Білоруські вибори: Росії вигідний Лукашенко, але слабкий – експерти

Вибори 9 серпня становлять найбільший виклик, з яким білоруський президент Олександр Лукашенко зіткнувся за всі свої понад чверть століття при владі. Вони також є викликом і для Москви, якій вже набрид Лукашенко, але замінити його і ніким, і небезпечно, з огляду на можливу нестабільність в країні, яка могла б виникнути, якби він програв вибори.

Близько двох третин зі своєї 90-хвилинної промови перед залом, заповненим білоруською політичною елітою, президент Олександр Лукашенко приділив не кандидатам-суперникам на виборах 9 серпня, а сусідній країні.

«Росія боїться нас втратити, – сказав він. – Зрештою, крім нас, у неї не залишилося по-справжньому близьких союзників».

Він згадував про таємничу появу 33 російських найманців, яких заарештували в санаторії неподалік Мінська та звинуватили у плануванні терактів. Іноземні сили, стверджував Лукашенко, намагалися дестабілізувати країну.

«Це дуже небезпечний і сильний сигнал, – сказав він. – Цих людей спеціально відправили до Білорусі і дали команду чекати».

«Вони вирішили випробувати нові форми кольорових революцій проти нас», – сказав він, маючи на увазі антиурядові протести, в результаті яких втратили владу президенти в Грузії, Україні, Киргизстані та Вірменії протягом останніх двох десятиліть. «Це не спрацює», – заявив Лукашенко.

Ці вибори стали найбільшим викликом для Лукашенка за його 26 років на чолі Білорусі, країни у Східній Європі, що має понад 9,5 мільйонів жителів.

За останні тижні низка мітингів на підтримку кандидатки від опозиції Світлани Тихановської показала, що білоруси готові виходити на вулицю в безпрецедентних кількостях. Більше того, велелюдні мітинги збираються не лише у Мінську, але і в регіонах, далеких від столиці, де населення, як правило, старше, бідніше та часто є прихильниками політики командної економіки Лукашенка та з ностальгію згадує радянські часи.

Рекордне на пострадянському просторі перебування при владі Лукашенка значною мірою було пов’язано з російськими субсидіями та торговою політикою, яка допомогла підтримувати на плаву білоруську економіку. Але Москва в останні роки відмовилася від цієї підтримки, не отримавши від Лукашенка тіснішої інтеграції. Тож білоруський лідер часто звинувачував Москву у прагненні «проковтнути» значно меншу країну.

Чого насправді Росія хоче від білоруських виборів?

Тож, чи хоче Москва, щоб Лукашенко переміг на виборах і залишився при владі? Чи Кремль волів би бачити на чолі Білорусі когось іншого?

«Географія, значення, символізм Білорусі полягає у тому, що для Кремля там вирішується набагато більше, ніж питання зміни місцевого керманича», – говорить в інтерв’ю Радіо Свобода Найджел Голд-Девіс, колишній посол Великої Британії в Білорусі. «Білорусь не перебувала у подібній ситуації з середини 1990-х».

«Як буде виглядати Москва, якщо довготривалий авторитарний лідер у слов'янській державі, економіка якої в занепаді, потрапляє в скруту і стикається з опозиційним рухом? Він має провести вільні та чесні вибори? Це є поганий приклад для Путіна», – говорить британський дипломат.

Промова Лукашенка 4 серпня була останньою краплею, вважає, московський аналітик і директор Московського центру «Карнегі».

Виступ «формально означає закінчення особливих відносин між Мінськом та Москвою, – написав він у твіттері. – Кремль замість того, щоб терпіти свого нелояльного колишнього союзника, тепер шукатиме йому заміну. З Лукашенком чи без нього Білорусь тепер перетягуватимуть як канат».

Тиск щодо інтеграції посилиться

Уперше Олександра Лукашенка обрали президентом у 1994 році, і з того часу йому вдавалося лавірувати поміж пострадянських небезпек. Його успіх базувався на тому, що він уникнув ліберальних економічних реформ, які пройшли в Росії і викликали там значну нестабільність, та водночас продовжував отримувати від Москви субсидії.

Важливими елементами політичного довголіття були жорстока репресивна тактика поліції та сил безпеки, яка маргіналізувала опозиційні групи, знищила організації громадянського суспільства та закрила незалежні ЗМІ.

Останніми роками він дозволяв дрібне підприємництво, особливо в ІТ-секторі, що розвивався у столиці. Один із його потенційних суперників на виборах, якому заборонили балотуватися на підставі сфабрикованих, як кажуть його прихильники, звинувачень, збудував у Мінську технологічний парк.

Та все ж економіка країни значною мірою залежить від експорту сільського господарства до Росії, і, що ще важливіше, дешевого імпорту нафти від свого східного сусіда. Цю нафту білоруські НПЗ потім переробляють і перепродають зі значною націнкою на європейські ринки.

Москва хотіла, щоб Мінськ інтегрувався з Росією, наполягаючи на тісніших зв'язках у рамках с'оюзної держави, яка була створена в 1990-х роках, але існує в основному на папері. Лукашенко виявив мало ентузіазму вливатися в Росію, через побоювання втрати влади, або і чогось гіршого.

Як і інші ексрадянські лідери, Лукашенко відчув страх у 2014 році, коли Росія захопила український Кримський півострів і розпалила конфлікт на сході України, внаслідок якого загинуло понад 13 000 людей та близько 2 мільйонів стали вимушеними переселенцями.

У минулому році Кремль вдався до нового примусу щодо інтеграції, а в грудні Лукашенко і Путін зустрілися в Петербурзі, щоб підписати відповідні документи.

