Вибори без вибору? Як обстріл у січні 2015-го змінив погляди жителів «Східного»

24 січня 2015 року розділило життя спального мікрорайону Маріуполя «Східний» на до та після. У цей день підконтрольні Росії формувння обстріляли мікрорайон та блокпост українських військових поруч із ним із реактивних систем залпового вогню «Град» і «Ураган». Загинули 29 місцевих жителів, ще майже 100 отримали поранення. Напередодні місцевих виборів ми побували на «Східному» й дізналися, чи вплинула трагедія на політичні уподобання тутешніх мешканців.

Цей матеріал створений у партнерстві Радіо Донбас. Реалії з Агенцією розвитку локальних медіа «Або» та онлайн-журналом про життя на сході Свои.City. Разом пояснюємо, що важливого відбувається на місцевих виборах 2020 року на Донеччині.

«Повертатися до господарників»

«Поруч зі мною розірвалося два снаряди. Очі змогла розплющити тільки після того, як вибухи стихли. Все довкола було задимлене, сама була наче у сажі – чорна від копоті. Пам’ятаю, як того дня вирішила піти у магазин незвичним для себе маршрутом: якби обрала той, що завжди, – загинула б. У небі над нами летіло щось схоже на палаючу цеглу. Згодом виявилося, що так виглядають ракети «Граду», – розповідає жителька «Східного» Надія Григорівна.

У січні 2015-го Надія Григоріївна дивом вижила. Але обстріл, на думку жінки, змінив не всіх місцевих

Вона стоїть у дворі на вулиці Олімпійській, де майже шість років тому ховалася від масивного обстрілу. Показує рукою на арку між будинками, куди змогла добігти й врятуватися, а потім у бік місця, де загинула місцева медсестра.

Попри те, що 24 січня 15-го зачепило в різній мірі, але кожного жителя мікрорайону, Надія Григорівна каже, що обстріл змінив не всіх.

«Звісно, у перший час після трагедії про розбіжності ніхто не думав. Люди об’єдналися, бо хотіли допомогти одне одному. Минули роки, і тепер тут знову кожен сам за себе. Врешті, ми всі залишилися з різними політичними поглядами. Ті, хто підтримував Україну, так і досі підтримує нашу єдність. Ті, хто вважав, що нам потрібно дружити з Росією, теж залишився при своєму», – підкреслює жінка.

Колись у магазині «Скороход» поруч із будинком Надії Григорівни продавалося взуття. Одноповерхова блідо-рожева будівля була одним із місць зустрічі на мікрорайоні. Тепер її вікна забиті фанерою, сходи розбиті, а дірки від снарядів у асфальті поряд кострубато залатані.

Мікрорайон виглядає відбудованим лише частково: з одного боку, в будинках встановили нові вікна й відремонтували під’їзди. З іншого, більшість із девятиповерхівок так і залишилася посічена осколками: просто замість дірок на фасадах тепер – хаотично розкидані сірого кольору плями, якими залатали дірки. Зрештою, одразу кілька тутешніх жителів скажуть мені, що розчарувалися у чинній владі саме через таке ставлення до понівеченого війною району. Мовляв, люди розраховували, що їм більше допомагатимуть, а, «раз нас покинули – будемо повертатися до господарників, які чують голос народу».

Рух по колу

Ми крокуємо «Східним» із місцевим жителем Олексієм Леонтьєвим. 44-річний екс-підприємець і колишній вчитель музики живе у приватному секторі, дотичному до мікрорайону. В день обстрілу вдома був тільки старший син чоловіка: снаряди розірвалися в сотні метрів від будинку родини й хлопець відбувся переляком.

​Екс-підприємець Олексій Леонтьєв згадує, як російські гібридні сили обстрілювали мікрорайон ще у 2014 році

«До війни, – каже Олексій, стоячи між обстріляних девятиповерхівок, – це був звичайний спальний район. Хоча найбільша трагедія сталася у січні 2015-го, насправді на канонади чули «Східному» значно раніше. Обстріли почалися, коли в серпні 14-го бойовики зайняли Новоазовськ. Оскільки район знаходиться на виїзді з міста й і тут є блокпост, перші міни бойовиків летіли якраз на «Східний».

На початку бойових дій люди, каже Олексій, ще не усвідомлювали масштабів біди, яка прийшла на Донбас. Відтак перші обстріли мешканці «Східного» просто перечікували у підвалах. Після атаки «Градами» й «Ураганами», в результаті якої загинули 29 цивільних та ще близько сотні отримали поранення, люди почали виїжджати з мікрорайону. Взимку 2015-го на «Східному», за словами чоловіка, залишилося приблизно 10% від колишнього числа місцевих жителів.

«Люди, – продовжує Олексій, – продавали свої трикімнатні квартири за ціною однокімнатних. Збирали поспіхом речі та їхали геть. Згодом, не знайшовши роботу та перспективи в інших містах чи навіть за кордоном, почали повертатися. І тепер, уявіть собі, на «Східному» є родини, які винаймають колись власне житло у тепер уже нових власників».

Мікрорайон, побудований у першу чергу для співробітників промислового цеху Маріуполя, здається, так і залишився домівкою для людей, які заробляють на життя важкою працею. Тут є школи, дитсадки, майданчики, але практично немає місць для дозвілля – наприклад, спортзалів, басейнів і кінотеатрів.

