Стаття Путіна про Другу світову війну. У ній йдеться і про Степана Бандеру

(Рубрика «Точка зору»)

Путіну потрібно нав’язати нам минуле

У 1978 році на радянські телеекрани вийшов документальний серіал знаменитого Романа Кармена – безпрецедентна на ті часи радянсько-американська копродукція, за участю видатного американського актора Берта Ланкастера. З точки зору радянської ідеології фільм допоміг західному глядачеві дізнатися правду про війну на Східному фронті. Але насправді ніякі факти у війні на Східному фронті від американців або англійців ніколи не приховувалися. А ось те, про що дізнався радянський глядач, дійсно було важливим – фільм наочно демонстрував, що без участі країн-союзниць, без їхньої допомоги Радянському Союзу перемога у Другій світовій війні була б неможливою.

Чи залишив цей фільм відбиток у свідомості жителів Радянського Союзу? На моє здивування – а я дивився його дитиною – практично ніякого. Жителі Радянського Союзу вважали за краще – та й як могли інакше? – жити у світі пропагандистських кліше, які стверджували, що союзники не те щоб не допомагали, а навіть заважали Радянському Союзу перемогти.

Із роками – вже у путінській Росії – це викривлене трактування історії тільки посилиться, президент Росії буде стверджувати, що перемогу можна було отримати і без українців. А тепер, у новій статті Путіна, від внеску українців у перемогу залишилося хіба що прізвище Степана Бандери, в’язня гітлерівського концтабору, яке Путін впевнено ставить в один ряд з іменами справжніх колабораціоністів – Квіслінга, Петена, Власова.

Одна з перших фотографій Степана Бандери після виходу на волю (спершу, з вересня 1941 року, перебував у нацистській тюрмі, а потім у концтаборі «Заксенгавзен»). Німеччина, 1946 року. Двоє його рідних братів – Василь і Олександр – були закатовані наприкінці липня 1942 року в концтаборі «Аушвіц»

Стаття Путіна в журналі National Interest підтвердила, що російський президент продовжує дотримуватися сталінського трактування історії Другої світової війни. Головне, що хоче довести Путін – так це те, що у війні винні всі, а не тільки агресори.

Путін практично зрівнює спроби умиротворення агресора, які робилися Великою Британією і Францією та призвели до ганебного розділу Чехословаччини, і співучасть в агресії, після якого Гітлером і Сталіним було розділено Польщу.

Він зрівнює готовність Великої Британії і Франції виконати свої зобов’язання стосовно Польщі і готовність Радянського Союзу вдарити у тил польської армії. У тому, що після цього удару Польська держава перестала існувати, він звинувачує керівників цієї держави, а не агресора.

Військовослужбовці нацистської Німеччини і СРСР віддають честь німецькому прапорові зі свастикою під час урочистостей у рамках військового параду з нагоди поділу земель, що належали до того Польщі. Брест-Литовський, 22 вересня 1939 року

Німецький і радянський офіцери потискають руки наприкінці Польської операції, 1939 рік. Фото ТАСС, яке було опубліковано у вересні 1940 року в газеті «Красная звезда» до першої річниці поділу території Польщі між Німеччиною і СРСР

Путін звично виправдовує окупацію Латвії, Литви та Естонії і зазначає: «Їхній вступ до СРСР був реалізований на договірних засадах, за згодою обраної влади. Це відповідало нормам міжнародного права і державного права того часу».

Радянські війська окуповують Латвію. Рига, 17 червня 1940 року

Потрібно зрозуміти, що Путіна цікавить не лише історія. Історія для нього – лише основа для виправдання власних завоювань і подальшої експансії.

У СРСР про роль країн-союзниць у Другій світовій війні намагалися не згадувати саме тому, що потрібно було пояснити сенс Холодної війни і «залізної завіси». Путін своїм пасажем про країни Балтії виправдовує окупацію Криму, Абхазії, Південної Осетії, частини Донбасу, Придністров’я. Адже і зараз, з путінської точки зору, все відбувається «на договірних засадах, за згодою обраної влади» і «відповідає» міжнародному праву.

Схоже, що Путіну хочеться повернутися у 1945 рік, у часи поділу світу між великими державами. Ось чому він з такою ностальгією згадує про Ялтинську конференцію і з такою надією закликає до саміту керівників країн – постійних членів Ради безпеки ООН. Те, що з того часу все безповоротно змінилося, схоже, Путіна не дуже цікавить – як і те, що зараз потрібно думати не про новий поділ світу, а про об’єднання зусиль перед коронавірусом і економічним крахом.

Путін немовби живе у минулому і намагається нав’язати це минуле іншим. Кому – за допомогою статей. А кому – як у випадку з Україною – за допомогою танків.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода