Прага – У чеському місті Добржіш відкрилась фотовиставка «Чорнобиль, моє кохання», яка розповідає про людей і події, що стались на українській атомній електростанції протягом 25 років після катастрофи. Автор виставки – чеський фотохудожник Вацлав Вашку – показує Чорнобиль схвильовано і без прикрас, тільки відкритою мовою фактів і живого спілкування з українцями, які й досі живуть у забрудненій зоні.
У Культурному центрі міста Добржіш, що за 40 кілометрів від Праги, відкрилась фотовиставка «Чорнобиль, моє кохання», яка особливою емоційною хвилею відгукнулась у серцях чехів. Причина, ймовірно, в глибоко особистому ставленні до Чорнобиля, трагедії на АЕС і до українських людей автора виставки, празького фотографа Вацлава Вашку.
За роки після трагедії Вашку побував у Чорнобилі 11 разів і кожного разу документував побачене. Однак перше враження і досі не забулось, зауважив він у розмові з Радіо Свобода.
«У кожного це перше враження пов’язане з великим поривом емоцій. Адже це місце, де дійшло до величезної трагедії. Вся 60-кілометрова зона і сьогодні закрита, і сьогодні її охороняє міліція. Це викликає в людини сильне враження, немов ви наближаєтесь до концтабору. Мені це нагадує фільм Андрія Тарковського «Сталкер», – сказав Вацлав Вашку.
Мій Чорнобиль, мої друзі, мій сум
Фотографії на виставці в Добржіші розповідають, як протягом десятиліть міняється Чорнобильська зона. Наприклад, густий ліс закриває нині місце, яке колись було стадіоном у Прип’яті.
Та найсильніше враження на автора виставки справили люди. «Те, що змінилось, і це важливо, – що зона стає безлюдною. Коли я в Чорнобилі був уперше, то в зоні жило ще близько 350 людей, в деяких селах жило і по 50 осіб, так звані «самосели». Саме цих людей стає менше. Наприклад, в селі Ільїнці я знав багатьох людей, та коли я там був востаннє восени минулого року, я кілька годин блукав селом, щоб когось знайти. Нарешті знайшов там лише одну стареньку бабусю, і це на людину справляє сумне враження», – зауважує Вацлав Вашку.
За роки поїздок до Чорнобиля сформувалася велика серія фотографій, які є важливим документальним матеріалом про Чорнобильську катастрофу. Та головними героями цього циклу залишаються люди – звичайні українці, особисте спілкування з якими справило велике враження на Вацлава Вашку.
«Люди там справді дуже приязні, вони вже вас пізнають, радіють, що ви знову до них приїхали, – каже він. – Часом я їм показую свої фотографії, та вони сприймають їх як якийсь курйоз, бо фото відрізняються від звичних родинних в альбомах. Але це не заважає тому, щоб з ними нав’язати дружні стосунки. В Чорнобилі я справді почуваюся немовби вдома».
Вацлав Вашку підготував уже кілька виставок, але саме цю автор назвав «Чорнобиль, моє кохання». Чому? «Я відібрав цього разу фотографії, так би мовити, зі свого серця, тобто це фотографії, де я відчуваю, що в Чорнобилі все так насправді є. Я довго шукав назву виставки, аж знайшов – «Чорнобиль, моє кохання», тому що це є те, що я там відчуваю», – пояснив фотограф.
Український Чорнобиль як пересторога
Коли Вацлав Вашку готував виставку, ніхто не міг передбачити, що через чверть століття атомна катастрофа повториться. Відтак фотографії українського Чорнобиля дістали новий вимір – провидіння і перестороги.
У Чехії – далеко від трагедії в японській Фукусімі – люди йдуть на виставку, щоб уважно роздивитись, як виглядає пост-атомний краєвид. А сам автор виставки Вацлав Вашку готується до своєї 12-ї подорожі до свого, вже рідного, Чорнобиля.
За роки після трагедії Вашку побував у Чорнобилі 11 разів і кожного разу документував побачене. Однак перше враження і досі не забулось, зауважив він у розмові з Радіо Свобода.
«У кожного це перше враження пов’язане з великим поривом емоцій. Адже це місце, де дійшло до величезної трагедії. Вся 60-кілометрова зона і сьогодні закрита, і сьогодні її охороняє міліція. Це викликає в людини сильне враження, немов ви наближаєтесь до концтабору. Мені це нагадує фільм Андрія Тарковського «Сталкер», – сказав Вацлав Вашку.
Мій Чорнобиль, мої друзі, мій сум
Фотографії на виставці в Добржіші розповідають, як протягом десятиліть міняється Чорнобильська зона. Наприклад, густий ліс закриває нині місце, яке колись було стадіоном у Прип’яті.
Та найсильніше враження на автора виставки справили люди. «Те, що змінилось, і це важливо, – що зона стає безлюдною. Коли я в Чорнобилі був уперше, то в зоні жило ще близько 350 людей, в деяких селах жило і по 50 осіб, так звані «самосели». Саме цих людей стає менше. Наприклад, в селі Ільїнці я знав багатьох людей, та коли я там був востаннє восени минулого року, я кілька годин блукав селом, щоб когось знайти. Нарешті знайшов там лише одну стареньку бабусю, і це на людину справляє сумне враження», – зауважує Вацлав Вашку.
За роки поїздок до Чорнобиля сформувалася велика серія фотографій, які є важливим документальним матеріалом про Чорнобильську катастрофу. Та головними героями цього циклу залишаються люди – звичайні українці, особисте спілкування з якими справило велике враження на Вацлава Вашку.
«Люди там справді дуже приязні, вони вже вас пізнають, радіють, що ви знову до них приїхали, – каже він. – Часом я їм показую свої фотографії, та вони сприймають їх як якийсь курйоз, бо фото відрізняються від звичних родинних в альбомах. Але це не заважає тому, щоб з ними нав’язати дружні стосунки. В Чорнобилі я справді почуваюся немовби вдома».
Вацлав Вашку підготував уже кілька виставок, але саме цю автор назвав «Чорнобиль, моє кохання». Чому? «Я відібрав цього разу фотографії, так би мовити, зі свого серця, тобто це фотографії, де я відчуваю, що в Чорнобилі все так насправді є. Я довго шукав назву виставки, аж знайшов – «Чорнобиль, моє кохання», тому що це є те, що я там відчуваю», – пояснив фотограф.
Український Чорнобиль як пересторога
Коли Вацлав Вашку готував виставку, ніхто не міг передбачити, що через чверть століття атомна катастрофа повториться. Відтак фотографії українського Чорнобиля дістали новий вимір – провидіння і перестороги.
У Чехії – далеко від трагедії в японській Фукусімі – люди йдуть на виставку, щоб уважно роздивитись, як виглядає пост-атомний краєвид. А сам автор виставки Вацлав Вашку готується до своєї 12-ї подорожі до свого, вже рідного, Чорнобиля.