Хлопчик всю лінійку проплакав, бо хотів, щоб його в школу відвів батько. Він – син Різи та Севіль Омерових, який рік чекає батька з російської в'язниці. Така ж доля спіткала і племінників Різи – адже у сім'ї його сестри теж пройшли арешти, що їх російська влада проводить на окупованому півострові. Загалом без рідних у цих сім'ях залишилося семеро дітей.
Ці історії Радіо Свобода публікує у співпраці з Центром громадянських свобод та у рамках кампанії #PrisonersVoice.
Різа Омеров
«У нашій сім'ї четверо малих дітей. Старшому сину – сім років, молодшому – 10 місяців, він був розлучений з батьком ще до свого народження. Мій чоловік не чув першого крику дитини, а зараз не бачить, як він росте, не бачить ці маленькі ручки і ніжки, не чує перші слова дитини. А першим словом малюка було «ага» – це «брат». Я показую сину відео з Різою, які є у мене в телефоні, показую, що це його батько, що в нього є батько», – розповідає Севіль Омерова, дружина кримського політв’язня Різи Омерова, фігуранта так званої білогірської групи у «справі Хізб ут-Тахрір».
Севіль і Різа
Уранці 10 червня 2019 року в окупованому Криму російські силовики провели обшуки і арешти в оселях кримських татар. Серед затриманих у той день був і Різа Омеров. Також силовики затримали його батька Енвера Омерова, який їхав в Ростов-на-Дону на судове засідання щодо його зятя, фігуранта першої сімферопольської групи «справи Хізб ут-Тахрір» Рустема Ісмаїлова.
Його забрали в ФСБ, а мене на швидкій відвезли в Сімферополь в перинатальний центр. Я була на 29 тижні вагітності, пологи почалися передчасно
Різі Омерову в Росії інкримінують «участь у діяльності терористичної організації» і «приготування до насильницького захоплення влади організованою групою за попередньою змовою». Йому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі строком до 20 років.
Російський правозахисний центр «Меморіал» визнав Різу Омерова політв’язнем.
«Мій чоловік збирався на роботу, він працює торговим представником, коли о пів на сьому ранку ми почули стукіт у двері. У нас провели обшук, мого чоловіка затримали. Його забрали в ФСБ, а мене на швидкій відвезли в Сімферополь в перинатальний центр. Я була на 29 тижні вагітності, пологи почалися передчасно», – згадує Севіль Омерова.
У той же день відбувся суд, Різі Омерову обрали запобіжний захід – утримання під вартою. Рідні не знали, де він і що з ним, лише згодом адвокати повідомили родині, що Різа перебуває у сімферопольському СІЗО. Доки тривали слідчі дії, він був в Криму, але в квітні 2020 року його етапували в Ростов-на-Дону, де відбуватимуться судові засідання
Севіль Омерова розповідає, що діти дуже важко переживають розлуку з батьком
Я теж щодня лягаю спати з надією, що Різа скоро приїде і забере нас додому
«Вони постійно запитують, коли він повернеться. Сильно сумують і часто плачуть, обіймають фотографії та кажуть: «Це мій бабака. Я хочу щоб він повернувся і знову возив нас на батути». Ми зараз живемо у моїх батьків, і я теж щодня лягаю спати з надією, що Різа скоро приїде і забере нас додому. Я хочу, щоб чоловік побачив перші кроки нашої дитини, щоб, як і раніше, купав дітей, цілував їх та обіймав перед сном. Наш найстарший син пішов в перший клас. Він всю лінійку проплакав, бо хотів, щоб його в школу відвів батько, – розповідає дружина політв’язня. – Нам лише один раз дозволили із ним побачитися, і то буквально на кілька хвилин. Син потім всю дорогу додому плакав зі словами «ми забули там тата, поїхали заберемо його». Діти дуже прив'язані до нього. Я їм кожен день кажу, що тато скоро повернеться, потрібно лише трохи зачекати».
Севіль розповідає, що їй теж важко без чоловіка, бо він був її підтримкою і опорою. «Для мене найяскравіші спогади – це дев’ять років нашого спільного життя. Я дякую Богові за цей шлюб. Різа – дуже уважний та добрий. Ми часто відпочивали, їздили на море, пікніки. Після роботи він приділяв усю увагу дітям. Ми постійно сміялися, час минав у радості – до червня 2019 року», – говорить вона.
Зараз, розповідає, її сила та підтримка – це діти та батьки, а також рідні, друзі, сусіди та усі небайдужі люди, які не дають їй опустити руки. А ще – віра.
У їхній камері захворів один з ув’язнених, він був у важкому стані – висока температура, кашель. Але нікого в цій камері не тестували на коронавірус
«Для мене найважливішим зараз є стан здоров’я чоловіка і його повернення додому до родини, – говорить Севіль Омерова. – Адвокат розповідає, що здоров’я Різи – задовільне. Він не мав хронічних хвороб, але в СІЗО в нього з’явилися проблеми із зубами і сильні болі в попереку. А ще у їхній камері захворів один з ув’язнених, він був у важкому стані – висока температура, кашель. Але нікого в цій камері не тестували на коронавірус, навіть не цікавилися їхнім здоров'ям…»
«Потрібно завжди одне одного підтримувати, допомагати, не залишатися осторонь в час чужої біди. Якщо ми будемо триматися разом, то перемога буде за нами. Ми маємо бути прикладом для наших дітей, для наступного покоління», – говорить Севіль Омерова.
Олександр Марченко
«У мене перед очима – наша остання зустріч. Я проводжала Олександра в аеропорт. Ми з чоловіком не розлучалися більше, ніж на два дні, а тут мали не бачитися п’ять. І таке у мене було дивне відчуття, що може статися щось погане. Але я відганяла його, пояснювала це хвилювання собі тим, що попереду п’ятиденна розлука. А виходить, це таки було погане передчуття, – згадує Катерина Марченко, дружина Олександра Марченка, викраденого на окупованій території. – Більше нічого не залишається, як жити цими моментами. Коханої людини зараз немає зі мною. Доводиться знаходити в собі сили… Перший час було дуже важко, здавалося, що збожеволію. Два місяці ми не знали, де він і що з ним…».
Олександр Марченко
Це був 2018 рік, українець Олександр Марченко їхав у Донецьк, щоб повернути свою автівку, яку лишив на СТО ще у 2014 році й не зміг її забрати через початок російської агресії. Рідні політв’язня згадують, що у грудні 2018 року йому зателефонував знайомий і розповів, що начебто з'явилася можливість забрати машину. Олександр вирішив ризикнути. Але 17 грудня 2018 року, коли він вже повертався додому, українця затримали бойовики угруповання «ДНР».
«Мій чоловік поїхав у Донецьк, щоб написати заяву про повернення викраденого автомобіля, який на початку бойових дій залишив у місті на станції техогляду. Він написав заяву і того ж ранку поїхав на митний пост. Зателефонував мені, сказав, що все в порядку, що їде додому. Після цього два місяці не виходив на зв’язок», – згадує дружина незаконного ув’язненого українця.
Ці два місяці Олександр Марченко перебував в ізоляторі «МДБ ДНР», після чого його доставили на кордон України та Росії та передали представникам ФСБ Росії. Ще майже два з половиною місяці його утримували у депортаційному центрі Краснодарського краю. Кримінальну справу проти Марченка порушили лише 30 квітня 2019 року.
Його звинувачують у «підготовці до незаконного переміщення через митний кордон продукції військового призначення, військової техніки і запасних частин до неї, вчинене іноземним громадянином» та у «шпигунстві». Українцю загрожує до 20 років позбавлення волі.
Правозахисний центр «Меморіал» визнав Олександра Марченка політв’язнем.
Погрожували, що його маму посадять поруч
«Коли його арештувала «ДНР», його відвели у підвал і там катували струмом, підвішували. Після тортур сказали писати свідчення, інакше будуть катувати знову і знову. Погрожували, що його маму посадять поруч, – розповідає Катерина Марченко. – А коли його перевезли в Росію, то вже там співробітники ФСБ погрожували, що відвезуть йогоназад в «ДНР», якщо не напише все, що треба».
Зараз, розповідає дружина Олександра, завершилося попереднє слідство, вже були перші судові засідання у справі. Суди проходять у закритому режимі. Олександр Марченко очікує на вирок в краснодарському СІЗО-5.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Ми забираємо твого батька до в'язниці. Ти його більше ніколи не побачиш»
«Тепер вони будуть викликати нібито свідків. Їхні свідки розкидані по всій території Росії. І, як каже адвокат, це може зайняти рік. Узагалі, здається, що все будуть максимально довго затягувати. Мій чоловік хотів, щоб його включили до списків на обмін, але поки немає вироку, навряд це можна зробити. І все відбувається максимально закрито. Що хочуть – те й роблять», – говорить Катерина Марченко.
Розповідає, що стан здоров’я Олександра значно погіршився. Це пов’язано і з катуваннями в полоні формування «ДНР», і з нервовими стресами, які переживає її чоловік в ув’язненні.
З'явилися лімфатичні ґулі. Оніміла одна сторона тіла
«У нього з'явилися лімфатичні ґулі. Оніміла одна сторона тіла. Він має проблеми зі сном. У нього виникли проблеми із серцем», – говорить вона.
Катерина Марченко розповідає, що дзвінки заборонені, побачення – теж. Єдиний вихід – листи, але й вони не завжди доходять. Жити в такому режимі надзвичайно важко.
«Коли починаються якісь рухи у нашій справі, якісь мітинги та акції – з’являється хоч якийсь стимул. А взагалі дуже важко в психологічному плані, тому що треба знаходити сили і жити, і боротись. А коли нічого не відбувається, коли влада анонсує, що будуть обміни, а вони не відбуваються, – швидко настає апатія і паніка. Але ми не маємо права здатися. Олександр мене дуже підбадьорює у листах, незважаючи на обставини, він намагається знаходити плюси і підтримувати мене. Коли я починаю писати йому лист – завжди плачу, – розповідає дружина політв’язня. – Мій чоловік – позитивна і світла людина, він дуже життєрадісний. Без нього світ для мене втрачає сенс. Відчуття – ніби відібрали все і нічим дихати».
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: #Незабуті полонені і заручники: хто ще чекає на обмін«Сім'я – це гавань, куди людина йде і коли їй добре і радісно, і коли погано і сумно. Найжахливіше – коли твою гавань руйнують, а ти не в силах нічого зробити. Така трагедія сталася в нашій сім’ї. Я прошу кожну людину, для якої сім’я так само важлива, не залишатися байдужими. І якщо є хоч найменший шанс, що ваш підпис наблизить нашу родину до возз’єднання, я прошу поставити його під цією петицією. Від усієї душі прошу допомогти повернути дружині чоловіка, матері – сина, а дітям – батька», – звертається до усіх небайдужих людей Катерина Марченко.
Центр Громадянських свобод створив петицію із закликом до ООН, Ради Європи, Європейського союзу, ОБСЄ, а також держав, які беруть участь у цих організаціях, вплинути на Росію задля звільнення в'язнів, захистити їх від катувань, надати меддопомогу, а також відкрити доступ на територію Криму і ОРДЛО міжнародним міжурядовим організаціям і гуманітарним місіям. Також правозахисники оголосили про набір волонтерів кампанії #PrisonersVoice.
Рустем Ісмаїлов
«Життя з моїм чоловіком було щасливим і яскравим. Але найяскравішим спогадом є, мабуть, народження наших дітей, особливо першої доньки, – говорить Фатма Ісмаїлова, дружина кримського політв’язня Рустема Ісмаїлова, фігуранта «першої сімферопольської групи» у «справі Хізб ут-Тахрір». – Зараз у нашому житті важкий період. Я без своєї половинки, без чоловіка, без того, хто піклувався про сім'ю. Діти ростуть без батька. Це важко».
12 жовтня 2016 року у кількох районах окупованого Криму російські силовики провели обшуки і арешти в оселях кримських татар. Серед тих, кого забрали, був і Рустем Ісмаїлов, будівельник і батько трьох дітей. На момент затримання Рустема, дітям було сім, шість та 2,5 роки. Рустема та ще чотирьох мусульман, арештованих у Криму того дня, обвинуватили у належності до міжнародного ісламської партії «Хізб ут-Тахрір», що легально діє в Україні та більшості країн світу, але заборонена в Росії як «терористична».
Фатма та Рустем
«До нас прийшли рано-вранці, обшук тривав шість годин, потім чоловіка забрали, – розповідає Фатма Ісмаїлова – Під час обшуку до нас не допускали адвоката. Згодом, коли Рустем перебував у сімферопольському СІЗО і мав проблеми зі здоров’ям, йому не надавали жодної медичної допомоги. Коли їх везли в будівлю ФСБ для проведення слідчих дій, то одягали чоловіку та іншим ув’язненим кримським татарам мішки на голови, били їх, притискали обличчям до підлоги машини».
Згодом Рустем Ісмаїлов був етапований до Ростова-на-Дону, де проходили судові засідання. У червні 2019 року Південний окружний військовий суд Ростова-на-Дону засудив його до 14 років колонії суворого режиму. Рустем Ісмаїлов заперечує вину і вважає це репресіями за релігійною ознакою. Захист подав апеляцію і 24 грудня 2019 року Верховний суд Росії «пом'якшив» вирок на пів року.
Російський правозахисний центр «Меморіал» визнав Рустем Ісмаїлов політв’язнем.
З лютого 2020 року місцезнаходження Рустема Ісмаїлова було невідомим. І лише у квітні рідні політв’язня дізналися, що він був етапований до виправної колонії № 2 в місті Салават (Башкортостан, Російська Федерація), а до того два з половиною місяці перебував в лікарні при СІЗО в місті Уфа. У листі до дружини Рустем писав, що умови в цій лікарні такі ж, як в ШІЗО, що за три з половиною роки ув’язнення саме в Уфі були найгірші і найбільш жорсткі умови перебування. Оскільки чоловік не скаржився до того на здоров’я ні своєму адвокатові, ні рідним, це вимушене перебування в лікарні розцінюється як моральний тиск.
«Там було дуже холодно й з ним дуже грубо поводилися», – говорить Фатма Ісмаїлова.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Мамо, ти не знаєш, які ми тут тортури проходимо»Вона розповідає, що коли заарештували Рустема, їй дуже допомагав її батько – Енвер Омеров. Разом з батьком вона їздила у Ростов на суди та передавала передачі чоловікові. А 10 червня 2019 року батька і брата Фатми Ісмаїлової – Енвера і Різу Омерових – теж затримали російські силовики.
«Це був ще один удар для мене і мами. З наших родин забрали вже трьох чоловіків. В 2016 році – мого чоловіка, в 2019 – моїх батька і брата, – розповідає Фатми – Але наш кримськотатарський народ та й інші небайдужі до того, що відбувається в Криму, люди не залишив нас одних. Нам навіть не дають відчути потребу в чомусь, вони допомагають, надають моральну і фізичну підтримку, підтримують і окрилюють, не дають нам сумувати. Величезна подяка всім цим людям і хай Всевишній береже їх та їхні сім'ї».
За останніми даними Служби безпеки України, на окупованих російськими гібридними силами територіях Донбасу позбавлено волі 214 людей. Щодо утримуваних безпосередньо на території Росії та в окупованому Криму, то за даними уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Людмили Денісової, їх від 113 до 115. У списку Кримськотатарського ресурсного центру значаться 86 кримських політв'язнів. Такі ж цифри – у Кримської правозахисної групи. А член Ради правозахисного центру «Меморіал» Сергій Давідіс повідомив, що у списку їхнього центру перебуває 315 осіб, 59 із яких – кримчани.
МЗС України констатує, що протягом останнього року Україні вдалося провести три успішних етапи звільнення утримуваних осіб і повернути з російських в'язниць понад 130 громадян України. Проте питання звільнення утримуваних Росією за політичними мотивами громадян України і надалі залишається актуальним, передусім у контексті тривалих репресивних практик на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та Севастополя, а також на території самої Росії, йдеться в повідомленні.