною невдоволення Дмитра Табачника може бути кампанія «Антитабачник», яку започаткували у Львові студенти університету Івана Франка та яку активно підтримала столична молодь. Ця спочатку локальна акція з часом перетворилась на всеукраїнський протестний рух.
Ректор Могилянки був першим, хто оприлюднив заяву з критикою Табачника. Про антитабачну акцію можна було прочитати не тільки в українських ЗМІ, а й у російських та західних виданнях, як-от мультимедійна стаття «Ukrainian students fight uncertain future».
Студенти Києво-Могилянки тут також засвітились, вони взяли участь у спаленні портретів освітянського міністра, мітингували під стінами Кабміну. Гасла на кшталт «Табачника – геть!», очевидно, зіпсували не тільки настрій, а й рейтинг Дмитра Володимировича.
Як каже сам Дмитро Володимирович, університет «Києво-Могилянська академія» має надто малу історію та недостатньо уваги приділяє точним дисциплінам. А рівнятися міністр радить на «університети, які мають 100–120 років традиції, які мають підготовку не тільки light-фахами, а й математики, радіофізики і таке інше». Напевне, на історичному факультеті Київського університету Шевченка, де здобував освіту міністр, не розповідали, що традиції університету Києво-Могилянської академії зароджувались вчителями із освітніх закладів Львівської та Луцької братських шкіл ще в 1659 році у приміщенні Галшки Гулевичівни. Систему навчання у новоствореній Могилянці будував Петро Могила за принципом єзуїтських навчальних закладів, які донині – серед найпрестижніших у всьому світі. Сумнівно, що єзуїтський орден, який називають легіоном Папи Римського, можна звинуватити у light-фаховості.
Суцільним нахабством була критика з боку могилянського ректора Сергія Квіта законопроекту «Про вищу освіту», викоханого міністром освіти. Могилянка, бачте, хоче вчити студентів англійською мовою та автономно просувати програму щодо здобуття PhD (європейський ступінь, приблизний еквівалент нашому «кандидат наук»). Ні, Київ веде перемови про співпрацю із російськими освітянами.
Європейські поради щодо поліпшення освіти себе не виправдовують, впевнений Дмитро Табачник. Коментуючи відновлення в українських школах радянської практики екзаменів, міністр сказав: «З точки зору професіоналів та незаангажованих людей, ця практика [екзамени у школах – Я. М.] виправдала себе. Впродовж багатьох років рівень середньої освіти у нас був набагато вищий, ніж у країнах Європи, з яких нам весь час підсовували пожовклі рецепти покращення шкільної освіти, які себе абсолютно не виправдали».
А тому, вже традиційно цитуючи академіка Корольова, Табачник назвав Києво-Могилянську академію «гнилою колодою на шляху розвитку української освіти». Міністр має надію, що закон «Про вищу освіту» у цьому році має шанс бути ухваленим: «Сподіваюсь, якщо будемо дуже наполегливо працювати, десь за літній період зможемо врахувати всі побажання».
А може, міністрові, який вийшов із номенклатурної радянської системи, не подобається надто незалежне керівництво Києво-Могилянської академії. Нинішній ректор Сергій Квіт активно продовжує політику багаторічного очільника академії В’ячеслава Брюховецького. Обидва – патріоти, обидва не бояться критикувати уряд та часто мають протилежну від владної позицію. А ще керівництво вишу завжди користувалось великою популярністю серед студентів. Не керована і не залякана молодь небезпечна, погодьтеся!
Поведінка міністра освіти та науки свідчить про його страхи. І це не тільки банальний страх втратити владу – насправді він боїться масової українізації. За останні кілька століть надто багато сил було покладено, щоб змінити мислення людей цієї країни. Щоб посіяти зерна нової культури, створити іншу ментальність. І частково це запрацювало. До українського не можна звикати – ось нинішнє завдання освітянської галузі.
І тільки молодь, свідоме студентство може вплинути на ситуацію. Тому їх також боїться Дмитро Володимирович.
Ярина Матвійчук – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода