Восени минулого року ми прогулялися «морською брамою» окупованої Донеччини – 11-тисячним містом Новоазовськом на південному сході Донецької області, затиснутим між лінією зіткнення (поблизу «гаряче» Широкине) та неконтрольованою ділянкою українсько-російського кордону (до неї всього 10 кілометрів). І хоча за вікном сніжний січень, ми пропонуємо вам пригадати «бабине літо» на, як не крути, українській землі, та пройтися разом із нами вулицями єдиного великого міста під контролем «ДНР» на березі Азовського моря.
Засноване 1849-го року як станиця Новомиколаївська донськими козаками, які торгували на перетині морських та сухопутних шляхів, містечко стрімко розвивалося та не менш бурхливо пережило часи визвольних змагань: трохи побуло частиною «Донецько-криворізької республіки», потім – Донської республіки, і нарешті – оплотом махновців, які затято билися тут із денікінцями. Нарешті наприкінці 1919-го містечко було «звільнене» 1-ю Кінною армією Семена Будьонного, на честь якого станицю 1923-го року перейменували в Будьоннівську. Свою теперішню назву Новоазовськ отримав тільки 1958-го року, коли комуністи вирішили поприбирати із назв міст імена ще живих людей (Будьонний прожив до 1973-го).
А 27 серпня 2014-го після вторгнення регулярних військових частин неподалік українські війська полишили Новоазовськ, і він став найбільшим містом на березі моря під контролем «ДНР». Ось типовий пейзаж цього прикордонного міста: місцеві кажуть, що за гарної погоди звідси можна розгледіти територію Росії.
А це герб Новоазовська на тлі того самого пейзажу: на ньому бачимо усі віхи історії та принади міста: казацьке коріння, спеціалізація на морській торгівлі та сільскому господарістві (після радянських колгоспів тут залишилося багато агрофірм, а угруповання «ДНР» нещодавно оголосило, що земля біля Новоазовська – найродючіша з тих, що є під її контролем).
А ця «тріада» прапорів уперше з'явилася у місті навесні 2014-го: тоді, за свідченнями місцевих, російські «гастролери» та місцеві симпатики Росії (а їх було відносно немало, адже до війни у Новоазовську серед російських офіцерів у відставці було модно купувати квартири, місто навіть називали «міні-Севастополем») повісили їх у центрі міста. Згодом ЗСУ навело лад у Новоазовську, але ненадовго: місцеві розповідали, що 27 серпня 2014-го українська армія знялася і просто пішла, а вже наступного дня містянам оголосили що прийшла «нова влада»
«Азовські пампухи» – фірмовий кіоск місцевого хлібзаводу з непересічним асортиментом. Кажуть, що в їхніх пиріжках із повидлом останнього більше, аніж тіста, і коштують вони менше чотирьох гривень (якщо перерахувати з рублів). І так, це багатство дісталося «ДНР» іще з часів України (хоча агрофірма, що сиптоматично, називалася «Росія-нова»).
Відчувається південь та близькість моря, еге ж? Центр міста у ялинках та тополях. Новоазовськ, до речі, як шахматна дошка - увесь складається з однакових квадратів.
А ось по цій стелі ви можете скласти враження про стилістику в оформленні пам'ятників, якої притримувались на Донбасі ще до війни: радянські ордени підприємства ММК ім. Ілліча та цитата тоді ще живого його багаторічного очільника Володимира Бойка. Та яким боком металургія до приморського міста та за що металурги облаштували алею для Новоазовська, спитаєте ви?
А ось і «отвєтка» від «жителів Новоазовського району» металургійному комбінату Ілліча. Придивіться: там навіть барельєф Володимира Бойка викарбований, і це – ще за його життя. Такої честі на Донбасі заслужили тільки Сергій Бубка та Йосип Кобзон, яким за життя в Донецьку також поставили пам'ятники. Розгадка проста: із початку нульових керівники маріупольского меткомбінату почали збирати рештки вмираючих колгоспів на Приазов'ї під своє «крило», організовуючи великі агрофірми. Це стало порятунком для селян і додатковим місцем роботи для новоазовців.
Поруч із цими виявленнями любові між новоазовцями та маріупольскими металургами стоїть інший пам'ятник, якому вже 43 роки: реальний літак МіГ-17 на честь пілотів-винищувачів, які допомагали звільнити місто 1943-го.
Що цікаво, ця модель літака була прийнята на озброєння лише на початку 1950-х – тобто, звільняли місто на зовсім іншій техніці. «Під літаком» - так для стислості говорять місцеві, коли хочуть сказати, де саме на Комсомольскій площі чекатимуть.
Власне, сама Алея Незалежності, профінансована для містян металургами, сонячного дня восени. Влітку зазвичай тут товпляться люди: море в Новоазовську хоч мілке і дещо брудне (в сусідньому Седовому дещо краще), але деяким подобається. Утім, цього року угруповання «ДНР» наглухо закрило Новоазовський район для немісцевих іще навесні – під приводом боротьби з коронавірусом. Тому картинка перед вами – типова і для цього літа.
А цей пам'ятник Леніну напроти міськради буквально «воскрес із мертвих»: після проросійських заворушень у місті його прибрали з площі проукраїнські активісти, а прибічники Росії, повернувшись до Новоазовська, його знову встановили. Тим часом можемо подумати: кому місце на цьому добротному постаменті після повернення України: можливо, військовому старшині Семену Сєдову (не плутати із полярником Георгієм), який іще 1768-го року заснував тут хутір?
Жарт місцевих хлібопекарів із «Пампухів» на вулицях міста
Храм на честь Ієрусалімської ікони Божої матері, збудований якраз напередодні війни. Дзвони для нього відлив Донецький металургійний завод 2013-го року.
Троянди у центрі міста. Нічого кримінального, але зазначимо, що угруповання «ДНР» передусім у підконтрольних йому містах висаджує квіти та прибирає вулиці, навіть якщо навколо руйнація, депресія і безробіття: такий собі маркер СРСР.
Головна набережна міста: праворуч море, на якому в ясну погоду і можна побачити вогні російського Таганрогу на сході та українського Маріуполя на заході.
Один із численних пам'ятників, присвячених жертвам Другої світової війни в місті – братська могила бійців-визволителів міста та 30-ти підпільників, вбитих нацистами. Усього тут похована 71 людина.
А це - меморіал засновникам Новоазовська (чи, як він тоді називався, станиці Новомиколаївська) – донським козакам. Ця станиця стала найзахіднішою на Азовському узбережжі, а тому користувалася посиленою увагою тодішнього царя Миколи I. Знак з'явився на честь 150-річчя Новоазовська, яке відсвяткували 1999-го року.
І наостанок, після всіх пам'ятників та прапорів – вид на море. Воно було тут і до появи станиці, і буде, коли Україна повернеться до однієї зі своїх перлин Азовського моря. Чудовий вид, чи не так?
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ ТУТ.
Радіо Донбас.Реалії працює по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите.