«Фундаментальні зміни». Опозиція в Білорусі становить безпрецедентну загрозу для президента Лукашенка

«Я знаю, що цього ранку білоруси прокинулися у новій країні», – сказала опозиційна кандидатка Світлана Тихановська у зверненні після виборів 10 серпня і додала: «І я сподіваюся, що [цей день] принесе тільки добрі новини». Ззовні, ця «нова країна» у багатьох сенсах схожа на стару – спірні вибори, котрі мали всі характеристики маніпуляції та фальсифікації, призвели до офіційного результату, за яким чинний авторитарний президент Олександр Лукашенко набрав 80 відсотків голосів. Обурені протести були розігнані з брутальною силою, тоді як опозиційна кандидатка закликала силовиків утриматися від насильства та не погодилася приймати офіційні підсумки, які, за її словами, не відображають вибір народу.

Але в інших сферах Білорусь дійсно здається новою країною, такою, в якій опозиція до 65-річного Лукашенка, який править від 1994 року, є ширшою та більш впевненою, ніж раніше.

«Білоруси назагал досить раціональні та обачливі люди, вони не прихильні до різких та небезпечних рухів. Проте, що стосується їхньої спроможності та готовності вплинути на організацію життя в країні та на владу, на щастя, почались деякі фундаментальні зміни», – сказав білоруський журналіст Дмитро Навоша, співзасновник інтернетсайту Sports.ru.

«Цікаво дискутувати про те, чому цей процес так довго тривав і що було необхідним для його початку... Моя версія є такою, що люди, які хотіли змін, мали усвідомити, що вони становлять більшість... Люди отримують впевненість і силу відстоювати свої права тільки тоді, коли вони становлять чітку більшість», – додав Навоша в інтерв’ю Російській службі Радіо Свобода

Вибори були проведені на тлі економічної кризи та легковажного ставлення Лукашенка до коронавірусної пандемії, яку він неодноразово називав «масовою істерією».

Після президентських виборів 2010 року білоруські силові структури вжили брутальних заходів проти опозиційної демонстрації у Мінську, розганяючи сотні мітингувальників та сімох опозиційних кандидатів, які балотувалися проти Лукашенка від роз’єднаної опозиції.

Президент Олександр Лукашенко голосує на виборчій дільниці в Міньку 9 серпня 2020 року

Десять років потому, вночі після завершення виборів 9 серпня 2020 року, на яких Лукашенко балотувався вже на шостий термін, силовики затримали близько 3 тисячі осіб, лише біля третини з них – у Мінську. Інші затримання відбулися у 33 містах та містечках по цілій країні, як повідомляє МВС Білорусі.

«Тиха більшість»

Білоруський політичний аналітик Артем Шрайбман сказав Білоруській службі Радіо Свобода, що є дві ключові різниці між нинішніми подіями і тими, що були десять років тому.

«Ресурси силових структур нестабільні. Вони мали розганяти людей на виборчих дільницях і вони не можуть зосередити всі свої сили на Мінську, оскільки вимушені залишати контингенти в регіонах і захищати адміністративні будівлі. В результаті, репресії не були націлені на одне певне місце», – пояснює Шрайбман.

Ба більше, за словами Шрайбмана, протестувальники цього разу більше переконані в тому, що Лукашенко не переміг на виборах, а це є «потужною мотивацією».

«Очевидно, що зараз велика частка людей вірить в те, що можна змінити владу, виходячи на вулиці», – підсумував він.

Визначним моментом у цій трансформації стала важлива зміна в опозиції – така, що принаймні частково зумовлена обставинами, створеними урядом Лукашенка.

За словами аналітиків, попередні вибори, назагал кажучи, характеризувалися боротьбою «проросійського» Лукашенко проти «проєвропейської опозиції, яка орієнтувалася на білоруськомовних «патріотів» і використовувала символіку незалежної Білорусі.

Втім, у 2020 році провідним опозиційним проросійським діячем був заарештований Віктор Бабарико, колишній голова підконтрольного Росії «Белгазпромбанку», а інші головні представники опозиції, як-то колишній посол у Вашингтоні Валерій Цепкало та Світлана Тихановська, утримувалися від антиросійських заяв.

Опозиційна кампанія проводилася майже виключно російською, найменш спірною мовою в країні, яку в щоденному житті використовують десь 70 відсотків населення Білорусі.

