ВЕНЕЦІЯ – 11 вересня журі 78-го Венеційського кінофестивалю оголосить переможців міжнародного конкурсу. На нагороди цьогорічного кіноогляду претендують й українські режисери, зокрема Олег Сенцов. Його кримінальна драма «Носоріг» про злочинний світ українського міста пострадянських часів закрила 10 вересня конкурсну програму дебютантів «Горизонти». В ексклюзивній розмові з Радіо Свобода на острові Лідо режисер Сенцов поділився враженнями про кіноконкурс, докладніше розповів про специфіку стрічки, пояснив, чому не знімає кіно про війну та Крим.
– Чому, розповідаючи про «Носорога», ви передбачаєте скандал, коли фільм з’явиться в українських кінозалах (наступного року)?
– Я знаю, що це жорстке, місцями жорстоке кіно про період 1990-х років в Україні, точніше про кримінальний світ тих часів. Є певні сили, в Росії також, які кажуть, що я не кінорежисер, якийсь там терорист, нічого не можу робити. Тому, що б я не зробив, буде скандал, підігрітий тими силами, бо вони не полюбляють українських незалежних патріотів, і хочуть їх змішати з брудом.
– Чим особливо вас зацікавив період 1990-х років в Україні, щоб відтворити його в кіно?
Я знімаю кіно передусім про людей, мене цікавлять люди у різних обставинах
– По-перше, тематика для мене завжди другорядна. Я знімаю кіно передусім про людей, мене цікавлять люди у різних обставинах. Перший фільм зняв про хлопця, який захоплювався комп’ютерними іграми «Гамер». Нині ось про бандита, кримінальний світ. Це про людину, яка проходить певний шлях зміни, травматичне переживання долі. Це перший такий шар, а другий – період після розпаду СРСР. Починається фільм з дитинства цього хлопчика. Цікаво, як цей період нас спрямував, ми ще не осмислили, як цей час на нас вплинув.
Кадр із фільму «Носоріг» кінорежисера Олега Сенцова. Надано пресслужбою компанії продюсера фільму «Артхаус Трафік»
– 1990-і в Україні чимось різняться від «лихих 90-х», як їх називають у Росії?
– Вони були майже такими. Та я передусім ставив драматургічну задачу, аніж візуальну. Я взагалі не захоплююся кримінальною тематикою, мене просто зацікавила кримінальна історія тих часів. Це реальна історія, яка сталася з моїм знайомим, я її взяв за основу, переробив трохи. Вона дійсно була такою жорстокою і трагічною. Половина подій у фільмі базована на реальних фактах. Це моя перша й остання кримінальна драма. Наступні мої фільми будуть на сімейну тематику, потім ще планую дитяче кіно.
– Окрім яскравого зображення української реальності того часу, в картині також мова спілкування відповідає персонажам. Часто українські режисери розповідають про труднощі, пов’язані з вибором мови. Чи стояв перед вами цей мовний виклик?
Можна робити кіно, коли звучить українська мова, і його буде дивитися молодь, це українські наративи, які заходять і запам’ятовуються
– Так, на мову фільму ми звертали особливу увагу. Кінопроєкт – це ж культурний продукт, що знімається за гроші держави. Просування культури українською мовою можна робити по-різному, не тільки збиратися біля пам'ятника Тарасові Шевченку й читати вірші. Можна робити кіно, коли звучить українська мова, і його буде дивитися молодь, це українські наративи, які заходять і запам’ятовуються.
– На початку фільму глядача захоплює візуальний ряд, майже відсутні діалоги, потім їх стає більше і помітно, як з розвитком сюжету змінюється ритм стрічки. Це такий художній маневр чи просто моє особисте враження?
– Дійсно, це свідомо зроблено. Спочатку дитинство, молоді роки, ритм фільму сильний, він потім сповільнюється. Герой занурюється в реальне доросле життя. В кінці ритм ще сповільнюється, немає фіналу як у фільмі екшн. Завдання було показати життя антигероя, як складається доля таких людей. Зробити деромантизацію цього періоду. В нас досі є молодь, яка рівняється на подібних. Я показав так, щоб на них не рівнялися.
– Як з’явилася ідея запросити співака Олега Скрипку до участі в картині?
– Є сцена весілля у фільмі, і я хотів її зняти під музику у виконанні гурту «Воплі Водоплясова». Він не є моїм улюбленим співаком, я просто його поважаю. Мені продюсер Денис Іванов запропонував покликати його, він погодився виконати невеличку роль співака на весіллі. Це було дуже прикольно.
– Багато хто очікує від вас фільму про війну на сході або про окупацію Криму, але вам важко таке знімати. Вважаєте краще це робити постфактум після завершення подій?
Мені рана кровоточить, Крим окупований, війна триває. Коли ми переможемо, можливо, через 10 років з холодною головою я за це візьмуся
– Наразі це для мене дуже важко. Ось підходить до мене знайомий і питає, чому я не зроблю про війну. Він дивився «Кіборги» тричі і йому було важко. Я кажу, бачиш, тобі півтори години було важко дивитися, а мені мінімум рік над цим працювати. Для мене це дуже сильна травма. Хто це може робити зараз, хай робить, але мені рана кровоточить, Крим окупований, війна триває. Коли ми переможемо, можливо, через 10 років з холодною головою я за це візьмуся.
– На полях кінофесту ви проводили майстер-класи для молодих режисерів. Чим вони цікавилися? Запитання були як до режисера чи як до громадського активіста, колишнього в’язня кремлівського режиму?
– Поки що моє ім'я більш відоме як громадського активіста, ніж режисера. Сподіваюся, після «Носорога», ситуація зміниться. Це були студенти, які навчаються режисурі у царині захисту прав людини, їх цікавило і кіно, і правозахисна тематика.
– Чи були у вас зустрічі тут із зірками-акторами, можливо тими, хто вас підтримував під час ув’язнення в Росії. Яка зустріч запам’яталася?
– Це важко організувати, тут багато людей, я за зірками не бігаю. Хто мене підтримував, я всім вдячний. Найцікавіша зустріч була з англійською акторкою Олівією Колман (у головній ролі «Втрачена донька» (The Lost Doughter)). Я їй сказав: ви найкраща акторка Європи, яку я знаю. Вона була вражена.
– Перебуваючи на такому престижному міжнародному кінофорумі, яке місце, на вашу думку, посідає тут українське кіно?
– Я дуже радий спостерігати, як за останні 10 років розвинувся український кінематограф. Якщо 10 років тому я їздив по фестивалях з моїм малим фільмом «Гамер», знятим за 20 тисяч доларів, мене запитували: звідки я, а хіба в Україні знімають кіно? Це була правда. Нині ж я бачу майже на кожному фестивалі класу «А» присутні українські фільми. Цьогорічна Венеція – це взагалі наш тріумф. Вперше з часів незалежності беруть участь одразу три картини. Для мене це дуже приємний факт. Кіно розвивається, і я в міру своїх зусиль сприяю цьому.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Фільм «Носоріг» Олега Сенцова показали на кінофестивалі у Венеції ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Український «Відблиск» у Венеції: жорстокість тортур на Донбасі і життя після них ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Наше завдання – розповісти світу про катування в Європі, у Донецьку – режисер «Відблиску» Васянович ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Україна стартувала на Венеційському кінофестивалі із «Цензоркою»