Львів – 120 років тому розпочалась перша хвиля української еміграції у Канаду. Триває еміграція й донині. Щороку в посольство Канади в Україні звертаються близько 10 тисяч громадян по різні типи віз. Чи готова Канада до напливу нових емігрантів з України? З яких питань найчастіше звертаються громадяни в посольство Канади у Києві? Чому канадські інвестори не зацікавлені Україною? На ті та інші запитання в ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода відповів посол Канади в Україні Дж. Даніел Карон.
– Пане Карон, Ви уже кілька років мешкаєте з родиною в Україні. Раніше жили у Мексиці, Японії. Зачаровує чи розчаровує Вас Україна?
– Нам подобалось у Мексиці, але коли я з родиною приїхав в Україну, то ми мали таке враження, що повернулись додому. Адже природа, сам Київ, річка – усе це нам нагадує батьківщину. Окрім усього, у столиці дуже безпечно. Мої діти підліткового віку і вони користуються метро, можуть виходити у п’ятницю ввечері на вулицю. Я до цього ставлюсь спокійно, бо вважаю, що безпека на належному рівні.
– Чи відчуває Ваша родина майже щомісячне зростання цін на продукти в Україні і те, що деякі товари дорожчі, ніж у Канаді?
– Ми, звісно, помітили, що ціни зросли. Моя дружина намагається купувати місцеві продукти, які не настільки подорожчали. Я розумію нашу привілейовану ситуацію, але також розумію, що українським сім’ям не так просто давати собі раду у житті. Зауважив, що на київських вулицях немає уже таких великих корків, як це було до подорожчання пального, і зробив висновок, що люди стараються групуватись та їздять однією машиною.
– У Львові теж помітно менше автомобілів, і люди скаржаться, що ледь виживають. Власне, ця нинішня політична та економічна криза і змушує українців шукати кращого життя за межами батьківщини. Канада приваблює українців своєю демократичністю і соціальними програмами. Але чи готова Канада до напливу українців, як легально, так і нелегально?
– У 2008 році ми мали глобальну світову фінансову кризу, потім економічну. У Канаді нам пощастило, бо наша фінансова ситуація виявилась дуже доброю. Банківська система була здоровою і нам не потрібно було витрачати державних коштів на її підтримку. Відтак ми доволі легко пережили фінансову кризу, але економічна нас не оминула, оскільки Канада багато експортує.
Мені завжди дуже сумно чути, що молоді люди, професіонали мусять залишити свою країну через економічні негаразди. Але еміграція не є новим явищем. Тільки сьогодні ми про неї більше говоримо. Канада – багатокультурна і багатонаціональна держава. Ми любимо говорити, що у себе ми вміщуємо увесь світ, бо є емігранти з Азії, Південної Америки, Європи. У нас добре функціонує імміграційна система, яку переймають інші країни, зокрема, Франція. Ми мусимо працювати впорядковано, бо маємо велику кількість охочих виїхати до Канади. І канадська імміграційна система, і економіка держави готові до напливу нових емігрантів.
А ще у нас діє програма тимчасового працевлаштування, розрахована на тих, хто певний час працює і повернеться додому. Багато країн у світі переживають непрості часи, і ми намагаємось допомоги тим, кого справді переслідують на батьківщині, мова про прийняття біженців. Але бували випадки, коли під виглядом біженців люди старались потрапити на роботу. Тому запровадили чіткі правила і вимоги.
– Якими є тенденції щодо звернення українців у посольство з проханням про еміграцію, по робочі, туристичні візи? Кому надаються пріоритети?
– Цьогоріч відзначаємо 120 років, відколи перше українське подружжя виїхалао на постійне проживання до Канади. Знаємо, що були різні хвилі еміграції українців, нині уже маємо четверту. Найчастіше звертаються у посольство українці та канадці українського походження з проханням про об’єднання родини. Життєві ситуації у людей складаються по-різному. Півроку тому я прочитав статтю про українку, яка виїхала в Квебек. Жінка дуже багато працювала і через кілька років стала віце-президентом компанії. Однак процес еміграції до Канади довготривалий і вимагає неабиякого терпіння та розуміння.
Водночас стало простіше отримати візу. Щороку у посольство звертається 800 громадян України по робочу візу, і 90 відсотків її отримують. 8000 заяв подають українці для отримання туристичної візи чи по приватному запрошенню, і 80 відсотків із них мають позитивну відповідь. Це трішки менше, ніж було у попередні роки, бо ми під час перевірки документів з’ясували, що під виглядом туристичної візи люди хочуть працювати у Канаді. На рік по студентські візи звертається близько 600 молодих людей. Усе більше української молоді хоче навчатись у Канаді.
– Деякі провінції Канади виступали з проханням до уряду послабити візовий режим із Україною. Що робиться для спрощення візової політики?
– Уся процедура імміграції є у компетентності Федерального уряду Канади. В Канаді є провінції, де розвивається дуже добре економіка, і серед них, для прикладу, Альберта. Власне, вона й шукає тимчасових робітників, але провінції у таких справах співпрацюють з урядом, щоб запросити іноземних робітників.
– Канада одна із перших визнала незалежність України, а майже 10 років тому підписано Декларацію про економічну співпрацю. Не відчутне зацікавлення канадських інвесторів щодо України. Чи існують якісь перепони інвестиціям в українську економіку?
– Зацікавлення людей бізнесу до України є. Але я погоджуюсь, що економічні відносини між обома державами недостатні. Канадська економіка базується на експорті. Ми дуже багато експортуємо до нашого південного сусіда – у США. Існує найбільша у світі угода про вільну торгівлю між Канадою, США та Мексикою. Зараз ведемо переговори з Євросоюзом і Україною про вільну торгівлю. Однак цей договір не обмежується торгівлею, мова йтиме про інвестиції, співпрацю в галузі науки та технологій, наукові дослідження, поїздки ділових людей до України та Канади. Уряди хочуть гарантувати бізнесу захист їхніх інвестицій.
Мусимо визнати, що вести бізнес в Україні нелегко. Є дуже багато правил, необхідно отримувати багато ліцензій, не цілком розвинене верховенство права, економічна свобода потребує розвитку. Але водночас визнаємо, що існує величезний потенціал для розвитку економіки. Ми уже працюємо в Україні у сільському господарстві, фармацевтиці, аерокосмічній галузі. Канада будує перший супутник зв’язку для України.
– Корупція, непрозоре податкове законодавство, відсутність незалежної судової системи в Україні, нестабільна політична ситуація – це ті перешкоди у веденні бізнесу в Україні, про які відкрито говорять інвестори, зокрема, й з Канади. Як Ви оцінюєте реформи, запровадження яких озвучила українська влада?
– У 2004 році, після Помаранчевої революції, багато людей сподівались, що країна буде реформована. П’ять років минуло, а про реформи говорять. Є два різні типи реформ, якщо візьмемо Канаду, Японію, Францію. Нам доводиться час від часу переглядати нашу пенсійну, податкову реформи через різні виклики часу, чи то демографічну, економічну ситуації. Але є реформування набагато глибші. Такі зміни потребують політичної волі, підтримки громадян, а ще вимагають часу і зусиль.
Якщо йдеться про боротьбу з корупцією, то політичної волі недостатньо. Те ж саме стосується реформи виборчої системи, що є основою демократії. І її потрібно проводити цілковито прозоро, залучаючи якомога більше зацікавлених осіб. Це ж стосується конституційної реформи, пенсійної, податкової, бо вони зачіпають інтереси усього населення.
– Без громадської думки жодних змін в освіті у Канаді не запровадять. За два місяці до завершення навчального року Міністерство освіти України запровадило зміни у навчальному процесі, ввело іспити у 5–8-х класах. Якою була б реакція батьків у Канаді на такі «реформи» і чи взагалі можливі схожі посеред навчального процесу?
– У Канаді немає єдиного міністерства освіти. За освіту відповідає кожна провінція окремо. На початку 60-х років минулого століття у Квебеку, звідки я родом, велись дебати щодо реформування освіти і мали великий розголос. Без думки людей, яких стосуються ці зміни, не може бути проведення фундаментальних реформ. Ми стараємось діяти прозоро. У нас у школах є правління, такі питання обговорюються на усіх рівнях і зміни не відбуваються без врахування думки громадськості.
В Україні організація суспільства централізована. Здоровому суспільству необхідні міцні незалежні інституції, незалежна судова система, університети, наукові установи. Зрозуміло, що не можна все досягнути за 20 років, але потрібно розвивати незалежні організації. Вже багато зроблено в Україні за 20 років, а що ще буде зроблено за наступні 20? Однак змінити спосіб мислення і ментальність вимагає значно більше часу.
– Канада відома своєю толерантною політикою багатокультурності. В Україні роками не вирішується проблема об’єднання країни за мовними та культурними ознаками. Що було б корисно для України перейняти з досвіду Канади?
– Невдячна річ давати якісь поради. Ми розробили чимало інструментів, щоб допомогти людям інтегруватись у канадське суспільство. Але інтеграція не означає асиміляції. Хочу навести гарний приклад канадців українського походження. Вони поділяють канадські цінності, такі, як демократія, права людини, гендерна рівність, прозорість. І водночас зуміли зберегти культурну, мовну ідентичність. Вони співають свої пісні, мають свої танці, а вареники в Канаді можна з’їсти скрізь. Культурна національна меншина може інтегруватися суспільство і не втратити своєї ідентичності. У нас теж є багато різних громад, автентичне корінне населення Канади, багато меншин і ми дискутуємо на теми власної ідентичності. Має бути бажання толерантного спілкування.
– Канада відома своїми соціальними програмами, а тим не менше її мільярдери не посідають перші місця у рейтингах найзаможніших людей світу.
– У списку найбагатших людей світу перше місце зайняв мексиканський медіамагнат Карлос Слім. Хоча у Мексиці є села, де немає електрики і підлоги у хатах. Такі речі трапляються у світі. Бачимо сьогодні великі протести в арабському світі. Ми не знаємо, що може відбутись через 5 років. Але це є свідченням того, що потрібен кращий економічний підхід. У Канаді є мільярдери, на жаль, не мої друзі. Але у нас є певна соціальна політика. Ми сплачуємо досить високі податки, маємо соціальні програми, щоб допомогти найбіднішим верствам населення, діє загальна система охорони здоров’я, страхування на випадок втрати роботи чи безробіття. Власне, усе те, що робить канадське суспільство таким, яким воно є.
Дж. Даніел Карон став послом Канади в Україні влітку 2008 року. Упродовж 30 років він обіймав чимало високих урядових посад у Канаді. До призначення послом в Україну Дж. Даніел Карон працював у Мексиці.
– Нам подобалось у Мексиці, але коли я з родиною приїхав в Україну, то ми мали таке враження, що повернулись додому. Адже природа, сам Київ, річка – усе це нам нагадує батьківщину. Окрім усього, у столиці дуже безпечно. Мої діти підліткового віку і вони користуються метро, можуть виходити у п’ятницю ввечері на вулицю. Я до цього ставлюсь спокійно, бо вважаю, що безпека на належному рівні.
– Чи відчуває Ваша родина майже щомісячне зростання цін на продукти в Україні і те, що деякі товари дорожчі, ніж у Канаді?
– Ми, звісно, помітили, що ціни зросли. Моя дружина намагається купувати місцеві продукти, які не настільки подорожчали. Я розумію нашу привілейовану ситуацію, але також розумію, що українським сім’ям не так просто давати собі раду у житті. Зауважив, що на київських вулицях немає уже таких великих корків, як це було до подорожчання пального, і зробив висновок, що люди стараються групуватись та їздять однією машиною.
– У Львові теж помітно менше автомобілів, і люди скаржаться, що ледь виживають. Власне, ця нинішня політична та економічна криза і змушує українців шукати кращого життя за межами батьківщини. Канада приваблює українців своєю демократичністю і соціальними програмами. Але чи готова Канада до напливу українців, як легально, так і нелегально?
– У 2008 році ми мали глобальну світову фінансову кризу, потім економічну. У Канаді нам пощастило, бо наша фінансова ситуація виявилась дуже доброю. Банківська система була здоровою і нам не потрібно було витрачати державних коштів на її підтримку. Відтак ми доволі легко пережили фінансову кризу, але економічна нас не оминула, оскільки Канада багато експортує.
Мені завжди дуже сумно чути, що молоді люди, професіонали мусять залишити свою країну через економічні негаразди. Але еміграція не є новим явищем. Тільки сьогодні ми про неї більше говоримо. Канада – багатокультурна і багатонаціональна держава. Ми любимо говорити, що у себе ми вміщуємо увесь світ, бо є емігранти з Азії, Південної Америки, Європи. У нас добре функціонує імміграційна система, яку переймають інші країни, зокрема, Франція. Ми мусимо працювати впорядковано, бо маємо велику кількість охочих виїхати до Канади. І канадська імміграційна система, і економіка держави готові до напливу нових емігрантів.
А ще у нас діє програма тимчасового працевлаштування, розрахована на тих, хто певний час працює і повернеться додому. Багато країн у світі переживають непрості часи, і ми намагаємось допомоги тим, кого справді переслідують на батьківщині, мова про прийняття біженців. Але бували випадки, коли під виглядом біженців люди старались потрапити на роботу. Тому запровадили чіткі правила і вимоги.
– Якими є тенденції щодо звернення українців у посольство з проханням про еміграцію, по робочі, туристичні візи? Кому надаються пріоритети?
– Цьогоріч відзначаємо 120 років, відколи перше українське подружжя виїхалао на постійне проживання до Канади. Знаємо, що були різні хвилі еміграції українців, нині уже маємо четверту. Найчастіше звертаються у посольство українці та канадці українського походження з проханням про об’єднання родини. Життєві ситуації у людей складаються по-різному. Півроку тому я прочитав статтю про українку, яка виїхала в Квебек. Жінка дуже багато працювала і через кілька років стала віце-президентом компанії. Однак процес еміграції до Канади довготривалий і вимагає неабиякого терпіння та розуміння.
Водночас стало простіше отримати візу. Щороку у посольство звертається 800 громадян України по робочу візу, і 90 відсотків її отримують. 8000 заяв подають українці для отримання туристичної візи чи по приватному запрошенню, і 80 відсотків із них мають позитивну відповідь. Це трішки менше, ніж було у попередні роки, бо ми під час перевірки документів з’ясували, що під виглядом туристичної візи люди хочуть працювати у Канаді. На рік по студентські візи звертається близько 600 молодих людей. Усе більше української молоді хоче навчатись у Канаді.
– Деякі провінції Канади виступали з проханням до уряду послабити візовий режим із Україною. Що робиться для спрощення візової політики?
– Уся процедура імміграції є у компетентності Федерального уряду Канади. В Канаді є провінції, де розвивається дуже добре економіка, і серед них, для прикладу, Альберта. Власне, вона й шукає тимчасових робітників, але провінції у таких справах співпрацюють з урядом, щоб запросити іноземних робітників.
– Канада одна із перших визнала незалежність України, а майже 10 років тому підписано Декларацію про економічну співпрацю. Не відчутне зацікавлення канадських інвесторів щодо України. Чи існують якісь перепони інвестиціям в українську економіку?
– Зацікавлення людей бізнесу до України є. Але я погоджуюсь, що економічні відносини між обома державами недостатні. Канадська економіка базується на експорті. Ми дуже багато експортуємо до нашого південного сусіда – у США. Існує найбільша у світі угода про вільну торгівлю між Канадою, США та Мексикою. Зараз ведемо переговори з Євросоюзом і Україною про вільну торгівлю. Однак цей договір не обмежується торгівлею, мова йтиме про інвестиції, співпрацю в галузі науки та технологій, наукові дослідження, поїздки ділових людей до України та Канади. Уряди хочуть гарантувати бізнесу захист їхніх інвестицій.
Мусимо визнати, що вести бізнес в Україні нелегко. Є дуже багато правил, необхідно отримувати багато ліцензій, не цілком розвинене верховенство права, економічна свобода потребує розвитку. Але водночас визнаємо, що існує величезний потенціал для розвитку економіки. Ми уже працюємо в Україні у сільському господарстві, фармацевтиці, аерокосмічній галузі. Канада будує перший супутник зв’язку для України.
– Корупція, непрозоре податкове законодавство, відсутність незалежної судової системи в Україні, нестабільна політична ситуація – це ті перешкоди у веденні бізнесу в Україні, про які відкрито говорять інвестори, зокрема, й з Канади. Як Ви оцінюєте реформи, запровадження яких озвучила українська влада?
– У 2004 році, після Помаранчевої революції, багато людей сподівались, що країна буде реформована. П’ять років минуло, а про реформи говорять. Є два різні типи реформ, якщо візьмемо Канаду, Японію, Францію. Нам доводиться час від часу переглядати нашу пенсійну, податкову реформи через різні виклики часу, чи то демографічну, економічну ситуації. Але є реформування набагато глибші. Такі зміни потребують політичної волі, підтримки громадян, а ще вимагають часу і зусиль.
Якщо йдеться про боротьбу з корупцією, то політичної волі недостатньо. Те ж саме стосується реформи виборчої системи, що є основою демократії. І її потрібно проводити цілковито прозоро, залучаючи якомога більше зацікавлених осіб. Це ж стосується конституційної реформи, пенсійної, податкової, бо вони зачіпають інтереси усього населення.
– Без громадської думки жодних змін в освіті у Канаді не запровадять. За два місяці до завершення навчального року Міністерство освіти України запровадило зміни у навчальному процесі, ввело іспити у 5–8-х класах. Якою була б реакція батьків у Канаді на такі «реформи» і чи взагалі можливі схожі посеред навчального процесу?
– У Канаді немає єдиного міністерства освіти. За освіту відповідає кожна провінція окремо. На початку 60-х років минулого століття у Квебеку, звідки я родом, велись дебати щодо реформування освіти і мали великий розголос. Без думки людей, яких стосуються ці зміни, не може бути проведення фундаментальних реформ. Ми стараємось діяти прозоро. У нас у школах є правління, такі питання обговорюються на усіх рівнях і зміни не відбуваються без врахування думки громадськості.
В Україні організація суспільства централізована. Здоровому суспільству необхідні міцні незалежні інституції, незалежна судова система, університети, наукові установи. Зрозуміло, що не можна все досягнути за 20 років, але потрібно розвивати незалежні організації. Вже багато зроблено в Україні за 20 років, а що ще буде зроблено за наступні 20? Однак змінити спосіб мислення і ментальність вимагає значно більше часу.
– Канада відома своєю толерантною політикою багатокультурності. В Україні роками не вирішується проблема об’єднання країни за мовними та культурними ознаками. Що було б корисно для України перейняти з досвіду Канади?
– Невдячна річ давати якісь поради. Ми розробили чимало інструментів, щоб допомогти людям інтегруватись у канадське суспільство. Але інтеграція не означає асиміляції. Хочу навести гарний приклад канадців українського походження. Вони поділяють канадські цінності, такі, як демократія, права людини, гендерна рівність, прозорість. І водночас зуміли зберегти культурну, мовну ідентичність. Вони співають свої пісні, мають свої танці, а вареники в Канаді можна з’їсти скрізь. Культурна національна меншина може інтегруватися суспільство і не втратити своєї ідентичності. У нас теж є багато різних громад, автентичне корінне населення Канади, багато меншин і ми дискутуємо на теми власної ідентичності. Має бути бажання толерантного спілкування.
– Канада відома своїми соціальними програмами, а тим не менше її мільярдери не посідають перші місця у рейтингах найзаможніших людей світу.
– У списку найбагатших людей світу перше місце зайняв мексиканський медіамагнат Карлос Слім. Хоча у Мексиці є села, де немає електрики і підлоги у хатах. Такі речі трапляються у світі. Бачимо сьогодні великі протести в арабському світі. Ми не знаємо, що може відбутись через 5 років. Але це є свідченням того, що потрібен кращий економічний підхід. У Канаді є мільярдери, на жаль, не мої друзі. Але у нас є певна соціальна політика. Ми сплачуємо досить високі податки, маємо соціальні програми, щоб допомогти найбіднішим верствам населення, діє загальна система охорони здоров’я, страхування на випадок втрати роботи чи безробіття. Власне, усе те, що робить канадське суспільство таким, яким воно є.
Дж. Даніел Карон став послом Канади в Україні влітку 2008 року. Упродовж 30 років він обіймав чимало високих урядових посад у Канаді. До призначення послом в Україну Дж. Даніел Карон працював у Мексиці.