Але підписання не відбулося, і з того часу Росія посилила тиск, відімкнувши експорт нафти в новорічну ніч, а потім частково відновила його через п’ять днів. Потім Мінськ звернувся по нафту до Норвегії. Лукашенко прийняв візити державного секретаря США Майка Помпео та тодішнього радника з національної безпеки Білого дому Джона Болтона.

Держсекретар США Майк Помпео на зустрічі з президентом Білорусі Олександром Лукашенком у Мінську, 1 лютого 2020 року

«Очевидно, що вони не підтримують Лукашенка, він їм перешкоджає, – говорить мінський політолог Юрій Царик. – Але вони також не підтримують кандидатів від громадянської опозиції».

«Сильний кандидат, який здобуде сильну перемогу на виборах – якщо припустити, що Лукашенко поступиться, – можливо, стане наступним Лукашенком», – говорить він, припускаючи, що вибори можуть дати лідеру потужніший мандат протистояти Москві. На його думку, це щось подібне до тієї перемоги, яку отримав в Україні президент Володимир Зеленський.

«Якщо його чи її оберуть законно, то широка підтримка, як у Зеленського, означатиме сильну спокусу стати справжньою державою та розірвати зв’язки з Росією», – говорить мінський експерт у розмові з Радіо Свобода.

В цілому, Кремль хоче від Мінська те, що він завжди хотів, сидіти тихо в його сфері впливу, бути безпековим буфером з НАТО і транзитним каналом для товарів до Європейський союзу, говорить Артем Шрайбман, білоруський політичний коментатор.

«На рівні тактики, я не думаю, що існує детальний перелік пунктів того, що Кремль хоче від Білорусі на щодень, – каже Шрайбман. – Чим тихіше ми сидітимемо, тим краще, бо менше проблем ми створимо Кремлю, в якого і без нас є про що турбуватися».

Туристи в санаторії

Виклики для Лукашенка складаються один до одного як на збитки – навіть економічного тиску Росії від скорочення субсидій та поставок нафти було б достатньо, щоб створити в країні серйозні проблеми, а тут ще додався коронавірус. Лукашенко неодноразово применшував його небезпеку, навіть коли нещодавно він повідомив, що сам перехворів, але зараз одужує.

Оглядачі говорять, що багатьох білорусів таке недбале ставлення до здоров’я нації обурила і цим вони пояснюють принаймні частково високу участь людей на мітингах опозиційних кандидатів. Кількість хворих на 6 серпня складає понад 68 000 – лише на кілька тисяч менше, ніж у сусідній Україні, чисельність населення якої в чотири рази більша. Офіційне число померлих у 577 вважають сильно применшеним.

Лукашенко все ще сподівається на Москву

У своєму виступі 4 серпня Лукашенко намагався представити перспективу стосунків із Росією в позитивному ключі, навіть коли визнавав, що вони вже не будуть такими, якими були раніше.

«Росія завжди була, є і буде нашим найближчим союзником, незалежно від того, хто при владі в Білорусі чи в Росії, – сказав він. – Це незмінний фактор, це закорінено в наших народах. Навіть незважаючи на те, що братні відносини змінилися «партнерськими».

За останній рік білоруська влада зробила чіткі кроки, спрямовані проти російських інтересів в країні, наприклад, вигнала російського посла та затримавши знімальну групу з російського державного телебачення.

А тепер є 33 росіяни, які минулого місяця з’явилися в санаторії за межами Мінська. Білоруські агенти безпеки здійснили рейд у санаторії, заарештували групу та транслювали відеокадри арештів на державному телебаченні 29 липня.

Лукашенко та найвищі силовики заявили, що заарештовані були із пов’язаної з Кремлем приватної військової компанії «Вагнер», і висловили припущення, що їх прислали дестабілізувати Білорусь і, можливо, здійснити саботаж, залежно від результатів виборів.

Речник Кремля Дмитро Пєсков спростував звинувачення та наполягав на тому, що Москва не втручається «у внутрішні справи суверенної держави». Прессекретар Міністерства закордонних справ Марія Захарова вимагала звільнення росіян з-під варти, голова Ради безпеки Росії Дмитро Медведєв погрожував «сумними наслідками», якщо заарештованих не випустять.

Голд-Девіс, тепер старший співробітник з питань Росії та Євразії в Міжнародному інституті стратегічних досліджень, вважає, що у погіршенні відносин винна Москва.

«Російські вимоги шкодили цим відносинам, – каже він. – Це ознака некомпетентності, хоча це може бути занадто сильним словом – те, як Росія ускладнює життя своїх сусідів, що їй вдається мати погані стосунки з усіма, навіть з такими, як Лукашенко».

Кен Яловіц, колишній посол США в Мінську, вважає, що Росія не хоче хаосу чи невизначеності. Але, за його словами, Москва також не хоче реформатора, на тлі якого Путін би погано виглядав, а в майбутньому виглядав би ще гірше, адже після 20 років при владі він планує залишитися ще до 2036 року, адже це уможливлюють для нього нещодавно ухвалені поправки до конституції Росії.

«Я думаю, що вони вважають за краще, щоб виграв Лукашенко, при цьому виграв би, використовуючи силу. І поки Лукашенко обмежує свою критику Москви словами, щоб отримати перемогу на виборах, вони готові підставити другу щоку», – вважає Кен Яловіц.

Шрайбман також дотримується такої думки. «Росія хоче дати виграти Лукашенку, але вона хоче, щоб це була слабка перемога, така, що позначиться протестами, розгоном демонстрацій, погіршенням відносин із Заходом», – вважає він.

«Росія не дуже прагне того, щоб її сусіди повстали, чи того, щоб навколо її кордонів відбувалися революції, оскільки це такий рівень хаосу, який Росія не змогла б опанувати та спрямовувати у потрібне русло», – вважає експерт.