Зараз «Східний» – це майже однакові багатоповерхівки, приватний сектор зі скромними будинками, широка дорога й чималий ринок біля неї. А також білборди з партією «Слуга народу» та агітаційні намети «Опозиційної платформи – За життя» (ОПЗЖ).

– За кого плануєте голосувати? – запитую старшого за віком чоловіка біля тієї-таки палатки.

– А ви, дівчино, – відрізає, – думаєте, я тут просто так стою? За ОПЗЖ планую голосувати. За Володимира Клименка. Не можу сказати, що чинний мер поганий. Ні, Бойченко багато чого зробив для міста – от ви були у нас у центрі? Сходіть. Там гарно. Але кому потрібні ці фонтани, коли народу нічого їсти? У мене майже 30 років робочого стажу – а пенсія мінімальна. На ці копійки, скажіть, можна вижити? Ні. Отож.

Тим часом Олексій Леонтьєв називає 25 жовтня вибором без вибору. На думку чоловіка, місцеві вибори – принаймні, у Маріуполі – є радше фарсом, ніж тим, що дійсно може поліпшити життя «Східного» чи інших районів міста. Леонтьєв каже, що був здивований, коли список «Слуги народу» в Маріуполі очолила Ксенія Суханова, заступниця чинного мера Вадима Бойченка.

«Про що, подумайте самі, це може свідчити? – Підсумовує запитанням. – Можливо, про те, що, по факту, «Слуга народу» і «Блок Вадима Бойченка» – союзники? Бойченко був менеджером у “Метінвесті», міжнародній гірничо-металургійній групі компаній, яка належить олігарху Ринату Ахметову. Тепер там працює чоловік Суханової. Все дуже тісно переплетено, тому ці місцеві, як на мене – вибір без вибору. Свій голос я віддам за Лідію Муглі, єдину самовисуванку на місце мера. А от на бюлетені з партіями, скоріше за все, напишу, що голосую проти всіх».

Із Західної – на «Східний»

24 січня 2015-го Наталія Логодзинська разом із чоловіком була у нині зруйнованому, а колись курортному селищі Широкиному. Звідти родина спостерігала, як бойовики обстрілюють «Східний»: жінка обривала телефон друзів, які прихистили у Маріуполі їхнього меншого сина, і молилася, щоб все обійшлося.

«Нашій сім’ї в той день пощастило, так. Всі залишилися живі. Але багатьох інших горе не оминуло – ви ж бачили ті жахливі світлини? Убиті осколками снарядів лежали просто на вулиці – от тут, на Київській, на Олімпійський», – каже пані Наталя, сидячи за дерев’яним столиком свого невеличкого бістро на Київському ринку.

Пані Наталія переїхала на «Східний» з Широкиного. Перед тиж жінка жила на Львівщині

Ця привітна, усміхнена жінка переїхала на Донбас із Львівщини в 90-х разом із чоловіком, який народився та виріс у Широкиному. За цей час вона, що називається, відчула регіон і каже, вважає помилкою думку про те, що на Донеччині геть усі проросійські.

«Так, звісно, – підкреслює, – люди різні. От у нас зараз працює україномовна дівчина з Волині. Їй пару разів казали, щоб «говорила на нормальном языке» і приймала замовлення російською. Але є й ті, хто, навпаки, чує українську й відразу починає усміхатися. Державна мова має бути одна – українська. Безперечно і стовідсотково. Але ж важливо, що у людей в головах, про що вони думають, як і чим живуть. Ви ж самі знаєте тих, хто спілкується російською, але любить Україну не менше за нас із вами».

Коли в Широкиному небезпечно було навіть просто піднімати голову, родина Логодзинських переїхала до Маріуполя. Тепер винаймають житло на «Східному», мають статус вимушених переселенців і, хоч дуже важко, стараються розвивати власний невеличкий бізнес: кіоск із паніні й бістро, де в період карантину почали також продавати домашні заморожені напівфабрикати – пельмені, вареники, млинці.

На місцевих виборах жінка не голосуватиме, бо не встигла змінити виборчу адресу. Хоч і визнає, що більшість «Східного» 25 жовтня, напевно, підтримає партії, які не приховують своєї прихильності до Росії.

***

На побудованому ще у радянські часи магазині з написом «Восточны», де не вистачає букви й після обстрілу цілою залишилася лише одна вітрина. На її склі червоною та жовтою фарбами виблискують на сонці написи «детский мир», «столики для кормления», «игрушки, обувь». Решта вікон забита фанерою. Сам магазин, як іще з десяток інших подібних, після обстрілу так і не відкрився.

Повз проходить жінка років 50-ти. Помічає, як я розглядаю та фотографую будівлю, і сама йде на контакт.

– Журналістка, так? Будете писати про обстріл?

– Радше про те, чи вплинув він на політичні погляди місцевих жителів.

– Високо берете!

– Чому так думаєте?

– Бо людям за працею ніколи вгору глянути – не те що про високі матерії, політику всяку, розмірковувати. Мені особисто все одно, хто буде. Хоч Папа Карло. Аби завжди було так тихо, як зараз. Щоб війну закінчили вже нарешті, бо ж скільки можна. І, щоб до людей ставились нормально. Обіцяли ж пенсії підняти, зарплати вчителям та лікарям хороші. Де воно все?..