Радіо Свобода у рубриці #МояІсторія розповідає історії людей, на життя яких вплинула пандемія коронавірусу COVID-19. Це – лікарі, які рятують життя; пацієнти, які борються з недугою, та їхні родичі; малі підприємці, які рятують свій бізнес чи відкривають нові можливості.
Світлана Федорова – головна лікарка Миколаївського обласного центру лікування інфекційних хвороб. Вже пів року цей медичний заклад на передовій у боротьбі з коронавірусною хворобою в області. За словами лікарки, навантаження на медперсонал настільки велике, що майже усі працюють без вихідних, а на роботі іноді доводиться ночувати. Радіо Свобода Світлана Федорова розповіла, як вдається витримувати навантаження та з якими ще труднощами стикається лікарня.
«Зараз набагато складніше, ніж ще кілька місяців тому»
Нині у Миколаївському центрі інфекційних хвороб заповнені 75% ліжок для хворих на COVID-19. При цьому, за словами Світлани Федорової, усі пацієнти – важкі хворі із підтвердженим діагнозом коронавірусної хвороби, людей з підозрою на «ковід» не госпіталізують.
«Робочий день, буває, починається о 3 ночі. Іноді я взагалі не йду додому. Ситуацію я не вважаю критичною. Адже критична – це коли в людей паніка. У нас паніки немає. Немає такого, що ми не знаємо, що робити завтра», – каже Федорова.
Утім, за словами лікарки, морально складно працювати: «Мені дуже боляче дивитися, як виснажується персонал. В мене пів року люди без відпусток, без вихідних, працюють день і ніч. Забули вже, коли були вдома. Мені соромно дивитися їм в очі».
Світлана Федорова розповідає, що не може персоналу виплачувати 300% надбавки, бо не вистачає грошей. «Держава виділяє мені 3,5 мільйонів на місяць на лікарню, коли мені тільки на зарплати треба 5,5 мільйонів. Я сиджу і рахую: мені захисний одяг купити чи лікарям заплатити», – скаржиться лікарка. Сама ж вона часто залишається ночувати в лікарні, а у власному кабінеті вже облаштувала спальне місце. «Чоловік кожного дня каже, що от-от розлучиться», – жартує Федорова.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Люди з глузду їдуть у своїй невірі, але коронавірус приходить. Історія захворювання на Covid-19 львівської родини«Ми всі одна сім'я»
Попри моральну та фізичну втому, ніхто з працівників медцентру за цей час не звільнився. «Ми зараз як одна сім'я. Всі один за одного стіною. Якщо не вистачає рук, то я можу теж взяти участь у проведенні маніпуляцій і наприклад з санітарочкою помити хворого».
За роботу медперсоналу вдячні і пацієнти, полишають лікарню зі сльозами на очах, каже Федорова. За її словами, за час лікування пацієнти стають як рідні, а за їхнє одужання вболіває вся лікарня. «У лікарні кожен день як маленька історія. Є дні, коли ми хоронимо пацієнтів. То тоді мені здається, що все, завтра я все кидаю».
«Жоден медик не захворів. Ми чи не єдині в Україні»
В захисному спецодязі медичні працівники вже звикли працювати. Хоча раніше були випадки, коли втрачали свідомість через задуху. У Миколаївському обласному центрі лікування інфекційних хвороб є правило: через 40 хвилин спецодяг знімати та пити воду. «В нас були проблеми зі світлом в реанімації. Ми запросили електриків та одягнули їх у захисні костюми. Вони ледь зомліли. А ми вже в них бігаємо», – каже Федорова.
Медичні працівники Миколаївського обласного центру лікування інфекційних хвороб у захисному спецодязі
За пів року боротьби з коронавірусною інфекцією, у медцентрі не захворів жоден лікар. Світлана Федорова переконує, що це завдяки уважному ставленню до захисту медиків. Кожен захисний одяг, який закуповується, вона перевіряє на собі.
За словами лікарки, в спецодязі працювали від самого початку, навіть коли в Миколаївській області офіційно не було жодного підтвердженого випадку COVID-19. Хоча вже тоді в медцентрі перебувало близько 20 пацієнтів із симптомами коронавірусної хвороби.
«Ми не Італія, нам ніхто не аплодує, а ножі в спину тикають»
Попри майже цілодобову роботу у лікарні, Світлана Федорова є й активною дописувачкою у фейсбуці та знімає влоги про коронавірус на ютуб. Деякі з них набрали по кілька десятків тисяч переглядів.
У своїх дописах вона ділиться проблемами в лікарні та розповідає про дискомунікацію з місцевою владою. Каже, що однією з головних проблем є ситуація з дітьми. «Раніше було постановлено, що в нашу лікарню можуть потрапляти діти з кишковою інфекцією середньої важкості від 7 років. Але наші управлінці вирішили, що можна і дітей з «ковід» лікувати з нуля. Але діти з нуля – це особиста реанімація, особливе харчування, повністю інша інфраструктура. В мене зараз лежать всі підтверджені «ковіди» і куди цю дитинку зі здоровою мамою класти?»
«Іноді, коли я пишу свої дописи у фейсбуці, мені пишуть, що немає ніякої епідемії і все це вигадки. Чомусь люди вважають, що ми на цьому заробляємо. Як це можна зробити, перебуваючи добами на роботі? Я не знаю», – каже Федорова.
За словами лікарки, в останні тижні скептицизм до коронавірусу потроху спадає, адже люди безпосередньо стикаються із хворобою у себе або своїх близьких. «Але негативне ставлення до лікарів залишається. Ми не Італія, нам ніхто не аплодує, нам ножі в спину тикають», – каже лікарка.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Медсестра Гліб» про боротьбу з COVID в Італії, критику системи і звільнення в Україні