Монети часів України-Русі. Про що розповів «Городницький скарб»?

Головною історичною новиною останнього часу став скарб монет періоду України-Русі, знайдений поблизу селища Городниця Новоград-Волинського району Житомирської області. Вирішив чоловік накопати пісочку для будівельних робіт – і знайшов 32 срібні монети, потім археологи попрацювали на тому місці – і знайшли ще 6 монет. Разом їх 38.

До речі, днями минуло 24 роки відтоді, як в обігу з’явилася гривня. Більше на історико-фінансово-нумізматичну тему Радіо Свобода поговорило з істориком, радіоведучим Олександром Алфьоровим, який провів першу експертизу городницького скарбу.

Історична Свобода

– Чим унікальна ця знахідка? Яким чином вона змінює чи розширює уявлення про минуле?

– Це скарб національного значення, важливий не тільки для України, а й для тих держав, які сформувалися на землях Русі. Тому що востаннє знаходили скарб, який мав понад десяток монет – у 1876 році в Києві. Але той скарб був одразу розпроданий, і до науковців дійшло частина монет.

Перед тим у ХІХ столітті було ще два великих скарби у Ніжині й у Пінську. Звідти історики дізналися про існування монет. Тоді сперечалися: чи це Володимир Великий, чи Володимир Мономах? Але коли вже стали відомі монети Святополка, то теж було питання, чи це великий князь Святополк Ізяславич, який був перед Володимиром Мономахом, чи це Святополк Окаянний? Зрештою, розібралися. З того часу науці відомо про понад 400 монет.

38 монет періоду України-Русі з «Городницького скарбу». Їх датують 1010–1019 роками

Отже, можна говорити – перше – цей скарб є за півтора сторіччя таким єдиним. Друге: городницький скарб дав нам одну десяту частину відомих на сьогодні срібників. Третє: унікальність цього скарбу в тому, що серед цих срібників є монети, які не мають аналогів у музейних колекціях і в науковому обігу.

Можна сказати і про унікальність на людському рівні. Вся історія начебто нереальна. Людина знаходить і здає скарб державі! Скарби знаходять часто, але людська натура така, що знайшовши скарб, люди хочуть збагатитися. А тут людина на патріотичних позиціях зрозуміла, що треба передати його державі – вчинила дуже шляхетно.

Відтак Україна збагатилася на ще 38 унікальних пам’яток. За часів імперії чи Союзу все найкраще завозили в столиці. Ермітаж має величезну колекцію срібників, Державний історичний музей в Москві – також, а в Україні їх всього кілька десятків у музеях.

Одна із 38 монет періоду України-Русі з «Городницького скарбу»

– А як на вашу думку, хто і для чого міг прикопати ці гроші тисячу років тому в цьому місці?

– Як тільки знайшли цей скарб, відразу почали коментувати, навіть професійні археологи, що так скарби не знаходять. Тому хочу коротко сказати, що всі скарби діляться на три категорії: монетні, монетно-речові, речові. У свою чергу, ці три групи скарбів діляться ще на кілька позицій. Накопичувальні скарби – людина мала схрон, такі схрони могли робитися в долівці, в підлозі під скринями, і тривалий час відкладала туди заощадження.

Другий тип – скарби, які мали на меті сховати предмети на певний, але досить тривалий час. Наприклад, швидка еміграція, коли є кілька днів на збори. Скажімо, стало відомо, що за двісті-триста кілометрів іде орда татарська. Людина мала час взяти горщика і надійно все спакувати, зайти в ліс і сховати, розуміючи, що вона може повернутися через 10 днів, через місяць, через рік. Зазвичай, до такого горщика підкладалася сокира чи ніж і робилося закляття на смерть того, хто знайде без згоди господаря.

Третя група скарбів – ситуація, коли виникала надзвичайна потреба взяти гроші, дорогоцінності й дуже швидко заховати. От якраз цей скарб, про який ми говоримо, належить до таких моментально закопаних. Зазвичай, такі скарби знаходять на полях битв. Коли вояки бачили, що з ворогом доведеться побитися – дружинники могли ховати свої речі біля поля битви. Або такі скарби трапляються в районі шинків, які колись виконували й функцію готелів. Скажімо, якийсь купець зупинився в шинку й бачить, що за ним стежать, придивляються – треба швиденько закопати гроші, щоби, коли приставлять ніж до горла, віддати тільки те, що в кишенях.

І тут та сама ситуація. Людина закопала цей скарб на невеличкій глибині 30-40 сантиметрів. Очевидно, він склав ці монети в якусь тканину – хустку чи сорочку, закопав, пішов і не повернувся. У тому районі Полісся річка Случ – одна з торговельних артерій. По цій артерії й рухався наш мандрівник, який, можливо, помітив, що за ним стежили й вирішив закопати цей скарб.

Про того, хто закопав, можна сказати, що це, ймовірно, був мешканець міста. Бо срібники – розмінна монета, яка забезпечувала економіку нижчого рівня. У тодішньому селі, якщо треба було придбати курку, то її радше обмінювали, умовно кажучи, на глечик. Там здебільшого були товарні відносини. А для міського мешканця, якщо він хотів зупинитися на ночівлю, купити їжу, напої – треба було розплачуватися срібною монетою. Відповідно до ціни, можна було заплатити монету, дві або половину чи навіть четвертину монети. Тому це був мешканець міста, можливо, вояк чи купець. Так чи інакше, він мав 38 монет і їх заховав.

Олександр Алфьоров, історик, радіоведучий, громадський та політичний діяч

– Я так розумію, ці монети карбувалися при Володимирі Великому та його онукові Святополку Окаянному...

– Радше пасинкові. Коли Володимир вбив свого брата Ярополка, то одружився з дружиною Ярополка, яка була вагітною. Народився хлопець начебто у сім’ї Володимира, але походив від його брата. Тому Володимир вигадав цій дитині таке двочленне ім’я. Назвав так, щоб показати генеалогію: від імені діда Святослава й від імені справжнього батька Ярополка – вийшло ім’я Святополк.

Одна із 38 монет періоду України-Русі з «Городницького скарбу»

– Тож, якщо порахувати, то монети були прикопані близько тисячі років тому.

– Так, правда.

– А якою була купівельна спроможність цих грошей? Що в ті часи, на початку XI століття, можна було придбати за ці 38 срібляників?

– Насправді, це не дуже велика сума на той час. Це зараз колосальна історична пам’ятка. Я так розумію, що на срібник можна було купити великий буханець хліба, десь на кілограмів 5-10, можна було купити курку. Це невеликі гроші. Бо тодішньою грошовою одиницею, ваговою одиницею була гривна, яка важила від 160 грамів. Можна порахувати, кожен срібник – це приблизно 2,5-3 грами. Тож на гривну київського типу можна було розміняти 50 монет. Дві-три гривни – вартість коня. Тому це був гаманець із не дуже великою сумою грошей. Але достатньо, щоби за це срібло вбити. Хоча 38 монет, додати ще таку саму суму й купити маленьку дитину в рабство.

38 монет періоду України-Русі з «Городницького скарбу». Їх датують 1010–1019 роками

– Тобто, за 80 срібляників можна було придбати не дорослого, а неповнолітнього раба?

– Так, переводячи цифри на дирхеми, попередню загальносвітову валюту – арабські срібні монети. Маємо розуміти, що це невелика сума, але достатня, щоб за її власником пильнували.

– Як відомо, в стародавні часи грошовою одиницею була гривна. Звідси назва нашої сучасної української грошової одиниці. Старовинну гривну можна побачити в музеях – це срібний брусочок, ромбоподібний по середині. Коли гривню рубали на частини, то виходили рублі, і згодом це стало назвою російської грошової одиниці. З цього приводу таке питання: гривна і карбована монета перебували в обігу одночасно чи як? Як вони взаємодіяли з тими ж дирхемами та іншими монетами?

– Гривни – це вага, вага срібла – це гривна срібла. За формою вони різні, як і за назвами. Ромбовидна форма – архаїчні гривни, які ми називаємо київські гривни. Є інші назви, ці гривни виглядали інакше, їх називали за місцем перших знахідок: чернігівська, новгородська, галицько-волинська, литовська. Там і вага змінюється, відповідно до якості срібла. Гривна обслуговувала доволі потужні економічні операції. Цими 160-грамовими злитками виторговували великі речі: купляли коней, землю, майно. А срібна монета, яка ходила поруч із гривною, була необхідною, щоб ринок міг давати решту. Бо монетна система Русі є досі недостатньо досліджена. З літописних джерел ми знаємо про різани, куни…

– Даруйте, а що це таке?

