«Лавину допомоги Україні, яка наближається, не зупинити» – військовий аналітик про війну з Росією

Військовий аналітик, полковник запасу, колишній співробітник Міністерства оборони України, учасник миротворчих операцій у Косові та Іраку Сергій Грабський відповідає на популярне запитання, коли нарешті війна кардинально зміниться.

Сергій Грабський, військовий аналітик, полковник запасу, ексспівробітник Міноборони України

СТИСЛО:

• Перед Україною дуже серйозний суперник, в якого наразі є сили та засоби.
• Навіть місяць, навіть 2-3 місяці не вистачить, щоб стратегічно змінити ситуацію в цій війні.
• Кидати у бій непідготовлені з'єднання було б злочином.
• Росія не може зупинити лавину допомоги Україні, яка наближається.
• Росіяни вивчають свою військову тактику. Це вже не якісь вперті прориви колон без підготовки. Тепер це розумні дії.
• Ми не тримаємось за кожен клаптик землі, ми ведемо маневрову оборону.

– Зараз ми спостерігаємо тенденцію, що люди, які симпатизують Україні, вже з нетерпінням чекають радикального повороту війни. Мовляв, коли українська армія нарешті розпочне стратегічний наступ і почне виганяти окупантів зі своїх земель? Ці настрої підігрівають деякі українські мовці, які говорять про «тиждень-два». Коли чекати українського наступу?

– Поки рано про це говорити. Я не поділяю твердження, що стратегічний контрнаступ ось-ось розпочнеться «завтра» – адже такі дії потребують дуже ретельної підготовки.

Треба розуміти, що Україна стоїть перед дуже серйозним ворогом, який наразі має перевагу в силах і засобах. А щоб його перемогти, потрібно мати кількісну та якісну перевагу. Якісна перевага тут важливіша, бо противник використовує досить застаріле озброєння та військову техніку.

Тому і ми, і наші союзники розуміємо, що попереду дуже складний етап боротьби. Ворог все ще досить сильний і наполегливо працює, щоб отримати максимум від того, чого він може досягти в цій війні. Зараз у нас досить складний час, ситуація змушує нас мобілізуватися.

Але сказати, що завтра буде переломний момент у війні – я так не скажу. Навіть місяць, навіть 2-3 місяці – цього часу недостатньо, щоб стратегічно змінити ситуацію в цій війні.

– А чому ви кажете, що Росія «сьогодні має перевагу в силі та ресурсах»? Російський контингент в Україні оцінюється приблизно в 150 тисяч осіб. А тим часом в Україні триває мобілізація, повідомляється, що можуть мобілізувати до 700 тисяч осіб. Плюс багато пишуть і говорять про постачання західної техніки та озброєння. Таким чином, Україна, зрештою, повинна мати перевагу як у ресурсах, так і в озброєнні (принаймні, якщо Росія не оголосить загальну мобілізацію).

– Так, мобілізація триває. Але потрібно розуміти, що є етапи бойової підготовки, які вимагають багато часу. Кидати непідготовлені з'єднання в бій було б злочином.

Щодо іншої сторони, Росії. Навіть якщо взяти цифру 150 тисяч, то це приблизно 10-15 відсотків від загальної чисельності Збройних сил Росії. Якщо говорити про контингент, який воює проти нас, то треба сказати, що вони мають здатність повертатися і кидати в бій свіжі з'єднання. І вони це роблять.

Треба розуміти, що вони використовують ці підрозділи не дуже ефективно, кидають в бій ті з'єднання, які щойно вийшли з бою. Тому вони мають недостатньо підготовлені резерви. Їх трохи більше, ніж у нас, але недостатньо, щоб змінити ситуацію.

Але техніка, яка потрібна нам для прориву у війні, тільки починає надходити, і насичення настане не скоро. Адже є і відстань, і час на певні процедури, і логістика. А також час на освоєння цієї техніки. Наші військові зараз освоюють цю техніку за кордоном – але ви розумієте, що на це йде 2-3, а то й 5 місяців.

Виходячи з цього, ми повинні розуміти, які важкі часи чекають нас найближчими тижнями і місяцями. Тому я не поділяю ейфорію деяких наших активістів, а також друзів за кордоном, які думають, що завтра Україна перейде в наступ і все закінчиться швидкою перемогою. Швидкої перемоги не буде.

– У зв’язку з постачанням в Україну західної техніки та озброєння, Росія почала намагатися запобігти цьому, обстрілюючи залізниці та склади з паливом. Чи є проблеми з доставкою цієї зброї на фронт і чи вистачає пального?

– Ворогу вдалося серйозно ускладнити постачання військ, та й усієї України, паливними ресурсами. Щодо доставки техніки, то скажу як спеціаліст, інженер транспорту.

Росія думає з точки зору ХХ століття, коли йдеться про руйнування транспортної інфраструктури. Тоді основою всього була залізниця. Але сьогодні від цієї практики відмовилися, і наголос робиться на відокремленні військового транспорту та використанні комбінованих способів доставки. Акцент із залізниці перемістився на автомобільне та повітряне сполучення. Тому ганятися з ракетами для залізничною інфраструктурою не дуже ефективно, ракета не завжди влучає ціль.

Від ракетних ударів більше страждає цивільна інфраструктура. Ту лавину допомоги Україні, яка наближається, не зупинити. Тому удари по інфраструктурі фактично з методу ведення війни стали методом терору проти населення України.

– Від початку війни я чув від російських військових коментаторів, що російські війська збираються оточити, замкнути коло українських підрозділів на Донбасі, де ведуться найзапекліші бої. Чи справді тут є загроза? Схоже, що попередні наполеонівські плани російських полководців щодо великого котла змінилися, і тепер Росія прагне створити кілька менших котлів. Чи є в цьому загроза і як на це реагує українське військове керівництво?

– Це логічна стратегія з боку Росії. Будь-який полководець скаже, що атакувати ворога «в лоб» на захищеній й підготовленій позиції – значить приректи себе на великі втрати. Тому їхні спроби оточити українські війська на Донбасі виглядають логічними. Не дивно, що вони можуть досягти певних локальних успіхів на деяких ділянках.

Ми повинні розуміти позицію України. Ми не тримаємось за кожен клаптик землі, ми ведемо маневрову оборону. Це дозволяє нам здійснювати різні маневри, в тому числі і відступ, що передбачено будь-якими військовими статутами. Адже залишити війська в оточенні, в котлах, і потім спробувати доставити їм зброю і підкріплення – набагато складніше. Краще піти, перегрупуватися і прийняти бій на нових позиціях.

Можна сказати, що росіяни вчаться військової тактики. Це вже не якісь вперті колони прориву без підготовки. Тепер це розумні дії. Маневруючи обороною, ми виснажуємо російські війська, мінімізуючи їхній наступ.

Оригінал публікації – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода