«Злодії в законі» в Україні: за часів СРСР, у «буремні 90-і» та зараз

Затримання в Україні «злодія у законі» на прізвисько «Магало» привернуло увагу до теми кримінальних лідерів – який вплив вони мають у сучасній Україні? Чи в епоху дерибану-відкатів-олігархату потенціалу в «коронованих» на зоні «авторитетів» лишилося обмаль? На запитання Радіо Свобода відповів полковник МВС, один із засновників Управління боротьби з організованою злочинністю, організатор Управління кримінальної розвідки в складі МВС України Валерій Кур. Він боровся зі злочинністю ще з сімдесятих років й може порівняти вплив «злодіїв у законі» (російською «воров в законе») у «застійні» часи пізнього СРСР, під час «буремних дев’яностих» і в нульових-десятих.

–​ Спершу трохи історичного екскурсу – що це за когорта така у кримінальному світі – «злодії в законі»?

– Оце поняття «авторитетів», «злодіїв у законі» з’явилося на початку тридцятих років минулого століття – у сталінські часи індустріалізації. Авторитет, до речі, не в іронічному для відповідного середовища значенні. У тих, хто «коронував» «злодія у законі», ставлення до лідера було дійсно поважним. Просто так це звання не давали. Його справді треба було заслужити – відсидкою, життям на зоні разом із «братвою» – основною масою засуджених, для яких злочин – це спосіб заробітку, і які були основними «постачальниками» коштів в «общак», тобто в «банк», зберігачем і розподільником якого був «коронований» злодій.

Взагалі «злодій у законі» – так говорять правоохоронці, глядачі детективних серіалів, ті, хто стежить за кримінальною хронікою. А на зоні це просто злодій – перший серед інших злодіїв, які його коронували. І хоча ніхто не прописував відповідних законів, є певні критерії, атрибути. Обов’язкові атрибути. «Злодій у законі» не може мати нічого спільного з державою – жодних зв’язків! Якщо радянські часи згадувати, то ця людина не могла мати в своєму бекграунді ані комсомольського минулого, ані служби в армії. Жодних зв’язків із державою! А тим більше із правоохоронними органами. Якщо таке траплялося, на «злодія у законі» чекала жорстока розплата.

На зоні цей «злодій у законі» – фактично третейський суддя. Вирішення конфліктів – останнє слово за ним. І якщо він ухвалив рішення, все – це має бути правилом. Були і зовнішні атрибути «злодіїв у законі» – жаргон, наколки – їхні знаки розрізнення. Серед преференцій статусу «злодія у законі» – мати владу, жити за рахунок «общака», та працювати звісно не потрібно.

Ще цікава деталь, довічного ув’язнення в Радянському Союзі не було, максимальний термін – 15 років. Звісно, пізно чи рано «злодій у законі» опинявся на волі. Так от, довге його перебування поза зоною не віталося – на те ти і «злодій у законі», щоб бути поряд із «побратимами». Тому після нетривалої паузи він повертався за ґрати. Так було. Це – класика.

– Це – класика, так було, коли ви починали службу в міліції. Потім настала «перебудова», яка радикально вплинула на все – політику, економіку і кримінальний світ. «Злодії в законі» під час «буремних дев’яностих» свій «авторитет» втратили?

– Коли Союз розвалився, у дев’яності роки кримінальний світ накрила нова хвиля – «ОПГшники» (ОПГшники – російською термін «Организованная преступная группа» – «Організована злочинна група» – ред.) Тобто, з’явилися всі ці рекетири, наперсточники, спортсмени, комсомольці. Й вони виявилися крутішими злодійської братії. Бо їх завдання було – не сидіти у в’язниці, а стати мільйонерами. А «злодії у законі» їм заважали. Представники старого «злодійського» середовища обкладали «даниною». Як вони висловлювалися: «по-божеськи», як з давніх-давен із віруючих брали, «десятиною».

А «ОПГшники, особливо перших років «перебудови» – кінець 80-х, початок 90-х – були голодними «беспредельщиками». І брали з тих, на кого «наїжджали», стільки, скільки у них «не вистачало». Тобто, могли забрати все. І почалася справжня війна, нових і старих.

ОПГшники розстрілювали «злодіїв у законі», навіть не знаючи, що злодія не можна чіпати. Ватажок ОПГ – спортсмен, має бригаду, що готова за нього постояти, має зв’язки з мєнтами. Які в нього можуть бути авторитети, крім нього самого? І ця хвиля призвела до того, що справжня інституція «злодіїв у законі» значно втратила вплив.

– А зараз в Україні існують «злодії в законі»? Чи тепер це лише герої теледетективів або гості в Україні, як той же «Магало», про затримання якого повідомила пресслужба Нацполіції?

– Існують. Що відбувається на пострадянському просторі сьогодні? Поділившись за етнічним принципом, виділяються окремі «групи» зі своїм «злодієм у законі» на чолі. Наприклад, та ж сама грузинська. До речі Саакашвілі (експрезидент Грузії Міхеїл Саакашвілі – ред.) у своїй країні суттєво вирішив проблему «злодіїв у законі» , на них почалося справжнє полювання (2005 року Кримінальний кодекс Грузії доповнили статтею, де передбачено покарання за перебування особи у статусі «злодія у законі» – ред.) І от грузинські «злодії у законі» побігли куди? До Росії передусім. Але і в Україну в тому числі.

Із самої Росії тепер в Україну навідуються «авторитети». Бо в Україні м’якіша обстановка, на відміну від Росії, де тамтешні «злодії» перебувають під ковпаком спецслужб та співпрацюють з ними. Своїх, доморощених «злодіїв у законі» залишилося зараз в Україні тільки кілька десятків (на початку дев’яностих їх було, за даними деяких експертів, понад тисячу осіб – ред).

Але вони все одно «поставлені» або «короновані» в основному російськими та грузинськими авторитетами. Взагалі ця субкультура почала поширюватися територіями «братських» колишніх соціалістичних республік, зокрема і в Україну із російської глибинки. Це – суто російський «винахід».

Проблема в Україні не стільки від «злодіїв у законі» («коронованих» чи «некоронованих»), скільки від кланової корупційної системи в Україні. Корупція – найстрашніше зло. Якщо правоохоронець «чистоплотний», тоді йому легко й вільно. А коли правоохоронець зав’язаний, коли він «кришує», і деякі напрямки діяльності, як потім з’ясовується, то прокуратура розкриває, то СБУ – це інша ситуація. Не секрет, що були випадки, коли «мєнти» курирували деякі напрями злочинної діяльності. Очевидно, що це – не боротьба з розкраданням України. Тому, знову ж таки корупція – зло в першу чергу.

– Є кому в правоохоронних органах України протистояти зараз криміналітету? Критики стверджують, що досвідчених, висококваліфікованих співробітників нині обмаль.

– Я згоден на молодих, непрофесійних співробітників правоохоронних органів, але чесних співробітників. Якщо вони діятимуть за алгоритмом певних дій, передбачених законами, наказами, інструкціями, написаних зокрема ще нами свого часу, все одно від таких працівників органів буде користь. Нехай не сьогодні, а завтра, але ти навчишся і приноситимеш користь. І тоді тобі жоден «злодій у законі» – не авторитет. А . Як виходило при Порошенку, при Януковичу (експрезиденти України – ред.), жодної різниці немає.​

– Кримінальна мапа України – вона існує на сьогодні? Особливий кримінальний світ наприклад Одеси чи Києва, чи Харкова – це є?

– В оперативників існує, безперечно. Свого часу я сам малював такі карти. Це так звані літерні справи. Що це таке? Це коли робиться за зонально-територіальним принципом. Я доручаю співробітнику або вести зону – Одесу наприклад чи Київ, або лінію. За другого варіанту обирається співробітник – спеціаліст щодо «злодіїв у законі». Це як зараз Департамент стратегічних розслідувань у поліції – подібний до ГУБОПу, який діяв у дев’яності роки. Якщо є розумний, без корупційної складової, без конфлікту інтересів керівник, він дає підлеглим завдання – «Ти ведеш літерну справу». Тобто, цей підлеглий має відстежувати всіх «злодіїв». Збирати базу даних, відстежувати.

До речі, з того боку – «злодіїв» – схожі підходи. Там смотрящих теж визначають по зональному принципу. Наприклад, зони нелегального видобутку в Україні бурштину. Не тільки наші олігархи, у тому числі представники силових структур кидають туди своїх людей.

Загалом це система – такий «бізнес» на бурштині. Люди «злодіїв» вплітаються у цю систему, стають частинами цього механізму по тіньовому бізнесу. В даному разі – з нелегального видобутку бурштину, але не тільки щодо бурштину діють такі механізми. Тобто, від «злодіїв» теж є смотрящий на певній території, де можна поживитися. Стосовно того ж бурштину – які мужики його видобувають, хто там працює? І з різних соціальних середовищ, судимі звісно теж є. Відповідно в цих бурштинових зонах «злодії в законі» призначають своїх людей, виділяють потрібні кошти й пропонують свої послуги правоохоронним органам, дотичним до такого «бізнесу».

– Тобто, кримінальний світ знаходить зараз спільну мову з правоохоронними органами?

– Звичайно знаходить. І правоохоронців не цікавлять «закони» цих злодіїв. Вони використовують «злодіїв у законі» як інструмент. Це давній принцип – Divide et impera – «Поділяй і володарюй».​

– А щодо сучасних колоній – в Україні досі є «виправні установи», де правлять бал ті ж «злодії у законі»? Тобто, досі є започаткований ще зі сталінських часів поділ – «червоні» зони, де керує офіційна адміністрація, та «чорні», де справжня влада в «авторитетів»? Чи тільки «червоні» лишилися?

– Якщо держава корупційна, то обов’язково зони мають ділитися. Тобто, є «чорні» зони з так званими блатними і «червоні». Вся пенітенціарна система – як була, так і є просякнутою цими неформальними корупційними зв’язками. І за таких умов «злодії у законі» мають і на зоні преференції для себе. Я знав одного такого злодія, який у колонії міг собі дозволити майже все, що мав на волі. І дівчат, перепрошую, міг замовити, причому не з Окружної, і спиртні напої, і наркоту, і смачну їжу.

За відповідною таксою звісно він міг це все замовити. І ви вважаєте, що той час відрізняється від нинішнього? Що – на зоні зараз немає хабарів і все там чесно і справедливо? Досі все найгірше, прогниле – у місцях позбавлення волі. Там продається все.

Хоча віддам належне міністру юстиції Малюсьці (Денис Малюська – ред.), який принаймні щось намагається змінити в пенітенціарній системі. Маю на увазі те, що орієнтуватися слід не на суворість покарання засудженого за нетяжкі злочини, а на те, щоб той мінімально обростав під час відсидки тюремними звичками і менталітетом. І щоб такий засуджений не ставав прислугою «злодіїв у законі». І взагалі злочинність як явище – частина будь-якого суспільства. Українське – не виняток. І це блеф, що хтось колись може знищити злочинність. Розвинуті держави докладають значних зусиль для профілактики і звуження відсотку цього антисоціального середовища. От і все.