«Від панди до вовка». В Україні та світі змінюється ставлення до Китаю через коронавірус

Через світову пандемію коронавірусу, який пішов поширюватись світом з Китаю, соціологи фіксують і зміну ставлення до тієї країни. Які причини цього? Що закидають китайському керівництву і його дипломатії? Радіо Свобода переговорило з двома українськими експертами, які стежать за Китаєм, а також зібрало коментарі провідних міжнародних видань.

Якщо раніше китайську дипломатію і активне застосування нею «м’якої сили» називали «дипломатією панди» з огляду на подарунки цих ведмедиків Пекіном іншим країнам, а також через те, що панда є м’якою, лагідною і трохи повільною, то за останні місяці про дипломатію Китаю говорять як про «вовчу» – агресивну, наступальну, нетерпиму, яка не толерує жодної критики чи сумнівів з боку інших.

На трансформацію від «панди до «вовка» особливо вплинув коронавірус. І тут є кілька аспектів.

Як зазначало видання Vox, «лобістська кампанія являє собою найсвіжіший приклад спроб китайського уряду щодо контролю наративів з метою захисту своєї репутації після неспроможності утримати коронавірус в межах своїх кордонів і нормально попередити інші країни про загрозу, яку становить новий вірус».

Китайський військовий біля плакату з зображенням президента Сі Цзінпіня. Пекін, 18 травня 2020 року

Походження вірусу і дії Китаю на початку епідемії

Один з головних закидів, який фіксують соціологи, проводячи опитування в різних країнах, є здогадки – радше в стилі «теорії змови» – щодо штучного походження вірусу.

А також і закид Китаєві, що він діяв непублічно, що попередив міжнародну спільноту про спалах коронавірусу лише в самому кінці грудня 2019 року, хоча, як пише міжнародна преса, новий вірус, імовірно вже міг бути реальністю ще в кінці осені.

Однак Пекін відкидає звинувачення на свою адресу, що він пізно почав боротися і інформувати про вірус, на це звертає увагу український експерт з питань Китаю Олексій Коваль, член правління Української асоціації китаєзнавців.

«Китай не вважає себе винним. Він також вважає себе постраждалою країною. Позиція Китаю полягає в тому, що він навпаки дав решті світу два місяці фори, коли він сам боровся з вірусом. Тобто вірус почав поширюватися світом десь у березні, а Китай почав боротися з ним з грудня», – каже Коваль в інтерв’ю Радіо Свобода.

Щодо опитувань в різних країнах, то вони фіксують зростання негативного сприйняття Китаю.

В США весною цього року – якраз коли був пік коронавірусу і з’явились коментарі про можливе приховування Китаєм інформації від світу – опитування засвідчило, що негативно до Китаю ставляться дві третини американців – 66 відсотків.

А серед прихильників Республіканської партії навіть більше – 72 відсотки, серед демократів – 62 відсотки мають негативне ставлення. Не вірять президенту Китаю Сі Цзіньпіню 71 відсоток американців.

За даними Європейської ради з зовнішньої політики, понад 60 відсотків французів та данців мають більш прохолодне ставлення до Китаю – і майже половина німців так само.

«Виглядає на те, що ставлення європейців, можливо, погіршилось через походження COVID-19 і агресивний стиль, з яким Китай ставився до інших країн у відповідь на кризу – з дезінформацією, цькуванням та погрозами зупинити медичні поставки», – говорилось в доповіді Ради.

Щодо погроз, то міжнародні ЗМІ наводили приклад Австралії, імпорт ячменю та руд з якою, погрожував припинити Китай коли австралійський уряд піддав сумніву прозорість китайської влади на початках пандемії.

В Британії, згідно з квітневим опитуванням, три чверті населення як причину пандемії назвали недостатнє соціальне дистанціювання людьми, а другою причиною майже 64 відсотки причиною пандемії вважають китайський уряд.

А ось свіже опитування в Чехії: 71 відсоток громадян вважають, що «COVID-19 поширився, бо Китай приховував інформацію». 45 відсотків чехів переконані, що «Китай використовує пандемію для поширення свого впливу» у світі.

В Україні на початку червня цього року було проведено опитування Київським міжнародним інститутом соціології. Згідно з ним, дві третини українців (66 відсотків) вірять у штучне походження вірусу.

В розвиток цього, на, можливо, дещо спекулятивне питання: «Яка країна тоді розробила цей вірус?», понад 70 відсотків відповіли – без підказок можливих відповідей – що це був Китай. Ще 5% назвали США, 3% – Росію. Інші країни називалися рідше.

«Китай намагаються звинувачувати в тому, що він ледь не навмисно це поширив, тому і виникають ці проблеми, зокрема якоїсь компенсації за вірус. Зрозуміло, що Китай не буде на це йти, не піде не компенсацію», – каже китаєзнавець Олексій Коваль, називаючи суму компенсації, яка фігурувала в ЗМІ, на рівні 100 мільярдів доларів.

Поставки з Китаю і вимоги подяки

Окрім аспекту можливого приховування інформації та кількості реальних жертв коронавірусу на початках епідемії, коли вона ще не стала глобальною пандемією, є ще один аспект, який впливає збільшення негативного ставлення до Китаю.

Це – поставки масок та іншого захисного спорядження, а також дезінфікуючих засобів та апаратів штучної вентиляції легенів з Китаю іншим країнам, а також те, яка часом пропагандистка кампанія супроводжувала ці поставки.

За даними міжнародної преси, китайський уряд або напряму, або через своїх послів буквально вимагав подяки від інших урядів за медичні поставки.

Щодо самих поставок, то світові ЗМІ писали про те, що Китай «наварював» гроші, підвищуючи ціни на захисне та медичне обладнання і антисептики в час, коли в країн-клієнтів вибору не було через спалах COVID-19 і вони готові були платити будь-які кошти за китайський товар.

Як помітила газета The Financial Times, часом таке обладнання мало дефекти.

«Від плачевного ставлення до африканських громадян в південному Китаї до експорту бракованого медичного обладнання чи ж офіційного затвердження «теорій змови», які покладали вину за спалах (хвороби) на армію США, більшість зусиль Комуністичної партії Китаю щодо контролю міжнародного наративу повернулись бумерангом», – писала газета The Financial Times.

Газета також додала, що мав місце і своєрідний шантаж – наприклад, коли офіційна інформагенція Китаю навіть погрожувала призупинити медичні поставки до США, які критикували Китай за коронавірус, і це б, за висловом агентства «Сіньхуа», приведе «Америку до пекла нового коронавірусу».

«Якщо говорити про китайську гуманітарну політику, боротьбу з коронавірусом… Для них це дуже важливо. Для них стратегічна мета – показати, що вони перемогли. Вони не просто перемогли вірус, вони будуть іншим допомагати перемогти вірус. Це ідеологічна, цивілізаційна битва. Вони хочуть показати, що їхня модель державного управління, організації суспільства, організації суспільно-політичних відносин, вона краща ніж модель, яку нав'язують їхні конкуренти – Сполучені Штати», – пояснює в інтерв’ю Радіо Свобода Ілля Кукса, експерт з міжнародної політики Українського інституту майбутнього.

Наступальна політика

Що ж до китайської дипломатії, то раніше в неї був імідж такої, яка працює тихо, не виказуючи намірів, і не демонструючи силу Китаю, працюючи радше на вичікування аніж на форсування подій… Це принцип, який, як кажуть фахівці, був сформований ще Ден Сяопіном.

Однак, ситуація з коронавірусом внесла корективи, як помітила світова преса.

І ця нова політика Китаю, як каже Ілля Кукса, спрямована на те, щоби покращити свою репутацію. «Не впевнений що це можна назвати відбілюванням, можливо – частиною антикризового менеджменту, частиною репутаційної політики, іміджевої політики, яка в них непогана останнім часом», – зауважує він.

Посли Китаю почали – у відповідь на критичні зауваження – робити агресивні заяви, залякувати і погрожувати іншим країнам. А також, як писала газета The New York Times, вимагати подяки від інших країн.

Скажімо посол Китаю у Варшаві наполягав аби президент Польщі Анджей Дуда зателефонував своєму китайському колезі і подякував за вантаж китайських товарів проти коронавірусу, а потім китайські ЗМІ активно повідомляли про цей дзвінок.

А німецький уряд поскаржився, що китайські дипломати заохочують листи з подякою за китайську допомогу і похвалу зусиль Пекіна в боротьби з вірусом від представників німецької влади та керівників провідних компаній Німеччини.

Білборд в Сербії з подякою президенту Китаю Сі Цзіньпіню по поставки спорядження проти коронавірусу.

«Оскільки молоде покоління китайських дипломатів, яке зараз заступає на високі посади, вони якраз більше концентруються на іміджевій політиці, політиці м'якої сили, при чому більш агресивні такі, тобто наступальні. Не просто там оборона – ми сидимо у себе, а всі навколо нас не цікавлять, – каже політичний експерт Ілля Кукса. – Навпаки, Китай останнім часом, вже навіть два роки, почав наступати, у публічному дискурсі, публічній дипломатії».

Цей наступ, вочевидь, йде не лише від намагань дати раду з негативними моментами, що виникли з іміджем Китаю під час коронавірусу. Але також пов’язані, як зауважує стаття на сайті Euronews, з глобальними амбіціями Пекіну.

«В рамках цього нового глобального порядку, COVID-19 серйозно поставив знак запитання надійність Китаю як провідної глобальної держави. Дотепер, приховування на початках вилилось у втрату понад 350,000 життів, мільйони людей, які втратити засоби до існування та глобальний економічний колапс», – читаємо в статті на сайті Euronews.

Euronews додає: «Дефіцит довіри до Китаю посилюється ще більше агресивною тактикою Компартії Китаю на економічне та політичне залякування вражених COVID-19 держав, від яких вимагають пристати на китайський наратив щодо пандемії, який полягає у перевазі однопартійної системи, яка ефективно боролася і перемогла вірус. Наразі, такі заходи переважно вдарили по ініціаторах і ще більше підірвали довіру та репутацію Китаю на світовій арені».

На Заході зростає критика політики КНР. Китай, поруч з Росією, використав пандемію коронавірусу для поширення неправдивої інформації, в тому числі про країни НАТО. Про це 17 липня заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг. При цьому дезінформація про COVID-19 від російських та китайських державних ЗМІ в Франції, Іспанії та Німеччині в певних випадках досягає більшої аудиторії в соціальних медіа, ніж новини від великих медіа всередині цих країн, йдеться в дослідженні Оксфордського інтернет-інституту (OII).