Один із померлих від COVID-19 сидів і чекав документи на виписку – завідувач «ковідним» відділенням на Одещині

Із початку жовтня і завідувач відділенням Одеського обласного центру соціально-значущих хвороб Олена Гулевич і її підлеглі розпочинають роботу вранці і закінчують о дев’ятій-десятій вечора. Приходять до лікарні і на вихідних. У відділенні​ півсотні «ковідних» ліжок, а на реанімацію доводиться відправляти в інші лікарні чи відділення. Тут чекають на розведення кисню по палатах, але кажуть, що дефіциту кисневих концентраторів немає, біля кожного ліжка стоїть. Завідувач в інтерв’ю Радіо Свобода розповіла, як в них помирали від коронавірусу, яке супутнє захворювання стає найбільшою проблемою, і за яким графіком доводиться працювати в останні місяці.

– Не є таємницею, що перша проблема сьогодні – це нестача лікарів. Яка ситуація у вас із персоналом?

– Це дійсно так, тому що робота важка. Незважаючи, що оплачується вона вище, аніж зазвичай, деякі працівники фізично не спроможні працювати в таких умовах. В когось є супутні захворювання, в когось вже вік не підходить для такої роботи. А хтось просто боїться. Таке також є. Але багато хто залишаються, працюють самовіддано, працюють на повну і виходжують пацієнтів. В мене великий стаж роботи інфекціоністом і головна задача в нашій галузі – це догляд за пацієнтами. COVID не є виключенням, тому ми доглядаємо пацієнтів. Потрібно їх зустріти, обігріти, створити комфортні умови в палаті, підключити його до кисню за потреби та призначити лікування. Так вони й одужують.

– Волонтери розповідали, що в Одеській області найвищій в Україні показник кількості пацієнтів на лікаря. Чи є вас у такі дані? Скільки у вас лікарів на 50 пацієнтів?

– Нашу роботу у відділенні ми побудували наступним чином – в нас є два лікарі-ординатори, один з них – це я. Ми працюємо щоденно вдень, один у «червоній» зоні робить обхід, доглядає за пацієнтами. Якщо комусь потрібне переведення чи когось потрібно виписувати, другий лікар в «чистій» зоні готує документи. Інколи це потрібно робити дуже швидко, а документообіг займає багато часу.

Чергові лікарі заходять до відділення о 16:00 і працюють до ранку. Пацієнтів привозять зазвичай о другій половині дня. Нас попереджають зранку, але везуть з 6-8 найближчих районів Одеської області і машини швидкої приїжджають о шостій-сьомій вечора. Тому дуже велике навантаження на чергових лікарів – прийняти хворого, призначити йому лікування і до ранку його супроводжувати. Також черговий лікар додатково робить вечірній обхід усіх пацієнтів. Хворі на COVID дуже мобільні у своєму стані, погіршення може статись в будь-якій момент.

Раніше 9-10 вечора ранкова зміна лікарів додому не йде» — завідувач «ковідним» відділенням

У нас зараз немає постійної подачі кисню, тільки концентратори. Тому якщо у хворого починає падати сатурація, нам потрібно швидко організувати його переведення у відділення інтенсивної терапії. А це дуже важка задача, потрібно і місце знайти, і біля пацієнта бути, і викликати машину, і готувати документи, і бути на зв’язку із лікарнями в інтенсивному відділенні…

Через це все ми, ординатори, які мають працювати вдень, раніше восьмої-дев’ятої, або навіть десятої години вечора додому не йдемо. На вихідних ми тут також працюємо. І, звісно, черговим лікарям також роботи вистачає. В такому ж режимі працює старша медична сестра, молодші і середні медичні сестри працюють бригадами доба через троє. Кожну добу працює три бригади, в червону зону заходять парами. Середній медичний персонал проводить маніпуляції, молодші медичні сестри годують пацієнтів, перевдягають їх та перестилають ліжка. Вони також пильнують за технікою, навантаження на неї велике, і за тим, що пацієнти її правильно використовували. Треба перевертати хворих… Це важка робота.

– Ви сказали, що у вас зараз тільки концентратори, а чи планується у вас розведення кисню по палатах? Чи вистачає у вас концентраторів?

– Планується зробити розведення, ми цього дуже чекаємо. Концентраторів в нас вистачає. Раніше їх було менше, але паралельно із наповненням відділення обласний департамент охорони здоров’я передає нам більше концентраторів. Станом на сьогодні (5 грудня 2020-го) в нас на майже кожне ліжко є свій концентратор. Є концентратори, до яких можна підключити двох пацієнтів, є індивідуальні. В залежності від палати ми обираємо тип пристрою, дефіциту концентраторів у нашому відділенні немає. Є технічні перебої, тому що наше відділення розташоване у старій будівлі, отже відповідна електрична проводка. Зараз починається зима і ми хвилюємось, що все працювало. Нас перевіряли, передивлялись все було добре, але все одно треба контролювати це.