Світлана Тіхановська голосує на виборах. Мінськ, 9 серпня 2020 року

«Від самого початку ці [опозиційні] кандидати не орієнтувалися на білоруські націоналістичні групи, а зосереджувались на тихій більшості – тих, хто розчарований економічною та соціальною політикою Лукашенка», – сказав політичний аналітик у Варшаві Павло Усов.

Усов додав, що в Білорусі пробуджується електорат, який довгий час – активно чи пасивно – підтримував Лукашенка.

Для цього електорату «питання національності, суверенітету та національних символів не настільки важливі як більш нагальні проблеми добробуту, стабільності та економічного зростання – так само, як у 1994 році», коли люди обрали Лукашенка як тодішнього кандидата змін.

Цю «тиху більшість» напевно найкраще символізує 73-річна письменниця Світлана Алексієвич, лауреатка Нобелівської премії з літератури за 2015 рік.

Письменниця Світлана Алексієвич

Вона пише виключно російською, проте використовує для своєї літературної та культурної творчості як і білоруські, так і російські традиції. Також є активною захисницею білоруського суверенітету.

«Лукашенко думав, що може дурити це тихе суспільство, що може розповідати казки, лякати їх, – сказала вона в інтерв’ю Радіо Свобода наприкінці липня. – Нічого цього не сталося. Виросло нове покоління, а люди середнього віку відновили свою свідомість. Це не ті самі люди, які існували 26 років потому, коли Лукашенко прийшов до влади».

Білоруський економіст та політичний коментатор Сергій Чалий сказав, що був здивований активністю виборців 9 серпня.

«Багато з виборців цього разу були політично активними вперше за своє життя», – каже він.

Напередодні виборів 9 серпня уряд Лукашенка заарештував чи не допустив до реєстрації кандидатури всіх основних представників опозиції – Бабарика, Цепкала і чоловіка Тихановської, відомого відеоблогера Сергія Тихановського. Для опозиції це мало позитивний ефект – об’єднання навколо допущеної до виборів кандидатки Тихановської.

Крім того певну роль зіграв і глибокий сексизм білоруської влади, через який кандидатура Тихановської не була сприйнята серйозно – це фундаментально змінило виборчу кампанію. Тихановська відкрито відмовлялася від будь-яких претензій на посаду президентки і балотувалася на підставі простої обіцянки – якнайшвидше після перемоги провести чесні та справедливі президентські вибори.

Замість традиційних змагань різних кандидатів з різними платформами, на цьогорічних виборах вирішувалося інше питання – мати чи не мати свободу вибору.

«Наразі ми бачимо зародження громадянської нації, в якій люди заперечують ідеї, якими так довго забивали їхні голови – що «від нас нічого не залежить, ми ніхто, все вирішується зверху, а ми лише маленькі люди», – зазначає журналіст Навоша.

«Тепер вони висловлюються за свої права, вимоги і демонструють бажання вплинути на те, що відбувається в їхній країні», – додав він.

«Влада – це ми»

На думку Навоши, коронавірусна пандемія, ймовірно, зіграла важливу роль у формуванні цієї громадянської нації.

«Я думаю, що це громадянське суспільство виникло тоді, коли тисячі людей збирали мільйони доларів та створювали складні логістичні системи, щоб постачати припаси для далеких сільських лікарень, тобто робили те, чого не робила влада. По суті, вони створили паралельне Міністерство охорони здоров’я. До речі, значна кількість тих людей наразі працює у виборчих кампаніях опозиційних кандидатів», – пояснює Навоша.

«Тож вони запитують себе, для чого їм така влада. Вони кажуть: влада – це ми, і ми будемо робити те, що ми хочемо», – додає журналіст.

Молоді білоруси на акції протесту проти влади та офіційно оголошених результатів президентських виборів. Мінськ, 10 серпня 2020 року

Мінський економіст Чалий погодився і сказав, що для Лукашенка буде важко впоратися з цією ситуацією.

«Якщо чесно, я не знаю, що органи влади можуть зробити зараз. Що можна зробити з нацією, яка вперше усвідомила, що перемогла вона і що вибори були просто сфальсифіковані?» – запитує Чалий.

Найбільша зміна від 2010-го року, коли Лукашенко зміг придушити протести після виборів, це те, що «зараз більшість знає, що вона становить більшість».

«Вони знають, що вибори були сфальсифіковані, – каже Чалий. – І я не можу собі уявити, як тепер можна буде повернутися до повсякденного життя».

(Над перекладом матеріалу працював Роман Руденко)