– Це і є ці обігові гроші. І ми досі не знаємо, як вони виглядають, що називали різанами, а що – кунами? Часто є фрагменти «сплатити штраф 80 гривен і стільки-то кун».

У той час в Європі ходив денарій однієї ваги, з Візантії йшла інша монета, з арабських країн йшла третя монета... Наші предки розуміли курси валют і відповідно до них створювали ці назви.

Дві із 38 монет періоду України-Русі з «Городницького скарбу»

Відомо близько 400 музейних екземплярів срібної монети, яку карбував князь Володимир. Кожна монета карбувалася матрицею, штемпелем. І на цих відомих понад 400 монет близько 300 матриць. А матриця могла вичеканити від 500 до кількох тисяч монет. Теза про те, що Володимир випускав монети як візитні картки, щоб возвеличити себе, не витримує критики. Це була обігова монета з гарного срібла і яка пізніше переплавлялася. Тож срібники виконували дуже позитивну роль в економіці, бо необхідно було давати решту. Звісно, інколи гривни рубали. Але, судячи з того, що ми знаємо, це явище було непопулярне. Бо завжди легше розрахуватися монетою, вагу якої ти знаєш. Тож і гривна, і срібники ходили одночасно.

Срібники карбували Володимир, Святополк, трохи Ярослав і всі, хто правив у Тмуторокані, бо там був трохи жвавіший ринок, там необхідна була ця срібна розмінна монета.

– Тобто, гривна – це ніби купюра великого номіналу, а ця срібна монета – ніби дрібні купюри?

– Так.

Одна із монет періоду України-Русі з «Городницького скарбу»

– А яка сьогодні бодай приблизна ринкова вартість городницького скарбу?

– Це питання часто порушується. Історико-культурна ціна скарбу зрозуміла – національного значення, унікальний комплекс. Щодо ринку, у нас в Україні заборонено продавати такі речі, їх треба здавати в музей, якщо знаходиш.

– Даруйте, але цей ринок існує. Давайте не робити вигляд, ніби ми цього не знаємо. Існує великий нумізматичний ринок, зараз він міжнародний.

– Так, він існує, і в радянські часи продавали ці монети. Наскільки я знаю, ще років 20 тому монету Володимира Святого можна було спокійно обміняти на однокімнатну квартиру в Києві.

Зараз ці монети знаходять люди, які грабують історичні пам’ятки, і продають їх. Але на сьогодні в Україні немає навіть системи, яка б вирахувала, що ж коштує це кружальце у три грами срібла, окрім трьох грамів срібла. Тому в цілому цей городницький скарб є прецедентом, через нього ми зрушимо і науку, і законодавчі акти. Я сподіваюся, що він стане хорошим прикладом, щоб люди несли й здавали знайдені скарби державі.

– А все ж таки, скільки приблизно коштує така монета Володимира чи Святополка?

– У нумізматів дуже багато тонкощів. Щоб монета була відчеканена на повній заготовці, щоб не було викришених країв, тріщин. Загалом, цей скарб слід оцінювати в кілька мільйонів гривень.

– Ближче до одного мільйона чи до десяти?

– Думаю, що ближче до одного мільйона. Я кажу умовно, тому що всі монети у різному стані й говорити про якусь оцінку справа дуже невдячна. Можливо, якийсь колекціонер запропонував би мільйон гривень.

Все можна побачити на сайтах аукціонів. Нумізматичний ринок існує і це проблема, її треба вирішувати через зміну законодавчої бази. Держава не може так далі дивитися, як її обкрадають.

– У радянські часи мати у приватній власності металошукач було дуже складно, а зараз кожен собі може його придбати і шукати скарби.

– Так, у радянський час це були міношукачі, й це була заборонена тема. Але тоді люди шукали такі речі візуально, обходячи річки після весняних розливів, обходячи після злив якісь історичні місця, коли вода розмивала породу, ґрунти.