– Ви входили до групи спеціалістів, які запроваджували кількатижневий карантин в Подольску та Ізмаїлі, у вас є великий досвід інфекціоніста. Що ви можете сказати про вірус COVID-19, які є особливості?

– Щойно ця проблема дійшла до України, до нашого регіону, я одразу включилася до роботи. З квітня я почала їздити по області, допомагати із навчанням персоналу і відкриттям відділень. Я навчалась разом із ними, тому що це нове захворювання, його немає в підручниках. Треба було водночас і теоретично готуватись, і практично працювати із хворими, і навчати персонал.

Олена Гулевич (справа)

Ми відпрацювали і Подільськ, і Білгород-Дністровський, і Овідіополь, і Роздільну, і Ізмаїл, а з 7 жовтня я вже не їжджу, а працюю тут, у відділенні. Це важка і непередбачувана хвороба, її важко прогнозувати. Непередбачуваність COVID зумовлена тим, що вірус загрожує літнім людям та людям із супутніми захворюваннями. Багато хто з пацієнтів із порушенням обміну речовин, з ожирінням. Я б сказала, що на сьогодні це найбільша проблема. Навіть не діабет, хоча він також. Навіть гіпертонії не так заважають супроводжувати «ковідного» хворого, як зайва вага. Із ними важко працювати фізично, вони погано дихають і швидко втрачають сатурацію. Дихальна недостатність в них може розвинутися буквально на очах, і таке в нас вже бувало.

Ми також вже бачили тут кілька смертей і, найчастіше, це раптові загибелі. Ми ще не отримували офіційного висновку, але попередньо вважаємо, що в одному випадку це була тромбоемболія легеневої артерії. Чоловік вже готувався до виписки, чекав на документи, пішов до вбиральні, впав і помер. А в іншому випадку це було схоже на гострий набряк легень. Я багато чого бачила на роботі, але не такого швидкого розвитку події із летальним результатом.

Витягнули з «того світу» – пацієнтка з COVID-19

Це змушує постійно перебувати в напрузі, бути готовим включитися до роботи негайно. Тому не можна, щоб відділення залишалось без лікаря. Якщо я йду відпочивати на «чисту зону», мене підміняє або ординатор, або черговий лікар. Процес одягання-роздягання – це певний час і ти не можеш одразу прибути на виклик пацієнта.

Ми вже чітко бачимо, що у хвороби є свої етапи, свої цикли. Перший тиждень – яскраво виражена інтоксикація, зазвичай її проводять вдома. Другий тиждень – це період запалення, зокрема легень. Третій тиждень – це ось такі ускладнення, наприклад як ось ця тромбоемболія. Лікування на кожному етапі різне, і це непросте лікування.

Хочеться звернутись до лікарів первинної ланки, до сімейних лікарів, які працюють із пацієнтами в перші дні. Є протоколи лікування, їх потрібно вивчати та оновлювати свої знання. Не потрібно одразу прописувати антибіотики. До нас пацієнти надходять на п’ятий-сьомий день хвороби, а в деяких вже два-три антибіотики змінилось, бувають важкі антибіотики. В нього вже розпал запалення, потрібна антибіотикотерапія, а в нас часто навіть вибору немає.

– Скільки часу ви проводите у захисних костюмах в «червоній зоні»?

– Згідно зі рекомендаціями, це мають бути три-чотири години. Але я жодного разу не проводила тут менше від п’яти годин.

– Ви у відділенні згадували, що пацієнти не хочуть чогось робити. Про що саме йдеться?

– Із пацієнтами доводиться спілкуватись і пояснювати, чому потрібно виконувати наші рекомендації. Наприклад, чому треба лежати на животі та робити дихальну гімнастику. Вже доведено, що коли людина на животі, в неї розгортаються нижні частини легень, які найбільше уражені COVID, і легеням простіше дихати, вони краще відновлюються. Проте лежати на животі важко людям із зайвою вагою, їм незручно, багато хто сидить на ліжку, хоча й задихається.

Доводиться витрачати сили та енергію на переконання, а я ж також людина, я не залізна. Також часто надходять або дуже запущені, або недообстежені на початковому етапі. Складається враження, що близькі та родичі ставляться до них зверхнє і зневажливо.